Звичайний московський фашизм: Константін Родзаєвський

 

Члени РФП (Московської фашистської партії) в одностроях, 1943 р.

  Постать Константіна Родзаєвського, одного з фундаторів та ідеологів московського фашизму, цікава насамперед через його уявлення про органічний зв’язок цієї ідеології з менталітетом московства та «русским миром» узагалі.
  Його життя – яскраве свідчення, що між московськими комуністами та фашистами, владою та опозицією, чекізмом та «хорошими русскими» немає суттєвої різниці. Усі вони затяті московські імперіалісти і шовіністи.

Кілька цитат мовою оригіналу

  Цитати зі статті К. Родзаєвського «Русскость Российского фашизма». Вперше оприлюднена в журналі «Нация», № 6, 10 липня 1938 року.
  «Фашизм — вовсе не подражание Западу, не наносное явление ветра двадцатого века, а исконная Русская традиция, полностью или частично проявлявшаяся на всех этапах исторического пути русского народа».
  «В нашей русской истории можно проследить эту постоянную борьбу «фашизма» и «либерализма», борьбу Нации со всеми формами Интернационала, борьбу начал центростремительных и центробежных, души и тела, Добра и Зла».
  «Российские Фашисты решительно отметают обвинение в заимствовании и объявляют себя верными продолжателями русского прошлого, очищающими его от масонских подделок и иудейской клеветы и выявляющими Русский Дух в мировоззрении и Российскую Нацию — в государстве».
  «Мы, Российские Фашисты, плоть от плоти и кровь от крови родного народа, дети России Великой, помнящие заветы русского прошлого и находящие среди этих заветов — завет Фашизма, которым спасётся Россия, которым Россия спасёт мир.
Слава России!»

Константін Родзаєвський, 1934 р.

  Наприкінці життя він усвідомив, що за сталінізмом та культом побєдобєсія, який тільки-но почав формуватися, стоїть не що інше, як прояв усе того ж фашизму.
  «Я выпустил «Обращение к неизвестному вождю», в котором призывал сильные элементы внутри СССР для спасения государства и сохранения миллионов русских жизней, осуждённых на гибель в войне, выдвинуть какого-нибудь Командарма X, «Неизвестного вождя», способного свергнуть «еврейскую власть» и создать Новую Россию. Я не замечал тогда, что таким неизвестным вождём волею судьбы, своего гения и миллионов трудящихся масс становился вождь народов товарищ И. В. Сталин».
  «Да здравствует Сталин, Вождь народов! Да здравствует непобедимая Российская Красная Армия, освободительница народов! Да здравствует Союз Советских Социалистических Республик — оплот народов! Да здравствует советская нация — Российская нация! Слава великому русскому народу!
Слава России!».
  (Письмо К. В. Родзаевского И. В. Сталину (22.8.1945) // Отеч. история : журнал. — 1992. — № 3).

«Тяжела и неказиста жизнь российского фашиста»

  Народився Родзаєвський в 1907 року на окупованих московством землях Маньчжурського клину – в місті Благовіщенську. У віці 18 років він залишив «милое отечество» і втік до Харбіну. На той час у тому китайському місті знаходилася чимала кількість московських емігрантів, невдоволених пануванням диктатури псевдопролетаріату на історичній батьківщині.
  Константін вступив до Харбінського юридичного інституту, і завдяки новим знайомствам зацікавився діяльністю «Русского клуба», в якому, на базі пропаганди Г. Гінса та Н. Нікіфорова, утворився гурток московських «чернорубашечников».
  Невдовзі це панство проголосило себе «Русской фашистской партией» (РФП).
  Хоча партія не користувалася популярністю серед московських емігрантів, вона мала всі належні атрибути: ідеологію, програму, символіку та пресу. РФП органічно поєднувала московське православ’я з ідеями антисемітизму, антикомунізму, тотальної економічної автаркії Росії, державного контролю над закладами освіти й державної власності на засоби виробництва. Головне партійне гасло: «Бог, Нация, Труд». Символ партії природним чином поєднав двоголового орла та свастику.

Символ РФП

  Родзаєвський не вагаючись долучився до Всеросійської фашистської організації (ВФО) А. Вонсяцького, а згодом, 26 травня 1931 року, став генеральним секретарем РФП. Для поширення ідей московського фашизму Родзаєвський створив газету «Наш Путь».
  У 1932 році безкомпромісні московські фашисти почали співпрацювати з японськими мілітаристами. Японія профінансувала видання журналу «Нация», посприяла створенню нових фашистських осередків у Токіо, Шанхаї та деяких інших містах. РФП започаткувала низку дочірніх організацій: «Российское Женское Фашистское Движение» (Р.Ж.Ф.Д.), «Союз фашистской молодёжи», «Союз юных фашисток — Авангард», «Союз юных фашистов — Авангард», а для дітей від 5 до 10 років – «Союз фашистских крошек». За різними даними лави РФП нараховували від 4 до 12 тисяч членів.

Бенкет з нагоди створення БРЕМ (Бюро в справах московських емігрантів у Маньчжурії), 1934 р. Родзаєвський сидить за столом другий ліворуч.

  У 1934 році ВФО та РФП злилися у фашистському екстазі. Провідником об’єднаної «Всероссийской фашисткой партии» став Константін Родзаєвський.
  Московські фашисти мріяли створити підпільну мережу по всьому СССР, щоб з її допомогою здійснити нацистську революцію. Вони забули важливий закон природи: два види, що посідають одну екологічну нішу, не здатні співіснувати. В СССР уже панував московський комунізм, який не залишав колегам по тоталітаризму жодних шансів.
  Сталінська кліка всебічно розвинула одну з найважливіших «духовных скреп» московської спільноти – доноси. Якщо в гурті з чотирьох підданих Совдепу розповідали політичний анекдот, то троє доносили куди слід того ж дня, а четвертий – наступного.
  Чи варто дивуватися, що в 1936 році «Первый фашистский отряд спасения Родины», ледь перетнув кордон, як чекісти відправили їх на великі будівництва комунізму, в якості в’язнів концтаборів Гулагу?
  Після спроби невдалого проникнення на історичну батьківщину, московські фашисти в Маньчжурії зайнялися традиційним для московства рекетом, та почали плідно співпрацювати з японською організованою злочинністю. Поширилися чутки, що під час рекетирської спецоперації Родзаєвський власноруч стратив людину.
  Мабуть найбільше досягнення московських фашистів 30-х років минулого століття – створення величезної неонової свастики в трьох кілометрах від кордону СССР.

"Московський клуб" в Маньчжурії.

  ВПФ активно співпрацювала з японськими мілітаристами, які влаштовували вишколи для московських фашистів, готуючи їх для пропаганди, саботажу та диверсій на території СССР. Під час Другої світової війни Родзаєвський закликав Японію розпочати війну проти Совдепу, але країна, що зав’язла у війні з США, не могла дозволити собі розкіш битися на два фронти.
  Після поразки Японії у війні, Родзаєвський втік з Харбіну до Шанхаю, звідки звернувся до Сталіна з листом в дусі соцреалізму. Тобто лестив начальству в доступній для нього формі: визнав свої помилки, а Сталіна проголосив новим фюрером, дуче і вождем в одній особі.

«Москва слезам не верит…»

  Після такого звернення чекісти пообіцяли Родзаєвському подарувати всі провини, та дозволили повернутися, щоби «облобызать родные русские березки». Окрилений палкою пристрастю до рідної імперії, маньчжурський фюрер помчав у СССР. Він мріяв довго і плідно працювати задля перемоги московського тоталітаризму на Вільним світом, але...
  Але, було одне але. Чекісти не могли пробачити йому втечі з СССР у 1925 році, що за їх поняттями дорівнювало зраді. Зрадника стратили 30 серпня 1946 року в підвалі Луб’янки.

К. Родзаєвський у в'язниці МГБ СССР, 1945 р.

  Подальші події підтвердили світоглядну близькість московського фашизму з комунізмом. 26 березня 1998 року Військова колегія Верховного суду РФ винесла визначення № 043/46, згідно якого скасувала рішення Військової колегії Верховного суду СССР від 30 серпня 1946 року, щодо обвинувачення Родзаєвського та інших за статтею 58-10 ч. 2 УК РСФСР (антисовєтська агітація та пропаганда), карну справу припинили за відсутністю складу злочину. Інші частини вироку залишили без змін.
  В обізнаної та спостережливої людини може виникнути питання: чому Путін зачитувався одною брошуркою Ільїна (який світоглядно майже не відрізнявся від Родзаєвського), і ніколи не згадував фашиста з Харбіну? Відповідь проста: кремлівське мачо, як і всі чекісти, не поважає слабких.
  Родзаєвський продемонстрував слабкість і зрадливість двічі: коли втік з СССР, і коли перевзувся з фашиста на сталініста. Повернувшись в СССР, він забув московське прислів’я: «Москва слезам не верит, она кровушки жаждет»…

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!