Як стати відьмою: досвід Василіси Прекрасної
.%20%D0%9B%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%B0.jpg) |
| Василина (Алла Холоділіна). Лялька. |
Український фольклор не містить нічого подібного. Мотив зведених сестер наявний в казах на кшталт «Дідова дочка, бабина дочка», але вони настільки відмінна в деталях від «Василисы Прекрасной», що вся схожість закінчується на протиставленні сестер.
Перед тим, як перейти до аналізу та доказів висунутого твердження стосовно московської казки, стисло пригадаємо основних її персонажів та сюжет.
Короткий зміст казки
Овдовілий купець одружився вдруге, на жінці з двома дочками на порі. Його рідній доньці виповнилося ледь 8 років, але чомусь зведені сестри сприймають її як гостру конкурентку в шлюбній справі. Через заздрощі до краси мачуха з дочками виснажує Василісу важкою працею.Єдина розрада сироти — благословенна матір’ю лялька, яка виконувала за сироту всю роботу. Згідно материнському заповіту, Василіса регулярно годувала лялечку: «сама, бывало, не съест, а уж куколке оставит самый лакомый кусочек».
 |
| Василіса годує лялечку |
Якось купець вирушив у далеку дорогу по своїх справах, а мачуха разом з усіма дітьми переселилася у власну оселю, на межі непроглядного лісу, в якому мешкала Баба Яга. Мешканку лісових нетрів можна охарактеризувати як затятого інтроверта з нетрадиційною харчовою орієнтацією: «ела людей, как цыплят».
Коли стався енергетичний блекаут, люта мачуха вирядила пасербицю по вогонь до Яги. Лялечка запевнила сердешну дитину, щоб та трималася її і все буде гаразд. По дорозі Василіса помітила двох вершників, одного кольору з конями: білого та червоного, після чого зійшло Сонце.
Хатинку Яга оздобила екстравагантним дизайном: паркан «из человечьих костей, на заборе торчат черепа людские, с глазами; вместо ворот – ноги человечьи, вместо запоров – руки, вместо замка – рот с острыми зубами». Незабаром промчав третій, чорний вершник.
Баба Яга запропонувала бідолашній дівчині заробити вогонь або перетворитися на поживний наїдок для старої. Дівчинка обрала пролетарську долю, і за допомогою ляльки виконали всі забаганки Баби. Стара відкрила дівчинці таємницю трьох вершників: білий — ясний день, червоний — красне сонечко, чорний — глупа ніч. Усі вони її вірні слуги.
За гарну працю Василіса отримала череп з палючими очима. Подивуємося московській фантазії, яка зберегла очі в черепі, в котрому розклалися всі м’які тканини, та вирушимо за дівчинкою далі. Вона намагалася позбутися дивної винагороди, але череп наполіг, аби дівчинка залишила його при собі. Василіса прийшла з дарунком Яги в хату мачухи, і полум’яний погляд черепа спопелив усіх родичів по другому батьковому шлюбу.
 |
| Білібін І. Василіса Прекрасна йде з оселі Баби Яги. 1900 р. |
Після цього, як рояль з кущів, з’явився батечко Василіси, і влаштувався жити в зятя, на повному державному забезпеченні. Василіса врахувала послуги бабці, і залишила при собі, як і ляльку, котру до самої смерті, годувала і носила в кишені (2; №104). (Перше число означає номер у списку використаної літератури, друге – сторінку книги, або номер казки в збірці).
Будь яка фантазія, так чи інакше, віддзеркалює реальний світ. Мачуха з дітьми та батько, що взяв другий шлюб, персонажі досить пересічні. Але їх поведінка дивна.
Батько і мачуха
Навіть для міфічних часів восьмирічна Василіса становила б шлюбну конкуренцію дорослим зведеним сестрам тільки у випадку, якби до тих сватався педофіл. Навіть якщо б дівчинка почала фізично розвиватися дуже рано, лишається не зрозумілим, чому батько, легковажив цькуванням рідної дочки?Тим більше це не зрозуміло за умов патріархальної московської родини. Оскільки мачуха мешкала на хуторі поблизу лісових нетрів, цілком можна припустити, що вона, як і її новий чоловік, належали до селян. Немає жодних вказівок, що батько Василіси належав до міського купецтва. Усі дії пов’язані з мачухою розгортаються в сільській місцевості.
Жодні етнографи не помітили домінування мачух у родинах московських селян XIX – XX століть. Немає підстав припускати, що воно існувало раніше. В московських сім’ях «большак» (батько родини) — «царь, бог и воинский начальник». Його влада обмежувалася лише тоді, коли виходила за межі сім’ї. Цілком слушно припустити, що мачуха переїхала з родиною до оселі поблизу лісових нетрів, якщо не за наказом, то щонайменше, за згодою чоловіка.
Жінки, що брали другий шлюб лишалися повністю беззахисними перед родичами нового чоловіка, від якого повністю залежали. Бо всіх їх статки лишалися в розпорядженні родичів старого, померлого чоловіка. Оскільки в мачухи залишилася хатинка, то або ця власність не цікавила родичів чоловіка, або померлий не мав близької рідні.
У традиційних московських родинах батько опікувався шлюбами синів, а мати — дочок. Казковий батько начхав на дочку, і повністю ввірив її долю новій дружині. У такому разі лишається не зрозумілим, чому Василіса помстилася мачусі, яка діяла за максимою, висловленою українським поетом Михайлом Петренком: «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?».
Існують інші московські версії цієї казки, в яких Василісу називають дочкою Кощія Безсмертного чи Морського царя. За цих умов дівчина не зазнає жодної наруги, лише очікує на появу наречених, яких піддає суворим випробуванням.
Для нас важливо, що батьком Василіси цілком міг бути представник потойбічного світу.
 |
| Оточена вовкулаками |
В іншій казці (4; № 260) на службу до Яги зголосилися всі три рідні дочки. Батько обернувся на ведмедя, і зміг налякати старшу та середню дочку. Молодша попри всі батькові потуги, стрелила йому в праве око, перевдягнулася чоловіком та пішла слугувати володарці лісового маєтку.
Ускладнення сюжетної лінії спостерігаємо в казці «Иван Агич и Василиса Васильевна» (5; № 16). Дочки погоджуються служити замість батька у війську. Молодша солдатка розташовується на постій в обійсті баби Яги де знайомиться з її сином Іваном Агичем. Молоді закохуються, і попри всі намагання свекрухи занапастити невістку, чоловік рятує дружину, і вони разом повертаються до світу живих людей.
Наведені варіанти московської казки роз’яснюють роль батька. Він перевертень, який існує одразу в двох світах: реальному і потойбічному. Тому татусь Василіси зробив усе, щоб його доця долучилася до нечистої сили. За його наказом мачуха перебралася до житла, що межувало з лісом Яги.
Знищення мачухи разом з дочками доводить їх непричетність до нечисті. Якщо ми згадаємо московський принцип «ворон ворону глаз не выклюет», стає зрозумілим чому загинула родина мачухи, чому Василіса не мала до батька жодних претензій: новоспечена відьма за допомогою нечистої сили знищила простих людей, і вшанувала батька-перевертня.
Для цієї мети мандрівка до Яги саме те, що треба: Володимир Пропп довів, що Баба Яга існує на межі світу мертвих та живих.
Начебто сюжет казки «Василиса Прекрасная» підтверджує цю тезу. Але є одне але. Ритуали жіночої ініціації не мають підтвердження не тільки в етнографічному матеріалі слов’янських, але й у багатьох інших народів Європи та Азії. Саме з цієї точки московські та співчуваючі їм дослідники починали вивертатися з ускладнення, просто проголошуючи необхідність існування жіночої ініціації, на підставі того, що існують посвячення чоловіків.
Розглянемо розв’язання проблеми на прикладі Володимира Проппа та його послідовників. «Что такое посвящение? Это – один из институтов, свойственных родовому строю. Обряд этот совершался при наступлении половой зрелости. Этим обрядом юноша вводился в родовое объединение, становился полноправным членом его и приобретал право вступления в брак. Такова социальная функция этого обряда» (3; 150).
«(В) большинстве случаев записавшие или описывающие этот обряд путешественники или исследователи ничего не говорят о том, чтобы распорядителями обряда были женщины. Но в некоторых случаях мы видим, что здесь играли роль мужчины, переодетые в женщин. По другим свидетельствам, все члены союзов имели одну общую мать — старуху».
Тобто, Пропп жодним словом не прохопився про якісь жіночі ініціації. Бо такий висновок не дозволяла зробити та сотня московських казок, які він аналізував. Ще раз: у московському фольклорному матеріалі відсутні згадки про жіночі ініціації.
Наслідувачі Проппа вважали, що «первоначально имелась в виду несомненно борьба за женщин, но затем по аналогии возникли сказки о невинно гонимых девушках, награждаемых почетным браком с царевичем» (1; 30).
Відзначимо, що на припущення про існування жіночих ініціацій у архаїчного московства звели на манівці навіть польську дослідницю Анну Худзиньску-Паркосадзе. Вона слушно припустила, що Василісу перетворилася на відьму, але зробила цей висновок за допомогою необґрунтованої гіпотези про тотожність чоловічих та жіночих ініціацій (6).
Не будемо наводити інші гіпотези московського штибу. Оскільки жодне з них не спромоглося більш-менш зрозуміло пояснити персонаж, який супроводжує героїню протягом усієї оповіді. Ляльку Василіси не можливо пояснити на матеріалі слов’янської міфології. Тут її відповідника просто не існує!
Сутність і функції ляльки Василіси стають зрозумілими, якщо звернимося до міфології народів, які асимілювало, і з яких згодом постало, московство. Тобто до переказів зросійщених, точніше переведених на модифіковану церковнослов’янську (староболгарську) мову, фіно-угорські народів.
У деяких фіно-угрів (хантів, мансі, обських угрів) існував звичай після смерті людини виготовляти ляльку, яка вважалася прихистком для душі померлого. Ляльку називали по-різному: іттарма (синські і куноватські ханти), ітерма чи мохар (сосвинські мансі), сонгет (нижньообські ханти).
Лялька залишалася поруч із живими родичами: після смерті чоловіків протягом п'яти років, і чотирьох – жінок. Увесь цей час, з лялькою поводилися як із живою людиною: годували, вкладали спати, садовили на улюблене місце покійного, тощо.
Ініціація
Майже всі московські дослідник погоджуються, що у випадку Василіси йдеться про ритуали посвячення. Ритуал ініціацій передбачав, що посвячений у таїнства помирав для старого життя, аби народитися для нового.Для цієї мети мандрівка до Яги саме те, що треба: Володимир Пропп довів, що Баба Яга існує на межі світу мертвих та живих.
Начебто сюжет казки «Василиса Прекрасная» підтверджує цю тезу. Але є одне але. Ритуали жіночої ініціації не мають підтвердження не тільки в етнографічному матеріалі слов’янських, але й у багатьох інших народів Європи та Азії. Саме з цієї точки московські та співчуваючі їм дослідники починали вивертатися з ускладнення, просто проголошуючи необхідність існування жіночої ініціації, на підставі того, що існують посвячення чоловіків.
Розглянемо розв’язання проблеми на прикладі Володимира Проппа та його послідовників. «Что такое посвящение? Это – один из институтов, свойственных родовому строю. Обряд этот совершался при наступлении половой зрелости. Этим обрядом юноша вводился в родовое объединение, становился полноправным членом его и приобретал право вступления в брак. Такова социальная функция этого обряда» (3; 150).
«(В) большинстве случаев записавшие или описывающие этот обряд путешественники или исследователи ничего не говорят о том, чтобы распорядителями обряда были женщины. Но в некоторых случаях мы видим, что здесь играли роль мужчины, переодетые в женщин. По другим свидетельствам, все члены союзов имели одну общую мать — старуху».
Тобто, Пропп жодним словом не прохопився про якісь жіночі ініціації. Бо такий висновок не дозволяла зробити та сотня московських казок, які він аналізував. Ще раз: у московському фольклорному матеріалі відсутні згадки про жіночі ініціації.
Наслідувачі Проппа вважали, що «первоначально имелась в виду несомненно борьба за женщин, но затем по аналогии возникли сказки о невинно гонимых девушках, награждаемых почетным браком с царевичем» (1; 30).
Відзначимо, що на припущення про існування жіночих ініціацій у архаїчного московства звели на манівці навіть польську дослідницю Анну Худзиньску-Паркосадзе. Вона слушно припустила, що Василісу перетворилася на відьму, але зробила цей висновок за допомогою необґрунтованої гіпотези про тотожність чоловічих та жіночих ініціацій (6).
Не будемо наводити інші гіпотези московського штибу. Оскільки жодне з них не спромоглося більш-менш зрозуміло пояснити персонаж, який супроводжує героїню протягом усієї оповіді. Ляльку Василіси не можливо пояснити на матеріалі слов’янської міфології. Тут її відповідника просто не існує!
Лялька — чарівний помічник
Пропп, що послуговувався московським матеріалом, відзначав, що йому відомо лише про покладання ляльок у домовину померлих. Тобто, лялечки, яких московство називало «ответами», допомагало не живим, а мертвим.Сутність і функції ляльки Василіси стають зрозумілими, якщо звернимося до міфології народів, які асимілювало, і з яких згодом постало, московство. Тобто до переказів зросійщених, точніше переведених на модифіковану церковнослов’янську (староболгарську) мову, фіно-угорські народів.
У деяких фіно-угрів (хантів, мансі, обських угрів) існував звичай після смерті людини виготовляти ляльку, яка вважалася прихистком для душі померлого. Ляльку називали по-різному: іттарма (синські і куноватські ханти), ітерма чи мохар (сосвинські мансі), сонгет (нижньообські ханти).
Лялька залишалася поруч із живими родичами: після смерті чоловіків протягом п'яти років, і чотирьох – жінок. Увесь цей час, з лялькою поводилися як із живою людиною: годували, вкладали спати, садовили на улюблене місце покійного, тощо.
 |
| Кінуко Крафт. Ожила лялечка. |
Коли минав визначений термін, іттарму клали в спеціально приготовану скриньку й ховали. Носіїв душ найбільш шанованих родичів залишали в оселях, більшість же закопували в землю. У будь-якому разі, прихисток душ предків, вважався оберегом, який захищали кревняків.
Важливий момент – іттарму завжди виготовляли родичі, але в жодному разі не батьки, діти померлого, чи той з подружжя, хто залишився живим. У казці про Василісу не повідомляється хто виготовив ляльку, але немає і жодної згадки щоб це зробили Василіса чи її тато.
Отже, чарівний помічник головної героїні — іттарма померлої матері. Її відповідник, в тій чи іншій подобі, ми зустрічаємо в інших московських казках. Наприклад, у подобі корови в казці «Хаврошечка».
З жахливою подобою рідної матері Василіса зустрічається в образі Баби Яги. Докладніше про іттарму, перетворення тендітної Снігуроньки (доброї феї) на жахливу Бабу Ягу йдеться в статті «Снігуронька — гостя із загробного світу».
Перша з них — оселя мачухи. Не відомо де жила Василіса до цього, але з моменту від’їзду батька-перевертня вся його родина оселяється в будинку на межі світу живих і мертвих. Бо саме за цим кордоном розташувалася Баба Яга.
Дизайн обійстя Баби Яги недвозначно демонструє приналежність оселі та її володарки до світу мерців.
Це припущення підтверджує зустріч Василіси з трьома вершниками. Бо що таке день, ніч і рух Сонця, які уособлює лісова кіннота? Не що інше як час. Проминувши їх, героїня казки опиняється в місцині де немає часу, у вигляді дня, ночі та руху Сонця. У цьому випадку не суттєво, що рухається не Сонце, а Земля, оскільки з точки зору земного спостерігача перебуває в русі саме жовта зірка.
Часу немає тільки у вічності, бо з точки зору часової нескінченності будь який окремий часовий проміжок, навіть у мільярди років, наближується до нуля. Якщо безперервно, протягом мільярда років у мільярдному ступені, щосекунди відкидати від вічності мільярди в ступені мільярдів літ, вічність не зменшиться ані трохи. Для вічності не існує часу, як для нескінченності не існує закінчення.
Василіса здійснила мандрівку до світу померлих, і перебувала там невідомо скільки. Адже там часу немає. У казці вона досить довго прислуговує Бабі, але за цей час, можливо одну ніч, її мачуха з дочками не знайшла світла. Чи варто казати, що в реальному житті, наступного ранку будь-яка жива людина звернулася б до інших людей, і придбала б вогонь для освітлення?
Проміжний підсумок: Василіса за допомогою іттарми здійснила мандрівку до світу померлих, де здобула надприродні здібності. Простіше кажучи, перетворилася на відьму.
Через маніпуляції з іттармою Василіса опанувала певні потойбічні сили: магічні вправи надали їй деяку владу над світом, що межує між живими та мертвими. В українській міфології таких істот, що померли в неприродній спосіб, чи поховані без відповідного ритуалу, називають заложними силами. До них належать русалки, потопельники, потерчата, відьми, чаклуни та інші упирі. Саме так слід тлумачити череп з полум’яними очима. Він наче розклався як мрець (череп), але й лишився в світі живих (спопеляючий погляд випромінюють очі, а не очниці).
Дії Василіси чисте чаклунство, і якщо йдеться про якесь посвячення, то виключно у відьми. У жодного народу немає переконання, що завдяки некромантії, тобто магічного опанування силами заложних мерців, можливо досягти святості.
Завдяки чаклунству чарівної ляльки Василіса впоралася з працею в Яги, побралася з царем, та й підтягнула батька перевертня собі на підтримку. Чи варто казати, що бабуся, в якої вона жила, це та сама Баба Яга, тільки в добрій іпостасі?
Повернімося трохи назад, до подарованого Ягою черепа з вогняним поглядом. Завдяки йому Василіса здійснила акт відплати жорстокій мачусі. Важлива деталь: мачуха знущалася з пасербиці, але не намагалася її вбити. За жорстоке поводження Василіса знищила мачуху разом з її дітьми. Покарання сильно перевищує провину. Чому?
Раніше відзначалося, що родину мачухи нечиста сила знищила за те, що вона чужа світу некрофільської магії. Це пояснення необхідне, але недостатнє.
А ось московство має зовсім інше уявлення про справедливість, яке співпадає з поводженням Василіси з ріднею, отриманої через другий батьків шлюб. Чітку відповідність постаті Василіси Прекрасної з героями класичної московської літератури відзначив «хороший русский» єврей Міхаїл Епштейн. Стисло згадаємо його тонкі спостереження (7).
На відміну від оповідок про український побут, в творі присвяченому Санкт-Петербургу, Гоголь відтворив сюжетний хід московської казки про Василісу Прекрасну. Акакій Акакійович, тихий і порядний герой повісті «Шинель», після смерті перетворився на справжнього демона, який у відплату за кривди тероризує можновладців Російської імперії.
Важливий момент – іттарму завжди виготовляли родичі, але в жодному разі не батьки, діти померлого, чи той з подружжя, хто залишився живим. У казці про Василісу не повідомляється хто виготовив ляльку, але немає і жодної згадки щоб це зробили Василіса чи її тато.
Отже, чарівний помічник головної героїні — іттарма померлої матері. Її відповідник, в тій чи іншій подобі, ми зустрічаємо в інших московських казках. Наприклад, у подобі корови в казці «Хаврошечка».
З жахливою подобою рідної матері Василіса зустрічається в образі Баби Яги. Докладніше про іттарму, перетворення тендітної Снігуроньки (доброї феї) на жахливу Бабу Ягу йдеться в статті «Снігуронька — гостя із загробного світу».
Некромантія
Лялька уособлює потойбічні сили померлих геніїв роду, насамперед матері героїні, які стають на захист нащадків. Мандрівка Василіси до Яги, не що інше як подорож у світ померлих. Про це свідчить багато казкових подробиць.Перша з них — оселя мачухи. Не відомо де жила Василіса до цього, але з моменту від’їзду батька-перевертня вся його родина оселяється в будинку на межі світу живих і мертвих. Бо саме за цим кордоном розташувалася Баба Яга.
Дизайн обійстя Баби Яги недвозначно демонструє приналежність оселі та її володарки до світу мерців.
 |
| Кінуко Крафт. Баба Яга, що курить. |
Часу немає тільки у вічності, бо з точки зору часової нескінченності будь який окремий часовий проміжок, навіть у мільярди років, наближується до нуля. Якщо безперервно, протягом мільярда років у мільярдному ступені, щосекунди відкидати від вічності мільярди в ступені мільярдів літ, вічність не зменшиться ані трохи. Для вічності не існує часу, як для нескінченності не існує закінчення.
Василіса здійснила мандрівку до світу померлих, і перебувала там невідомо скільки. Адже там часу немає. У казці вона досить довго прислуговує Бабі, але за цей час, можливо одну ніч, її мачуха з дочками не знайшла світла. Чи варто казати, що в реальному житті, наступного ранку будь-яка жива людина звернулася б до інших людей, і придбала б вогонь для освітлення?
Проміжний підсумок: Василіса за допомогою іттарми здійснила мандрівку до світу померлих, де здобула надприродні здібності. Простіше кажучи, перетворилася на відьму.
Відьма
До схожого висновку про наслідки подорожі Василіси Премудрої прийшла і А. Худзиньська-Паркосадзе (6). Вона стверджувала, що вся розповідь про Василісу — історія посвячення дівчинки на відьму. Ось тільки шановній польській дослідниці не вдалося переконливо обґрунтувати тотожність чоловічої та жіночої ініціації, бо остання не підтверджується етнографічним та археологічними матеріалами. Худзинська-Пароксадзе прийшла до правильного висновку через хибні засновки.Через маніпуляції з іттармою Василіса опанувала певні потойбічні сили: магічні вправи надали їй деяку владу над світом, що межує між живими та мертвими. В українській міфології таких істот, що померли в неприродній спосіб, чи поховані без відповідного ритуалу, називають заложними силами. До них належать русалки, потопельники, потерчата, відьми, чаклуни та інші упирі. Саме так слід тлумачити череп з полум’яними очима. Він наче розклався як мрець (череп), але й лишився в світі живих (спопеляючий погляд випромінюють очі, а не очниці).
Дії Василіси чисте чаклунство, і якщо йдеться про якесь посвячення, то виключно у відьми. У жодного народу немає переконання, що завдяки некромантії, тобто магічного опанування силами заложних мерців, можливо досягти святості.
Завдяки чаклунству чарівної ляльки Василіса впоралася з працею в Яги, побралася з царем, та й підтягнула батька перевертня собі на підтримку. Чи варто казати, що бабуся, в якої вона жила, це та сама Баба Яга, тільки в добрій іпостасі?
 |
| Перла Марініна. Василіса Прекрасна повертається додому. |
Раніше відзначалося, що родину мачухи нечиста сила знищила за те, що вона чужа світу некрофільської магії. Це пояснення необхідне, але недостатнє.
«Загадочная русская душа»
У казках усіх народів віддзеркалюється національна колективна підсвідомість носіїв інформації . Недаремно героїні української казки «Дідова дочка, бабина дочка» отримують те, що вони заробили. Бо такий світогляд відповідав національній вдачі українців.А ось московство має зовсім інше уявлення про справедливість, яке співпадає з поводженням Василіси з ріднею, отриманої через другий батьків шлюб. Чітку відповідність постаті Василіси Прекрасної з героями класичної московської літератури відзначив «хороший русский» єврей Міхаїл Епштейн. Стисло згадаємо його тонкі спостереження (7).
На відміну від оповідок про український побут, в творі присвяченому Санкт-Петербургу, Гоголь відтворив сюжетний хід московської казки про Василісу Прекрасну. Акакій Акакійович, тихий і порядний герой повісті «Шинель», після смерті перетворився на справжнього демона, який у відплату за кривди тероризує можновладців Російської імперії.
Не кращим виявляється і герой роману «Ідіот». Його автор, Федор Достоєвський, прагнув змоделювати сучасний йому світ, у який прийшов новітній Ісус Христос. Його відповідник у романі — головна діюча особа князь Мишкін. Але в його особі Достоєвський знайшов не нового Христа, а лише Антимідаса.
Мідас — цар давньої Фрігії, перетворював усе, до чого торкався, на золото. Мишкін перетворює все на лайно. Завдяки його втручанню гине Настася Филипівна, руйнується життя Гані Іволгіна, перетворюється на вбивцю Рогожин. І сам Мишкін, який бажав усім добра, а приносив лише зло, збожеволів, перетворившись на справжнього ідіота.
Щось подібне відбувається в романі іншого класика московського красного письменства Міхаіла Булгакова «Мастер и Маргарита». Майстер занурюється в історію Христа, і опиняється в божевільні. Аби порятувати коханого, Маргарита долучається до Сатани, і виконує всі забаганки його іпостасі Воланда, який з віртуозною винахідливістю знищив супротивників Майстра.
Міхаіл Епштейн дістається висновку, що від часів складання казки про Василісу Прекрасну, і щонайменше до творів Булгакова, московство вважало, що зло наділено великою силою, а добро нікчемне і нінащо не здатне.
Час минає, але нічого не змінюється. У вісімдесяті роки минулого століття Маргарита Пушкіна написала пісню, яка стосується всіх московських володарів, особливо тих, що ховаються в бункерах:
«Ты, как всё вокруг, врагам – враг, другу – друг
Но лишь под землёй становишься собой
Под землёй скрыт бункер твой
Ты в нём вершишь дела, ты – на службе силы зла».
На що наш народ відповідає: «дурень думкою багатіє», «та нехай собі як знають, божеволіють, конають, — нам своє робить». Українська нація йде до омріяної волі, і жодні казки про «Василису Прекрасную», «мировую коммунистическую революцию» чи «русский мир» не здатні нам завадити.
Мідас — цар давньої Фрігії, перетворював усе, до чого торкався, на золото. Мишкін перетворює все на лайно. Завдяки його втручанню гине Настася Филипівна, руйнується життя Гані Іволгіна, перетворюється на вбивцю Рогожин. І сам Мишкін, який бажав усім добра, а приносив лише зло, збожеволів, перетворившись на справжнього ідіота.
 |
| Кінуко Крафт. Василіса й маленька лялечка. |
Міхаіл Епштейн дістається висновку, що від часів складання казки про Василісу Прекрасну, і щонайменше до творів Булгакова, московство вважало, що зло наділено великою силою, а добро нікчемне і нінащо не здатне.
Час минає, але нічого не змінюється. У вісімдесяті роки минулого століття Маргарита Пушкіна написала пісню, яка стосується всіх московських володарів, особливо тих, що ховаються в бункерах:
«Ты, как всё вокруг, врагам – враг, другу – друг
Но лишь под землёй становишься собой
Под землёй скрыт бункер твой
Ты в нём вершишь дела, ты – на службе силы зла».
Різниця менталітетів
І це не жарт. Московство все ще переконане, що силою здатне відновити єдність східних слов’ян, українців і білорусів, з триєдиним народом Золотої Орди: москвитами, тюрками та фіно-уграми. Вони все ще сподіваються, як і малолітній герой совкового фільму 1977 року «Про Красную Шапочку», що «тебя (українська нація) излупят плётками, и ты залюбишь меня, как миленькая».На що наш народ відповідає: «дурень думкою багатіє», «та нехай собі як знають, божеволіють, конають, — нам своє робить». Українська нація йде до омріяної волі, і жодні казки про «Василису Прекрасную», «мировую коммунистическую революцию» чи «русский мир» не здатні нам завадити.
Як влучно сказав Віктор Гюго: «У світі немає нічого могутнішого, ніж ідея, час якої настав!»
2. Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трёх томах Москва: Наука, 1984 — 1985. — Т. 1.
3. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. Москва, 1998.
4. Сборник великорусских сказок Архива Русского географического общества (в 2-х вып.). Издал А. М. Смирнов. Петроград,1917. Т. 1-2.
5. Сказки и предания Самарского края. Записаны и собраны Д.Н. Садовниковым. Санкт-Петербург., 1884.
6. Худзиньска-Паркосадзе А. Парадигма инициации в сказке «Василиса Прекрасная» // Вестник славянских культур. 2019. Т. 51. С. 99-115.
7. Эпштейн М. От Библии до пандемии. Поиск ценностей в мире катастроф. Санкт-Петербург: Пальмира, 2023.
Використана література
1. Мелетинский Е.М., Неклюдов С.Ю., Новик Е.С., Сегал Д.М. Структура волшебной сказки. Москва, 2001.2. Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трёх томах Москва: Наука, 1984 — 1985. — Т. 1.
3. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки. Москва, 1998.
4. Сборник великорусских сказок Архива Русского географического общества (в 2-х вып.). Издал А. М. Смирнов. Петроград,1917. Т. 1-2.
5. Сказки и предания Самарского края. Записаны и собраны Д.Н. Садовниковым. Санкт-Петербург., 1884.
6. Худзиньска-Паркосадзе А. Парадигма инициации в сказке «Василиса Прекрасная» // Вестник славянских культур. 2019. Т. 51. С. 99-115.
7. Эпштейн М. От Библии до пандемии. Поиск ценностей в мире катастроф. Санкт-Петербург: Пальмира, 2023.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар