Північна Корея – байстрюк московського комунізму

 

В тіні великих вождів

  Північна Корея – яскравий взірець того, як скрізь, куди приходить «русский мир», починається занепад та злидні. Свідчення вельми промовисте, бо Південна Корея, куди не пустили московський комунізм, наразі одна з найуспішніших країн світу.

Від окупації до окупації

  Плануючи війну з Японією, ніхто з союзників по антигітлерівській коаліції не вважав Корею чимось важливим. Її доля лишилася поза увагою обговорень в Ялті, Тегерані та Потсдамі. Лише після того, як 11 серпня 1945 року військо Совдепу в ході бойових дій з Квантунською армією вийшли на Північні кордони Кореї полковники Збройних сил США Чарльз Боунстіл та Дін Раск запропонували розділити американську та московсько-більшовицьку зони окупації по 38 паралелі.
  Конкретні кордони визначили в робочому порядку, після того, як 8 вересня того ж року американці висадилися на півдні Корейського півострова, через шість днів після капітуляції Японії.
  На той час обидві частини Кореї знаходилися приблизно в однакових стартових умовах, але в подальшому, умоглядно проведена лінія розмежування докорінно змінила умови існування двох частин одної нації. Наразі несхожість Півдня й Півночі Кореї така, як відрізняються країни Заходу від держав Глобального Півдня.
  ВВП на душу населення двох Корей різниться мінімум в 20 разів. А починалося все, здавалося б, з незначних відмінностей: в одній країні порядкувало московство, яке заборонило приватну власність та громадянські свободи, а в іншій – американці, завдяки яким в краї запанував вільний ринок та свобода підприємницької ініціативи.

Піівнічнокорейські школярі вклоняються фресці із зображенням Кім Ір Сена

  Для Сталіна Корея знаходилася на узбіччі інтересів, що засвідчив промовистий факт. У серпні 1945 року Північну Корею окупували 25-та московсько-більшовицька армія на чолі з генерал-полковником Іваном Чистяковим, яка входила до складу I Далекосхідного фронту, котрим порядкував маршал Кирил Мерецков. Маршал СССР запропонував генерал-полковнику обрати місце розташування штабу: або в Хамхині, або в Пхеньяні.
  Виходячи з військової доцільності Чистяков обрав Пхеньян. Так, завдяки досить довільному рішенню, Північна Корея отримала столицю, яка первісно була виключно центром управління окупаційною армією та адміністрацією.
  Переважна більшість місцевого населення сприйняло московських більшовиків за чергових окупантів. Аби утриматися на загарбаній території, кожен окупант шукає місцевих зрадників, ладних працювати на користь зайд. Московська окупаційна адміністрація зіштовхнулася з проблемою: комуністичні ідеї мали більшу популярність на півдні країни, де мешкало чимало занурених у марення умоглядних спекуляцій, відірваних від реального життя лівих інтелектуалів.
  Там існував свій марксистський гурток, очолюваний Пак Хон Йоном. У подальшому цьому персонажу пощастило відчути на власній шкірі всі принади комунізму: спочатку він обіймав посаду міністра іноземних справ Північної Кореї, але досить швидко на його в’язи впав каральний меч соціалістичної революції, який міцно тримав товариш Кім Ір Сен.
  На півночі Кореї більшою популярністю користувалися активісти національно-визвольної боротьби, серед котрих авторитетом користувався Чо Ман-сік, який не мав стосовно комуністів жодних ілюзій.
  Він добре усвідомлював, що всіма справами в Північній Кореї, не ховаючись за бутафорську місцеву робітничо-селянську владу, порядкували московсько-більшовицькі окупанти.

Терентій Штиков – сталінський гауляйтер Північної Кореї

  Як заведено в комуністів, зайди вельми недбало намагалися приховати фактичну окупацію за міфічними прагненнями трудящих. Аби укрити дулю в кишені, сталінські посіпаки видавали всі свої розпорядження та накази від імені фіктивних народних комітетів.
  При цьому увесь документообіг вівся московською говіркою, яку досить незграбно перекладали на корейську, аби довести розпорядження режиму до місцевого населення. Доходило до кумедного. На деяких друкованих документах забували вставити фразу «переклад з корейської», який дописували згодом від руки.
  Фактичний провід над окупованою північчю Кореї Москва передала пахолку комуністичного бонзи Андрея Жданова, члену Воєнсовєта I Далекосхідного фронту, генерал-полковнику Терентію Штикову. Саме йому ленінська партія доручила створити маріонетковий уряд нової країни соціалістичного концтабору.

Терентій Штиков

  Для кращого розуміння цієї особи, пригадаємо декотрі факти з його «трудової біографії». Під час II світової війни, він входив до складу Комісії з питань оборони Ленінграда. Саме він відповідав за постачання міста харчами, і саме йому міщани мають дякувати за «сто двадцать пять блокадных грамм (хліба на добу – Ю. Г.) с огнем и кровью пополам». Зауважимо лише, що Штиков, та його патрон Жданов, не обмежували нужденною пайкою власний раціон. Щоб переконатися в цьому варто лише подивитися на світлини з огрядною пикою Жданова.
  Московські комуністи вважали голод одним з найкращих засобів тримати поневолене населення в покорі. Свідчення цьому: Голодомори в Україні та Ашаршилик у Казахстані. Сталін вважав Ленінград осереддям «правого ухилу» троцькістів-зинов’євців, стосовно котрих мав відпрацьовані плани приборкання.
  Сталінська кліка оцінила здобутки Штикова в царин «оборони Ленінграду», й призначила його членом Воєнсовєта Ленінградського, Волховського та Карельського фронтів, у чині генерал-полковника, найвищому для політрука-комісара.
  У 1945 році в умовах цілковитої конспірації, ленінсько-сталінська партія відрядила на Далекий Схід генерал-полковника Максимова (псевдо Мерецкова) та товариша Шоріна (Штикова). Як у кепському шпигунському романі, очільники московсько-окупаційного війська до місця призначення пересувалися перевдягнуті в цивільний одяг.
  До обов’язків Штикова входила не тільки завдання створити маріонетковий уряд, але й спілкування з американською адміністрацією Південної Кореї. Зусиллями сталінського гауляйтера виникла Трудова партія Кореї та армія країни, написана, за редакцією Сталіна і Жданова, «конституція», здійснена грошова реформа, проведена націоналізація землі та сформований кабінет міністрів.

Малюнок з канонічної біографії Кім Ір Сена

  Вірогідно, Штиков запропонував Кремлю затвердити кандидатуру Кім Ір Сена на посаду диктатора і «вождя північнокорейського пролетаріату». Документальні підтвердження цього факту відсутні, але відомо, що Сталін зізнавався у слабкій обізнаності з корейськими справами, тому передоручив нагляд за регіоном своїм пахолкам, та почасти, Мао Цзедуну.
  Дизайнери сталінізму створили північнокорейський прапор, у суворій відповідності до стилістики майбутнього всесвітнього Союзу Совєтських Соціалістичних республік. Стяг «незалежної» Північної Кореї має багато спільних рис з прапорами «союзних» республік СССР – п’ятикутна зірка на панівному кривавому тлі.
  У 1948 році Штиков та його товариші окупанти вирішили, що прийшла нарешті довгоочікувана мить проголосити Корейську Народно-демократичну республіку (КНДР): 10 липня ухвалили її «конституцію», та вперше здійняли червоно-синій прапор з кривавою зіркою в білому колі, а 9 вересня проголосили створення нової комуністичної держави.
  Фактичний голова московсько-більшовицької окупаційної адміністрації Терентій Штиков отримав посаду посла СССР у КНДР. Наприкінці того року війська Совдепу та США залишили територію Кореї.
  Ще до початку проголошення КНДР її тамтешні керівники не визнавали окремішності Південної Кореї, і сподівалися на швидку нагоду злити обидва краї в комуністичному екстазі. Провідник новоствореної держави, Кім Ір Сен, і його заступник в кабінеті міністрів, попередній очільник корейської компартії Пак Хон Йон, не визнавали незалежного існування Півдня, записали декларацію про об’єднання в конституцію, і вважали столицею держави Сеул, а не Пхеньян.
  Думку про необхідність об’єднати корейську націю під кривавою зорею комунізму, разом з корейськими товаришами, поділяв і Штиков. З наполегливістю вартою кращого застосування, він утовкмачував цю ідею в голови сталінської камарильї.
  Спочатку кремлівський горянин не пристава на ідею об’єднати військовим шляхом Корею, але вода камінь точить. Штиков з північнокорейськими товаришами таки спромоглися накрапати на те, що вважається мозком у голові комуністів, і переконали Сталіна та його посіпак розпочати анексію Південної Кореї.

Кім Ір Сен прибув до Москви на чолі делегації Північної Кореї

  Варто відзначити, що Штикову пощастило, що в 1948 році він перебував у Кореї. Тоді помер його патрон Жданов, і Сталін розпочав чистку номенклатурних лав міста, знану як «Ленінградська справа». Перебування в Кореї дозволило Штикову уникнути знайомства з каральними органами партії, якій він так віддано прислуговував більшу частину життя.
  У січні 1950 року московський тиран погодився розпочати війну, і весною затвердив дату остаточного вирішення корейського питання – 25 червня 1950 року. Хоча перебіг Корейської війни суттєво вплинув на подальшу долю КНДР, висвітлення тих подій виходить за межі розповіді про початкове створення московсько-більшовицького протекторату в Північній Кореї.
  Відзначимо лише, що спроба комуністів окупувати Південну Корею зазнала невдачі, через що, Штикова понизили в посаді та відкликали в СССР, де він очолив спочатку Новгородський, а згодом Приморський обкоми КПСС.
  Його переміщення викликало шок у його креатури – Кім Ір Сена, який розгубився та промовив у розпачі: «Може й мене, в такому разі, варто відкликати?».
  Оскільки відтоді Штиков зник з корейського обрію, подальшу розповідь присвятимо призначеному ним диктатору країни, чиї нащадки дотепер тримають у покорі Північну Корею.

Товариш Кім Ір Сен

  Слова товариша Кіма про висилку до СССР пролунали не випадково – він був самим справжнім московським засланцем, який влітку 1945 році прибув на батьківщину в обозі обмеженого окупаційного контингенту СССР. Саме тоді в Пхеньяні виринув капітан Совєтської армії Кім Сон Чжу, який згодом увійде в історію як Кім Ір Сен, з посмертним титулом «сонцеликий».
  Років за п’ять до цієї події, цей товариш опинився в СССР, разом з іншими корейськими та китайськими бойовиками, які здійснювали з території Совдепу рейди на окуповані японцями землі Маньчжурії та Кореї. Товариш Кім не уславився бойовими звитягами, але йому пощастило опинитися в складі «обраних» корейців СССР, яких відправили «зміцнювати владну вертикаль» Кремля в Північній Кореї.
  Завдяки званню капітана сталінської армії, Кім Ір Сен отримав посаду заступника військового коменданта Пхеньяну, з перспективою посісти крісло міністра оборони країни. Згідно спогадів представників московсько-більшовицької окупаційної адміністрацію, капітан Кім прагнув робити військову кар’єру, без жодних претензій на участь у політичному проводі Кореї.
  Проте Штиков мав інші плани. Кім Ір Сену призначили персонального політвиховника Григорія Меклера, який зайнявся ідеологічною обробкою клієнта та створив йому канонічний життєпис.

Кім Ір Сен (у центрі) та автор його офіційної біографії Григорій Меклер (праворуч)

  Дебют «вождя корейського пролетаріату» відбувся 14 жовтня 1945 року на урочистостях присвячених Червоній армії. Кім одягнув цивільне вбрання, на яке не забули почепити нагороди СССР, і дали змогу виголосити написану московськими політруками промову, досить кострубато перекладену на корейську мову.

Кім Ір Сен на мітингу в Пхеньяні 14 жовтня 1945 року

  Тодішній виступ Кім Ір Сена викликав неабияке здивування в «народних мас», які не очікували, що провідником визвольної війни виявиться дуже молода (33 роки) людина, з поганим знанням норм корейської мови. Через багато років цензура КНДР прибрала зі світлини і некомуністичні корейські прапори, і совкових генералів, і орден Червоного прапору на грудях товариша Кіма.
  4 січня 1946 року засідання Народного Комітету відправило у відставку Чо Ман-сіка, який наступного дня опинився під домашнім арештом. Відтоді відсутні хоч якісь достеменні данні про його подальшу долю.
  Завдяки Штикову номінальним очільником Північної Кореї став товариш Кім, який на той час мало нагадував справжнього «вождя пролетаріату». До середини 1950-х років його змушували узгоджувати всі важливі політичні рішення, а також призначення на посади, починаючи від командира полку і вище, з посольством СССР. За молодим «лідером» пильно наглядали московські офіцери та радники з Совдепу.
  Для посилення контролю над молодою «диктатурою корейського пролетаріату», в жовтні 1946 року в країну відправили перевірених партією корейців СССР. Партія Леніна-Сталіна доручила їм партійне та державне будівництво на окупованій території Корейського півострова, з докладним інформуванням Кремля про успіхи на ввіреній ділянці, а також інформуванням тамтешніх провідників про «очередные задачи советской власти».
  Варто пригадати, що в 1937 році сталіністи депортували всіх далекосхідних корейців СССР у Центральну Азію. В світлі нових завдань партії, працівники компетентних, точніше каральних, органів, відібрали з репресованого народу близько півтисячі кандидатур, з яких, за різними оцінками, від 150 до 450 відправили в Північну Корею, будувати «комуністичний рай».
  Паралельно з цим, кадри нової північнокорейської комуністичної номенклатури надходили і з Китаю. За вказівкою Мао Цзедуна відшукували та відправляли до Північної Кореї перевірених корейських комуністів.

Хай живе велика перемога сонгун! Плакат КНДР

  Московська-більшовицька адміністрація та заслані корейці з СССР та КНР, тривалий час стояли на заваді «культу особистості», точніше тоталітарній владі, Кім Ір Сена. Лише в сімдесятих роках минулого століття йому вдалося остаточно позбутися зовнішнього контролю СССР та КНР, і відтоді Північна Корея «розквітла» під сяйвом променів чучхе.
  Як і всі тоталітарні країни, КНДР прямує у майбутнє своїм особливим шляхом. 8 липня 1997 року в Північній Кореї запровадили календар чучхе – відтоді літочислення в державі ведеться виключно від дня народження Кім Ір Сена в 1912 році.
  Найбільше успіх КНДР – спадкова влада родини Кімів. Більше жодній комуністичній диктатурі не вдалося започаткувати династію, де влада передається від батька до сина. Наразі в країні володарює онук Кім Ір Сена – Кім Чен Ин.
  Під орудою династії Кімів в країні запроваджений режим «гармати замість масла» – режим продукує та накопичує озброєння, у той час як населення страждає і помирає від голоду, але попри все прославляє диктаторів.

Кордон між КНДР та Північною Кореєю

  На Півдні Кореї, яку Вільний світ врятував від московського комунізму, зовсім інше життя – це країна провідних технологій, з високими стандартами життя та всесвітньо відомими брендами.
  Знаменний факт: шанувальники СССР нехтують успіхами Південної Кореї, але з заздрістю спостерігають за життям у КНДР, заворожено промовляючи: «На их должны были быть мы! Такую страну пpocpaли! Верните Сталина и колбасу по 2.20!».
  Лишається найбільшою загадкою сучасності, чому ці істоти не оселяються на блаженному Корейському півострові комунізму, створеному «русским миром»? Напевно тому, що вони, як Чапаєв, «языков не знают». Бо хоча КНДР породив московський комунізм, зросійщити поневолений народ Москві не вдалося, а вивчати мови інших народів совкам і ватникам заважає структура щелепи.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!