Опричнина — основа політичної культури Москви
 |
| Васнецов А. Московський застінок опричників, 1912 р. |
Саме в такій якості відбулося вивищення московських володарів. Їх зоряний час почався з опанування грошовими потоками Золотої Орди.
Завдяки вірній службі ординським ханам князі Московії змогли зосередити в своїх руках значну фінансову потугу, що згодом дозволило Москві окупувати сусідні князівства: Твер, Рязань, Великий Новгород та інші «исконные» землі майбутньої Росії.
Від самого початку московська влада поводилася як окупант на підвладних землях: без жодного жалю розправлялася з найменшим опором, чи навіть виявленням невдоволення, на загарбаних територіях. Особливо не пощастило Великому Новгороду, який зазнав методичного нищення московськими спецопераціями, від чого Новгородська земля так і не змогла оговтатися.
 |
| Даріуш Купіш. Звірства московського війська під час Лівонської війни, 1581 р. |
У Російській імперії панівна верства поміщиків і московське селянство відрізнялися наче дві різні нації. Дворяни і селяни говорили різними мовами, носили несхожий одяг, мали відмінну побутову культуру, відрізнялися навіть традиційні страви.
Відповідним чином поміщики ставилися до своїх кріпаків — як до поневоленого населення окупованих територій: визискували і (або) продавали, як рабів чи худобу.
Простий люд поводився з панством як з іноземними загарбниками: за кожної зручної нагоди селяни винищували своїх гнобителів та плюндрували панські маєтки.
Після реформ 1861 року торгівля кріпаками була заборонена, але поводження з селянами, як із людьми нижчого гатунку, лишилася.
Більшовицький заколот 1917 року ситуацію тільки погіршив. Московські комуністи нав'язали селянам «второе крепостное право», промислові робітники зазнали жорсткого визиску, розквітнула система рабської праці в концтаборах ГУЛагу.
Московська влада управляла всіма підвладними землями, як окупованими територіями. Інших методів керування можновладці не знали і знати не прагнули. Простолюд засвоїв таку модель державного життя, і досі не може уявити чогось іншого.
Щиро кажучи, іншої моделі політичної влади на Московії просто не могло і не може бути. Оскільки від самого початку Московія будувалася як імперія — шляхом загарбання земель інших народів. Навіть сама назва «русский» означає імперський.
Утримати в покорі поневолені Москвою народи можливо лише за умови застосування режиму окупації, тобто жорсткого авторитаризму, чи навіть тоталітаризму.
Авторитаризм, чи як кажуть московити «самодержавие», потребувало застосування відповідного інструменту управління, який надавав би змогу усій системі працювати більш-менш ефективно.
Інструмент-еталон, для майже всіх правителів Московії, створив перший московський цар Іван Грозний. Нащадок Октавіана і Чингізхана, зібрав довкола себе гурт професійних карателів, щоби тероризувати усіх підданих, які не подобалися царю. За це карателі-опричники нагороджувалися низкою привілеїв.
Історики досі сперечаються, навіщо цар Іван створив опричнину. Найбільш поширена версія: з метою посилення владної вертикалі самодержавства. Як би там не було, свою ефективність опричники продемонстрували лише в єдиній царині — державному терорі.
В усіх інших випадках вони завдали величезної шкоди — царювання Грозного спричинило справжню системну кризу, яка мало не зруйнувала Московію в часи Смути.
І тим не менше, опричнина, в тій чи іншій формі, зберіглася на Росії до нашого часу. Мінялася назви: Приказ Тайных дел, Преображенский приказ, Тайная канцелярия, корпус жандармов, ЧК, КГБ, ФСБ... Сутність лишалася незмінною.
Як не дивно, поодинокі розумні люди Московщини це також розуміють. Пригадаємо висловлювання Владіміра Сорокіна в його тексті «День опричника» (наводиться мовою оригіналу).
«Опричнина — очень серьезная и болезненная для русских тема. Потому что она, хоть и просуществовала всего 6 — 7 лет, впрыснула в сознание народа своеобразный яд. Человек, приближенный к власти,— любой человек, даже самый маленький и ничтожный,— может стать оккупантом в собственной стране. И вести себя по отношению к населению, как оккупант. Опричники так и вели себя. Тактика выжженной земли, когда они, возвращаясь из разграбленного и практически уничтоженного Новгорода, резали скот в деревнях и жгли дома,— это тактика оккупантов. Яд помог родиться идее, что есть мы и есть они — власть, к которой я, маленький человек, гаишник или чиновник, прислонился. И я теперь оккупант в своей стране.
Этот яд и формирует, на самом деле, вертикаль власти. Пока это не будет описано, вскрыто, названо своим именем и обсуждено, система будет работать. Если на Западе каждый человек может сказать: «государство — это я», то мы говорим: «государство — это они». И народ ощущает государственную власть как власть оккупантов, живущих и действующих по своим, неведомым законам. Один пример. Хрущев решил вырубать на приусадебных участках яблони. Абсолютно оккупационный жест! А помните, как боролись с пьянством, вырубая элитные виноградники? Западному человеку это трудно себе представить, а ведь речь — о наследии опричнины. Сегодня она обретает второе дыхание».
Сорокін вважає найхарактернішою рисою опричнини шкоду, яку завдає, насамперед московству, панування окупаційного режиму опричнини. Сучасний різновид московської опричнини — чекізм, дотримує руйнівної традиції.
Поза сумнівом, розв’язана рашизмом війна проти України зруйнує саму Росію.
Путінські чекісти, як і опричники Івана Грозного, прагнуть зміцнити владну вертикаль самодержавства та загарбати нові території для імперії. І як цар Іван, отримають протилежний результат — системну кризу та крах останньої імперії. Це неминучий наслідок необмеженого панування опричнини.
Більшовицький заколот 1917 року ситуацію тільки погіршив. Московські комуністи нав'язали селянам «второе крепостное право», промислові робітники зазнали жорсткого визиску, розквітнула система рабської праці в концтаборах ГУЛагу.
Московська влада управляла всіма підвладними землями, як окупованими територіями. Інших методів керування можновладці не знали і знати не прагнули. Простолюд засвоїв таку модель державного життя, і досі не може уявити чогось іншого.
Щиро кажучи, іншої моделі політичної влади на Московії просто не могло і не може бути. Оскільки від самого початку Московія будувалася як імперія — шляхом загарбання земель інших народів. Навіть сама назва «русский» означає імперський.
 |
| Васнецов В. Декорації до опери "Опричник", 1911 р. |
Авторитаризм, чи як кажуть московити «самодержавие», потребувало застосування відповідного інструменту управління, який надавав би змогу усій системі працювати більш-менш ефективно.
Інструмент-еталон, для майже всіх правителів Московії, створив перший московський цар Іван Грозний. Нащадок Октавіана і Чингізхана, зібрав довкола себе гурт професійних карателів, щоби тероризувати усіх підданих, які не подобалися царю. За це карателі-опричники нагороджувалися низкою привілеїв.
 |
| Худяков. Опричники, 1871 р. |
В усіх інших випадках вони завдали величезної шкоди — царювання Грозного спричинило справжню системну кризу, яка мало не зруйнувала Московію в часи Смути.
І тим не менше, опричнина, в тій чи іншій формі, зберіглася на Росії до нашого часу. Мінялася назви: Приказ Тайных дел, Преображенский приказ, Тайная канцелярия, корпус жандармов, ЧК, КГБ, ФСБ... Сутність лишалася незмінною.
 |
| Неврев Н. Начальник Таємної канцелярії А. С. Ушаков допитує княжну Юсупову. 1886 р. |
«Опричнина — очень серьезная и болезненная для русских тема. Потому что она, хоть и просуществовала всего 6 — 7 лет, впрыснула в сознание народа своеобразный яд. Человек, приближенный к власти,— любой человек, даже самый маленький и ничтожный,— может стать оккупантом в собственной стране. И вести себя по отношению к населению, как оккупант. Опричники так и вели себя. Тактика выжженной земли, когда они, возвращаясь из разграбленного и практически уничтоженного Новгорода, резали скот в деревнях и жгли дома,— это тактика оккупантов. Яд помог родиться идее, что есть мы и есть они — власть, к которой я, маленький человек, гаишник или чиновник, прислонился. И я теперь оккупант в своей стране.
Этот яд и формирует, на самом деле, вертикаль власти. Пока это не будет описано, вскрыто, названо своим именем и обсуждено, система будет работать. Если на Западе каждый человек может сказать: «государство — это я», то мы говорим: «государство — это они». И народ ощущает государственную власть как власть оккупантов, живущих и действующих по своим, неведомым законам. Один пример. Хрущев решил вырубать на приусадебных участках яблони. Абсолютно оккупационный жест! А помните, как боролись с пьянством, вырубая элитные виноградники? Западному человеку это трудно себе представить, а ведь речь — о наследии опричнины. Сегодня она обретает второе дыхание».
Сорокін вважає найхарактернішою рисою опричнини шкоду, яку завдає, насамперед московству, панування окупаційного режиму опричнини. Сучасний різновид московської опричнини — чекізм, дотримує руйнівної традиції.
 |
| Від Леніна до Путіна: спадковість традиції державного терору |
Путінські чекісти, як і опричники Івана Грозного, прагнуть зміцнити владну вертикаль самодержавства та загарбати нові території для імперії. І як цар Іван, отримають протилежний результат — системну кризу та крах останньої імперії. Це неминучий наслідок необмеженого панування опричнини.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар