Особливості московського міфотворення
 |
| Хто ми, звідки, куди йдемо? |
Властивості міфологічної свідомості
Міфи віддзеркалюють вміст колективної психології тої чи іншої людської спільноти. Міфологічна свідомість підпорядковує реальний світ власним психічним потребам, і користуючись наявними засобами культури, деформує сприйняття об’єктивної реальності в повній відповідності до власних світоглядних установок.Міфологічна картина світу вибіркова – на догоду власній парадигмі, вона нехтує одними чинниками реального світу, аби зробити інші наріжним камінням сконструйованої міфологеми. Опертя на окремі аспекти реальності надає міфу подобу розумності та вірогідності, які кожна окрема людина сприймає, або відкидає, в залежності від відповідності (розбіжності) з власним світоглядом.
Міфи мають величезний вплив як на життя окремих людей, так і цілих народів. Міфологеми пов’язані з історією здатні створювати навіть такі складні явища, як національна свідомість. Водночас, міфологізація історії свідчить про незрілість, інфантильність колективної свідомості, оскільки ознакою дорослого вважається раціональне сприйняття явищ реального світу.
Будь-яке відтворення минулих подій страждає неповнотою, оскільки жодна людина не здатна відтворити минуле в повному обсязі. Навіть добре документовані події, з великою кількістю «речових доказів» та наявності живих свідків, проходять відбір через світогляд людини, яка їх досліджує. Саме цей момент становить головну складність розслідування злочинів, і став підставою для багатьох несподіваних поворотів сюжетів детективного жанру.
В історичних студіях інформаційні прогалини заповнюються міфами, або умоглядними спекуляціями, відповідно до світоглядних установок дослідника. Уважний спостерігач легко помітить подібні місця в будь-яких історичних студіях.
 |
| Чи полюбляєте ви Пушкіна? |
Жодна людина не сприймає об’єктивну реальність в її безпосередній повноті, деформуючи картину світу відповідно до власних уявлень. Оскільки кожна людина сприймає довколишній світ опосередковано, то кожен факт реальності обов’язково трансформується людським сприйняттям, тобто до певної міри міфологізується.
Міф – спроба осягнути реалії світу засобом емоційно насичених чуттєвих образів. Його «правдивість» визначається художньою правдою, спроможністю викликати відповідний душевний резонанс. При цьому те, наскільки зміст міфу відповідає реальним подіям та явищам – річ другорядна.
Визначальним для поширення міфу серед широкого загалу слід вважати не збіг з подіями минулого, а швидше його відповідність уявленню про романтизоване колишнє. Тому міф віддзеркалює не об’єктивну, а суб’єктивну, психічну реальність. Це дозволяє змінювати вміст і сенс міфів, аби пристосуватися до змін як у суспільстві, так і в світогляді окремої людини.
Міфологізацію минулого обмежують свідчення історичних джерел. Подібні обмеження відсутні при створенні міфу бажаного майбутнього. У цьому разі фантазія діє розкуто, і щоб переконатися в цьому варто лише пригадати уявлення про прийдешнє Царство Боже на Землі, або його сурогат – устрій комуністичного суспільства.
За таких умов провідну роль відіграє не дотримання традиції чи ритуалу, а відповідність певному кодексу поведінки, порушники котрого, як мінімум, піддаються почуттю провини. Люди, що жили в СССР добре пам’ятають «моральный кодекс строителя коммунизма» та громадський осуд усіх, хто від його відрізнявся: «Вы что же, не советский человек?».
Суспільним осудом усе не обмежується – спільнота завжди знаходить потужніші засоби впливу для незгодних. Пригадаймо, як панівні ідеології приводили всіх «єретиків» до спільного знаменника: спалювали на багатті, або запроторювали в концтабори.
Завдяки тиску суспільної думки, часто-густо підсиленого владними репресіями, пересічна людина, начебто з власної волі, починає сприймати світ відповідно до сформованих установок. Якщо при цьому факти реальності суперечать догмі – тим гірше для фактів. Вибірковість людського світосприйняття просто відкидає ці факти, як незначні.
Людина, яка сприймає світ через призму «належного», тобто так, як має бути в ідеальній картині світу, вважає реальність більш-менш спотвореним ідеалом. Зазвичай максималізм властивий юнацтву, тому вся лють і образи на невідповідність реального світу бажаному ідеалу, можна вважати звичайнісіньким проявом інфантильності (дитячості, нерозвиненій свідомості).
Знаменно, що в інших життєвих ситуаціях носії подібної свідомості можуть поводитися цілком раціонально. Наприклад, якісь портновські медвечукісти для розв’язання своїх проблем ретельно використовують усі юридичні тонкощі, але при цьому залишаються затятими ватниками чи coвкодpoчepaми.
Варто врахувати, що міфологізована свідомість підсилює міфи уривками картин реального світу, що дозволяє вважати рівнозначними історичні факти та їх міфологічне віддзеркалення. За подібних обставин, міфологічний образ важить набагато більше за історичні факти.
Ба більше: під впливом неспростовних фактів міфологічний світогляд залюбки відкидає спростовані переконання, аби щиросердно вхопитися за інші. Варто врахувати, що міфологеми в культурному просторі важать набагато більше за факти реальності. Для міфологізованої свідомості байдуже яким був Ленін чи Сталін насправді, або існували апостол Павло чи Снігуронька в реальному житті.
Для людини, яка осягнула теоретичні підвалини міфологічного світогляду, наріжні камені московської міфології не потребують додаткових пояснень.
Ідея «святої великої Росії» – взірець для наслідування на віки віків та шість материків. Звідси походить прагнення принести всьому світу чи то світло православної віри, чи світле комуністичне майбутнє («русская всемирность» згідно Достоєвського).
З цієї світоглядної парадигми випливає ідея месіанізму, національної винятковості, що ґрунтується на засадах общини та запереченні європейських цінностей.
Разом із «західними» цінностями відкидаються всі моделі державної влади, крім опричної. Її переваги обґрунтовуються «особливим шляхом московської цивілізації» та традиціями, які сягають корінням в ординські підвалини Московії. Оскільки ординсько-опричний державний устрій вважається традиційним і взірцевим, то всі інші народам тільки лишається, що заздрити подібній досконалості. «Заздрість» може виявлятися по різному: або всі народи тільки й мріють «добровольно присоединиться к великой России», або прагнуть її знищити й привласнити «золото наших хлебов, золото наших икон» (К. Кінчев).
При цьому московити вважають, що ніколи ні на кого не нападали. Вони тільки проводили «миротворческие спецоперации» в землях якутів, башкир, коряків, українців чи чеченців. Кожен «русский» щиросердно вважає, що захищає «Святую Русь», коли здійснює військові злочини на території інших держав: України, Сирії чи Афганістану.
Через проекцію власних намірів, московство сприймає за непохитну догму, що всі сусідні народи, ба більше, всенький світ, тільки й животіють задля того, щоб плекати підступні плани та шкодити миролюбному лапотному народу.
Існування в умовах «обложеної фортеці», чи «зловорожому оточенні», призводить до висновку, що тільки завдяки наявності потужної держави московити ще існують на цьому світі. Звідси істотно випливає висновок про перевагу державного, общинного над особистим:
«Единица — вздор,
единица — ноль,
один —
даже если
очень важный —
не подымет
простое
пятивершковое бревно,
тем более
дом пятиэтажный».
Мурахи спільними зусиллями тягнуть вантаж завжди до мурашника, хоча напрямок руху кожної окремої мурахи не обов’язково збігається із загальним. Подібно до того рівнодійна колективних уявлень формує народний світогляд. Завдяки спільним зусиллям влади та інтелектуалів, колективні світоглядні установки державних народів набувають статус офіційних концепцій.
У більшості народів документально підтверджені факти перемежовуються міфами. Московство і тут пішло особливим шляхом: їх історія, м’яко кажучи, суцільний міф.
Ніколи не існувало «спільної колиски трьох братніх народів» у вигляді Київської Русі, факти спростовують «Навіки разом!» так само, як і побрехеньки про збирання посконных земель в Сибіру, Центральній Азії та на Алясці, не витримують жодної критики балачки про «добровольное присоединение» різних народів.
За неупередженого дослідження, зовсім не виглядають героями садист Іван Грозний, божевільні тирани Пьотр I і Ленін, чи найкривавіший диктатор Сталін. Усі спроби виправдати та звеличити подібні концепції чи персонажі напівправдою, являють суміш імперіалістичної пихи з неприборканою агресивністю, зродженою антисистемою великодержавної Химери.
Згідно слів Путіна – речника сучасної московської ідеї, вони обирають другий шлях. Як ще інакше можна тлумачити його слова: «мы как мученики попадём в рай, а они просто сдохнут», і захват та піднесення московства спричинені цією фразою?
Судячи з масових «м’ясних штурмів», вони з власної волі обрали цей шлях. А «нам своє робить», тобто вчинити відповідно до поради Фрідріха Ніцше: «підштовхни того, хто падає».
Міф – спроба осягнути реалії світу засобом емоційно насичених чуттєвих образів. Його «правдивість» визначається художньою правдою, спроможністю викликати відповідний душевний резонанс. При цьому те, наскільки зміст міфу відповідає реальним подіям та явищам – річ другорядна.
Визначальним для поширення міфу серед широкого загалу слід вважати не збіг з подіями минулого, а швидше його відповідність уявленню про романтизоване колишнє. Тому міф віддзеркалює не об’єктивну, а суб’єктивну, психічну реальність. Це дозволяє змінювати вміст і сенс міфів, аби пристосуватися до змін як у суспільстві, так і в світогляді окремої людини.
Міфологізацію минулого обмежують свідчення історичних джерел. Подібні обмеження відсутні при створенні міфу бажаного майбутнього. У цьому разі фантазія діє розкуто, і щоб переконатися в цьому варто лише пригадати уявлення про прийдешнє Царство Боже на Землі, або його сурогат – устрій комуністичного суспільства.
 |
| Совки слухають оповідання про "перемогу" у "великій вітчизняній війні" |
Суспільним осудом усе не обмежується – спільнота завжди знаходить потужніші засоби впливу для незгодних. Пригадаймо, як панівні ідеології приводили всіх «єретиків» до спільного знаменника: спалювали на багатті, або запроторювали в концтабори.
Завдяки тиску суспільної думки, часто-густо підсиленого владними репресіями, пересічна людина, начебто з власної волі, починає сприймати світ відповідно до сформованих установок. Якщо при цьому факти реальності суперечать догмі – тим гірше для фактів. Вибірковість людського світосприйняття просто відкидає ці факти, як незначні.
Людина, яка сприймає світ через призму «належного», тобто так, як має бути в ідеальній картині світу, вважає реальність більш-менш спотвореним ідеалом. Зазвичай максималізм властивий юнацтву, тому вся лють і образи на невідповідність реального світу бажаному ідеалу, можна вважати звичайнісіньким проявом інфантильності (дитячості, нерозвиненій свідомості).
Знаменно, що в інших життєвих ситуаціях носії подібної свідомості можуть поводитися цілком раціонально. Наприклад, якісь портновські медвечукісти для розв’язання своїх проблем ретельно використовують усі юридичні тонкощі, але при цьому залишаються затятими ватниками чи coвкодpoчepaми.
Варто врахувати, що міфологізована свідомість підсилює міфи уривками картин реального світу, що дозволяє вважати рівнозначними історичні факти та їх міфологічне віддзеркалення. За подібних обставин, міфологічний образ важить набагато більше за історичні факти.
Ба більше: під впливом неспростовних фактів міфологічний світогляд залюбки відкидає спростовані переконання, аби щиросердно вхопитися за інші. Варто врахувати, що міфологеми в культурному просторі важать набагато більше за факти реальності. Для міфологізованої свідомості байдуже яким був Ленін чи Сталін насправді, або існували апостол Павло чи Снігуронька в реальному житті.
Для людини, яка осягнула теоретичні підвалини міфологічного світогляду, наріжні камені московської міфології не потребують додаткових пояснень.
Міфи Московії
Росія тотожна Святій Русі, і на цій підставі споконвічна та ідентична тільки сама собі священна земля. Якщо хтось перебуває поза її межами – тим гірше для його, оскільки за сприятливих умов московство відновить історичну справедливість, і «назавжди» долучить до свого складу всі території, де лапоть залишив бодай нечіткий відбиток.Ідея «святої великої Росії» – взірець для наслідування на віки віків та шість материків. Звідси походить прагнення принести всьому світу чи то світло православної віри, чи світле комуністичне майбутнє («русская всемирность» згідно Достоєвського).
З цієї світоглядної парадигми випливає ідея месіанізму, національної винятковості, що ґрунтується на засадах общини та запереченні європейських цінностей.
Разом із «західними» цінностями відкидаються всі моделі державної влади, крім опричної. Її переваги обґрунтовуються «особливим шляхом московської цивілізації» та традиціями, які сягають корінням в ординські підвалини Московії. Оскільки ординсько-опричний державний устрій вважається традиційним і взірцевим, то всі інші народам тільки лишається, що заздрити подібній досконалості. «Заздрість» може виявлятися по різному: або всі народи тільки й мріють «добровольно присоединиться к великой России», або прагнуть її знищити й привласнити «золото наших хлебов, золото наших икон» (К. Кінчев).
При цьому московити вважають, що ніколи ні на кого не нападали. Вони тільки проводили «миротворческие спецоперации» в землях якутів, башкир, коряків, українців чи чеченців. Кожен «русский» щиросердно вважає, що захищає «Святую Русь», коли здійснює військові злочини на території інших держав: України, Сирії чи Афганістану.
Через проекцію власних намірів, московство сприймає за непохитну догму, що всі сусідні народи, ба більше, всенький світ, тільки й животіють задля того, щоб плекати підступні плани та шкодити миролюбному лапотному народу.
 |
| У вас стабільність відклеїлася |
«Единица — вздор,
единица — ноль,
один —
даже если
очень важный —
не подымет
простое
пятивершковое бревно,
тем более
дом пятиэтажный».
(«Владимир Ильич Ленин» В. Маяковський).
Державна влада ототожнюється з народом і країною, а життя окремої особи варте чогось виключно за умови служіння авторитарній імперії. Усі царі, герої та диктатори – лише уособлення відданості московській імперіалістичній спільноті.Мурахи спільними зусиллями тягнуть вантаж завжди до мурашника, хоча напрямок руху кожної окремої мурахи не обов’язково збігається із загальним. Подібно до того рівнодійна колективних уявлень формує народний світогляд. Завдяки спільним зусиллям влади та інтелектуалів, колективні світоглядні установки державних народів набувають статус офіційних концепцій.
У більшості народів документально підтверджені факти перемежовуються міфами. Московство і тут пішло особливим шляхом: їх історія, м’яко кажучи, суцільний міф.
Ніколи не існувало «спільної колиски трьох братніх народів» у вигляді Київської Русі, факти спростовують «Навіки разом!» так само, як і побрехеньки про збирання посконных земель в Сибіру, Центральній Азії та на Алясці, не витримують жодної критики балачки про «добровольное присоединение» різних народів.
За неупередженого дослідження, зовсім не виглядають героями садист Іван Грозний, божевільні тирани Пьотр I і Ленін, чи найкривавіший диктатор Сталін. Усі спроби виправдати та звеличити подібні концепції чи персонажі напівправдою, являють суміш імперіалістичної пихи з неприборканою агресивністю, зродженою антисистемою великодержавної Химери.
***
«Тому, хто бореться з чудовиськами
слід подбати про те, щоб самому
не перетворитися на чудовисько».
Фрідріх Ніцше
Жодні раціональні доводи не здатні похитнути міфологічну свідомість – вона просто нехтує ними, або тлумачить на власну користь. Для народів, у яких панує міфологічний світогляд, у сучасному світі лишається лише два шляхи: зростати до раціонально-морального рівня, або зникнути. |
| Парад московського війська |
Судячи з масових «м’ясних штурмів», вони з власної волі обрали цей шлях. А «нам своє робить», тобто вчинити відповідно до поради Фрідріха Ніцше: «підштовхни того, хто падає».
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар