Ялтинська змова 1945 року

 

Сталін, Рузвельт і Черчилль на конференції в Ялті. Лютий 1945 р.

  Угоду, за котрою Чемберлен та Даладьє віддали на поталу Гітлеру Чехословаччину справедливо називають Мюнхенською змовою. Але чомусь не вважається Ялтинською змовою згода Рузвельта і Черчилля передати під кормигу Сталіна країни Східної Європи.
  Як і в інших випадках сумнівних угод, прихильники домовленостей Ялтинської конференції в лютому 1945 року, висувають пришелепуватий аргумент: «Іншого виходу не було. Так виглядає Realpolitik». Та якщо неупереджено зважити наслідки Мюнхенської та Ялтинської змов, ще не відомо, котра виявиться гіршою. У Мюнхені Франція та Велика Британія не укладали спілку з III Рейхом, а спробували купити мир, чи принаймні відтермінувати війну в Європі, за рахунок існування незалежної Чехословаччини.

Наслідки змови в Ялті

  В Ялті ж США та Велика Британія вкотре підтвердили спілку з найбільш людожерським режимом усіх часів – комуністичним СССР, й аби отримати зиск для себе, віддали на поталу московському імперіалізму національні держави Східної Європи, не кажучи вже про долю всіх поневолених Москвою народів.
  Як на Мюнхенській конференції 1938 року, імперії-учасниці Ялтинської змови домовилися розв’язувати всі суперечливі питання дипломатичним шляхом.
  Як і у випадку домовленостей Чемберлена з Гітлером, так і в угодах Рузвельта-Сталіна-Черчилля керівники імперіалістичних режимів залагодили суперечності за рахунок незалежних держав інших націй. В обох випадках могутні держави привласнили право розпоряджатися долею інших народів, і визначати хто бенкетуватиме, за чий рахунок відбуватиметься учта та хто опиниться на столі в якості поживи.

"Як він почувається сьогодні?". Британська карикатура 1945 р.

  Країни учасниці Ялтинської мирної конференції підписали Декларацію про визволену Європу, яка лицемірно проголошувала: «Встановлення порядку в Європі та перебудова національно-економічного життя має бути досягнута таким шляхом, який дозволить визволеним народам знищити останні сліди нацизму та фашизму і створити демократичні інститути за їхнім власним вибором». Мабуть зайве нагадувати, яким виявився шлях державного терору, засобами котрого «за власним вибором» кремлівських диктаторів, встановлювалися «інститути соціалістичної демократії» в країнах окупованих СССР.
  Виходячи з досвіду Першої світової війни, США, СССР і Велика Британія вирішили не обмежуватися пограбуванням переможених країн (репараціями), а на додачу окупувати та розчленувати Німеччину. Західні союзники визнавали окуповані Совдепом країни Східної Європи зоною життєвих інтересів СССР, і погодилися на їх окупацію московським більшовизмом. Черчилль, який утягнув Велику Британію у війну з III Рейхом, аби захистити незалежність Польщі, залюбки віддав її на поталу московській імперії.
  За основу кордонів Польщі визнали лінію Керзона 1920 року. Відібрані на користь СССР території з автохтонним українським та білоруським населенням на сході країни, компенсували анексованими в Німеччини територіями західніше Польщі.
  У деяких сучасних дослідників можна зустріти думку, що про поділ Європи домовилися Сталін з Рузвельтом, бо США потребували військової допомоги СССР у війні з Японією. Черчилля ж змусили погодитися з їхнім рішенням. Подібне твердження спростовується спогадами самого Черчилля, який запропонував Сталіну: «Врегулюймо наші справи на Балканах. Ваші армії тепер у Румунії та Болгарії. Ми маємо там інтереси, місії і агентів. Не дозволяймо собі, щоб доходило до непорозумінь у якихось дрібницях. Що стосується Британії та Росії, то як ви сприйматимете, щоб мати 90% впливу в Румунії, а ми б мали 90% впливу, скажімо, в Греції, у Югославії – 50 на 50?». Далі британський прем’єр-міністр додав, що погоджується на 75% московсько-більшовицького впливу в Болгарії, та рівні долі в Угорщині.

Безладний європейський пазл. Британська карикатура 1945 р.

  Прем’єр-міністр польського уряду у вигнанні Станіслав Миколайчик розповів у мемуарах, як Черчилль приневолював його погодитися на право СССР, США та Великої Британії визначити долю повоєнної Польщі.
  Домовленості Сталіна, Рузвельта та Черчилля чітко визначили кордони залізної завіси, що розділила Європу на зону окупації, де кожна держава переможниця в Другій світовій війні панувала на власний розсуд.
  Рішення про розподіл царин впливу союзники підтвердили влітку 1945 року на Потсдамській конференції, де ухвалили необхідність міжнародного трибуналу над провідниками Німеччини та непідсудність країн переможниць за вчинення тотожних злочинів проти людяності, що в подальшому фактично унеможливило суд над злодіяннями московського комунізму.
  Задля затвердження власного домінантного стану країни учасниці Ялтинської конференції погодилися створити Організацію Об’єднаних Націй, і заклали в її основи принципи, які виявилися не більш дієвими, ніж засади функціонування Ліги націй, котра не спромоглася жодним чином протидіяти агресії СССР проти Фінляндії в 1939 – 1940 роках. У подальшому, ООН не змогло хоч якось зупиняти агресію імперіалістичних країн проти слабкіших національних держав, оскільки остаточне рішення, з правом вето, завжди лишалося за постійними членами Ради Безпеки ООН: США, СССР, Великою Британією, Францією та Китаєм.
  Іншим країнам учасницям надали право критики постійних членів Радбезу ООН, але через право вето провідних держав Організації, будь-які практичні обмеження їх сваволі постійно блокувалися.
  Внаслідок ялтинських домовленостей під кормигу Совдепа потрапила не тільки частина Німеччини, а ще сім держав східноєвропейських держав, Фінляндії вкраяли суверенітет, під загрозою московської агресії опинилася Туреччина…

Оцінка Ялти-1945 провідниками українського визвольного руху

  Активісти національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів не погодилися з рішенням трьох імперіалістичних держав поділити світ. Провідний ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов визнав Захід попихачем московського комунізму, які стосовно поневолених народів дотримують позиції: «Вас, як націю, не визнаємо. Наші симпатії належать або вашим сьогоднішнім гнобителям, або вчорашнім і майбутнім. Визнайте єдиноспасенну нашу правду, сформульовану Рузвелтом Ялтинським, Воллесом, Летимором Далекосхідним, Джонсоном Кентерберійським… правду, яку ми умовно називаємо “демократією”. Цю правду та її і наших приятелів мусите визнати без жодних “але”».
  Через поступливість західних країн під оруду Московії потрапили Китай, балканські та деякі інші країни Європи. «Союзники виграли війну з німцями, але програли мир. Росія тепер загрожує всьому світові зовсім не через її мілітарну могутність, а через проросійську політику Заходу» – писав Донцов.

Налбандян Д. Кримська конференція, 1945 рік.

  Провідник ОУН(м) Андрій Мельник також не погоджувався з угодівською політикою Рузвельта та Черчилля і стверджував, що саме «вільний світ повинен піднести прапор боротьби проти московського імперіялізму та кольоніялізму, щоб позбавити Кремль фальшивого престижу і довести до розподілу совєтської імперії на незалежні держави поневолених народів. На жаль, західні потуги байдуже ставляться до визвольних змагань поневолених народів СССР. Інколи виявляється, що вони готові ціною визнання сучасного політичного на Сході Європи забезпечити мирне співжиття. Тут лежить найбільший риск, що його допускаються західні потуги й політики, дозволяючи Москві бути поневолювачем та грати ролю “визволителя від імперіялізму”».
  Степан Бандера – провідник революційного крила ОУН, відзначав, що в часи загрози атомної війни підтримка колективним Заходом визвольної боротьби поневолених Москвою народів – єдиний засіб досягти перемоги над московським більшовизмом без ядерного апокаліпсису.

Прощальний бенкет Ялтинської конференції. 11 лютого 1945 р.

  Його соратник і голова Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) – Ярослав Стецько, визнав ялтинську угоду Рузвельта зі Сталіним позбавленою здорового глузду. «Поділ світу на американську і російську сфери дії… Який глузд мала політика Рузвельта — пустити Росію до Берліну? Чого сподівався Рузвельт? Це була самовбивча річ. Хто виграв останню війну? Який глузд був взагалі воювати, щоб на місці меншого тирана поставити найбільшого тирана всіх часів?».
  З огляду на агресивність московського імперіалізму, провідник АБН ставив під сумнів можливість мирного співіснування світу, поділеного на царини впливу. «Помиляються Черчіль і Етлі, коли думають, що можуть існувати поруч себе: половина світу — свободи, а половина — неволі. Один мусить перемогти».
  Він закликав Захід не панькатися з режимом, який мріяв знищити весь Вільний світ. «Як може Захід так дуже не розуміти інтенцій Москви? Все ж лише претекстом, сьогодні є це, а завтра буде щось інше. Припинити агресію Кремля неможливо тоді, коли поборють його лише на периферіях, а необхідно заатакувати центр лиха — Москву. Коли атомна бомба буде скинена на Кремль, а не на нещасну Корею, коли будуть підтримані підпільні визвольні рухи поневолених народів, визнані їхні ідеї, які є найважливішою “атомною бомбою”, тоді будуть шанси ліквідувати саме зло».
  Стецько в жодному разі не закликав до ядерної війни, жертвами котрої насамперед стали б поневолені Москвою народи. Натомість, вважав підтримку національно-визвольної боротьби народів уярмлених московським комунізмом, більш перспективною і здатною порятувати світ від московської експансії. «Стоїть загроза, що США збомбардують промислові осередки на теренах поневолених народів, бо якраз вони є головною матеріальною базою Москви. Українське залізо, хліб, вугілля тощо, азербайджанська нафта, туркестанська бавовна, білоруський ліс, румунська нафта і т. д. — це головна матеріальна база московської воєнної машини. США беруть справу поверхово… не вглиблючись в суть справи і не хочуть розуміти, що можна вести війну інакше і можна швидше виграти її».
  Стецько рішуче відкидав саму ідею невтручання західних країн у внутрішні справи СССР. Бо насправді подібного поняття просто не існувало. Натомість, мали місце справи народів поневолених Москвою.
  Звернені до Заходу, насамперед до Сполучених Штатів, заклики провідників українського визвольного руху допомогти народам-жертвам московського експансіонізму, виявилися марними – США і СССР пов’язувала палка дружба запеклих імперіалістів.
  Наразі панівний в США режим знов активно просуває думку про розподіл світу на зони впливу найпотужніших світових країн. І вважає, що Московія належить до їх числа – отже, має право повністю контролювати Україну та інші країни своєї зони геополітичних інтересів. «Духи Анкоріджа» – Трамп і Путін, домовилися і прагнуть облаштувати новий світовий порядок «Ялта 2.0».

Новий розподіл світу

  Нахабне втручання імперій у справи інших країн, нехтування міжнародним правом, укладеними домовленостями та гарантіями, як от Будапештський меморандум, спонукає всі інші країни світу озброюватися, в тому числі і ядерною зброєю, аби протидіяти агресивним задумам московського, північноамериканського чи ще якогось імперіалізму.
  Іншого виходу схоже не існує. Як сказав прем’єр-міністр Канади Марк Карні: «If you are not at the table, you are on the menu» (Якщо тебе нема за столом — ти в меню!).

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!