Опричнина, сталінізм, рашизм і динозаври
Владіміров І. У підвалах ЧК. 1919 р. |
Слід визнати: так званій московській «опозиції» вдається вводити в оману певну частину української та світової авдиторії. І справа не тільки в тому, що багато українських та світових ЗМІ радо надають медіа-майданчики чекістській агентурі. Учорашні оспівувачі імперії та підручні майстрів заплічних справ з Луб’янки, навчилися добряче замилювати очі, усім охочим їх послухати.
Не будемо занурюватися в балаканину розмаїтих «не таких “русских”», оскільки немає сенсу копирсатися в лайні, аби тільки визначити якого воно ґатунку. Їх жалюгідні спроби відмазати імперію та імперіалізм, спростовується самою історією Московії.
В історичній традиції Москви спостерігається чітка тенденція. Пригадаємо головне досягнення путінського режиму — відновлення культу Сталіна, під виглядом вшанування його внеску в перемогу над Гітлером. Справа не тільки в тому, що Путін та його кліка, як один вийшли з комуністичного ЧК-КГБ. Чекізм передбачає відданість чекістів комунізму.
Московські комуністи поводилися на всіх підвладних їм територіях як окупанти. Як інакше назвати режим, інструменти влади якого терор, реквізиції-продразвьорсткі, масове захоплення в заручники цивільного населення, геноциди та голодомори?
У цьому Ленін та Сталін не «первопроходцы». Варто пригадати симпатії Сталіна до таких правителів Московії, як Іван Грозний та Пьотр I. У свою чергу, цар Пьотр брав за взірець Івана IV. Це не випадково — всі ці володарі Москви, поводилися з підвладною їм країною як окупанти.
Путін, Сталін, Пьотр I, Іван Грозний — квінтесенція московства, найяскравіше втілення «загадочной русской души».
Навіть нетривале знайомство з представниками московства дозволяє переконатися, що більшість з них шанують вищеозначених московських володарів. Їх вважають «собирателями исконно-посконных земель», правителями, які створили велич «матушки России».
Вивищення Москви, яке надало їй змогу зробитися «собирателями земель», почалося з подарованого ординськими ханами князям московським права виконувати функції окупаційної адміністрації на підвладних Золотій Орді землях. Завдяки цьому, Москва отримала змогу поневолювати інші князівства, та в остаточному рахунку, перехопити владу Орди над ними. З цього почалася Московія, яка згодом отримала назву Росія.
Івану Грозному судилося знищити залишки державності в поневолених Москвою князівствах, та зітерти навіть найменші згадки про їх самобутність. Інструментом цього стала опричнина.
Опричник |
Обидва московських володарі, приховали справжній характер влади за православною риторикою. У сучасній РФ, де питому вагу населення складають мусульмани, попи московської православної церкви освячують крилаті ракети, та патякають про велич і благодать «русского мира», а чекістський самодержець варнякає про рай, який укриє його імперію в разі ядерної війни.
Подібними апокаліптично-месіанськими ідеями просякнута і риторика першого царя Московії. Сутність опричнини чудово відчули московські дослідники Каравашкін та Юрганов. Їх думки цитуються мовою оригіналу.
«Опричнина в восприятии Ивана Грозного была синкретическим явлением, причем не столько политическим, сколько религиозным. Люди XVI в. не различали эти две сферы: «политика» для них — осуществление христианских задач и целей...
Опричные казни превращались в своеобразное русское чистилище перед Страшным судом. Царь добивался полновластия как исполнитель воли Божьей по наказанию человеческого греха и утверждению истинного «благочестия» не только во спасение собственной души, но и душ тех грешников, которых он обрекал на смерть». (Каравашкин А.В., Юрганов А.Л. Опыт исторической феноменологии. — Трудный путь к очевидности. М.: 2003. — С. 114 — 115).
Інакше кажучи, Грозний намагався втілити в життя утопію, задля чого заходився змінювати людську природу. Тобто він робив те саме, що й більшовики: перековував людей, аби залізною рукою загнати їх у щасливе світле майбутнє.
І як показала історія, для підвладного населення байдуже, як називається те майбуття: комунізмом чи царством божим на землі. Ось чому вчорашні московські комуністи так легко навернулися християнства, та явили світу феномен православного більшовизму.
Ґрьонгаген К. Від свободи до тортур. 1930 р. |
Більшість московства поділяє мету своєї влади. Для них не так уже важливо, яка істина засяє над світом: комуністична чи православна. Саме на здійснення цієї мети працювали й Іван Грозний, і цар Пьотр, і більшовики. Головне крок за кроком, викорінювати крамолу та працювати над розширенням кордонів імперії.
З відповідними наслідками. «Вся созданная за двести лет Империи свободолюбива формация русской интеллигенции исчезла без остатка. И вот тогда-то под нею проступила московская тоталитарная целина. Новый советский человек не столько вылеплен в марксистской школе, сколько вылез на свет Божий из Московского царства, слегка приобретя марксистский лоск. Посмотрите на поколение Октября. Их деды жили в крепостном праве, их отцы пороли самих себя в волостных судах. Сами они ходили 9 января к Зимнему дворцу и перенесли весь комплекс врожденных монархических чувств на новых красных вождей». (Федотов Г. П. Новый град. Нью Йорк: Издательство имени Чехова, 1952. // Россия и свобода. — С. 167).
Ґрьонгаген К. Ленін спраглий до крові. 1930 р. |
«Почти ни у кого мы не замечаем тоски по свободе, радости дышать ею. Большинство даже болезненно ощущает свободу западного мира как беспорядок, хаос, анархию. Их неприятно удивляет хаос мнений на столбцах прессы: разве истина не одна? Их шокирует свобода рабочих, стачки, легкий темп труда... В России ценят дисциплину и принуждение и не верят в значение личного почина». (Там же. — С. 166).
Чи варто дивуватися, що народ, який заради примарних месіанських ідей нехтує свободою, не шкодує зусиль аби нав’язати власну волю світу? Йдеться не про якісь психологічні особливості їхнього правителя. Справа в національному менталітеті, який в різні історичні епохи породжує опричнину, сталінізм, чекізм, рашизм. І все, заради єдиної мети: створити могутню імперію, яка пануватиме над світом, і покаже всім «кузькіну мать».
Замість затишного людського життя й добробуту вони прагнуть величі імперії, шлях до якої лежить через війни та лихоліття. Московство не помітило, що час войовничих імперій вичерпався, що ця ідеологія зайшла в глухий кут.
Акція протесту. Москва, вересень 2018 р. |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар