Міфи Московії: «Нашестя Наполеона на Росію в 1812 році»

 

Кларк Дж. Переправа через Неман війська Наполеона в 1812 році. !816 р.

  Московські героїчні перекази про нашестя Наполеона на Росію – яскравий взірець перекручення історичних фактів: насправді, Російська імперія невпинно атакувала Францію, аби потім оголосити її агресором.

Московсько-французькі взаємини після Великої французької революції

  Хоча московські історики згадують війни Росії проти революційної Франції, пишаються ганебною втечею через Альпи від французів генерала-карателя Суворова, але водночас, подають вторгнення армії Наполеона як щось окреме від подій попередніх двох десятиліть.
  Враховуючи постійну участь Російської імперії у військових коаліціях проти революційної Франції, лишається дивуватися, що французи не зробили спробу перенести війну на територію запеклого ворога раніше. І справа не тільки у відсутності спільного кордону.

Раффе О. Вони буркотіли, але завжди йшли за ним. Наполеон і Стара Гвардія. 1836 р.

  Велика Британія грала роль головного суперника Франції, тому наполегливо прохала погасити московську заборгованість по кредитах гарматним м’ясом. Царат радо погоджувався, оскільки зовсім не шкодував підвладне населення, до якого застосовував режим апартеїду.
  Імператор Павел спочатку прямував у фарватері зовнішньої політики прокладеною осоружною йому матусею. Після ганебної втечі Суворова через Альпи, імператор вирішив: годі розплачуватися по боргах матері, яка не любила сина, та вкоротила віку чоловіку – батькові Павла.
  Павел вирішив укласти спілку з Францією та здійснити заповіданий предками Drang nach Osten, щоб помити чоботи в Індійському океані. Коли про це рішення дізналися московські гвардійські офіцери, то вирішили: «Згорів Петро, гори й Павло». І забили Павлуся до смерті, майже голіруч, як і його батька – імператора Петра III.
  Наступний імператор Александр I чітко засвоїв урок, і закарбував собі на носі: мирні угоди вельми небезпечна річ, аби їх дотримувати. Московське офіцерство потребувало спецоперацій, і в разі їх відсутності за межами імперії, розпочинало їх проведення, з шовковим шарфом і тютюнницею, в середині країни.
  Думку про загрозу виконання будь-яких дипломатичних договорів, успадкували всі прийдешні покоління правителів Московщини. Відтоді вони діями заходилися переконувати весь світ: будь-яка угода з Москвою не варта навіть паперу на якому написана.

Причини війни 1812 року

  Подібний хід думок визначив виконання Тільзитського мирного договору 1807 року з Францією, згідно якого Російська імперія приєднувалася до континентальної блокади Великої Британії. Деякі московські історики твердять про величезні збитки, яких начебто зазнала московська економіка внаслідок виконання угоди з Наполеоном.
  При цьому вони жодним чином не пояснюють, які збитки могли понести дворяни-рабовласники, якщо господарська діяльність їх маєтків не орієнтувалася на експорт? Більшість врожаю зернових поміщики збували на внутрішньому ринку, або продавали сусіднім континентальним країнам.
  Головна стаття імпорту Англії з Російської імперії становило зовсім не збіжжя, а конопляні вироби. Пеньку найвищої в світі якості виготовляли помори, які не мали змоги жодним чином вплинути на царя-батюшку.

Белланже І. Стара імператорська гвардія в бою.

  Тільзитський договір відкривав для Російської імперії нові можливості розвитку торгівлі з державами континентальної Європи, давав змогу позбутися заведеного ще в часи Івана Грозного торговельного панування Англії та Голландії.
  На заваді мирній перспективі співпраці з Францією стала імперіалістична експансія Росії: цар Александр активно втручався в справи німецьких держав (Пруссії, Саксонії, Ганноверу та інших) та планував знищити союзне Французькій імперії герцогство Варшавське.

Герцогство Варшавське

  Наприкінці XVIII століття Річ Посполиту роздерли на шматки Російська імперія, Австрія та Пруссія. Ціною величезних жертв поляки здійснили кілька невдалих спроб відновити державу, аж поки на обрії не з’явився Наполеон Бонапарт. Завдяки йому в Тільзитському договорі 1807 року виникли пункти угоди про часткове відновлення союзної до Франції польської держави під назвою герцогства Варшавського.

Три розподіли Речі Посполитої

  Герцогство являло собою лише бліду тінь колишньої Речі Посполитої, але виконувало функцію ядра, довкола котрого відновлювалася міць польської держави. Суверенітет новітнього герцогства мав обмеження: Наполеон особисто призначив герцогом саксонського короля Фридриха Августа I, і 22 липня 1807 року власноруч затвердив конституцію краю.
  Конституція герцогства Варшавського містила важливе положення, неприйнятне для московського царя: скасування кріпацтва. Такого удару по скрепостному праву «духовным скрепам» царат не міг пробачити. Він розцінив це як підступний замах на глибинні підвалини «русского мира».

Герцогство Варшавське

  Оскільки Російська імперія відчула на собі потугу революційної армії Франції, то спочатку вдалася до вичікування: раптом виявляться інші шибайголови здатні позмагатися з французами. Чуйка не зрадила московському цареві. У 1809 році Австрійська імперія Габсбургів виявила невдоволення щодо існування польської держави, і вирішила відкраяти від собі ласі шматки, про які домовилася ще з московською імператрицею Єкатериною II.
  Габсбурги не врахували: народ який боронить власну землю за мотивацією значно перевершує імперське військо, що веде колоніальну війну. Польська армія під проводом Юзефа Понятовського не тільки вибила австрійських зайд зі своєї землі, але й розширила територію герцогства Варшавського.
  Держава з конституційною монархією, із запереченням кріпацтва, не на жарт перелякала московського самодержця, бо Московська імперія не сумісна навіть з обмеженою свободою конституційною монархії.

Ґрассі Й. М. Князь Юзеф Понятовський. 1810-ті р.

  Російська імперія вбачала вагому загрозу від наявної ситуації: військовий міністр герцогства Варшавського Юзеф Понятовський підготував стотисячну армію, ладну діяти у повній відповідності з волею імператора Франції; більшість шляхти надихнулося ідеєю відновлення польської державності, тому масово залишала терени Австрії, Пруссії та Росії аби долучитися до визволення Польщі. Аби запобігти відродженню Речі Посполитої, московський авторитаризм вирішив знищити Варшавське герцогство.

Плани московської агресії

  На початку 1810 року цар Александр наказав генералу Левіну Августу Беннігсену відпрацювати стратегічний план знищення герцогства Варшавського. У перших числах лютого 1811 року цей учасник змови проти імператора Павла, батька царя Александра, надав московському самодержцю детальний план кампанії остаточного вирішення польського питання.
  Спецоперація передбачала стрімке вторгнення московського війська, чисельністю від 160 до 200 тисяч вояків, яке мало завдати рішучої поразки полякам в битві в межиріччі Вісли та Одеру. Головним плюсом кампанії московський генерал від кавалерії вважав дії на чужій землі: навіть у разі поразки увесь тягар війни покладався на польську територію.
  Московство полюбляє вести війни за чужий рахунок, що зайвий раз підтвердили нещодавні колоніальні війни в Афганістані (1979 – 1989) та Україні (2014 – теперішній час). Москва, вже вкотре, прагне в’їхати до раю на чужому горбі. Раю для обраних, де панувала б меншість можновладних опричників над більшістю поневоленого населення.
  Беннігсен радив, за будь-яку ціну, втягнути у війну Прусське королівство, оскільки московське військо здатне перемагати лише за умов величезної технічної та чисельної переваги, або в коаліції з потужними державами.
  Аби забезпечити Росію більш-менш могутнім союзником влітку 1811 року царат розпочав перемовини з Пруссією.

Мейньє Ш. В'їзд Наполеона до Берліну 26 жовтня 1806 року. 1810 р.

  12 (24) вересня з Кенігсбергу до Царського Села прибув генерал Г. Шарнхорст, який прибрав псевдо підполковник Менін. Перемовини між Шарнхорстом та Шоллером з одного боку, та царем Александром I, канцлером Н. Румянцевим і військовим міністром Російської імперії М. Барклаєм де Толлі з іншого, почалися 22 вересня (4 жовтня) того ж року.
  План передбачав залучити проти Франції 8 фортець та сорокатисячне військо Пруссії, що дозволило б нейтралізувати стотисячну французьку армію. У бойові дії планувалося втягти весь мобілізаційний ресурс Пруссії. Дуже сподівалися, що війна не залишить осторонь військову потугу Великої Британії.
  5 (17) жовтня учасники таємної угоди дісталися згоди. Відповідно домовленостей для вторгнення в герцогство Варшавське Російська імперія зобов'язувалася надати 17 дивізій (200 тисяч вояків), Пруссія — 7 дивізій (80 тисяч військовиків). Союзні армії збиралися окупувати дві третини герцогства Варшавського, люб’язно залишаючи третину для імперії австрійських Габсбургів. Того ж дня Барклай надіслав таємні інструкції командувачам західним угрупованням московських військ про приготування до вторгнення в Польщу.
  У разі виконання Наполеоном союзницького зобов’язання стосовно польської держави, план передбачав застосування тактики випаленої землі. Тобто окупанти мали намір не залишити каменю на камінні від Польщі в разі французького контрнаступу.

