«Долюшка женская»: побут
мешканців московських гаремів теремів
 |
| Білібін І. Терем. 1930 р. |
«Верните (московським – Ю. Г.) жещинам гаремы!»
Московський троль О. Бузина
Існування жінок вищих верств допетровської Московії в теремах разюче нагадує побут мешканців мусульманських гаремів. Підстав для такого висновку дуже багато.Свідчення Самуеля Маскевича
У часи московської Смути у війську польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського служив литвинський (білоруський) шляхтич Самуель Маскевич, який залишив цікаві спогади, зміст котрих не викликає в істориків значних суперечок. Його спогади наводяться в перекладі на українську мову за видання: Дневник Маскевича 1594-1621 // Сказания современников о Дмитрии Самозванце. Т. 1. – СПб. 1859. Відлік подружнього життя починається із заручин. «Одружуються вони майже як жиди; інший наречений не бачить нареченої аж до весілля; якщо ж, через особливу прихильність, захочуть показати її, то вона для побачення входить у кімнату і, поцілувавшись із нареченим, негайно йде, не випустивши пари з вуст».
Святкування московського весілля в різних помешканнях для чоловіків і жінок дуже нагадує звичаї, поширені в народів, що сповідують іслам. «Випадало мені бувати на весіллях московських, у багатьох людей знатних. Звичаї там такі: в одній кімнаті сидять чоловіки, в іншій, особливій, жінки».
Танці вважалися осоружними. «Жодної музики на вечірках не буває; над танцями нашими сміються, вважають непристойним танцювати чесній людині... “Кому кортить ходити по хаті, шукати, нічого не загубивши, прикидатися божевільним і стрибати скоморохом? Людина чесна має сидіти на своєму місці, і тільки бавитися кривляннями блазня, а перетворюватися на блазня, для забави іншого не годиться!”».
Умови подружнього життя для дружини московського можновладця мало чим відрізнялися від існування жінок у мусульманському гаремі. «Такий світогляд, на мою думку, походить від того, що чоловіки не допускають жінок у свої бесіди, не дозволяють їм навіть виходити на люди, інакше як до церкви. Та й тут, кожен боярин, що мешкає в столичному будинку, має для дружини церкву неподалік від свого двору. Якщо ж трапиться боярині в урочисте свято вирушити до великої церкви, вона виїжджає в колимазі, з усіх боків зачиненій, за винятком бокових дверцят, з вікнами з прозорого, як скло, каміння, або з бичачого міхура: звідти вона бачить кожного; її ж ніхто розгледіти не може, хіба що коли сідає в колимагу, або виходить з неї.
Найзнатніші боярині їздять завжди цугом, по двоє коней, зазвичай білих: кожну веде конюх за поводи; в коня, запряженого в голоблі, на хомуті висить сорок соболів, а в цугового – шолом і постромки, а також вуздечка та поводи бувають інколи з червоного оксамиту, а іноді – ремінні. Біля колимаги йде кілька слуг: число їх відповідає знатності пана».
Обійстя, де мешкали жінки, відповідають вимогам мусульманського гарему. Пригадаємо, що слово «гарем» – похідне від «харам» (заборона). Буквальне значення поняття «гарем»: заборонена для всіх сторонніх частина мусульманської оселі, в якій мешкають виключно жінки господи з малими дітьми.
Саме так розповідає про терем Сауель Маскевич. «Кімнати для жінок будуються в задній частині будинку, і хоча є до них вхід з двору по сходах, але ключ господар тримає у себе, тож, до жіночої половини можна пройти тільки через кімнату господаря, а чоловіків не пускають туди жодних, не виключаючи і домашніх. Двір же, за кімнатами жіночими, обгороджується таким високим палісадником, що хіба птах перелетить через нього. Там-то жінки прогулюються. Якщо господар гостю радий, то виводить до нього дружину і дітей: їх неодмінно треба поцілувати для привітання; інакше буде нечемно. Усі без винятку жінки шляхетні біляться і показатися в люди, не набілившись, вважають за смертний гріх і сором».
Через розташування жіночого терему на другому поверху, герої московських казок, щоби перемогти у змаганнях за прихильність дівчини, мусять дострибнути на коні до вікна розташованого «в высоком терему», з якого визирала красуня. Подібне розташування жіночих палат не випадкове – їх умисно робили важко досяжними для сторонніх осіб.
Московський історик Іван Забєлін в книзі «Домашний быт московских цариц в XVI и XVII столетиях» відзначав, що оселі провідної верстви Московії уподібнювалися монастирям, аби забезпечити благочестиве життя «для середовища малолітніх, нерозумних, якими нарівні з дітьми вважали і дорослих дівчат, та й узагалі жінок».
Уявлення про жіночу «нерозумність» віддзеркалився в московських приказках. «Волос долог, ум короток». «Где сатана не сможет, туда бабу пошлет». «Жена мужа любила, в тюрьме место купила». «Бабьи-то промыслы, что неправые помыслы». «Баба, что глиняный горшок: вынь из печи, он пуще шипит». «Собака умней бабы: на хозяина не лает». «Перекати-поле — бабий ум». «Бабий ум — бабье коромысло: и криво, и зарубисто, и на оба конца». «Баба бредит, да черт ей верит». «Бабья вранья и на свинье не объедешь». «Курица не птица, а баба не человек». «Женское сердце — что ржа в железе. Баба — что жаба». «Баба да бес — один у них вес». «Куда черт не поспеет, туда бабу пошлет». «Жена виновата искони бе». «Бабий быт — за все бит». Та ще багато подібного.
Не дивно, що за подібного ставлення жінка не мала жодної довіри, і перебувала в режимі подібному до в’язничного, як про це оповідають билини зі збірок Петра Кірієвського та Павла Рибникова.
«Сидят она за тридевятью замками,
Да сидит она за тридевятью ключами,
Чтобы и ветер не завел, да и солнце не запекло,
Да и добры молодцы, чтоб не завидели».
«Сидит Афросинья в высоком терему
За тридесять замками булатными;
А и буйные ветры не вихнут на ее,
А красное солнце не печет лице».
«Дочь прекрасная Опракса королевична,
Сидит она во тереме в златом верху;
На ню красное солнышко не оппекет,
Буйные ветрушки не оввеют,
Многие люди не обгалятся».
Згідно московських звичаїв та законів виключно «матёрые» удовиці могли займатися господарськими та діловими справами на рівних із чоловіками. У цьому московські традиції докорінно відрізняються від українських, або, як тоді казали – «руських», де жінка мало чим поступалася чоловікам. Аби впевнитися в цьому достатньо пригадати гідне поводження в складних життєвих обставинах руської князівни та дружини німецького імператора Євпраксії (Адельгейди), руської князівни та королеви Франції Анни Ярославни чи руської княгині Єлизавети (Гальшки) Острозької.
Перебіг подружнього життя московських можновладців, з точки зору української жінки, майстерно зобразила Леся Українка в поемі «Бояриня». У змальованому нею випадку, місце московської боярині посіла дружина козацького старшини, і її психологічно розчавив тягар культурного бар’єру між українцями та московитами.
Сигізмунд Герберштейн, що прибув до двору великого князя московського Василія III, досить швидко помітив, що на Москві знатна жінка вважається «честной» (поважною) коли уникає усіх контактів зі сторонніми і майже нікуди не виходить з оселі. Московство вважало припустимим, для жінок можновладців, зрідка виходити в церкву, а якісь бесіди з чоловіками дозволялися виключно для літніх осіб, коли про жодні амурні справи вже не йшлося.
«Домострой» – твір часів Івана Грозного, відтворює в тексті наявний стан речей. «Коли гостьи случатся, то питие и еству и всякий обиход, приносит один человек сверстной, кому приказано; а мужеск пол туто, и рано и поздно, отнюдь, никакоже, ни какими делы, не был бы, кроме того, кому приказано, сверстному человеку, что принести или о чем спроситься, или о чем ему приказать, и всего на нем пытать: и безчиния и невежества; а иному никому туто дела нет». Тобто жінки в жодному разі не виходили до гостей, усі клопоти гостинності брали на себе слуги.
За свідченням піддячого Посольського приказу Григорія Котошихіна (О России в царствование Алексея Михайловича. — М.: РОССПЭН, 2000), тільки за виняткових обставин, коли господар оселі бажав виявити особливу пошану гостям, чоловік дозволяв жінці вийти до гостей. Вона мала зайти до їдальні, переважно у найкращому вбранні, та ставала у «великому місці», тобто в передньому кутку, натомість гості мали перебувати біля входу. Господиня вклонялася до поясу («малим звичаєм»), а гості – доземно («великим звичаєм»). Потім господар вклонявся гостям до землі, та запрошував гостей поцілувати господиню в обидві щоки.
Гості пропонували господарю зробити це першим, і лише за ним цьомкали його дружину, супроводжуючи дію доземним поклоном, на котрий вона відповідала «поясним». Після урочистої церемонії господиня пропонувала кожному гостю чарку «зелена вина», і господар, з поклоном, пропонував гостю перехилити чарочку. Згідно московського етикету гість погоджувався випити лише після господарів.
Після чого перехиляв чарку господар, господиня і гість. Легко уявити, в якому стані перебували господарі, якщо поважних гостей виявлялося чимало. Після частування гостей жінки, у гарному гуморі, поверталися до палат терема.
В жодному разі в церемонії не брали участі доньки господаря.
Після смерті царя Алексія Михайловича та його сина царя Федора II, жінкам царських теремів набридло животіти в упослідженому становищі. Царівна Софія Алексіївна здійснила справжню революцію, котра поховала назавжди гаремний устрій московських теремів, дуже подібний до мусульманських палацових звичаїв ханів Золотої Орди. За здійснену емансипацію вона отримала довічний осуд царату і московських істориків.
Святкування московського весілля в різних помешканнях для чоловіків і жінок дуже нагадує звичаї, поширені в народів, що сповідують іслам. «Випадало мені бувати на весіллях московських, у багатьох людей знатних. Звичаї там такі: в одній кімнаті сидять чоловіки, в іншій, особливій, жінки».
Танці вважалися осоружними. «Жодної музики на вечірках не буває; над танцями нашими сміються, вважають непристойним танцювати чесній людині... “Кому кортить ходити по хаті, шукати, нічого не загубивши, прикидатися божевільним і стрибати скоморохом? Людина чесна має сидіти на своєму місці, і тільки бавитися кривляннями блазня, а перетворюватися на блазня, для забави іншого не годиться!”».
Умови подружнього життя для дружини московського можновладця мало чим відрізнялися від існування жінок у мусульманському гаремі. «Такий світогляд, на мою думку, походить від того, що чоловіки не допускають жінок у свої бесіди, не дозволяють їм навіть виходити на люди, інакше як до церкви. Та й тут, кожен боярин, що мешкає в столичному будинку, має для дружини церкву неподалік від свого двору. Якщо ж трапиться боярині в урочисте свято вирушити до великої церкви, вона виїжджає в колимазі, з усіх боків зачиненій, за винятком бокових дверцят, з вікнами з прозорого, як скло, каміння, або з бичачого міхура: звідти вона бачить кожного; її ж ніхто розгледіти не може, хіба що коли сідає в колимагу, або виходить з неї.
Найзнатніші боярині їздять завжди цугом, по двоє коней, зазвичай білих: кожну веде конюх за поводи; в коня, запряженого в голоблі, на хомуті висить сорок соболів, а в цугового – шолом і постромки, а також вуздечка та поводи бувають інколи з червоного оксамиту, а іноді – ремінні. Біля колимаги йде кілька слуг: число їх відповідає знатності пана».
 |
| Васнецов В. Теремок. 1898 р. |
Саме так розповідає про терем Сауель Маскевич. «Кімнати для жінок будуються в задній частині будинку, і хоча є до них вхід з двору по сходах, але ключ господар тримає у себе, тож, до жіночої половини можна пройти тільки через кімнату господаря, а чоловіків не пускають туди жодних, не виключаючи і домашніх. Двір же, за кімнатами жіночими, обгороджується таким високим палісадником, що хіба птах перелетить через нього. Там-то жінки прогулюються. Якщо господар гостю радий, то виводить до нього дружину і дітей: їх неодмінно треба поцілувати для привітання; інакше буде нечемно. Усі без винятку жінки шляхетні біляться і показатися в люди, не набілившись, вважають за смертний гріх і сором».
«Живет моя отрада в высоком терему, а в терем то высокий нет хода никому»
Слово «терем» зустрічаємо в багатьох слов’янських мовах. Воно вважається похідним від запозиченого в греків «τέρεμνον» – «хата, дім», і має в більшості слов’ян значення «високий будинок, палац». Жіноцтво московських можновладців проживали на другому поверху власних осель. Будувати вищі споруди унеможливлювали об’єктивні обставини: дерев’яні будівлі вищі за два поверхи просто руйнувалися б під власною вагою. |
| Кочергін Н. Ілюстрація до казки "Сивка Бурка". 1956 р. |
Московський історик Іван Забєлін в книзі «Домашний быт московских цариц в XVI и XVII столетиях» відзначав, що оселі провідної верстви Московії уподібнювалися монастирям, аби забезпечити благочестиве життя «для середовища малолітніх, нерозумних, якими нарівні з дітьми вважали і дорослих дівчат, та й узагалі жінок».
