Українська та «Руська» республіки Лемківщини 1919 року
 |
| Прапор і герб ЗУНР |
Державні ініціативи лемків спричинилися до виникнення двох республік. Одна з них виникла завдяки вільному волевиявленню населення, інша – інспірована закордонною агентурою.
Східно-лемківська (Команчанська) республіка
На той час на Лемківщині не існувало популярних і знаних громадських і культурних діячів, які користувалися б великим авторитетом у населення, переважно сільського. Носіями змін на Сході Лемківщини стали звичайні сільські парохи та вчитель.1 листопада 1918 року у Львові відбулося проголошення Західноукраїнської народної республіки, яка визнала своєю територією всі українські етнічні землі колишньої Австро-Угорської імперії.
 |
| Відновлення української державності в 1917 - 1920 роках |
Оскільки на той час у центрі повіту – місті Сяноку, знаходилася польська залога, Тесля і Судомир запросили представників лемківських громад до свого села.
На пропозицію відгукнулося понад три десятки громад, які надіслали на збори 70 представників. 4 листопада 1918 року народні збори Східної Лемківщини урочисто відкрилися оголошенням відозви Української Національної Ради у Львові. Збори одностайно ухвалили створити Сяноцьку повітову Українську Раду у Вислоці Великім.
Рішення зборів у Вислоці неспростовно засвідчує, що століття тому, лемки на сході краю вважали себе українцями, і бачили своє майбутнє виключно в державі українського народу, що постала на уламках імперії Габсбургів.
Головою Ради обрали панотця Пантелеймона Шпильку, керівником Українського повітового комітету – Гриця Судомира. Від імені ЗУНР створили судову гілку влади, яку очолив суддя Іван Куціла.
Збори доручили Андрію Киру створити і очолити збройні сили – міліцію, яка згодом налічувала до тисячі бійців, і навіть мала панцерний потяг, що зазвичай перебував на станції Лупки-Загір’я. Це доволі значна потуга для республіки з населенням у 18 тисяч осіб.
На перешкоді створенню повноцінного війська став брак досвідчених інструкторів, військового вишколу та зброї. Долаючи неймовірні труднощі представникам Української національної Ради Лемківщини Шпильці та Назаркевичу вдалося залучити 12 українських підстаршин з табору демобілізованих вояків.
Шестеро з них очолили комендатури у найбільших селах краю: Вислоці, Команчі, Куляшному, Репеді, Суровиці, Щавнику. Решта зайнялася організацією війська. На розвиток і утримання збройних сил виділялося 10 000 крон.
У грудні 1918 року уповноважені представники громад на нараді у Вислоці ухвалили приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР. Утім провідникам Української національної Ради Лемківщини не вдалося налагодити зв’язок з урядом ЗУНР, що вів запеклі бої з польськими військами. За цих обставин Східно-Лемківська республіка мала числити на власні сили.
Щойно польська влада отримала інформацію про прагнення ще одного українського регіону жити в своїй національній державі, то одразу розпочала приготування до повернення краю під свою оруду.
У січні 1919 року польські легіонери вирушили на землі незалежної української Лемківщини. Полякам удалося заволодіти селом Щавне, з якого їх досить швидко вибили загони добровольців Прелук та Репеді. Після нової польської спроби захопити Щавне, лемки відігнали легіонерів аж до Сяноку.
У грудні 1918 року уповноважені представники громад на нараді у Вислоці ухвалили приєднати Східно-Лемківську Республіку до ЗУНР. Утім провідникам Української національної Ради Лемківщини не вдалося налагодити зв’язок з урядом ЗУНР, що вів запеклі бої з польськими військами. За цих обставин Східно-Лемківська республіка мала числити на власні сили.
 |
| Східна Лемківщина |
У січні 1919 року польські легіонери вирушили на землі незалежної української Лемківщини. Полякам удалося заволодіти селом Щавне, з якого їх досить швидко вибили загони добровольців Прелук та Репеді. Після нової польської спроби захопити Щавне, лемки відігнали легіонерів аж до Сяноку.
Сили виявилися нерівними. 23 січня 1919 року величезний польський загін вдарив на Вислік. Селяни боронилися завзято, та все вирішив брак зброї та військового вишколу.
Одразу по встановленню польської влади, легіонери розпочали розшуки панотця Пантелеймона Шпильки, якого на той час не було в селі. За його голову поляки пообіцяли 5 тисяч крон. Разом з тим окупанти почали арешти всіх активістів українського руху. Коменданта міліції Щуровського, який керував збройним опором у Вислоці, після бузувірських знущань та катувань розстріляли.
Українська влада в краї припинила існування. Наступного дня, 24 січня, поляки захопили останній осередок українського спротиву на Лемківщині – Команчу.
Зовсім інші події розгорнулися в західних землях лемків.
Одразу по встановленню польської влади, легіонери розпочали розшуки панотця Пантелеймона Шпильки, якого на той час не було в селі. За його голову поляки пообіцяли 5 тисяч крон. Разом з тим окупанти почали арешти всіх активістів українського руху. Коменданта міліції Щуровського, який керував збройним опором у Вислоці, після бузувірських знущань та катувань розстріляли.
Українська влада в краї припинила існування. Наступного дня, 24 січня, поляки захопили останній осередок українського спротиву на Лемківщині – Команчу.
Зовсім інші події розгорнулися в західних землях лемків.
Руська народна Республіка
Російська імперія провадила дуже активну пропаганду панславістських ідей, маючи на меті поневолити всі слов’янські народи, під гаслами їх визволення Московією. Здійснити цей задум московству вдалося вже після повалення царату, пролетарському диктатору Сталіну.
Хоча «об’єднати» всіх слов’ян московському царату не вдалося, попрацював він добряче. Посилена агітація велася серед усіх слов’янських народів. Внаслідок пропаганди в українських землях Австро-Угорщини виник потужний рух москвофілів.
У часи Першої світової війни підігріті московськими грошима та політичними амбіціями, вони розгорнули ще більшу активність. Чим поквапилися скористатися поляки. Збереглися документи, в яких польські урядовці скаржилися цісарській владі на значне поширення москвофільських ідей серед українського населення Австро-Угорської імперії.
Влада не забарилася відреагувати на наявність п’ятої колони. 4 вересня 1914 року, через місяць після початку війни, в новостворений концентраційний табір Талергоф, неподалік від міста Грац у Штирії, прибули перші в’язні – московські симпатики.
Як зазвичай буває під час масових репресій, на горіхи дісталося всім: і тим, чиї дії відповідали обвинуваченням, і тим, хто й гадки не мав про щось подібне. Станом на 9 листопада 1914 року, до Талергофу запроторили 5 700 в’язнів, серед них 1 915 лемків зі 151 селища.
Зиму 1915 року концтабір зустрів жахливими умовами: відсутністю бараків, пануванням голоду та небезпечних хвороб, сваволею наглядачів. Тільки в офіційних звітах зафіксовано 1 767 смертних випадків, що становить понад 10% від загальної кількості в’язнів.
Москвофільські провідники скористувались нагодою і звинуватили опонентів – свідомих українців, в організації урядових переслідувань. Подібна агітація виявилася досить дієвою в окремих регіонах Лемківщини.
10 травня 1917 року цісар Карл І ліквідував концтабір Талергоф. Московська агентура вийшла на волю, і поновила діяльність. Після краху Австро-Угорської імперії москвофіли вдалися до рішучих дій.
В Новосанчівському та Горлицькому повітах виникли «Руські Ради». Слід одразу зауважити, що слово «руський» вживався ними не в значенні «приналежний до Русі», або «русинський». Точний відповідник москвофільського поняття «руський» – московська самоназва «русский».
Хоча «об’єднати» всіх слов’ян московському царату не вдалося, попрацював він добряче. Посилена агітація велася серед усіх слов’янських народів. Внаслідок пропаганди в українських землях Австро-Угорщини виник потужний рух москвофілів.
У часи Першої світової війни підігріті московськими грошима та політичними амбіціями, вони розгорнули ще більшу активність. Чим поквапилися скористатися поляки. Збереглися документи, в яких польські урядовці скаржилися цісарській владі на значне поширення москвофільських ідей серед українського населення Австро-Угорської імперії.
 |
| Лемківщина |
Як зазвичай буває під час масових репресій, на горіхи дісталося всім: і тим, чиї дії відповідали обвинуваченням, і тим, хто й гадки не мав про щось подібне. Станом на 9 листопада 1914 року, до Талергофу запроторили 5 700 в’язнів, серед них 1 915 лемків зі 151 селища.
Зиму 1915 року концтабір зустрів жахливими умовами: відсутністю бараків, пануванням голоду та небезпечних хвороб, сваволею наглядачів. Тільки в офіційних звітах зафіксовано 1 767 смертних випадків, що становить понад 10% від загальної кількості в’язнів.
Москвофільські провідники скористувались нагодою і звинуватили опонентів – свідомих українців, в організації урядових переслідувань. Подібна агітація виявилася досить дієвою в окремих регіонах Лемківщини.
10 травня 1917 року цісар Карл І ліквідував концтабір Талергоф. Московська агентура вийшла на волю, і поновила діяльність. Після краху Австро-Угорської імперії москвофіли вдалися до рішучих дій.
В Новосанчівському та Горлицькому повітах виникли «Руські Ради». Слід одразу зауважити, що слово «руський» вживався ними не в значенні «приналежний до Русі», або «русинський». Точний відповідник москвофільського поняття «руський» – московська самоназва «русский».
5 грудня 1918 року в селі Флоринка московська агентура зібрала на віче своїх прихильників на західній Лемківщині. Проголошувалося створення на базі всіх крайових «руських рад» «Руської республіки», яку в січні 1919 року очолив «руський уряд» на чолі з президентом Ярославом Качмариком.
В сучасній літературі це утворення отримало кілька назв, жодна з яких не відповідає історичній реальності: Лемко-Русинська Республіка, Руська Народна Республіка Лемків, Західно-Лемківська Республіка, Флоринська Республіка. Таких назв тоді просто не існувало.
Москвофіли та їх симпатики вважали себе «русскими», і саме це слово застосовувалося в їхніх офіційних документах. Їх уряд звався «Начальний совєт Лемковщины», його філії називалися «уізна русская рада» або «русская рада уізда». Жодна адміністративна назва не містила слова «лемки». На всіх урядових документах можна побачити відбиток штампа, який чітко зазначав: «Руська народна Республіка».
Перший крок «республіки» – заява про приєднання до Росії. І тут постало питання – до якої? Російської імперії, чиїми агентами були провідники москвофілів, не існувало.
 |
| Руська народна Республіка |
Москвофіли та їх симпатики вважали себе «русскими», і саме це слово застосовувалося в їхніх офіційних документах. Їх уряд звався «Начальний совєт Лемковщины», його філії називалися «уізна русская рада» або «русская рада уізда». Жодна адміністративна назва не містила слова «лемки». На всіх урядових документах можна побачити відбиток штампа, який чітко зазначав: «Руська народна Республіка».
Перший крок «республіки» – заява про приєднання до Росії. І тут постало питання – до якої? Російської імперії, чиїми агентами були провідники москвофілів, не існувало.
Московські більшовики сповідували «пролетарський інтернаціоналізм», і «Руська республіка» на заході Лемківщини цікавила їх виключно з точки зору поширення пожежі світової революції.
«Білі» москвини, сповідували ідею «единой-неделимой России», і почасти через це, знаходилися в досить скрутному стані, і програвали битву за владу в імперії «червоному» московству.
На додачу до всього, утворення «истинно русских людей» Лемківщини не мало спільного кордону з Московщиною. Мабуть саме з цієї причини уряд Польщі не сприймав серйозно фантазії москвофільської держави, і зосередився на боротьбі з небезпечнішими супротивниками: Західноукраїнською народною республікою і РСФСР.
До початку 1920 року головні суперечки між Польщею та «Русской народной Республикой» точилися довкола призову в армію. Польський уряд прагнув мобілізувати лемків до лав своєї армії, а президент Качмарик домовлявся, щоб цього уникнути.
Начальний совєт розумів, що їх «республіка», не здатна існувати як суверенна держава. Переконавшись у безнадійності мрій про приєднання до «Великой России», у травні 1919 року, уряд Качмарика звернувся до президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика з проханням долучити «Руську республіку» до складу ЧСР.
Поляки оцінили загрозу – західна Лемківщина мала спільний кордон з Чехословаччиною. В середині 1920 року польські війська розігнали всі «совєти» і «уізди». Через 16 місяців після проголошення «Руська народна Республіка» припинила існування.
8 січня 1921 року екс-президент Я. Качмарик потрапив за ґрати, 10 червня почався судовий процес над активом «Русской народной Республики».
«Білі» москвини, сповідували ідею «единой-неделимой России», і почасти через це, знаходилися в досить скрутному стані, і програвали битву за владу в імперії «червоному» московству.
На додачу до всього, утворення «истинно русских людей» Лемківщини не мало спільного кордону з Московщиною. Мабуть саме з цієї причини уряд Польщі не сприймав серйозно фантазії москвофільської держави, і зосередився на боротьбі з небезпечнішими супротивниками: Західноукраїнською народною республікою і РСФСР.
До початку 1920 року головні суперечки між Польщею та «Русской народной Республикой» точилися довкола призову в армію. Польський уряд прагнув мобілізувати лемків до лав своєї армії, а президент Качмарик домовлявся, щоб цього уникнути.
Начальний совєт розумів, що їх «республіка», не здатна існувати як суверенна держава. Переконавшись у безнадійності мрій про приєднання до «Великой России», у травні 1919 року, уряд Качмарика звернувся до президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика з проханням долучити «Руську республіку» до складу ЧСР.
Поляки оцінили загрозу – західна Лемківщина мала спільний кордон з Чехословаччиною. В середині 1920 року польські війська розігнали всі «совєти» і «уізди». Через 16 місяців після проголошення «Руська народна Республіка» припинила існування.
8 січня 1921 року екс-президент Я. Качмарик потрапив за ґрати, 10 червня почався судовий процес над активом «Русской народной Республики».
 |
| Ярослав Качмарик |
На суді Качмарик наполягав, що Лемківщина частина Східної Галичини, і має право, згідно 14 пунктів Вільсона, на суверенітет і незалежність.
«Галицька Русь є складовою частиною малоруського чи українського племені. Лемківщина до XIV ст. входила до Галицької Руси… Ми ніколи не перестали вважати себе частиною Галицької Руси… Обі партії руська і українська хотіли звільнення пригніченого народу». (Оправдательный приговор в деле «Лемковской Республики» // Прикарпатская Русь. — 1921. — № 117. — 21 июня).
Суд погодився з доказами адвокатів, що жоден з підсудних ніколи не мав польського громадянства, виправдав і звільнив їх усіх: Я. Качмарчика, Д. Хиляка, М. Громосяка з під варти. Після суду Качмарик назавжди припинив будь-яку політичну діяльність.
Із знищенням республік Лемківщини боротьба ідей не припинилася. Москва дотепер, через свою агентури та ЗМІ, переконує про тотожність «русинів» та «русских», поширює казочки про існування московського народу «карпатороссов», чи навіть четвертої нації східних слов’ян – русинів.
Українство, спираючись на культурну єдність, переконує всіх русинів, і лемків зокрема, в їх приналежності до української нації.
Як і століття тому, боротьба за етнічну ідентичність лемків триває.
«Галицька Русь є складовою частиною малоруського чи українського племені. Лемківщина до XIV ст. входила до Галицької Руси… Ми ніколи не перестали вважати себе частиною Галицької Руси… Обі партії руська і українська хотіли звільнення пригніченого народу». (Оправдательный приговор в деле «Лемковской Республики» // Прикарпатская Русь. — 1921. — № 117. — 21 июня).
Суд погодився з доказами адвокатів, що жоден з підсудних ніколи не мав польського громадянства, виправдав і звільнив їх усіх: Я. Качмарчика, Д. Хиляка, М. Громосяка з під варти. Після суду Качмарик назавжди припинив будь-яку політичну діяльність.
Із знищенням республік Лемківщини боротьба ідей не припинилася. Москва дотепер, через свою агентури та ЗМІ, переконує про тотожність «русинів» та «русских», поширює казочки про існування московського народу «карпатороссов», чи навіть четвертої нації східних слов’ян – русинів.
Українство, спираючись на культурну єдність, переконує всіх русинів, і лемків зокрема, в їх приналежності до української нації.
Як і століття тому, боротьба за етнічну ідентичність лемків триває.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
https://www.facebook.com/groups/3682818128506293
ВідповістиВидалитиhttps://www.facebook.com/groups/513705738741454
ВідповістиВидалити