Піррова перемога СССР на озері Хасан 1938 року

 

Сталінські командири на березі озера Хасан під час бойових дій 1938 року

  Історія свідчить – московська армія здатна перемагати тільки за умов величезної чисельної та технічної переваги, або в коаліції з потужними союзниками.
  Бої на озері Хасан не становлять виняток з цього правила. Попри величезну перевагу в живій силі та техніці, ціною величезних втрат, Москва отримала вкрай жалюгідні результати. Аби приховати ганьбу, московські історики спотворенням історичних фактів створили справжню димову завісу довкола тих подій.

Стратегічні сопки

  У ті часи біля озера Хасан пролягали кордони СССР, та контрольованих Японією Кореї та Маньчжоу-го. У другій половині 30-х років минулого століття тут відбувалися постійні сутички між московсько-більшовицькими та японськими військовиками.
  Час від часу обидві сторони порушували державні кордони й заходили на територію сусіда. У провокаціях як з боку СССР, так і Японії, брали участь авіація, наземні частини і флот. Це спричиняло збройні сутички, із загиблими і пораненими, але ніколи не переходило в масштабні бойові дії.
  Московська пропаганда завжди подавала СССР як «оплот мира», і всю провину за розв’язування бойових дій перекладала на супротивників. Така доля спіткала і ті події.
  Московські історики стверджують, що сопки Безіменна та Заозерна, мали виняткове стратегічне значення: панування над ними давало можливість японським мілітаристам контролювати територію аж до Владивостоку, а за потреби – й обстрілювати місто.

Замасковані танки Червоної армії. Озеро Хасан, 1938 рік.

  Достатньо подивитися на карту, аби побачити всю незграбність вигадки. Від «стратегічних» сопок до Владивостока – 130 км. Дальність пострілів найпотужніших японських гармат не сягала й 20 км.
  З цих висот на території СССР можна розгледіти чисельні болота, байраки, а в суху ясну погоду – єдиний ґрунтовий шлях, який після дощу перетворювався на драговину.
  І зовсім інший краєвид з тих сопок відкривався в бік окупованої японцями території. Неподалік проходили дві залізничні магістралі, які вели з Маньчжурії до корейських портових міст. Захоплення висот давала Червоній армії можливість контролю над Ранам-Туминською залізницею і прилеглим до неї якісним шосейним шляхам. У разі масштабних бойових дій московсько-більшовицькі війська могли перекрити шлях сполучення Квантунської армії з центрами постачання, і залишити її без харчів та боєприпасів.
  Отже японці потребували ці висоти для захисту комунікацій, а московство – для підтримки наступу на територію супротивника.

Агресія японських мілітаристів

  Московська пропаганда стверджує, що Росія ніколи ні на кого не нападала першою, завжди тільки захищала своє, в тому числі шляхом «звільнення» або «добровільного» приєднання земель. Ось і на озері Хасан, агресивний японський мілітаризм намагався захопити болота та байраки на території СССР, але Червона армія пильно охороняла мирну працю в’язнів комуністичних концтаборів.
  Насправді, влітку 1938 року, японським мілітаристам було не мальовничих драговин у прикордонній смузі СССР. Японська армія провела низку блискучих наступальних операцій в центральному та південному Китаї, внаслідок чого армія Чан Кайші опинилася на межі повної поразки.
  Капітуляція Гоміндану не входила в плани Кремля. Навпаки, вони були зацікавлені у довгій війні, яка виснажила б Японію і Китай, після чого Червона армія прийшла б «визволяти» ці країни від панування капіталістів.
  В очікуванні бажаної миті, влада СССР забезпечувала китайську армію бойовою технікою, боєприпасами, військовими інструкторами та радниками. В повітряних силах Гоміндану воювало понад півтисячі московських літунів.

Японські військовики на вантажному мотоциклі Мазда-Го (варіант КС37). Озеро Хасан, серпень 1938 року.

  Утім китайська армія опинилася в такому критичному стані, що цього виявилося замало. Чан Кайші вимагав від СССР прямої допомоги, тобто війни з Японією.
  Сталінський план опинився під загрозою: якщо не розпочати війну з Японією, вона розіб’є китайську армію, союз Чан Кайші та Мао Цзедуна припинить існування. Японські мілітаристи отримають у розпорядження ресурси Китаю, і значно посилять позиції.
  З іншого боку, вступ у війну, коли Китай і Японія не виснажили один одного тривалою війною, змусить СССР надовго зав’язнути в бойових діях. У будь-якому разі не йшлося про швидке «визволення» країн Далекого Сходу.
  У цій ситуації сталінська кліка прийняла соломонове рішення: провести блискавичну військову операцію, яка змінить стратегічний розклад сил у регіоні, не дасть японцям добити китайські війська, а за одне, змусить самураїв до поступливості.
  Озеро Хасан підходило якнайкраще, бо в разі успіху давало контроль над комунікаціями японців. Саме там керівництво СССР почало готувати військовий кулак для удару по японському мілітаризму. Найбільший ефект досягався лише за умов стрімкої несподіваної атаки. І тут трапилася зрада.

Зрадник Генріх Люшков

  Влітку 1937 року на Далекий Схід прибув новий начальник Управління НКВД Далекосхідного краю комісар держбезпеки 3-го рангу Генріх Люшков – вірний ленінець і безжальний чекіст, який налагодив чудові стосунки з керівниками НКВД: як з Ягодою та і з його наступником Єжовим.

Генріх Люшков

  Одразу по прибутті на Далекий Схід, Люшков заходився чистити край від ворожих елементів. Протягом року заарештували 1 200 командирів та політруків найвищої та старшої ланки, та ще 3 000 середньої та молодшої. Репресій зазнала як армія, так і НКВД.
  Люшков цим не обмежився. Перемога на Далекосхідному фронті потребувала надійного тилу. З цією метою, восени 1937 року відбулася перша масова депортація в СССР за етнічною приналежністю. В Центральну Азію висели 135 тисяч корейців, та 65 тисяч китайців з територій, що знаходилися на відстані до 69 кілометрів від кордону з Маньчжоу-го.
  Визначні заслуги перед диктатурою пролетаріату Генріха Люшкова відзначили публікацією подяки в газеті «Правда» від 20.12.1937.
   Але, в 1938 році Люшков нібито відчув загрозу арешту і подальшого фізичного знищення в катівнях рідної організації. Тому 13 червня несподівано для всіх перейшов на японський бік.
  Там виклав ворогам усе, що знав: чисельність і розташування збройних сил в регіоні, а також правду про методи роботи ЧК-НКВД, з тонкощами організації процесів над Бухаріним, Зінов'євим та іншою ленінською гвардією.
  На японців справило величезне враження кількість збройних сил в районі озера Хасан. Згідно Люшкова, СССР приготував до бою 28 стрілецьких дивізій, і в разі потреби міг долучити ще 30. Їх прикривала 2 тисячі літаків, 2 725 танків, 226 панцерних авто.
  Московська пропаганда називає Люшкова зрадником, який видав військові таємниці ворогу, чим занапастив успіх майбутньої операції.
  Але варто звернути увагу на деталі, і все постає в іншому світлі. Зрадник залишив в СССР дружину і доньку. За прийнятою в Совдепі процедурою, їх мали зарахувати ЧСІР («члены семьи изменника Родины»), і відправити в концтабори.
  Дружину Люшкова дійсно засудили на 8 років таборів за цим обвинуваченням, але вже через рік ув’язнення замінили на заслання терміном на 5 років. Згодом Ніна Люшкова – дружина зрадника Генріха, знайшла дочку Людмилу, яка жила в Юрмалі, де і залишилася до кінця життя. Прожила дружина Люшкова 90 років, і померла в 1999 році.
   Для розслідування втечі Люшкова прибув перший заступник наркома внутрішніх справ СССР Міхаіл Фріновський. Унаслідок розслідування жоден з причетних до справи Люшкова командирів прикордонних військ та НКВД до відповідальності не притягався. Навпаки, дехто з них отримав нагороди і посадове підвищення.
  Це видається дивним – ніколи за всю історію СССР на бік ворога не тікав один з найвищих керівників спецслужб, а за це майже ніхто не поніс відповідальності.
  Вірогідне пояснення історії втечі Люшкова – виконання ним завдання партії та особисто товариша Сталіна.
  Як показав у своїх працях Віктор Суворов, військо стає найбільш вразливим перед повним бойовим розгортанням для наступальних дій. Аби уникнути превентивного удару по угрупованню Червоної армії в районі озера Хасан, на бік ворога переходить крайовий керівник НКВД, який наданою інформацією змушує японців корегувати плани, що відкладало, на певний час, загрозу японської атаки. Судячи з долі колег та родини Люшкова, він виконав доручену операцію.

Початок конфлікту

  6 липня 1938 року на сопці Заозерна совдепівські прикордонники почали рити шанці. Наступного дня Фріновський отримав рапорт від підлеглих, з проханням дозволити захоплення висоти, яку вже зайняли.

Червоноармійці встановлюють прапор на сопці Заозерна, серпень 1938 року.

  Йдучи назустріч ініціативі знизу, Фріновський наказав закріпитися на Заозерній сопці. 15 липня на новостворених позиціях сталіністів з’явилися японські диверсанти, одного з яких червоні прикордонники вбили.
  Різні московські джерела плутаються у подробицях того інциденту: скільки було «диверсантів», до яких підрозділів належали (жандарми, прикордонники, розвідка), де розгорталися події, чи застосовували японці зброю, як звали загиблого японця.
  Маршал Блюхер, що командував Особливою Червонопрапорною Далекосхідною Червоною армією, розцінив дії Фріновського як провокацію, і почав активно заважати подальшій ескалації конфлікту. Через його позицію, армія не підтримала дії прикордонних військ.
  Нерозуміння Блюхером ситуації, та принципів миролюбної політики СССР, змусили Москву віддати йому прямий наказ, припинити вовтузитися з розслідуванням причин інциденту, та дати гідну відсіч японським мілітаристам.

Бойові дії

  15 липня посол Японії в Москві зажадав відвести московсько-більшовицькі війська за попередню лінію кордону. Кремль відхилив вимогу.
  Саме в цей час японські війська розгортали наступ на Ухань, де сподівалися розбити китайську армію. Тому імператор та уряд Японії прагнули уникнути бойових дій на два фронти.

Японські бійці на сопці Заозерна

  Сидіти склавши руки, японці не збиралися. Активні бойові дії почалися 29 липня з атаки півтори сотні японських прикордонників та жандармів на сопку Безіменна. У подальшому висоти Безіменна та Заозерна переходили з рук у руки, жодна зі сторін не досягнула вирішальної переваги.
  І це попри те, що Москва зосередила величезну військову потугу поблизу тих сопок: 22 950 військовиків, 610 гармат, 285 танків, панцерні автомобілі, 680 літаків. Очікувалося підкріплення ще в 167 тисяч вояків.

Бомбардування сопки Заозерна

  Московська пропаганда стверджує, що цим силам протидіяло двадцятитисячна армія: три піхотні дивізії, полк кінноти, три окремих кулеметних батальйони, три панцерні потяги, 70 літаків, механізована бригада, понад дві сотні гармат.
  Насправді 30-тисячній Червоній армії протистояли лише окремі частини 19 піхотної дивізії Корейської армії Японії – усього 6 814 бійців. Японці не використовували танків, літаків, панцерних потягів та механічну бригаду через їх відсутність на місці конфлікту.
  Унаслідок боїв, які тривали до 11 серпня, військові частини Совдепу кілька разів захоплювали та втрачали Заозерну та Безіменну сопки, і на початок перемир’я висоти залишилися за Червоною армією.
  Враховуючи більше ніж потрійну перевагу в живій силі, повну перевагу в літаках та танках, результати більше ніж мізерні.

Підсумки кампанії

  10 серпня Японія запропонувала СССР припинити бойові дії, з відведенням військ на відстань одного кілометру від утримуваних позицій. За інформацією японських дипломатів сопки знаходилися під контролем їх армії. Але поки йшли перемовини, Червона армія, в черговий раз, захопила висоти. 

  Таким чином, висоти за які точилися бої, лишилися за СССР. Бойові дії повністю припинилися.
  22 жовтня 1938 року НКВД заарештувало маршала Блюхера, і через кілька місяців стратили за шпіонаж на користь Японії.
  За різним даними, незворотні втрати Червоної армії склали від 960 до 1 943 осіб, санітарні – 3 279 осіб. Крім того, японці знищили 85 танків, 4 літаки (ще 29 пошкодили) та одну гармату.

Підбитий у бою совдепівський танк, 1938 рік.

  Японці втратили 526 бійців загиблими, і 914 пораненими. Московські війська продемонстрували повне невміння використати значні переваги в ході військових операцій.
  Утім Сталіну вдалося досягти поставлену політичну мету: Чан Кайші та Мао Цзедун зберегли військовий союз, їх арміям удалося уникнути нищівної поразки від японських військ.

  Московські історики заходилися складати чергові облудні баєчки про військову славу московських полководців.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!