Міфи Московії: декабристи – борці за свободу

 

Пархоменко А. Декабристи, 1975 р.

  Московство, насамперед «хорошие русские», як наприклад В. Мілов, переконують світ, і самі себе, що «русские» – народ, який завжди прагнув волі. В якості прикладу зазвичай наводять Разіна, Пугачова чи декабристів. Чи відповідає це дійсності?
  У випадку Степана Разіна та Омеляна Пугачова все одразу зрозуміло – це козаки, народжені в малоросійській станиці Зимовейській. Рушійна сила їх повстання – козаки, більшість з яких ніколи не вважали себе московитами. Щоправда, на другому етапі визвольної війни Пугачова основною його бойовою силою стали башкири, що тільки підтверджує, що то була боротьба не московитів, а поневолених Москвою народів проти царського визиску.
  У випадку декабристів усе не так очевидно. Для того, аби збагнути, чи варто визнавати їх борцями за волю, слід зрозуміти мету їхнього руху – чого прагнула таємні масонські ложі «Союз спасення», «Союз благоденствия», «Южное» й «Северное общество» та «Практический союз».
  Мета заколотників, у головних рисах, віддзеркалена в двох програмних документах: проекті Конституції Нікіти Муравйова та «Русской правде» Павла Пестеля. Обидва зазначають, що конкретні практичні рішення нагальних задач визначить майбутня влада, але головні засади режиму декабристів автори окреслили чітко.

Захоплення влади

  Усі декабристи розуміли, що єдина можливість опанувати владу – здійснити державний переворот. Самодержавство не передбачало вільних виборів, династія Романових не збиралася зрікатися прав на трон. Лишався виключно силовий сценарій, стосовно котрого існували невеличкі розбіжності.
  14 (26) грудня 1825 року офіцери-заколотники вивели підлеглі їм військові частини на Сенатську площу, сподіваючись завадити присязі сенаторів новому імператору Ніколаю I, позбавити його змоги вінчатися на царство та перебрати владу на себе. На превеликий подив заколотників, коли їх полки дісталися площі, сенатори вже присягнули новому царю та роз’їхалися по домівках.
  Несподіваний поворот подій викликав у провідників заколоту психологічне заціпеніння. Вони лишилися стояти на площі, в цілковитій бездіяльності, аж поки їх не розігнала картеч вірних царату військ.

Придушення повстання декабристів

  Розгубленості повстанців посприяла відсутність чіткого розуміння, не тільки як конкретно захопити владу, але й що робити після її захоплення. Коли загони декабристів попрямували на Сенатську площу, Кондратій Рилєєв запропонував Петру Каховському «лично убить государя, а уже затем мы всей братией изведем его родню и прочее».
  Це не єдине свідчення того, що декабристи вважали вплив окремої особистості визначальним для історичного процесу. На їх думку, більшість населення Російської імперії «политикой не интересуются», а всі питання розв’язує жменька «обраних».
  Аби пересвідчитися в цьому пригадаємо висловлювання Сергія Трубецького, якого заколотники призначили майбутнім диктатором Російської імперії: «Общественное устройство в России еще и до сих пор таково, что военная сила одна, без содействия народа, может не только располагать престолом, но изменить образ правления».
  Подібні погляди поділяли й автори основних законів «прекрасной России будущего 19 столетия».

Кіпренський О. Портрет Нікіти Муравйова, 1813 р.

