«Нам нужен мир» або технологія перетворення втоми від війни на політичний ресурс

Кустовський О. Кухня московської інформаційної війни

«Важкий шлях, народе України, до твого щастя...

тернями встеляють його твої вороги і, як дикі звірі, вичікують

хвилі, коли б кинутися на тебе й своїми забрудненими пазурями

впитися в твоє молоде тіло... й ссати з нього твою святу кров.

А ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток,

провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої

сили й розбивають дух твій. Зневір'ю, розчаруванню не може бути

місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя і

твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління

до повної незалежности й свободи може бути нашим побратимом».

Симон Петлюра, 17 вересня 1919 року.

  Деякі заклики до «миру», що лунають під час теперішньої війни не що інше, ніж зброя, яку використовує Московія в гібридній війні проти України. Супротивник застосовує ленінську стратегію «пораженчества» часів Першої світової війни – задля поразки і капітуляції України, використовує невдоволення населення спричиненими війною негараздами.
  Одразу варто відзначити, що проблема закорінена не в протиставленні позицій «за мир» і «за війну», а в тому, до яких наслідки вони призводять.
  Хоча левову частину історії людства становили війни, саме прагнення до мирного існування природне для людських спільнот. Бо задоволення від життя в умовах непевності, чи будеш ти живим у наступну мить, коли довкола панує смерть та руїна, можуть отримувати лишень незначна кількість осіб.
  Саме тому, що більшість людей прагне жити в умовах безпеки та психологічного затишку, поняття «мир» несе в собі потужний емоційний заряд, який політтехнологи використовують в якості інструменту впливу на людську свідомість.
  Щоби не стати жертвою маніпуляцій, завжди, коли ми чуємо заклики до миру під час виснажливої війни, слід запитати: «Про який мир йдеться?». Не треба бути генієм, аби розуміти різницю між капітуляцією на умовах супротивника та справедливим сталим миром, чи відмінності між дипломатичною пропозицією про припинення бойових дій та інформаційно-психологічною операцією спрямованою на деморалізацію супротивника. В останньому випадку інформаційну атаку супротивника можуть здійснювати не тільки ворожа агентура, але й особи, котрі не розуміють, на чий млин вони ллють воду.
  Хрестоматійним зразком маніпуляцій довкола втоми від війни, можна вважати узурпацію влади в Російській імперії ленінською клікою.

«Мир» як революційна стратегія

  Після початку Першої світової війни Ленін швидко зметикував, як використати ситуацію, що склалася, задля здійснення власних намірів. Первісно його позиція була далекою від пацифізму: він закликав перетворити імперіалістичну війну на громадянську. Що засвідчують його твори того періоду: «Про гасло перетворення імперіалістичної війни на громадянську» (1914), «Про поразку свого уряду в імперіалістичній війні» (1915) та інші тексти 1915 року з міркуваннями про війну як джерело для виникнення революційної ситуації та поразки царату.

Повернення Леніна на Росію. Карикатура 1917 р.

  Міркування Леніна чіткі й логічні. Спричинені війною смерть, руйнація та економічні негаразди породжують кризу, яка послаблює державну владу. Військові поразки посилюють кризу, яка збурює соціальне невдоволення, котре, при вдалому використані суспільних настроїв, можна спрямувати в революційному напрямку, і таким чином, перетворити міждержавну війну на громадянську.
  При цьому Ленін звинувачував пацифістів у намірах притлумити революційну активність мас та змусити їх погодитися з цілями та наслідками імперіалістичної війни. У статті «Про поразку свого уряду в імперіалістичній війні» (1915) Ленін написав це з граничною відвертістю. «Революционный класс в реакционной войне не может не желать поражения своему правительству. Это — аксиома». Самісіньку суть революційної діяльності становить сприяння військовій поразці, бо вони послаблюють державну владу й створюють передумови революції.

Малюнок Пастернак Л. Ціна крові (До чотириліття імперіалістичної війни). Видання Петроградського совдепа, 1918 р.

  Ленін вважав можливим зміну політичної тактики, за умови дотримання стратегічної лінії партії. Тому, після Лютневої революції 1917 року він змінив гасла «з перетворення імперіалістичної війни на громадянську» на заклики «за мир без анексій і контрибуцій». Він швидко зорієнтувався, що населення Російської імперії втомилося від війни, спричинених нею людських втрат та економічних негараздів, а військові невдачі та соціальна напруга живлять недовіру до панівного режиму та суспільних верств, які її підтримують.
  Ленін збагнув, що заклики до миру та вимоги припинити війну здатні перетворити породжене військовим лихоліттям суспільне невдоволення у підрив довіри до легітимності влади, з подальшим її поваленням. Зміна тактики дозволила Леніну блискуче втілити стратегічний задум.
  Російська імперія виявилася єдиною з держав Антанти, що зазнала поразки в Першій світовій війні, яка завдяки зусиллям ленінської камарильї перетворилася з імперіалістичної на громадянську. Стратегія Леніна, який обіцяв «мир народам», а приніс громадянську війну та кривавий терор, обернулася для населення Російської імперії колосальною економічною руїною та людськими втратами, які затьмарили всі негаразди «війни імперіалістичної».

Білібін І. Як німці більшовиків на Росію випускали. Плакат 1917 р.

  Самопроголошений «вождь пролетаріату» добре розумів, що йому не перемогти царат чи Тимчасовий уряд допоки він не зруйнує їх здатність продовжувати боротьбу. Вимога «мир народам» мала на меті послабити владний режим та спровокувати «революційну ситуацію», бо тільки коли «верхи не можуть, а низи не хочуть» «революційна партія» отримує шанс «зловити рибу в каламутній воді».

Ленінським курсом

  Не важко помітити, що сучасні спадкоємці Леніна – чекісти, що опанували владу на Московії, прагнуть використати миролюбність та втому від війни українського суспільства, для знищення як держави Україна, так і самої української нації, і називають це «денацифікацією». Чекізм відкинув ленінську ідеологію, але дотримує політичної стратегії використання воєнної кризи в «бунтівній колонії», якою вони вважають Україну.
  При цьому, у самій Московії, позбавляють політиків та партії права участі у «виборах» лише за натяки на необхідність «миру» (випадок «Яблока»), або кидають за ґрати за заклики не воювати. Як, наприклад, це сталося з Рамілею Саїтовою, котру 22 грудня 2023 року «за діяльність, спрямовану проти безпеки РФ», а реально – за звернення до башкир не йти на війну проти України, засудили на п’яти років ув’язнення в колонії загального режиму.

Кустовський О. Україна проти "русского мира"

  Натомість «борці за мир» в Україні почуваються доволі вільно. Бо на відміну від авторитарної влади Московії, Україна зберігає демократичний політичний устрій. Демократія передбачає можливість вільної критики панівної верхівки, що слугує одним з інструментів контролю та запобігає авторитарній узурпації влади.
  І тут важливо відрізняти викриття владних зловживань чи помилкових дій, від формування переконання, що опір московській агресії позбавлений сенсу, і єдина можливість досягнути миру – пристати на умови ворога, тобто капітулювати.
  В останньому випадку тільки й лишається повторити слідом за Леонідом Кучмою: «Так це вже було!». Під час Перших визвольних змагань більшість української нації вирішила припинити опір московсько-більшовицькій окупації, і заплатила за це мільйонами жертв, що померли внаслідок влаштованих загарбниками Голодоморів або загинули на боролищах світової війни «не за Україну, а за її ката» Сталіна.
  Для того, аби відрізнити конструктивну критику влади від праці у ворожих інтересах, слід правильно сформулювати питання до їх сутності та наслідків. Бо тільки так можливо відокремити сутність проблеми від «інформаційного шуму» і побачити приховані наміри. У нашому випадку слід перейматися не питанням: «чи хоче якийсь політик продовження війни?», а: «якого миру і якою ціною політик прагне досягнути миру?».
  Оцінка наслідків втілення в життя наслідків реалізації «мирного плану» дозволяє виявити наміри, які стоять за закликами речника.

Кустовський О. Процес очищення

  Наприклад, пропозиція «припинити вогонь обом сторонам» не тотожна вимозі «відмовитися від НАТО, погодитися на нейтралітет, переглянути мовну політику, заморозити територіальне питання тощо». Як заява «Україна має шукати невійськові можливості спинити війну на умовах, які реально гарантують її суверенітет і безпеку», докорінно відрізняється від твердження «Ми все одно не переможемо. Треба негайно домовлятися, бо кожен день опору лише збільшує кількість жертв». Розумній людині відмінності обох позицій настільки очевидні, що будь які коментарі зайві.
  Особливо, якщо врахувати, що саме останнього типу твердження всіляко тиражує та розповсюджує московство, її агентура та «корисні бовдури». Вони не шкодуючи зусиль розповсюджують заяви на кшталт: «Влада України не хоче миру», «Росія хоче миру», «Захід втомився від України», «Україна не здатна перемогти», «далі буде тільки гірше» «Захід нас використовує», «влада приховує реальний стан справ», «війна потрібна лише політикам», «опір не має сенсу», «потрібно домовлятися за будь-яку ціну», «суспільство повинно змусити владу капітулювати = погодитися на переговори», «наші союзники все одно нас кинуть», «треба погоджуватися зараз, бо завтра буде гірше» тощо. І все це під акомпанемент постійного бомбардування рашистами цивільного населення та інфраструктури України.

Кустовський О. Механізм пропаганди "русского мира"

  Подібні «заклики до миру» мають на меті засудити будь-який опір московській агресії та неминуче ведуть до поразки й капітуляції України. З подальшою «денацифікацію», тобто геноцидом української нації.
  Інформаційно-психологічна спецоперація здійснюється «миротворцями» за лекалами ленінського стратегії, коли під гаслом «мир народам» московсько-більшовицьки окупанти втягнули населення імперії в тривалу, криваву та жахливу громадянську війну, з подальшим державним терором та геноцидом, який тривав понад сім десятиліть.
  Логіка подібних тверджень «борців за мир» доволі нескладна і легко прораховується кожною неупередженою людиною. «Ми за мир» → «Війну неможливо виграти» → «Опір безглуздий і лише збільшує кількість жертв» → «Влада мусить припинити війну» → «Територіальні й політичні поступки — прийнятна ціна миру» → «Усі, хто заперечує, — хочуть війни і перешкоджають миру».
  Подібні твердження надають їх речникам цілу низку переваг. Бо який притомний українець не хоче миру, а бажає смерті собі чи співвітчизникам, або насолоджується породженими війною руїною та погіршенням якості життя? «Миротворці» замовчують ціну миру та його умови, ні пари з вуст про гарантії безпеки України; репарації, санкції та відповідальність агресора за скоєні військові злочини; долю нашої армії та ветеранів тощо. Натомість вони все спрощують до банальної дихотомії: або мир, або війна.
  Подібні «борці за мир» з шахрайською спритністю підміняють для України мету війни, тобто реалізують головну ціль та важливий елемент московської пропаганди. Бо твердження «Влада України перешкоджає закінченню війни», автоматично рівняє агресора та жертву, оскільки тут жодним чином не йдеться, що для української нації це війна за право на подальше існування і визволення від багатовікової московської кормиги, а теперішню бійню розв’язали московські імперіалісти задля «окончательного решения украинского вопроса», тобто остаточного знищення України та українців.
  Подібні борці формують у суспільстві настроїв «пораженчества», як це робив Ленін у часи московсько-японської і Першої світової війни. Ключові ознаки риторики «пораженца»: наголошує на неминучості поразки України; вважає, що опір агресії безглуздий і лише спричиняє зайві жертви та втрати; здійснює психологічний тиск на владу вимогами припинити війну за будь-яку ціну; вважає беззастережне або поступове задоволення вимог ворога єдиною можливою альтернативою; покладає відповідальність за ведення війни на жертву, яка опирається агресії. І тут уже не важливо чи «пораженец» агент Москви чи корисний для Кремля бовдур — результат однаковий.

Кустовський О. Атака "русского мира" на українську державність

  Без слідчих дій чи безпосереднього доступу до психічного вмісту особи, неможливо встановити мотиви, якими керується подібний діяч, коли оприлюднює вищеозначені тези в ЗМІ чи соцмережах. Тому мотивація «пораженца» в більшості випадків, для стороннього спостерігача, залишиться на рівні припущень.
  Інша справа похідні наслідки від заяв «борця за мир». Інформаційний вплив від його заяв та закликів легко прораховується, а мотивацію можна залишити для дослідження психіатрам та суддям. Аналіз особистості промовця, змісту й контексту повідомлення, каналів його поширення, політичний ефект та збіг з наративам супротивника, особливо коли той посилено тиражує якесь висловлювання – це все емпіричні факти, для розуміння сутності котрих не потрібно занурюватися в психічні нетрі їх речника.
  Усвідомлення суспільного впливу допомагає відрізнити висловлювання та вчинки, які працюють на користь супротивника, від необхідної критики влади. Бо якщо суспільство не контролюватиме держслужбовців та заплющить очі на їх зловживання владою, згідно «залізного закону олігархії», демократія швидко виродиться на авторитарну олігархію.
  В гібридній війні боротьба ведеться не тільки за території, але й за усвідомлення нацією можливості й ціни перемоги та поразки, а також межі, яка розділяє компроміси заради миру від капітуляції. Тому, важливо враховувати, що маніпуляція потребою мирного існування може використовуватися в якості інструмента політичного впливу.

Цитата з повісті І. Франка "Захар Беркут"

  Діяльність Леніна та його камарильї у 1914 – 1917 років наочно продемонструвала, як заклики до припинення війни, підсилені переконаннями втомленого війною суспільства в безнадійності подальшої боротьби, призвели до катастрофи: поразки імперії в I світовій війні та узурпації влади комуністами. Наслідки спричинені ленінською стратегією боротьби за владу не подолані дотепер. Московські більшовики розв’язали нові війни, ще більш криваві та руйнівні, а також вчинили над поневоленими народами масштабні злочини проти людяності.
  Московські загарбники, як і століття тому, в часи Перших визвольних змагань, йдуть поневолювати Україну з гаслами «Можем повторить!». І в разі нашої поразки вони відтворять масовий державний терор, концтабори та депортації за етнічною ознакою. Саме це й становить таємний вміст Троянського коня, який «дарують» Україні деякі «миротворці». Усім планам і зусиллям московства, їх агентури та корисних бовдурів українська нація має твердо сказати: «Ніколи знову!».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора