Іван Ільїн — звичайний рашист
 |
| Нєстєров М. Портрет Івана Ільїна. 1921 р. |
Ще замолоду Іван Ільїн вирізнявся серед загалу, як людина неврівноважена, здатна відповідати лайкою та презирством на висловлювання іншої думки. У студентські роки він дотримувався радикальних поглядів, прихильно ставився до політичного тероризму.
Пізніше, завдяки участі в «Студенческом историко-филологическом обществе», з такою ж затятою несамовитістю, підтримав московський варіант православ’я.
Після більшовицького контрреволюційного перевороту в жовтні 1917 року, Ільїн розпочав непримиренну ідейну боротьбу з більшовизмом, активно співпрацював з «білим» рухом московства.
Іван Ільїн, як і більшість білих московитів, розійшовся з червоним московством усього в одному пункті — релігійному.
Він, як і йому подібні, волів бачити Російську імперію православною державою, з панівною російською культурою. Більшовики прагнули зробити головною релігією комунізм. Ідею московського імперіалізму та світового панування вони не заперечували, тільки називали інакше — світовою комуністичною революцією.
На заваді порозумінню двох модифікацій ідеології московського імперіалізму став вузький догматизм, притаманний усім адептам авторитаризму та тоталітаризму. У цьому випадку, одна сторона прагнула провадити експансію під червоною зіркою, інша — тримаючи в руках православний хрест.
Під час перебування в РСФСР Ільїн критикував московський більшовизм. І що характерно: стосовно його ЧК обмежувалося лише арештами та нетривалим ув’язненням. Дивна поведінка установи, яка в ті часи, розстрілювала, з мінімальними формальностями, величезну кількість людей, за менші провини.
Зрештою, ленінська кліка стомилися вовтузитися з Ільїним, і в 1922 році вислала його на філософському пароплаві за кордон.
Там православний московський філософ познайомився з новітніми тоталітарними ідеями, які прийшлися йому до снаги. Він прийшов у захват від фашизму — політичного руху створеного видатним італійським соціалістом Муссоліні. Трохи пізніше, Ільїн з такою з гарячою симпатією поставився до націонал-соціалізму (гітлерівського нацизму).
Ільїна зовсім не засмучувало, що ці рухи не містять християнської ідеології. Головне, що з їх допомогою можна спробувати подолати більшовизм. До того ж, основа світогляду фашизму, нацизму та Ільїна єдина — ідеологія великодержавного шовінізму. Відмінність лише в етнічній приналежності великодержавництва, відповідно до національності її речника.
Твори Ільїна містять чимало схвальних відгуків, як про італійський фашизм, так і про гітлерівський нацизм. Це цікаво хіба що з точки зору куцих метафор, якими Ільїн висловлює свої симпатії тоталітаризму.
У текстах Ільїна марно шукати оригінальні філософські ідеї, хоча на Московщині його вперто називають філософом. Мабуть тому, що ще за царату написав розвідку про Гегеля. Начебто, завдяки цій праці, Ленін наказав залишити Ільїну життя, лише вислати за кордон.
Ільїн не філософ, а московський філософ, тобто ідеолог великодержавного шовінізму. Уся його писанина присвячена двом темам: «Русские — великий народ богоносец» та «Как нам расширить и обустроить Российскую империю».
Відповіді криються у самих питаннях. Імперія завжди химера, у тому сенсі, який вкладав у це слово інший московський шовініст-євразієць Лев Гумільов.
Вона не може існувати органічно, потребує постійного примусу до покори поневолених народів. Саме з цієї причини, Росія всю свою історію, від Московського князівства до РФ, мала авторитарне правління. Тільки після перемоги більшовизму в СССР запанував тоталітарний устрій.
Запеклий імперіаліст Ільїн чудово розумів, що без жорсткого тоталітарного примусу Російська імперія приречена. Він на власні очі бачив, як усі поневолені Москвою народи розпочали боротьбу за волю, щойно в лютому 1917-го пішла в небуття «духовная скрепа» самодержавства.
Хоча більшовики відновили «единую и неделимую» імперію, зробили це вони не так, як хотілося б Ільїну. Бо заперечували православ’я, як і будь-яку іншу релігію, крім марксизму-ленінізму. Цього вузько догматичний світогляд московського філософа не міг прийняти.