  Нікіта Муравйов уявляв майбутню московську державу конституційною монархією. З одним «але». «Если бы императорская фамилия, — засвідчив він слідству, — не приняла Конституции, то как крайнее средство я предполагал изгнание оной и предложение республиканского правления».
  Павел Пестель виявився затятим республіканцем: від самого початку прагнув встановити республіку з потужним централізованим режимом. Обидва «конституціоналіста» вважали, що лише жорстка диктатура здатна швидко та ефективно викорінити залишки старого режиму та забезпечити успіх революційних змін.
  Задля справедливості відзначимо, що прагнення до встановлення диктатури ідеологи декабристів вважали не самоціллю, а інструментом для досягнення високих ідеалів свободи, рівності та справедливості. Їх мрії про «прекрасную Россию будущего» залишилися нереалізованими, але заклали підвалини майбутніх революційних рухів та реформ у країні.
  У будь-якому разі, декабристи розуміли, що насильницьке повалення легітимної царської влади, спричинить диктатуру. Пестель, Муравйов та Трубецькой мали гарну освіту, знали світову історію, і не могли не враховувати досвід Англійської та Великої французької революцій. Обидві вони спричинили громадянські війни та жорстку диктатуру революціонерів.
  Трубецькой помилявся, коли думав здійснити заміну влади малою кров’ю. Аби в цьому переконатися, достатньо пригадати, як політично неграмотні селяни Вандеї вчинили запеклий опір Французькій республіці. Попри всі права та свободи, які Конвент проголосив для Третього стану, до якого належали й ті селяни.
  З височезним ступенем ймовірності перемога декабристів так само збурила б простий люд до опору диктатурі. Тим більше, що пропонований ними державний устрій надавав значно менші за французькі, вольності для переважної більшості населення.

Політичний лад «прекрасной России» декабристів

  Після захоплення влади, Пестель бачив себе президентом республіки на найближчі десять років. Для утримання влади, він пропонував зробити відповідник колишньої «Тайной канцелярии» та майбутньої ЧК-КГБ – «Государственный приказ благочиния», щоби «узнавать, как располагают свои поступки частные люди».

Павел Пестель

  З відповідними повноваженнями. «Тайные розыски, или шпионство, суть посему не только позволительное и законное, но даже надлежащее и почти, можно сказать, единственное средство». Тут і далі цитується мовою оригіналу, за правилами сучасного правопису, зі збереженням авторських особливостей стилю, за виданням: Пестель П.И. Русская правда. Наказ Временному верховному правлению. СПб.: Книгоиздательство «Культура», 1906.
  «Вышнее Благочиние требует непроницаемой тьмы и потому должно быть поручено единственно Государственному Главе сего приказа, который может оное устраивать посредством Канцелярии особенно для сего предмета при нем находящейся. Государственный Глава имеет обязанность учредить Вышнее благочиние таким образом чтобы оно никакого не имело наружного вида и казалось бы даже совсем не существующим; следовательно образование Канцелярии по этой части должно непременно зависеть от обстоятельств, совершенно быть предоставлено Главе и никому не быть известно кроме ему одному и Верховной Власти. Равным образом Зависит от обстоятельств число Чиновников коих имена никому не должны быть известны, исключая Государя и Главы благочиния. Из этого следует 1) что весьма было бы неблагоразумно обнародовать образование Вышнего благочиния и сделать гласными имена Чиновников в оном употребляемых и 2) что Глава Государственного благочиния должен быть человек величайшего ума, глубочайшей Прозорливости, совершеннейшей благонамеренности и отличнейшего дарования узнавать Людей».
  Недаремно московські більшовики вбачали в декабристах своїх попередників. Як і Ленін зі Сталіним, Пестель вважав таємну поліцію підвладною виключно проводу диктатури. Діяльність ЧК-НКВД-КГБ наочно продемонструвала, як диктатура застосує цей інструмент в державі, де владу захопили силою зброї.
  Комуністи, як і декабристи, обіцяли землю селянам, але готували рабство колхозів. Обіцяли населенню громадянські права, а в реальності – терор «Государственного приказа благочиния» чи ЧК.

Земельне питання

  У Російській імперії сільське господарство становило основу економіки. Тому «земельне питання» перебувало в центрі державної і суспільної уваги. Незадовільне розв’язання аграрного питання селянською реформою Александра II, через кілька десятиліть, спричинило повне повалення самодержавства. Чи пропонували ідейні провідники декабристів щось краще?
  І Пестель, і Муравйов вважали кріпацтво віджилим, і прагнули його скасувати. Остаточне розв’язання земельного питання покладали на рішення установчих зборів. Згідно ідей Пестеля вища законодавча влада мала належати «Народному вічу», однопалатному парламенту, а виконавча – Державній Думі.

Титульна сторінка "Русской правды" Пестеля

  Програма Пестеля відзначається більшою докладністю в порівнянні з прожектом Муравйова. Пестель прагнув повалення самодержавства, встановлення Республіки; ліквідацію кріпацтва, наділення селян землею; ліквідацію станових привілеїв та надання політичних прав всім чоловікам віком старшим за 20 років.
  Він рахувався з реальним станом речей, тому пропонував здійснювати реформи з урахуванням наявних попередніх умов.
  Протягом перехідного періоду Пестель вважав за доцільне зберігати казенних селян у положенні, близькому до колгоспного ладу московського більшовизму. Наведемо деякі його міркування з цього приводу.
  «3. Разделить все Земли в каждой Волости по угодьям на две Половины; из коих дать одной название общественной Земли, а другой казенной Земли. Общественную Землю отдать в Собственность Волостному Обществу а казенную Землю оставить Собственностью Казны, то есть входящею в Состав Государственных Имуществ. Подробности сего Положения определить Верховное Правление.
  4. Крестьяне Казенных Поместий или Селений продолжают обработывать как общественные так и казенные Земли теперешним порядком и платить казне тот же оброк за оные который и ныне платят.
  5.Сей порядок будет продолжаться Десять или Пятнадцать лет сряду а после сего срока не будут Крестьяне никакого оброка платить за общественную землю а за казенную которую пожелают для обработывания на откуп взять будут они деньги платить по назначению какое тогда имеет быть сделано и для которого потребуются от крестьян предварительныя их предположения.
  6.После Десяти или пятнадцати лет а есть ли удобно будет, то и прежде когда сей новый Порядок окончательное возымеет существование, Ход и Действие, будут казенные Крестьяне пользоваться совершенною свободою и будут объявлены совершенно вольными, при чем общественная Земля никому не будет принадлежать частно, но всему Волостному обществу совокупно а казенная Земля останется собственностью казны, и Крестьянам будет отдаваться в откуп». («Русская правда», глава III, §8 «Казенные Крестьяне»).
  Селянам, на момент перевороту вільним від кріпацької залежності, Пестель пропонував створити трохи кращі умови.
  «2. Разделить земли каждой Волости по угодьям на две половины из коих одной именоваться общественною Землей, а другой частною Землей. Общественная Земля имеет на тех же основаниях Волостному обществу принадлежать на коих сие пояснено в статье о казенных Крестьянах.
  3. Частная Земля каждой волости имеет быть роздана Участками всем различным Семействам той волости в вечную и полную частную их собственность. Если кто из вольных Земледельцев перед сим уже купил какую нибудь для себя землю то остается полным обладателем оной». (Там же, §10 «Вольные Земледельцы»).
  Стосовно колишніх поміщицьких кріпаків, загальні міркування Пестеля мало чим відрізнялися від селянської реформи Александра II.
  «1. Освобождение Крестьян от Рабства не должно лишить Дворян дохода ими от Поместий своих получаемых.
  2. Освобождение сие не должно произвести Волнении и Беспорядков в Государстве для чего и обязывается Верховное Правление безпощадную строгость употреблять противу всяких Нарушителей общего спокойствия.
  3. Освобождение должно Крестьянам доставить лучшее положение противу теперешнего; а не мнимую свободу им даровать». (Там же, §11 «Дворянские Крестьяне»).
  Ще цікавіше положення Пестеля, стосовно «дворового люду». Поза сумнівом, він уважав їх холопами (рабами), тому пропонував звільняти їх відповідно.
  «Верховное Правление потребует также и на сей счет проекты от Грамотных Дворянских Собраний извлекая из оных средства к Постепенному освобождению от Рабства Дворовых Людей.
  Здесь могут с удобностью два средства быть употреблены. Первое состоит в назначении числа Годов коих Господину своему прослуживши, дворовой человек делается Вольным. Второе состоит в назначении суммы. Денег коих своему Господину заплатив. Дворовой человек также делается вольным. Сии два способа могут различными распоряжениями быть соединены и в подкрепление одно другому поставлены. Назначение откупных Сумм должно быть сделано по соображению местных обстоятельств и по вниманию на разные Ремесла коим Господа Людей своих обучали. За сими распоряжениями будут все-таки еще Дворовые Люди Крепостными оставаться и для сих последних в особенности нужны вышепомянутые проекты Грамотных Дворянских Собрании». (Там же, §12 «Дворовые люди»).

Титульна сторінка Конституції Нікіти Муравйова, 1825 р.

  Нікіта Муравйов проголошував: «Крепостное состояние и рабство отменяются. Раб, прикоснувшийся земли Русской, становится свободным».Тут і далі конституція Муравйова цитується за виданням: «Библиотека декабристов» выпуск №4, Московская типография «Русского товарищества», 1907. Примітка: як у всіх московитів, слово «русский» = імперський.
  Якщо Пестель вважав, що розміри земельних ділянок наданих у власність селянина, визначить уряд «прекрасной Россиии будущего», то Муравйов виявив більше конкретики. На його думку: «Земли помещиков остаются за ними. Дома поселян с огородами оных признаются их собственностью со всеми земледельческими орудиями и скотом, им принадлежащим».
  Отже, декабристи розв’язували земельне питання на користь власної панівної дворянської верстви. У загальних рисах їх аграрна реформа, звільнення селян без землі, при збереженні поміщицького землеволодіння, створювала безліч суперечностей, що, рано чи пізно, спричинило б громадянську війну, як це сталося із селянською реформою 1861 року.
  Але це ще не все. Як «истинно русские люди» провідники декабристів воліли зберегти імперію, більше того, асимілювати все немосковське населення.
  Не в останню чергу, сокира державного терору «Государственного приказа Вышнего Благочиния» мала впасти на голови поневолених Москвою народів.

Національне питання

  Майбутню республіку Пестель бачив жорстко централізованою державою. Найменший прояв регіональної, а тим більше національної, автономії вважав шкідливим для єдності Росії. Заради посилення централізації, Пестель, як і Муравйов, пропонували перенести столицю імперії в Нижній Новгород, оскільки це місто розташоване в центрі держави.
  Усі народи, які населяли імперію, мусили асимілюватися і злитися із московством в одне ціле. Пестель врахував багатонаціональний склад Російської імперії, і пропонував поділити все населення на розряди.

"Племенной составъ населенія Россійской имперіи"

  «Общая масса всех Российских обитателей можеть на три Главные Разряда быть разделена. Первый Разряд состоить из Коренного Народа Русского... Коренной Народ Русский есть племя Славянское». («Русская правда», «Глава вторая. О племенах Россию населяющих», §1 «Разделение Племен Россию населяющих на три главные Разряда»).
  «Племя Славянское, Коренной Народ Русский составляющее имеет пять оттенков:
  1.Собственно так называемые Россияне, населяющие Губернии Великоросские.
  2. Малороссияне, населяющие Черниговскую и Полтавскую Губернии.
  3. Украинцы, населяющие Харьковскую и Курскую Губернии.
  4. Жители Киевской, Подольской и Волынской Губерний называющие себя Русснаками и
  5. Белорусцы населяющие Витебскую и Могилевскую Губернии.
  … всех жителей населяющих Губернии Витебскую, Могилевскую, Черниговскую, Полтавскую, Курскую, Харьковскую, Киевскую, Подольскую и Волынскую истинными Россиянами почитать и от сих последних никакими особыми Названиями не отделять». ( Там же, § 3 «О Различных оттенках Коренного Народа Русского»).
  До другого розряду Пестель зарахував «племена к России присоединенные», до третього – усіх іноземців на території імперії. Для «племен к России присоединенных» Пестель передбачив встановлення загальноімперських порядків та впровадження освіти, яка власне і мусила сприяти тому, аби всі вони усвідомили себе росіянами. Не передбачалося навіть натяку на якусь окремішність.
  Проект Пестеля поділяв імперію на 53 губернії. 50 з котрих округи, 3 – уділи. ( Там же, §5 «Разделение пространства Государства на части»). Україна поділялася на області Чорноморську (з центрами в містах Київ, Могилів, Ясси, Одеса, Херсон) та Українську (Полтава, Харків, Курськ, Вороніж, Катеринослав). (Там же, §15 і 16). Знаменно, що землі на яких з давніх-давен мешкали фіно-угорські народи Пестель охрестив «Слов’янським округом», з центрами в містах Москва, Клязьма, Рязань, Тула, Тамбов. (Там же, §13 .)

Народи Російської імперії XIX століття

  «Финляндия, Естляндия, Лифляндия, Курляндия, Белоруссия, Малороссия, Новороссия, Бессарабия, Крым, Грузия, Весь Кавказ, Земли Киргизов, все Народы Сибирские и разные Другие племена внутри Государства обитающие никогда не пользовались и никогда пользоваться не могут самостоятельною независимостью и всегда принадлежали или самой России или же по временам, если не России, то Швеции, Дании, Пруссии, Польше, Турции, Персии и вообще какому нибудь сильному Государству. Да и на будущая времена, по слабости своей никогда не могут составлять особых Государств; а по сему и подлежат все они Праву благоудобства долженствуя при том на веки отречься от права отдельной Народности. В следствие сего подводятся все вышеназванные страны со всеми племенами в них обитающими под право благоудобства для России и объявляются в удовлетворение оному и на основании оного на вечные времена оставаться имеющими в Составе Российского Государства». («Русская правда», «Глава первая. О земельном пространстве государства», §2 «Распределение иноплеменных Народов на подлежащих правилу благоудобства и на подлежащих правилу Народности»).
  «Кроме инородных Земель долженствующих оставаться в Составе Российского Государства и кроме Земли Польской могущей отойти от России надлежит еще обратить внимание на некоторые земли с Россиею ныне смежные, коих необходимо и надобно к России присоединить для твердого установления Государственной Безопасности. Сии Земли суть:
  1. Молдавия
  2. Те Земли Горских Кавказских Народов России не Подвластных которые лежать к Северу от Границ с Персией и Турцией а в том числе и Западную приморскую часть Кавказа Турции ныне принадлежащую.
  3. Земли Киргиз Кайсакских орд кочующих к северу от хребта гор идущего от Бухтарминской крепости прямо к Аральскому морю и
  4. Часть Монголии, так чтобы все течение Амура, начиная от озера Далая, принадлежало России».
  «В следствие Всего Вышесказанного обнародываются следующие Границы Российскому Государству: На Север, Ледовитое Море. – На Восток, Большой океан. – На Юг, Китай, Саянские и Алтайские Горы, Туркестан, Бухария, Непроходимые пески между Каспийским и Аральским морями, Персия, Турция, Черное Море, Дунай и Валахия. – На Запад, Венгрия, Польша, Пруссия, Балтийское море, Ботнический Залив и Швеция». (Там же, §3 «Определение Границ Российскому Государству»).

Гольдштейн К. Збори таємного товариства

  Кавказькі народи Пестель поділив на два розряди — «мирних», які залишалися на своїх землях під московським ярмом, та «буйних», які підлягали примусовій депортації малими групами по різним волостям імперії. Політика, що нічим не поступається сталінським депортаціям чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.
  У перспективі всі поневолені народи очікувала православна християнізація.
  Пестель не бачив змоги асимілювати народ єврейський, тому запропонував план «содействия евреям в учреждении особого отдельного государства в какой-нибудь части Малой Азии».
  «В Следствие всего здесь сказанного объявляется Российское Государство, в пределах выше обозначенных Единым и Неразделимым, отвергающим притом совершенно всякое федеративное образование, устройство и существование Государства». (Там же, § 4 «Россия есть Государство Единое и Неразделимое»).
  Право на власну державу Пестель визнавав виключно Польщею, і то за умови, що там встановлять республіку на засадах тотожних до московських. При цьому Польща лишалася країною з обмеженим суверенітетом, бо під час війни мала «все войско свое присоединять к российской армии, чтобы тем в полной мере доказать чувство искренней дружбы и преданности к России».
  Нудні міркування Пестеля про народи імперії завершуються § 16 з промовистою назвою « Все племена должны слиты быть в один Народ». Коментарі зайві.
  Нікіта Муравйов бачив майбутню Росію федеративною країною поділену на 13 держав і дві області. Утім це не гарантувало жодних прав для поневолених Москвою народів. Теперішня Росія також проголосила себе федерацію, але фактично являє собою жорстко централізовану унітарну держава, з потужною «владною вертикаллю», де назви суб’єктів федерації важать не більше за адміністративні одиниці імперії.
  Муравйов вважав усе населення «росіянами», чим мало відрізняється від путінської РФ з її «многонациональным российским народом» з послідовною політикою зросійщення та асиміляції поневолених народів.

Оцінка декабристів московськими ЛСД (лідерами суспільної думки)

  Образ святих мучеників з декабристів створив Александр Герцен, у публікації присвяченій 30-річчю їх повстання. Вона вплинула на багатьох налаштованих опозиційно до царату мешканців Російської імперії.
  Потрапив під вплив тих чар і наш Тарас Шевченко. В умовах цензури та інформаційного вакууму, він майже всю інформацію про наміри і чин заколотників отримав з публікації Герцена в «Полярной звезде». Дуже сумнівно, що Великий Кобзар зберіг би прихильність до декабристів, якби дізнався про їх плани стосовно України та українців.

Обкладинка часопису "Полярная звезда" з портретами страчених декабристів. Лондон, 1855 р.

  Люди, особисто знайомі з провідниками декабристів, або більше поінформовані про їх наміри, виявили куди менше захвату від прагнення заколотників перетворити Російську імперію на поліційну державу. Тим більше, що всі освічені московити відали, як за схожих обставин якобінці влаштували терор заради «прекрасної Франції майбутнього».
  Після придушення заколоту декабристів, 28 генералів стали перед царем навколішки, і попрохали стратити якнайбільше ворохобників. Сенатор Лавров підрахував, що треба відтяти не менше 63 голів. Графиня Браницька власним коштом забезпечила 200 пудів (3,2 тони) заліза на кайдани для повстанців «Южного общества».
  Поет і перекладач Василій Жуковський назвав декабристів сволотою.
  Ніколай Греч згадував. «Павел Пестель приехал в Петербург. Я видал его в собраниях масонских лож. Он молчал и наблюдал за другими. Роста был невысокого, имел умное, приятное, но серьезное лицо. Особенно отличался он высоким лбом и длинными передними зубами. Умен и зубаст. Достойно замечания, что первенствующим из заговорщиков был сын жестокосердого проконсула, врага всякой свободной идеи, всякого благородного порыва. Отец его, Иван Борисович Пестель, был человек суровый, жестокий, неумолимый. Сибирь стонала под его жесточайшим игом».
  Федор Тютчев відверто висловився про декабристів: «Народ, чураясь вероломства, забудет ваши имена».
  Іван Гончаров, сказав з того ж приводу: «Если бы эти изверги не напугали Россию анархией, она бы, матушка наша, давно бы стала счастливой».
  Оцінка Федора Достоєвського: «14 декабря было диким делом западничества уродливого: зачем мы не лорды?... Освободили ли бы декабристы народ? Без сомнения, нет. Они исчезли бы, не продержавшись и двух-трех дней. Ну а Пестель просто плут, диктатор, авантюрист и очень уж жесток. Не приведи Господи!».
  Тодішня московська провідна «культурна» верства не сумнівалася, що в разі успіху повстання, на країну очікувала диктатура, яка трималася б на масовому терорі. Вони виходили з досвіду Великої Французької революції, і майбутній більшовицький переворот, що відбувся через кілька десятиліть, підтвердив справедливість їх побоювань.

Пам'ятна дошка присвячена століттю повстання декабристів. Київ, вулиця Грушевського 14 ( між Кабміном та Верховною Радою).

  Московські «властители дум», які намагалися уникнути революції, дісталися висновку, речником якого можна вважати Фадея Булгаріна: «Между царем и мною есть взаимное условие: он оберегает меня от внешних врагов и от внутренних разбойников, от пожара, от наводнения, велит мостить и чистить улицу, зажигать фонари, а с меня требует только одно: сиди тихо! Вот я и сижу».
  Відтоді переважна більшість московства так і сидить. Влада наказує: «Не лезь в политику!». Населення хором, і поодинці, відповідає: «Политикой не интересуюсь!». Панівний режим висотує з підвладних усі соки, надмірно збагачується, як колись Ніколай Романов чи наразі кооператив «Озеро», та постійно проріджує залежне населення за допомогою участі в загарбницьких війнах.
  Для московства лишилася невідомою можливість реформувати країну в інтересах більшості громадян. Вони знають лише покору, яку час від часу змінюють криваві бунти, що приводять до влади осіб на кшталт декабристів чи більшовиків. Ті опановують ситуацію, закручують гайки, і все повертається до звичного ладу тиранії, визиску та покори.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!