  Завдяки превентивному удару Наполеона, царат зміг застосувати цю тактику лише на власній території від Неману до Москви.

Оранж М. Ми йшли зі зброєю в руках. Московська кампанія 1812 року. 1896 р.

  Московське військо приготувалося вдертися до герцогства Варшавського, але прусський король завагався. Він пригадав поразки 1806 року і перепудився. Московський цар не отримав прусської ратифікації угоди від 5 (17) жовтня 1811 року, і знітився, бо знав, що без потужних союзників московська армія в загарбницькій війні з європейською державою приречена на поразку.

Помилка Наполеона

  Наполеон завиграшки викрив московські підступи. Дії царя Александра свідчили про намагання знехтувати Тільзитськими домовленостями стосовно континентальної блокади Англії, викривали намір впливати на політику німецьких держав та приготування до вторгнення в союзне Франції герцогство Варшавське. Обставини вимагали від імператора Франції термінового втручання, здатного зруйнувати небезпечні плани супротивника.
  На заваді визвольному руху народів колишньої Речі Посполитої став сам Наполеон: його первинні плани виявилися надто обережними, що визначило долю всієї військової кампанії. Він задовільнився збереженням герцогства Варшавського та створенням Великого Князівства Литовського, як держав дружніх до Франції. Військова кампанія 1812 року передбачала лише просування французів на лінію Рига — Динабург (Двинськ) — Вітебськ — Смоленськ, створення потужного тилу, й лише після цього, наступного року планувався наступ на Москву.

Хелмінський М. Бригадний генерал і полковник 17-го Уланського полку. 1925 р.

  Оскільки столиця Російської імперії знаходилася в Санкт-Петербурзі, це означає, що Наполеон не планував жодного загарбання московських територій. Його мета обмежилася лише заходами, здатними примусити Росію припинити військову протидію Франції.
  На Росію таке не впливає, бо надто несерйозно. Ну й що з того, що захопили частину територій? Це все одно колонії. Захопили Москву? Так столиця в Петербурзі. Цар не постраждав, а на інших чхати з високої вежі, бо на Московії всі раби царя. Невже пан перейматиметься долею упосліджених холопів?
  Наполеон не бажав серйозно сваритися з царем. Він сподівався домовитися з патологічним крутієм, хоча вже пересвідчився в московській схильності до шахрайства.
  Через намагання «посмотреть в глаза и договориться посередине» з імператором Александром, Наполеон знехтував рішучими діями, які могли докорінно змінити ситуацію: не скасував кріпацтво, не розповсюдив на поневолених православних кріпаків дію Громадянського кодексу Франції.
  У полум’ї пожежі немає броду. Намагання домовитися з опричним окупаційним режимом московського самодержавства зашкодило насамперед Наполеону. У герці зі злом компроміс означає, що ти надав перевагу пекельній стороні, отже заздалегідь програв, бо тебе завжди зрадять. Наполеон цього не зрозумів, і прирік себе на політичну смерть.

Невідомий художник. Переправа армії Наполеона через Неман. 1810-ті р.

  Сподіваючись на угоду з Російською імперією, Бонапарт відмовився від відновлення Речі Посполитої в межах 1772 року, від остаточного схвалення проекту незалежної України (Наполеоніди), чи від відродження в повному обсязі Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського.
  Після Бородінської битви він зволікав, і дав змогу московству вивести всі військові сили з Москви, замість того, щоб оточити і знищити їх разом з містом. Наполеон надто далеко просунувся вглиб Московії, аби діяти так нерішуче. Він не розумів, що гуманність до ворога обернеться шкодою власним інтересам.

Лежен Л.-Ф. Бородінська битва 7 вересня 1812 року. 1822 р.

  Небажання Наполеона знищити московське самодержавство, оскільки він остерігався виникнення зони сталої нестабільності на кордонах Європи, виявилося згубним насамперед для імператора Франції. Не можливо наполовину завагітніти, чи домовитися з агресором, який навіть уві сні бачить твоє знищення. За це нерозуміння Наполеон розплатився ціною подальшого життя, свого і Франції.
  Врахуємо його помилки, і зробимо все задля краху останньої імперії. Щоб усі поневолені Москвою народи могли надалі жити, агресивний імперіалістичний колоніалізм має зникнути. Іншої альтернативи не існує.

Додаток
Мирослав Стиранка. Апотеоз шовінізму та імперіялізму

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!