Основні міркування Ільїна прості, як ріг будинку. Він вважав себе «русским». Московство, на думку Ільїна, «народ богоносец». Бо сповідує православну віру. Це твердження, з подібною логікою та аргументами, обґрунтовувало багато московських філософів і знакових постатей культури імперіалізму: Данилевський, Пушкін, Достоєвський, Карамзін та інші.
«Народ богоносец» найморальніший та найкращий в світі, носій історичної місії всесвітнього значення — принести світу власну мораль і віру. Якщо перекласти з гасел шовіністичної пропаганди на буденну мову, то це означає: «русские» повинні усіма засобами розширювати свою імперію, щоб нав’язати світові власний світогляд.
Взірцем Ільїн вважав царат Російської імперії. Тільки останній цар Ніколай ІІ виявився слабенький правителем і все занапастив. Оновленій імперії потрібен могутній вождь, який матиме нічим не обмежену владу.
В імперії має панувати жорстка диктатура. Жодні політичні партії на Росії не можливі — демократія з імперією не сумісні. Щоправда, московський філософ замість назви «империя», надає перевагу словосполученню «Святая Русь».
У своїх міркуваннях Ільїн наближається до ідей Великого Інквізитора з роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови». Подібно до літературного персонажа, еліта імперії нестиме важкий хрест «православного воїна» — чинитиме зло, заради добра. Зрозуміло, що для Ільїна добро = московська імперія, яка може існувати лише завдяки злу диктатури та терору.
Московський філософ вважав, що справжнє зло починається, коли людина усвідомлює себе особистістю. Людське розмаїття стоїть на заваді створенню Богом ідеального світу. Розмаїття створює протиріччя, веде до розбрату, по суті це знаряддя сатани.
Тобто, Ільїн прагнув суспільної ентропії, держави, в якій панує ідеологічна одноманітність, спрямована волею вождя.
В міркуваннях Ільїна проглядається невід’ємна властивість московського шовінізму — всі намагання побудувати «Святую Русь» завершуються вакханалією опричнини.
Такі провідні ідеї Ільїна у стислому викладі, з поясненням деяких моментів, про які він чітко не писав. Решта його писанини — полеміка з уявними опонентами, аргументи яких Ільїн примітивізує до рівня ідіотизму, і тому, легко перемагає в дискусії. Свої розумування він підкріплює екскурсами в світову історію, більшість з яких не витримує критики.
Цікавий факт: попри всі славослів’я нацизму, гітлерівці випровадили Ільїна з ІІІ Рейху, навіть не скориставшись філософським пароплавом. Як пояснював сам московський філософ у листі до Івана Шмельова, це сталося через Україну. Ільїн бачив майбутнє нашої країни в московській імперії, а німці — у своїй.
До кінця свого життя Ільїн лишався вірним ідеям московської тоталітарної імперії з православною ідеологією. Через релігійний фанатизм, він так і не помітив, що більшовики реалізували майже всі його ідеї, крім панування православної ідеології.
У решті випадків відрізнялися лише назви, і то не завжди. Російська імперія в більшовицькій редакції мала назву СССР, а не Святая Русь. Як і мріяв Ільїн, в тоталітарній імперії панував вождь, чия воля була визначальною. Панувала одна ідеологія, насаджувалося «единомыслие», викорінювалося розмаїття усього, що тільки можливо.
Людська особистість нівелювалася. Московський комунізм вбачав у людині лише гвинтик у державній машині, яка діє «на благо всього людства — перемогу світового комунізму» — більшовицький еквівалент царства Божого на землі. Як і мріяв Ільїн, панівний режим намагався підкорити і ототожнити інтереси пересічної людини з інтересами влади.
За панування комунізму московська імперія сягнула межі можливостей: у царину її впливу потрапили всі слов’янські та фіно-угорські народи, всі країни Східної Європи, деякі країни Азії, Африки та Латинської Америки.
На відмінну від Ільїна, зрощений московським комунізмом чекіст Путін зрозумів, або йому підказали, велику схожість ідей московського філософа з практикою більшовизму. На знак пошани, він наказав перевезти прах Ільїна до Москви, і особисто узяв участь у його перепохованні в жовтні 2005 року.
Путін прочитав з усіх текстів Ільїна лише «Что сулит миру расчленение России» та «Наши задачи». Ідеї з них він часто повторює: про світову змову проти Росії, про необхідність авторитаризму на Московщині, про відновлення імперії.
Якби Путін трохи більше занурився в ідеї московського філософа, то дізнався б, що Ільїн вважав абсолютно неможливим допускати чекістів до влади.
«Должен быть прежде всего издан закон, в силу которого право голоса не может принадлежать помимо несовершеннолетних (мужчин до 25 лет, женщин до 30 лет), слабоумных, сумасшедших, глухонемых, заведомых пьяниц и кокаинистов, еще следующим категориям лиц: интернационалистам — навсегда, рядовым коммунистам на 20 лет; членам Совнаркома, политбюро, чеки, ГПУ, НКВД, МВД — навсегда; палачам, полномочным начальникам концлагерей — навсегда; изобличенным политическим доносчикам — на 20 лет».
Якби населення РФ дослухалося до цієї поради Ільїна, до влади в імперії прийшли б «хорошие русские». Такі як Бобріков чи Татищев. А може, навіть, запанував би ліберальний імперіалізм. З невід’ємною опричниною та рашизмом.
Зрештою, ленінська кліка стомилися вовтузитися з Ільїним, і в 1922 році вислала його на філософському пароплаві за кордон.
Там православний московський філософ познайомився з новітніми тоталітарними ідеями, які прийшлися йому до снаги. Він прийшов у захват від фашизму — політичного руху створеного видатним італійським соціалістом Муссоліні. Трохи пізніше, Ільїн з такою з гарячою симпатією поставився до націонал-соціалізму (гітлерівського нацизму).
Ільїна зовсім не засмучувало, що ці рухи не містять християнської ідеології. Головне, що з їх допомогою можна спробувати подолати більшовизм. До того ж, основа світогляду фашизму, нацизму та Ільїна єдина — ідеологія великодержавного шовінізму. Відмінність лише в етнічній приналежності великодержавництва, відповідно до національності її речника.
Твори Ільїна містять чимало схвальних відгуків, як про італійський фашизм, так і про гітлерівський нацизм. Це цікаво хіба що з точки зору куцих метафор, якими Ільїн висловлює свої симпатії тоталітаризму.
 |
| І. Ільїн. "Про фашизм", 1948 р. |
Ільїн не філософ, а московський філософ, тобто ідеолог великодержавного шовінізму. Уся його писанина присвячена двом темам: «Русские — великий народ богоносец» та «Как нам расширить и обустроить Российскую империю».
Відповіді криються у самих питаннях. Імперія завжди химера, у тому сенсі, який вкладав у це слово інший московський шовініст-євразієць Лев Гумільов.
Вона не може існувати органічно, потребує постійного примусу до покори поневолених народів. Саме з цієї причини, Росія всю свою історію, від Московського князівства до РФ, мала авторитарне правління. Тільки після перемоги більшовизму в СССР запанував тоталітарний устрій.
Запеклий імперіаліст Ільїн чудово розумів, що без жорсткого тоталітарного примусу Російська імперія приречена. Він на власні очі бачив, як усі поневолені Москвою народи розпочали боротьбу за волю, щойно в лютому 1917-го пішла в небуття «духовная скрепа» самодержавства.
Хоча більшовики відновили «единую и неделимую» імперію, зробили це вони не так, як хотілося б Ільїну. Бо заперечували православ’я, як і будь-яку іншу релігію, крім марксизму-ленінізму. Цього вузько догматичний світогляд московського філософа не міг прийняти.
Основні міркування Ільїна прості, як ріг будинку. Він вважав себе «русским». Московство, на думку Ільїна, «народ богоносец». Бо сповідує православну віру. Це твердження, з подібною логікою та аргументами, обґрунтовувало багато московських філософів і знакових постатей культури імперіалізму: Данилевський, Пушкін, Достоєвський, Карамзін та інші.
«Народ богоносец» найморальніший та найкращий в світі, носій історичної місії всесвітнього значення — принести світу власну мораль і віру. Якщо перекласти з гасел шовіністичної пропаганди на буденну мову, то це означає: «русские» повинні усіма засобами розширювати свою імперію, щоб нав’язати світові власний світогляд.
 |
| Іван Ільїн про "духовные скрепы" московства |
В імперії має панувати жорстка диктатура. Жодні політичні партії на Росії не можливі — демократія з імперією не сумісні. Щоправда, московський філософ замість назви «империя», надає перевагу словосполученню «Святая Русь».
У своїх міркуваннях Ільїн наближається до ідей Великого Інквізитора з роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови». Подібно до літературного персонажа, еліта імперії нестиме важкий хрест «православного воїна» — чинитиме зло, заради добра. Зрозуміло, що для Ільїна добро = московська імперія, яка може існувати лише завдяки злу диктатури та терору.
Московський філософ вважав, що справжнє зло починається, коли людина усвідомлює себе особистістю. Людське розмаїття стоїть на заваді створенню Богом ідеального світу. Розмаїття створює протиріччя, веде до розбрату, по суті це знаряддя сатани.
Тобто, Ільїн прагнув суспільної ентропії, держави, в якій панує ідеологічна одноманітність, спрямована волею вождя.
В міркуваннях Ільїна проглядається невід’ємна властивість московського шовінізму — всі намагання побудувати «Святую Русь» завершуються вакханалією опричнини.
Такі провідні ідеї Ільїна у стислому викладі, з поясненням деяких моментів, про які він чітко не писав. Решта його писанини — полеміка з уявними опонентами, аргументи яких Ільїн примітивізує до рівня ідіотизму, і тому, легко перемагає в дискусії. Свої розумування він підкріплює екскурсами в світову історію, більшість з яких не витримує критики.
Цікавий факт: попри всі славослів’я нацизму, гітлерівці випровадили Ільїна з ІІІ Рейху, навіть не скориставшись філософським пароплавом. Як пояснював сам московський філософ у листі до Івана Шмельова, це сталося через Україну. Ільїн бачив майбутнє нашої країни в московській імперії, а німці — у своїй.
До кінця свого життя Ільїн лишався вірним ідеям московської тоталітарної імперії з православною ідеологією. Через релігійний фанатизм, він так і не помітив, що більшовики реалізували майже всі його ідеї, крім панування православної ідеології.
 |
| І. Ільїн увійшов в образ московського філософа |
Людська особистість нівелювалася. Московський комунізм вбачав у людині лише гвинтик у державній машині, яка діє «на благо всього людства — перемогу світового комунізму» — більшовицький еквівалент царства Божого на землі. Як і мріяв Ільїн, панівний режим намагався підкорити і ототожнити інтереси пересічної людини з інтересами влади.
За панування комунізму московська імперія сягнула межі можливостей: у царину її впливу потрапили всі слов’янські та фіно-угорські народи, всі країни Східної Європи, деякі країни Азії, Африки та Латинської Америки.
На відмінну від Ільїна, зрощений московським комунізмом чекіст Путін зрозумів, або йому підказали, велику схожість ідей московського філософа з практикою більшовизму. На знак пошани, він наказав перевезти прах Ільїна до Москви, і особисто узяв участь у його перепохованні в жовтні 2005 року.
 |
| В. Путін на могилі І. Ільїна. |
Якби Путін трохи більше занурився в ідеї московського філософа, то дізнався б, що Ільїн вважав абсолютно неможливим допускати чекістів до влади.
«Должен быть прежде всего издан закон, в силу которого право голоса не может принадлежать помимо несовершеннолетних (мужчин до 25 лет, женщин до 30 лет), слабоумных, сумасшедших, глухонемых, заведомых пьяниц и кокаинистов, еще следующим категориям лиц: интернационалистам — навсегда, рядовым коммунистам на 20 лет; членам Совнаркома, политбюро, чеки, ГПУ, НКВД, МВД — навсегда; палачам, полномочным начальникам концлагерей — навсегда; изобличенным политическим доносчикам — на 20 лет».
 |
| Путін про тексти Ільїна |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар