Походження назв «анти» і «склавини»

«Дуже важко шукати чорну кішку в

темній кімнаті, особливо, коли її там немає».

Конфуцій

 

Колаж науково-художніх реконструкцій давньослов'янського поселення

  Анти і склавини – одна із загадок давньої історії слов’ян. Спробуємо розрубити Гордіїв вузол таємниці бритвою Оккама – принципом логіки, який заповідає не збільшувати сутності без потреби.

Загальні відомості

  В історичній науці переважають погляди, що анти (давньогрецьке. Áνται, латинське Antae, Antes) — слов'янське міжплемінне об'єднання, що існувало від IV до початку VII століття, археологічним відповідником котрої вважають Пеньківську культуру, а нащадками — слов'янські племена Наддніпрянщини, які створили державу Давньої Русі-України.
  Панує думка, що склавини ( латиною: Sclavi, Sclaueni, Sclauini; грецькою: Σκλάβήνοι, Σκλαύηνοι, Σκλάβίνοι) – спотворена праслов’янська самоназва slověne «словіни». Зміна вимови слова начебто відбулося внаслідок додавання [к], бо в грецькій і латинській мовах звукосполучення [сл] фонетично неможливе. Археологічний відповідник склавинів – празька культура.
  Спільною етнічною основою для формування склавинів — предків південних і західних слов'ян, які розселилися від Балкан до Вісли, та антів — предків українців, які заселили територію між Дністром та Сіверським Дінцем, стали венеди.

Одяг антів. Київська та пеньківська археологічні культури. 1. За матеріалами Мартинівського скарбу. 2. Одяг княжої родини. 3. Вбрання простолюду. Джерело: Васіна З. Український літопис: вбрання. Науково-художні реконструкції. – К.: Мистецтво, 2003. – Т.1. 11 000 років до н.е. – XII ст. н.е.

  Вважається, що перше письмове повідомлення про антів та склавинів зробив на початку VI століття Псевдо-Кесарія Назіанзький у творі «Відповіді на запитання». У наш час основними першоджерелами, створеними в середині VI століття, які повідомляють про ці слов’янські об’єднання, числять книгу готського історика Йордана «Про походження і діяння готів», написану латиною, та створену грецькою мовою працю «Готська війна» Прокопія Кесарійського.
  Наведемо відповідні місця повністю. Бо тільки спираючись на письмові першоджерела можна надійно обґрунтувати походження назв «анти» та «склавини».

Згадки в першоджерелах

  «Адже племена ці, склавини й анти, не підвладні одній людині, але здавна живуть народовладдям, і од того мають вигідні і невигідні справи завжди вести громадою. А теж однаково й інше, можна сказати, все у тих та у інших встановлено здавна у цих варварів.
  Бо вони лічать, що один з богів — творець блискавки — саме він є одним володарем всього, і йому приносять у жертву биків і всяких жертовних тварин. Приречення ж вони не знають і взагалі не визнають, що воно має якесь значення, принаймні щодо людей, але коли смерть вже у них біля ніг, схоплені вони хворобою або виступають на війну, вони дають обітницю, якщо уникнуть її, одразу ж здійснити богові жертву за своє життя; а уникнувши [смерті], жертвують, обіцяне, і думають, що тією-то жертвою викупили собі порятунок.

Синиша Банович. Розповідь. Малюнок із серії "Давні слов'яни", 2011 р.. 

  Однак шанують вони і ріки, і німф, і деяких інших божеств і приносять жертви також і їм усім, і при цих-то жертвах роблять ворожіння. А живуть вони в жалюгідних хатинах, розташовуючись далеко один від одного і кожен міняючи наскільки можна часто місце поселення. Вступаючи ж в битву, більшість йде на ворога пішими, маючи невеликі щити і списи в руках, панцира ж ніколи на себе не одягають; деякі ж не мають [на собі] ні хітона, ні [грубого] плаща, але, пристосувавши тільки штани, що прикривають соромом частини, так і вступають у сутичку з ворогами.
  Є у тих і інших і єдина мова, абсолютно варварська. Та й зовнішністю вони один від одного нічим не відрізняються, бо всі і високі, і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже світлі і не руді, аж ніяк не схиляються і до чорноти, але всі вони трохи червонуваті.
  Спосіб життя [їх] грубий і невибагливий, як і у массагетів, і, як і ті, вони постійно покриті брудом, — втім, вони найменше підступні і мстиві, але і в простоті [своїй] вони зберігають гунську вдачу.

Синиша Банович. Поселення на болоті. Малюнок з серії "Давні слов'яни", 2011 р.

  Та й ім'я в давнину у склавинів і антів було одне. Бо і тих і інших спрадавна звали «спорами», якраз через те, думаю, що вони населяють країну, розкидано розташувавши свої житла. Саме тому вони і займають неймовірно величезну землю: адже вони набуваються на більшій частині іншого берега Істра, по той бік ріки. Вважаю достатнім сказане про цей народ». (Прокопій Кесарійський. Готська війна // Крисаченко В.В. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. — Кн. І. — К.: Либідь, 1996. — С. 103 – 104).
  «34. Між цими річками лежить Дакія, яку, на зразок корони, огороджують Альпи. У лівого їх схилу, що спускається на північ, починаючи від місця народження річки Вістули, на безмірних просторах розташувалося багатолюдне плем'я венетів. Хоча їх найменування тепер змінюються відповідно різних родів і місцевостей, все ж переважно вони називаються склавенами і антами.
  35. Склавени живуть від міста Новіодунума і озера, іменованого Мурсіанським, до Данастра, і на північ — до Віскли, замість міст у них болота і ліси.
  Анти ж — найсильніші з обох [племен] — поширюються від Данастра до Данапра, там де Понтійське море утворює закрут; річки ці видалені одна від одної на відстань багатьох переходів.
  119. Ці [венети], як ми вже розповідали на початку нашого викладу, — саме при перерахуванні племен, — походять від одного кореня і нині відомі під трьома іменами: венетів, антів, склавенів. Хоча тепер, за гріхами нашими, вони лютують повсюдно, але тоді всі вони підкорилися владі Германаріха». (Иордан. О происхождении и деяниях гетов. СПб.: Алатейя, 1997).
  Слов’янські першоджерела, як наприклад «Повість временних літ», не знають жодних «антів» і «склавинів», хоча згадують чимало інших питомих етнонімів з назвою «слов’яни» включно.
  «Від цих ото сімдесяти і двох народів, од племені таки Яфетового, постав народ слов’янський — так звані норики, які є слов’янами.
  По довгих же часах сіли слов’яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов’ян розійшлися вони по Землі і прозвалися іменами своїми,— [од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов’яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.

Реконструкція поселення давніх слов'ян

  Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота; од сеї [річки] вони прозвалися полочанами. Слов’яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.
  І так розійшовся слов’янський народ, а від його [імені] й дістали [свою] назву слов’янські письмена». (Літопис руський/ Пер. з давньорус. Д. Є. Махновця; – К.:Дніпро, 1989. – С. 2 – 3).

Сучасні версії походження назв «анти» і «склавини»

  Якщо назва «склавини» більшістю сучасних дослідників тлумачиться як спотворена латинянами та греками самоназва слов’ян, і не викликає великих суперечок, то з «антами» трохи складніше.
  Її намагаються витлумачити від іранської назви, пов'язаної спільним арійським минулим з давньоіндійським ántah «кінець, край», тобто «той, що перебуває на краю». Наприклад, подібної думки дотримувався Мирослав Попович (Попович М. В. Нарис історії культури України. — К.: 1998. — С. 22 – 55).
  Висловлювалося припущення про ще більш давнє індоєвропейське ven-t — «не той самий, а щось більше», від якого походять праслов’янське vet-j, старослов’янське вѧшь «більший», польське więcej «більше». Припускають походження назви від праслов’янської назви качки – gty. Також існують версії, що корінням слово «анти» сягає назви в’ятичів, або готського winja «пасовисько», давньоперського vana-m «ліс».
  Виводять навіть від тюркського ant «клятва», монгольського ans (anda) «побратим», бо мовляв так називали слов’ян авари, які на деякий час опинилися на чолі більшості слов’янських племен. Припускають кельтське і навіть кавказьке походження назви. (Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. стаття «Анти». — С. 75 – 76).

Реконструкція давньослов'янської оселі. Джерело: І. Бояшов "Русь в X веке", ч. 2.

  Слабке місце цих теорій – вони виводять назву спілки слов’янських племен з мов народів, більшість яких в означений час зі слов’янами не межували, тому  аргументація припущень лишається вельми хисткою.
  Гіпотеза про походження назви склавинів пізньолатинського Sclavus «слов'янин» чи грецького Σκλάβος (Sklábos) від праслов'янського *slověninъ, також має вразливе місце.
  Вона не пояснює, чому в більшості європейських мовах слова «слов’янин» і «раб» мають спільний корінь? Наприклад, англійське slave (раб) походить від давньофранцузького esclave, а те від sclavus (середньовічна латина). Як і німецьке: Sklave та іспанське esclavo. Бо, мовляв, переважно слов'ян примушували до рабства в середні віки. («sclavus» in Charles du Fresne du Cange’s Glossarium Mediæ et Infimæ Latinitatis (augmented edition with additions by D. P. Carpenterius, Adelungius and others, edited by Léopold Favre, 1883–1887).

Супротивники і бранці

  Оскільки перші згадки про склавинів та антів містять джерела написані латиною або грецькою мовою, це вимагає шукати походження назв насамперед в їх лексичному запасі. Тим більше, що в давні часи греки мали звичку перекладати «варварські» слова, або називали народи не за їх самоназвою.
  Подібний звичай існує в багатьох народів. Наприклад, українці називали «німцями» європейські народи, зовнішньо схожих на слов’ян, але умовно «німих», бо не знали слов’янських мов. Тепер ми так звемо народ із самоназвою Deutsche.
  Не менш розповсюджені прізвиська різних народів, або їх групи з культурними особливостями. Пригадаємо, що українці вирізняють серед московитів ватників та совків, а також використовують інші синоніми до прикметника «русский».
  В стародавні часи, коли більшість інформації поширювалася у вигляді чуток, нерозвиненість засобів комунікації змушувала багато чого з тих тверджень сприймати на віру. Подібним чином виникли розповіді про народ песиголовців, циклопів чи кентаврів. Ще більш поширеними були випадки, коли якусь групу людей, виділених за певною ознакою, сприймали за окремий народ, або навпаки вважали представників різних етносів одним народом, через наявність спільних рис чи схожих звичаїв.
  Подібні явища збереглися дотепер. Для прикладу пригадаємо, як у Московській імперії називають татарами зовсім різні народи, що мешкають у Криму, Надволжжі та Сибіру, а ще в XIX столітті ця назва поширювалася й на азербайджанців. Або як московство поділяло українців на «бендеровцев» та «русскоязычное население».

Слов'янські археологічні культури  VII ст.

  Тепер врахуємо вищесказане, щоби встановити походження назви «анти» і «склавини» користуючись бритвою Оккама,або, як сказав чи то Мікеланджело Буаноротті, чи то Огюст Роден: щоб зробити скульптуру, візьмемо брилу мармуру й відсічемо від неї все зайве.
  Якщо спробуємо пошукати слово «анти» в грецькій мові, то пошук триватиме не довго. Бо відповідне грецьке слово дотепер чудово почувається не тільки в українській, а й у більшості європейських мов. Давньогрецький префікс ἀντί вживається для творення слів із значенням «протилежний», ворожий чомусь чи комусь.
  Саме в значенні «вороги, супротивники» це слово вживали візантійські ромеї Прокопій Кесарійський, Маврикій та інші, стосовно слов’ян, які наполегливо атакували Східну Римську імперію, і практично вибили її з Балкан. Від ромеїв запозичив цю назву Йордан, який жив в одній з візантійських провінцій – Нижній Мезії, і для написання «Гетики» користувався грецькими джерелами.
  Оскільки слов’яни тривалий час воювали проти Східної Римської імперії, то зовсім не дивно, що інколи слов’янські витязі потрапляли в ромейський полон, після чого їх обертали на рабів. Німецький філолог Ф. Клюге висунув гіпотезу, що середньо-грецьке слово sklave «раб» походить від грецького дієслова skyleúo — «здобувати військові трофеї», точніше від його першої особи однини — skyláo. (Kluge F. Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache [Kluge. Bearb. von Elmar Seebold]. – Berlin; New York : de Gruyter, 2002. – С. 824).

Склавенія або Лужицька марка бл. 1000 р. Джерело:  Й. Г. Дройзен. Geschichte der preußischen Politik. Verlag Veit, Leipzig 1855-1886.

  Тобто, східно-римські греки (візантійці) використали схожість звучання слів «слов’янин» та «skyláo», для презирливого позначення ворожих (ἀντί) «варварів», з якими вели запеклі війни, захоплювали бранців, котрих потім обертали на рабів. З часом, ці назви візантійські греки почали асоціювати зі слов’янами, що проживали в певних регіонах.

  Подібні непорозуміння траплялися в історії й інших народів. Наприклад, Аргентина та аргентинці звуться так через латинську назву срібла – argentum, величезні обсяги котрого марно сподівалися відшукати в тій місцевості іспанські конкістадори.
  Як Аргентина ніколи не мала значних покладів argentum, так і слово «слов’яни» немає спільної етимології з грецьким sklave, латинським sclavus та англійським slave. Грецька назва рабів походить з грецької мови, і лише за звучанням нагадує загальну назву слов’янських народів. Які ніколи не називали себе «антами» чи «склавинами».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!