«Язык» як знаряддя імперіалізму
 |
| Прояв фетишизму |
Що не слово, то перл
Основний закон РФ вводить поняття «государствообразующего народа», без жодного роз’яснення юридичного значення цього поняття. Тобто, в імперії існує «государствообразующий народ», котрий говорить на «русском языке», чим московство вже вкотре засвідчило, що «русский» = імперський.Далі ще цікавіше. З формулювання випливає, що «русский язык» рідний тільки для «государствообразующего народа», чого не можна сказати про рештку «многонационального союза равноправных народов Российской Федерации». Бо для них «русский» – не рідна мова. З цього випливає, що «государствообразующий народ» опиняється в упривілейованому стані, оскільки він може обмежитися лише володінням «русским языком», а всі корінні народи московської імперії, змушені, додатково до рідної, вивчати чужу мову.
З точки зору кремлівських гопників, поневоленим Москвою народам зовсім не обов’язково знати мову своїх предків. Бо згідно іншим вказівкам з Кремля, всі мови корінних народів виявилися не обов’язковими для вивчення в системі імперської освіти.
Якщо мові «государствообразующего народа» офіційно надається привілейований статус, а мови інших народів визнаються другорядними, то про який «многонациональный союз равноправных народов Российской Федерации» йдеться? Визнання різниці мов у правах та значенні заперечує твердження про «рівноправні народи».
 |
| Стаття 68 конституції РФ |
Цей захід, серед іншого, на формальному рівні остаточно унеможливив повноцінне використання мов корінних народів у власних національних автономіях, від яких залишилися самі назви. Хоча, в реальному житті московської імперії, рідні мови поневолених народів, навіть на їх етнічних територіях, завжди мали упосліджений статус у порівнянні з языком імперії, можна стверджувати, що в заходах зросійщення путінізм випередив попередника – московсько-більшовицьку диктатуру СССР.
Ідеологічне обґрунтування асиміляції та етноциду корінних народів Євразії, розробили особи, яких московство чомусь вважає «вченими». Приділимо трохи уваги одному з них, чию постать можна вважати знаковою.
У 1989 році Бромлея в інституті заступив Валерій Тишков, який розпочав перегляд етнічного тлумачення нації, із заміною його політичним визначенням: «нация – это совокупность граждан одного государства» (Тишков В.А. О концепции перестройки межнациональных отношений в СССР // Сов. этнография. – 1989. – № 1. – С. 73 – 89).
Твердження Тишкова перебували у повній відповідності до брежнєвських заяв про утворення «новой исторической общности – советский народ». Для остаточного усталення імперської химери «советский народ» Тишков закликав відмовитися від «абсолютизации национальной государственности» в середині СССР (Тишков В.А. О новых подходах в теории и практике межнациональных отношений // Сов. этнография. – 1989. – № 5. – С. 3 – 14). Саме цю ідею здійснила путінська диктатура в межах РФ.
Помиляються ті, хто вважає, що діяльність Тишкова обмежилася часами пізнього комунізму. У 1992 році він працював на режим алкоголіка Єльцина міністром у справах національностей. Не загубився «вчений» шовініст і після остаточного опанування чекістами влади над Росією.
У 2005 році на VI конгресі етнографів і антропологів Росії, він підтримав позицію Путіна: розпад СССР – найбільша катастрофа XX століття. На думку Тишкова, Совдеп ніколи не був тюрмою народів, натомість відігравав роль «колыбели наций». «Цивилизаторская миссия России» – поширювати православну віру і російську культуру в якості «хранителя памяти и идентичности народов бывшего СССР».
У 2007 році академік РАН Тишков наполягав: «поддержать требования восточных регионов Украины о придании русскому языку статуса второго государственного», а також нав’язати «вопрос об официальном двуязычии для таких стран бывшего СССР, как Казахстан, Украина, Латвия, Молдова, Кыргызстан».
Тишков, у співавторстві з іншими міністрами РФ, написав проект стратегії державної національної політики, в якому вперше зустрічається висловлювання «государствообразующая роль русского народа», котрий начебто творить унікальну соціокультурну цивілізаційну спільноту – «многонациональный русский народ».
Академік РАН – натхненник книжок з історії Новоросії та Криму, які підводили ідеологічну базу під анексію Криму Москвою в 2014 році. Серед інших досягнень «етнографа»: заява, що завоювання Кавказу та геноцид черкесів, виявилися корисними, потрібними і вигідними для всіх.
Реагуючи на акт мужньої самопожертви Альберта Разіна Тишков оприлюднив статтю «Народ не умирает с языком», в якій беззастережно виправдав дискримінацію корінних народів РФ в царині використання рідних мов в освіті та інших галузях. Мовляв, мови не рівні за можливостями використання та статусом, тому мати етнічну мову зовсім не обов'язково – цінність національної мови на порядок менша за імперську значенням її соціального статусу, професійних можливостей і права участі в загальноімперському процесі, тому мовна асиміляція природна. Наполягаючи на пануванні московського языка, Тишков вважав зусилля зберегти рідну мову одержимістю. («Известия» від 12.09.2019).
Ось така «антропологія та етнографія» на РФ – її представники не ховаючись демонструють ознаки вищості «государствообразующего народа», не соромлячись виправдовують геноцид корінних народів (наприклад – черкесів), і закликають до більш рішучої політики асиміляції поневолених Москвою народів. І попри все це, звуться «вченими».
В їх діяльності немає нічого дивного, бо це – звичайний рашизм. Авторитарна московська імперія має «вчених», які цілком та повністю відповідають потребам рашистській ідеології. Існування інших вчених антисистема навіть не припускає.
Ідеологічне обґрунтування асиміляції та етноциду корінних народів Євразії, розробили особи, яких московство чомусь вважає «вченими». Приділимо трохи уваги одному з них, чию постать можна вважати знаковою.
«Наука» розвиненого шовінізму
У брежнєвські часи «развитого социализма» Інститут етнології та антропології АН СССР очолював академік Юліан Бромлей – автор «теорії етносу», згідно котрої кожен етнос має усталені етнічні кордони, що засвідчувала наявність в паспорті СССР розділу «національність».У 1989 році Бромлея в інституті заступив Валерій Тишков, який розпочав перегляд етнічного тлумачення нації, із заміною його політичним визначенням: «нация – это совокупность граждан одного государства» (Тишков В.А. О концепции перестройки межнациональных отношений в СССР // Сов. этнография. – 1989. – № 1. – С. 73 – 89).
Твердження Тишкова перебували у повній відповідності до брежнєвських заяв про утворення «новой исторической общности – советский народ». Для остаточного усталення імперської химери «советский народ» Тишков закликав відмовитися від «абсолютизации национальной государственности» в середині СССР (Тишков В.А. О новых подходах в теории и практике межнациональных отношений // Сов. этнография. – 1989. – № 5. – С. 3 – 14). Саме цю ідею здійснила путінська диктатура в межах РФ.
Помиляються ті, хто вважає, що діяльність Тишкова обмежилася часами пізнього комунізму. У 1992 році він працював на режим алкоголіка Єльцина міністром у справах національностей. Не загубився «вчений» шовініст і після остаточного опанування чекістами влади над Росією.
У 2005 році на VI конгресі етнографів і антропологів Росії, він підтримав позицію Путіна: розпад СССР – найбільша катастрофа XX століття. На думку Тишкова, Совдеп ніколи не був тюрмою народів, натомість відігравав роль «колыбели наций». «Цивилизаторская миссия России» – поширювати православну віру і російську культуру в якості «хранителя памяти и идентичности народов бывшего СССР».
 |
| Валерій Тишков |
Тишков, у співавторстві з іншими міністрами РФ, написав проект стратегії державної національної політики, в якому вперше зустрічається висловлювання «государствообразующая роль русского народа», котрий начебто творить унікальну соціокультурну цивілізаційну спільноту – «многонациональный русский народ».
Академік РАН – натхненник книжок з історії Новоросії та Криму, які підводили ідеологічну базу під анексію Криму Москвою в 2014 році. Серед інших досягнень «етнографа»: заява, що завоювання Кавказу та геноцид черкесів, виявилися корисними, потрібними і вигідними для всіх.
Реагуючи на акт мужньої самопожертви Альберта Разіна Тишков оприлюднив статтю «Народ не умирает с языком», в якій беззастережно виправдав дискримінацію корінних народів РФ в царині використання рідних мов в освіті та інших галузях. Мовляв, мови не рівні за можливостями використання та статусом, тому мати етнічну мову зовсім не обов'язково – цінність національної мови на порядок менша за імперську значенням її соціального статусу, професійних можливостей і права участі в загальноімперському процесі, тому мовна асиміляція природна. Наполягаючи на пануванні московського языка, Тишков вважав зусилля зберегти рідну мову одержимістю. («Известия» від 12.09.2019).
Ось така «антропологія та етнографія» на РФ – її представники не ховаючись демонструють ознаки вищості «государствообразующего народа», не соромлячись виправдовують геноцид корінних народів (наприклад – черкесів), і закликають до більш рішучої політики асиміляції поневолених Москвою народів. І попри все це, звуться «вченими».
В їх діяльності немає нічого дивного, бо це – звичайний рашизм. Авторитарна московська імперія має «вчених», які цілком та повністю відповідають потребам рашистській ідеології. Існування інших вчених антисистема навіть не припускає.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Ви помітили, що найзатятіші московські шовіністи носять українські прізвища, як ось цей "тишко-в"... андрофагія, штука заразна...
ВідповістиВидалити