Іван Блінов – новітній майстер виготовлення стародавніх рукописів

 

Іван Блінов створює книгу "История Городца",  1935 р.

  Іван Блінов (1872 – 1944) уславився як майстер в галузі виготовлення «письмових історичних пам’яток», здатний створити будь-яку рукописну книгу давньої Московії настільки досконало, що історики та мистецтвознавці вважали б її стародавньою.
  «Живе в Городці Блінов – старець-писець стародавніх книг. Знавець палеографії. Історію письма знає так тонко, що не вагаючись відтворює і визначає періоди давньої писемності. Переписав за своє життя до 200 книг. Біографія Блінова настільки цікава, що я її записав» – повідомляв нижегородський краєзнавець Федор Хитровський у листі «пролетарському письменнику» на псевдо Максим Горький. Кандидат історичних наук РФ Галина Аксенова висловила тверде переконання, що якби на Московії традиція виготовлення рукописних книжок не збереглася аж до часів більшовизму, то багато творів «давньої» літератури лишилися б невідомими прийдешнім поколінням (1; 4).

Заставка і заголовок нововізантійського стилю "Временника" Георгія Мніха створеної І. Бліновим на межі XIX - XX ст.

  Автобіографія створена самим Бліновим, допомагає зрозуміти масштаби та якість роботи галузі виготовлення «старовинних» рукописних книг на Московії та можливість фальсифікації її історії.

Життя та досягнення творця «стародавніх» рукописів на тлі епохи

  Наразі оригінал «Автобіографії» Блінова (2) зберігається в Державному Історичному музеї РФ. Серед іншого, з неї можна дізнатися, що її автор відчув хист до малювання ікон та книжкових мініатюр ще в дитинстві, а в 14 років заробив цією працею перші гроші: по 20 копійок за кожний рукописний зошит-канон. Оскільки на одиницю продукції, замовлену книготорговцем з волосного села Городець, Іван витрачав тиждень, то невдовзі він вирішив, що слід пошукати більш вигідні замовлення чи щедрішого працедавця.
  З цією метою він зустрівся з городецьким купцем і колекціонером Григорієм Пряшниковим, в котрого працювала ціла майстерня з виготовлення рукописних книжок. З цього повідомлення випливає, що наприкінці XIX століття на Московщині існували підприємства, що спеціалізувалися на виготовленні книг під старовину.
  Поза сумнівом виготовлення «старовини» мало непогану рентабельність, в іншому разі купець-підприємець з сільської місцевості просто б не тримав майстерню. Прибутковість подібних ґешефтів гарантовано свідчить, що подібними справами займалися й інші підприємці та майстри, тобто «старовинне рукописання» становило цілу галузь «народної творчості» Московії, принаймні до перемоги комуністичної контрреволюції.

Сторінка рукописної книги І. Блінова «Повѣсть о свт Василіи Рязанскомъ», Поч. XX ст.

  Майстри книгописання з підприємства Пряшникова взяли на кпини початківця. Він засмутився, але вирішив не кидати праці, а зануритися в тонкощі давнього письма та мініатюр, аби перевершити кривдників. І вже наступного 1887-го року Блінов створив першу велику книгу – Канонік на 219 аркушів. Ще через рік побачив світ лицьовий Толковий Апокаліпсис.
  Здібності молодого обдарування належним чином оцінив купець Пьотр Овчинников, який забезпечив хлопця замовленнями на тривалий час. З 1894 по 1907 роки Блінов створив тільки для нього 25 книг, в тому числі «Изборникъ Святослава 1073 года».
  Найбільшу славу майстру приніс лицьовий список «Повѣсть о Петре и Февроніи Муромскихъ». Відомі сім списків твору виготовлених Бліновим. Цей витвір заслуговує особливої уваги.

Мініатюра І. Блінова до рукописної книги "Повѣсть о Петре и Февроніи Муромскихъ". 1902 р.

  Якщо для виготовлення інших списків Блінов використовував високоякісний щільний папір виготовлений у інтервалі останніх десятиліть XVIII-го – першої половини XIX століть, то в цьому разі майстер використав середньовічний папір з давніми філігранями. Майстерність Блінова та старий папір ввели в оману кількох провідних московських експертів, які визнали «Повѣсть…» автентичним твором Московії XVII століття. Подібний рукопис «міг виконати лише літній писар, який зберіг старовинну майстерність, і жив у Муромі...» (3; 402).

Мініатюра І. Блінова до рукописної книги "Повѣсть о Петре и Февроніи Муромскихъ"

  Отже, московські майстри «старовинної» книги виготовляли колись твори такої якості, що без знання точних обставин творення, виготовлену продукцію визнають за справжню історичну пам’ятку навіть добре підготовані фахівці.

Мініатюра І. Блінова "Притча про жіноче єство" з рукописної книги "Повѣсть о Петре и Февроніи Муромскихъ". 1901 р.

  Виготовлення «старовинних» раритетів відбувалося згідно чіткого технологічного процесу. Папір намагалися підібрати якнайбільше схожий на старовинний. Для надання «віку» аркушам додатково додавали вигляду стародавніх. За допомогою нитки на зовнішніх опорах, в якості розмітки сторінки, виводили на папері прямі рядки архаїчними рукописними шрифтами. Для письма чи малюнків використовували фарби та чорнила виготовлені за давніми рецептами, писали пташиними перами.
  Іван Блінов досяг вершин майстерності в справі створення «старовинних» рукописів. У 1899 році виготовлена ним книга «Канонъ Честному Кресту» демонструвалася на палеографічній виставці в Петербурзі. Наголосимо: новітній твір демонстрували на виставці стародавніх писемних пам’яток. Хоча витвір Блінова ніхто не видавав за старожитність.
  Наприкінці 90-х років позаминулого майстер настільки досконало засвоїв давні техніки письма та малюнків, що зайнявся реставрацією письмових пам’яток. Аби досягти найвищого рівня у відтворенні старовини Блінов ретельно вивчав відповідні зібрання різних музеїв та архівів. І досяг такого рівня майстерності, що його твори фактично нічим не відрізнялися від наявних письмових пам’яток давнини.

Сторінка рукописної книги І. Блінова "Каноны толковыя"

  У 1900 році покровитель майстра П. Овчинников придбав рукопис «Творѣній Меѳодія Патарскаго» XVI століття, в якому бракувало 27 перших і кілька останніх аркушів книги. Блінов не тільки створив відсутній текст почерком першої третини XVI століття, але й намалював мініатюру Мефодія Патарського, яку оздобив відповідною заставкою.
  Більше того, Іван Блінов придбав аркуш пергаменту, та надав йому усіх ознак «давнини», а потім наніс створив належний напис уставним письмом, аби реставрувати відсутній перший аркуш Євангелія-апракоса XIV століття, на замовлення купця Овчинникова.
  Блінов настільки майстерно опанував усі особливості зовнішнього вигляду давніх пам’яток, що його твори, наприклад «Скитскій Патерикъ», повною мірою передавав дух доби Івана Грозного. Визнанням майстерності реставратора можна вважати запрошення його для участі в роботі VII Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувся у Владимирі в 1906 році.

Заставка та заголовок виконаний І. Бліновим в поморському стилі для книги "Беседы на лихоимцевъ" прп Василя Великого. Межа XIX - XX ст.

  Віддамо належну шану талановитій людині, і принагідно відзначимо, що наразі не відомо про жодну спробу Блінова видати власні твори за стародавні. Що аж ніяк не виключає, що його витвори, або доробок менш відомих майстрів новітніх часів, інші особи могли видавати за «письмові пам’ятки давньої московської історії».
  У 1905 році на замовлення нижегородської думи Блінов розпочав роботу над рукописом «Іудейской войны» Йосифа Флавія. Майстер завершив твір словами: «Написася сія книги Іосифа Маттаѳея Флавія в лѣто отъ сотворенія міра 7417-е (1909) с древлеписменной рукописи XVI вѣка, находящейся в городе Казани в библіотеке при Духовной Академіи… Миніатюрныхъ и заставочныхъ украшеній не имѣется в нѣй. Здесь же по любви написахъ картины, и заставки, и заглавныя буквы».
  Блінов працював і на виконання приватних замовлень. Зокрема, задля виконання замовлень Імператорського двору майстер з 1916 року працював у «Товариществе скоропечатни А. А. Левенсон». За роботу майстер отримав 500 рублів, золоту медаль на Андріївській стрічці з написом «За сумлінність» і письмову подяку від цариці.
  Не виключено, що за приватними побажання він міг створювати рукописні книги, які наразі вважаються «старовинними». Утім, докази цього, зі зрозумілих причин, відсутні, тому все лишається в царині припущень. Що зовсім не виключає, що менш відомі майстри виготовили чимало письмових «пам’яток старовини».

Заголовок для "Слова о полку Игоревомъ" створений І. Бліновим. 1912 р.

  Разом з Дмитрієм Стелецьким Блінов працював над «Словом о полку Ігоровім». Твір видався настільки вдалим, що один з його примірником дотепер зберігається Третьяковській галереї, і відомі інші екземпляри, виготовлені на замовлення для приватних колекцій: князя Ширинського-Шахматова та купця старообрядця Єгорова. Істотно припустити, що задля задоволення марнославства, або з інших мотивів, деякі колекціонери могли успішно видавати подібні витвори за стародавні раритети.

Сторінки рукописної книги "Слово полку Игоревомъ" створеній І. Бліновим. 1915 р.

  Як віртуоз «старовинного» оздоблення Блінов співпрацював з визнаними московством майстрами живопису: В. Васнецовим, М. Нестеровим, Б. Зворикіним. Разом з А. Савіновим розмальовував церкву в маєтку на Харківщині цукрового магната П. Харитоненка, створив два стінописні лубки Куліковської битви.
  У 1919 році, вже за більшовицького панування, Блінов став членом Вченої колегії Російського Історичного музею, на замовлення котрого ілюстрував «Повѣсть о горѣ и злосчастіи», «Повѣсть о Савве Грудцине», «Повѣсть о Фроле Скобееве».
  Утім, московських більшовиків мало цікавили старожитності, оскільки вони прагнули здійснити заповіт, який московство приписувало Ежену Потьє:
  «Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем
Мы наш, мы новый мир построим, —
Кто был ничем, тот станет всем».
  Щоправда Потьє закликав не знищувати старий світ, а подолати нещастя та тінь юрби рабів («pour vaincre la misère et l'ombre foule esclave»), але ленінську камарилью мало цікавили подібні нюанси. Вони творили історію з чистої дошки, і вважали різних майстрів з виготовлення старожитностей та їх доробок «пережитками эпохи упадочного капитализма». Тому зробили все можливе, щоби всі, хто був нічим, стали ніким.

Мініатюра І. Блінова до рукописної книги "Повѣсть объ убиеніи царевича Димитрія". 1896 р.

  У часи розвиненого ленінізму-сталінізму Блінов працював лектором та оформлювачем у провінційному клубі, редагував колгоспну газету, навіть учителював у виправній колонії. У намаганнях заробити хоч щось на прожиття, він помер у 1944 році. У 1985-му цвинтар, де розташовувалося його поховання, знищили московські комуністи. Щоправда родичам вдалося відновити могилу майстра в 1988 році.

Висновки

  Відомо, що за весь час свого життя, Блінов переписав та оздобив ілюстраціями понад дві сотні розмаїтих «середньовічних» рукописів, в яких бездоганно відтворював будь-яку книжкову стилістику XI – XVII століть. Деякі з його творів досі не ідентифіковані серед наявних пам’яток давньої московської писемності.
  Але й перелік найбільш відомих вражає: «Житіе Василия Новаго» (1893), «Сказаніе о Мамаевомъ побоище» (1894), «Повѣсть о Петре и Февроніи Муромскихъ» (1890-ті, 1900, 1901), «Сказаніе о князе Михаиле Черниговскомъ и о его боярине Ѳеодоре» (1895), «Изборникъ Святослава» 1073 року (1896), «Повѣсть объ убиеніи царевича Димитрія» (1896), «Слово о полку Игореве» (1890-ті, 1911, 1912, 1913, 1914, 1929, 1944), «Житіе Павла Обнорскаго» (1903), «Іудейская война» (1909), «Акаѳистъ преподобному Серафиму Саровскому» (1917), «Мудрость Менандра Мудраго» (1918), «Житіе Анастасіи Узорешительницы» (1918), «Повѣсть Аммонія мниха о святыхъ отцахъ, въ Синае и Раифе избіенныхъ» (1918).

Мініатюра І.Блінова до рукописної книги "Сказаніе о князе Михаиле Черниговскомъ и о его боярине Ѳеодоре". 1895 р.

  Блінов здобув славу і визнання неперевершеного майстра з виготовлення стародавніх рукописів завдяки тому, що в його часи існував значний попит на подібні вироби. Існування попиту обумовило відповідну пропозицію витворів майстрів подібного жанру народного мистецтва.
  Переважна більшість з котрих не залишили жодних мемуарів і згадок про зроблені, на приватні, а може й державні замовлення, пам’ятки «давньої писемності». Скільки вони створили «старожитніх книг, літописів і рукописів», уведені в науковий обіг колекціонерами старожитностей на кшталт Сулакадзева чи Погодіна, лишається тільки здогадуватися.

Сторінка з рукописної книги І. Блінова "Сказаніе о Мамаевомъ побоище", з мініатюрою "Появленіе въ Коломне князя Димитрія". 1894 р.

  Аби хоча б приблизно оцінити масштаби створення «давніх письмових джерел» московської історії, пригадаємо творчий доробок Івана Блінова. Ще раз наголосимо, що факти умисної фальсифікації ним пам’ятників писемності відсутні. Чого не можна сказати про менш відомих майстрів цієї галузі «народної московської творчості», які власноруч творили письмові пам’ятки історії країни, що постала з лона Золотої Орди, яка чомусь переконує всенький світ, що числить родовід від державності Русі-України.

Використана література

  1. Аксенова Г. В. И. Г. Блинов — городецкий книгописец и изограф // Городецкая старина. Вып. 3. Городец, 1997.
  2. Блинов И. Г. Автография моей жизни / Юхименко Е. М. Иван Гаврилович Блинов — крестьянин, книгописец, художник // Искусствознание. 2013. № 1 – 2.
  3. Подобедова О. И. Лицевая рукопись XVII столетия «Повести о Петре и Февронии» // ТОДРЛ. Т. 13. М.; Л.: 1957.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!