Уявлення про жіночу «нерозумність» віддзеркалився в московських приказках. «Волос долог, ум короток». «Где сатана не сможет, туда бабу пошлет». «Жена мужа любила, в тюрьме место купила». «Бабьи-то промыслы, что неправые помыслы». «Баба, что глиняный горшок: вынь из печи, он пуще шипит». «Собака умней бабы: на хозяина не лает». «Перекати-поле — бабий ум». «Бабий ум — бабье коромысло: и криво, и зарубисто, и на оба конца». «Баба бредит, да черт ей верит». «Бабья вранья и на свинье не объедешь». «Курица не птица, а баба не человек». «Женское сердце — что ржа в железе. Баба — что жаба». «Баба да бес — один у них вес». «Куда черт не поспеет, туда бабу пошлет». «Жена виновата искони бе». «Бабий быт — за все бит». Та ще багато подібного.
Не дивно, що за подібного ставлення жінка не мала жодної довіри, і перебувала в режимі подібному до в’язничного, як про це оповідають билини зі збірок Петра Кірієвського та Павла Рибникова.
«Сидят она за тридевятью замками,
Да сидит она за тридевятью ключами,
Чтобы и ветер не завел, да и солнце не запекло,
Да и добры молодцы, чтоб не завидели».
«Сидит Афросинья в высоком терему
За тридесять замками булатными;
А и буйные ветры не вихнут на ее,
А красное солнце не печет лице».
«Дочь прекрасная Опракса королевична,
Сидит она во тереме в златом верху;
На ню красное солнышко не оппекет,
Буйные ветрушки не оввеют,
Многие люди не обгалятся».
 |
| Служаєв В. Ілюстрація до билини "Соловей Будимирович". 2013 р. |
Перебіг подружнього життя московських можновладців, з точки зору української жінки, майстерно зобразила Леся Українка в поемі «Бояриня». У змальованому нею випадку, місце московської боярині посіла дружина козацького старшини, і її психологічно розчавив тягар культурного бар’єру між українцями та московитами.
Сигізмунд Герберштейн, що прибув до двору великого князя московського Василія III, досить швидко помітив, що на Москві знатна жінка вважається «честной» (поважною) коли уникає усіх контактів зі сторонніми і майже нікуди не виходить з оселі. Московство вважало припустимим, для жінок можновладців, зрідка виходити в церкву, а якісь бесіди з чоловіками дозволялися виключно для літніх осіб, коли про жодні амурні справи вже не йшлося.
«Домострой» – твір часів Івана Грозного, відтворює в тексті наявний стан речей. «Коли гостьи случатся, то питие и еству и всякий обиход, приносит один человек сверстной, кому приказано; а мужеск пол туто, и рано и поздно, отнюдь, никакоже, ни какими делы, не был бы, кроме того, кому приказано, сверстному человеку, что принести или о чем спроситься, или о чем ему приказать, и всего на нем пытать: и безчиния и невежества; а иному никому туто дела нет». Тобто жінки в жодному разі не виходили до гостей, усі клопоти гостинності брали на себе слуги.
 |
| Угланов А. День Ящера |
Гості пропонували господарю зробити це першим, і лише за ним цьомкали його дружину, супроводжуючи дію доземним поклоном, на котрий вона відповідала «поясним». Після урочистої церемонії господиня пропонувала кожному гостю чарку «зелена вина», і господар, з поклоном, пропонував гостю перехилити чарочку. Згідно московського етикету гість погоджувався випити лише після господарів.
Після чого перехиляв чарку господар, господиня і гість. Легко уявити, в якому стані перебували господарі, якщо поважних гостей виявлялося чимало. Після частування гостей жінки, у гарному гуморі, поверталися до палат терема.
В жодному разі в церемонії не брали участі доньки господаря.
Після смерті царя Алексія Михайловича та його сина царя Федора II, жінкам царських теремів набридло животіти в упослідженому становищі. Царівна Софія Алексіївна здійснила справжню революцію, котра поховала назавжди гаремний устрій московських теремів, дуже подібний до мусульманських палацових звичаїв ханів Золотої Орди. За здійснену емансипацію вона отримала довічний осуд царату і московських істориків.
Далі буде…
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар