Таємниця походження імператора Павла

 

Граф Сергей Салтиков і молодий царевич Павел. Прижиттєві зображення.

  Крім того, що уславлена сексуальна розкутість Єкатерини II допомогла їй отримати трон Російської імперії, вона залишила прийдешнім поколінням загадку – чи не увірвалася з її царюванням династія Романових? Чий син «сердешний» Павел – імператора Петра III чи графа Салтикова? Питання доволі серйозне, оскільки всі наступні московські імператори були прямими нащадками Павла.

Тріумф і трагедія примусового шлюбу

  У 1754 році в подружжя спадкоємців трону Російської імперії народився син. Для багатьох представників провідної верстви кепські взаємини великого князя Карла Петера Ульріха (Петра Федоровича) та його дружини Софі Августи Фредерики Ангальт-Цербтської (Єкатерини) не становило жодної таємниці. Як і наявність в кожного з них коханців.
  Майбутній цар Пьотр III не відчував до нав’язаної йому дружини жодного потягу. Спогади Фіке, як називали замолоду майбутню московську імператрицю Єкатерину II, повідомляють, що наречена з нетерпінням очікувала події першої шлюбної ночі, але молодий розчарував її тим, що просто ліг спати. З роками ситуація аніскільки не поліпшилася. «Великий князь ложился первый после ужина и, как только мы были в постели, играл до часу или двух ночи» — згадувала Фіке-Єкатерина.
  Бавився великий князь зовсім не рольовими сексуальними іграми, а олов’яними солдатиками та їм подібними забавками, сценарій котрих не передбачав злягання з дружиною примусового шлюбу. Істотно, що роки спливали, а династичний шлюб ніяк не міг надати продовження династії у вигляді законного спадкоємця трону.
  І лише через дев’ять років подружнього життя в родині спадкоємців імператорського престолу нарешті народився син. У 1774 році, Фіке, що вже перетворилася на імператрицю всеросійську Єкатерину II, згадала в листі до свого коханця князя Григорія Потьомкіна ті далекі події. «Марья Чоглокова, видя, что через девять лет обстоятельствы остались те же, каковы были до свадьбы, не нашла инаго к тому способа, как обеим сторонам зделать предложение, чтобы выбрали по своей воле из тех, кои она на мысли имела». Мар’я Чоглокова – тодішня наближена до Єкатерини стас-дама.

Грот Г. К. Пьотр III і Єкатерина II. Близько 1745 р.

  Пікантні подробиці тих подій можна знайти в книзі секретаря дипломатичної місії Франції в Санкт-Петербурзі Claude Carloman de Rulhière (Клода Карломана Рюльєра) «Histoire ou anecdotes sur la révolution de Russie en 1762» («Історія та анекдоти про революції в Росії 1762 року»), котра побачила у 1797 році, в Парижі. З назви твору зрозуміло, що він містить переважно чутки та кумедні випадки з життя московської провідної верстви. Серед іншого й згадку про кохання великої княжни Єкатерини з графом Сергеєм Салтиковим, який раптово увірвався після народження спадкоємця московського трону Павла Петровича.
  Подібне свідчення з не дуже надійного джерела анекдотів про московський побут, можна сприйняти за пасквіль та вигадку, якби сама Єкатерина не відзначила у власних «Нотатках» («Записках») постать графа Салтикова: «Он был прекрасен, как день. И по рождению, и по многим другим качествам это был кавалер выдающийся… Я не поддавалась всю весну и часть лета… Я думала, что могу управлять его головой и своей, а тут поняла, что и то, и другое очень трудно, если не невозможно».
  З цього свідчення випливає, що Єкатерина спромоглася стримувати природний потяг лише «часть лета» 1752 року, після чого вона полинула в період палкого кохання з красенем графом, яке тривало майже до народження майбутнього імператора Павла.
  Поза сумнівом, Єкатерина писала франкомовні «Нотатки», аби їх читали. І не будь хто, а виключно члени царської родини – її нащадки. Мабуть одним з перших читачів став її син Павел.

Нотатки з царських покоїв

  Він ознайомився з материнськими нотатками разом з її заповітом. Після чого запломбував пакет з цими документами особистою печаткою, і позначив, що розпечатати їх можна виключно за особистим царським дозволом. Утім, натяки матінки на зв’язок з графом Салтиковим настільки вразили тендітну душу їх вірогідного сина, що він поділився не тільки власними міркуваннями, але й материнськими нотатками з князем Александром Куракіним.
  Котрий виявився особою не здатної оберігати таємну інформацію: хутко зробив копію документа та розповсюдив її серед провідної московської верстви. Як поставився до цього цар Павел не дуже зрозуміло. Але його син Ніколай I, після коронації наказав тодішній охранці віднайти і вилучити всі рукописи, котрі паплюжили царську родину. Його син, онук Павла, Александр II навпаки дуже зацікавився пікантною інформацією, і наказав віднайти для нього примірник прабабусиних нотаток.
  Якими зацікавилася і московська громадськість. Московському історику та літературознавцю Петру Бартенєву, котрий в 1854 – 1858 роках служив у Головному архіві Міністерства іноземних справ Російської імперії, пощастило віднайти примірник «Нотаток» Єкатерини II, який він доправив Олександру Герцену, і той оприлюднив їх у Лондоні в 1858 році.

Сочиненія императрицы Екатерины II на основаніи подлинныхъ рукописей съ объяснительными примѣчаниями академика А. А, Пыпина. СПб: Изданіе Императорской академии наук, 1907 г.

  Згідно царським вказівкам «хорошая русская» агентура на Заході заходилася скуповувати та вилучати всі примірники надрукованого твору імператриці, але через одвічне московське нехлюйство, наказ виконали лише частково. Таким чином побачив широкій світ франкомовний варіант спогадів, написаних Єкатериною власноруч, у якому вона натякала, що батьком спадкоємця трону Павла був граф Сергей Салтиков. Переклад цього твору на московський «язык» вперше оприлюднив професор А. Пипін у 1907 році.

«Ах, злые языки страшнее пистолета»

  Але й без спогадів цариці, в середовищі московських можновладців вирували чутки про амурні пригоди Єкатерини. Декабрист і масон Александр фон Брігген змалював ще більш цікаву версію батьківства Павла. «Екатерине понравился прекрасный собою, молодой Сергей Салтыков, от которого она и родила мертвого ребенка, замененного в тот же день родившимся в деревне Котлах, недалеко от Ораниенбаума, чухонским ребенком, названным Павлом, за что все семейство этого ребенка, сам пастор с семейством и несколько крестьян, всего около 20 душ, из этой деревни на другой же день сосланы были в Камчатку. Ради тайны деревня Котлы была снесена, и вскоре соха запахала и самое жилье».
  Трохи пізніше Брігген додав: «Екатерине не удалось родить живого мальчика от Салтыкова и, как видно, что должны были подменить из чухонской деревни… Итак, не только Павел произошел не от Голштинской династии, но даже и не от Салтыкова».
  Також сучасники відзначали, що Павел вирізнявся кирпатим носом і великими очима, не властивими його царським предкам.
  Гостроти ситуації додавав й офіційний батько Павла Карл Петер Ульріх Федорович Романов Гольштейн-Готторпський.

Зраджений і ошуканий?

  За спогадами як самої Єкатерини, так і деяких царедворців, Петер Ульріх Федорович не відчував жодного статевого потягу до дружини з Ангальт-Цербсту. Його більше цікавив король Пруссії Фрідріх Великий, військова справа та моделювання битв за допомогою олов’яних солдатиків. Подружні взаємини не задалися від початку, і з часом лише погіршувалися.
  Великий князь не зважав на дружину – його вабили зовсім інші жінки. Так тривало доти, поки він не успадкував царський трон у 1762 році.
  Невдовзі після цієї події він викликав на дружню гутірку графа Сергея Салтикова, і в приватній бесіді, без тиску і погроз, запитав: чи часом не він батько Павла? Салтиков швидко збагнув, що Пьотр III прагне розлучитися з дружиною, а їх сина визнати байстрюком. Граф заперечив будь-яку власну причетність до запліднення імператриці.
  Для підозр імператора Петра існували вагомі підстави. Уся провідна верства Російської імперії знала, що відсутність дітей у шлюбі Петра та Єкатерини вельми непокоїла імператрицю Єлизавету Петрівну. Оскільки вона сама не мала дітей з беззаперечними правами на спадкування імперського престолу, то всі сподівання на продовження династії покладала на Петра Федоровича та його дружину.
  Після тривалих марних очікувань цариця Єлизавета вирішила ввести в почет подружжя камергера з приємною зовнішністю – графа Сергея Салтикова. Він відзначався м’яким гумором та оптимістичною вдачею, вмінням налагоджувати приязні взаємини та бути «душею» великосвітських тусовок. Граф сподобався великій княжні Єкатерині, і досить швидко зміг налагодити близькі стосунки не тільки з нею, але і з її чоловіком.
  Польський історик Казимир Валишевський спираючись на свідчення французького дипломата Луї де Шампо, стверджував, що великий князь Пьотр Федорович мав невеличкий недолік – фімоз, який став на заваді його родинному щастю. Начебто Салтиков умовив спадкоємця трону зробити невеличку хірургічну операцію, внаслідок котрої Пьотр Федорович таки запліднив законну дружину, а Салтиков отримав від неї, в якості визнання заслуги, «пречудовий діамант».
  Але вже в ті часи існувала версія, що граф Салтиков витратив величезні зусилля та намовив Петра Федоровича на операцію, аби прикрити наслідки власного перелюбу з Єкатериною.

Граф Сергей Салтиков і Велика княжна Єкатерина. Прижиттєві зображення.

  Мабуть такої ж думки дотримував і сам цар Пьотр Федорович. Він жодним словом не згадав Павла ані в маніфесті з нагоди успадкування трону, ані в тексті присяги підданих на вірність новому монарху. Фактично це означало, що Пьотр відцурався Павла.
  Не менш дивною виявилася й поведінка імператриці Єлизавети Петрівни, яка одразу після народження Павла ізолювала його від офіційного батька й рідної матері. Єкатерина вперше побачила сина лише через 40 днів після пологів. І весь час, допоки імператриця Єлизавета лишалася живою, Єкатерина вкрай рідко і похапцем могла побачити власного сина. Після народження спадкоємця трону графа Салтикова хутко відправили в Європу з дипломатичною місією, де він і залишався більшу частину подальшого життя, хоча його родина перебувала в Російській імперії.
  Єлизавета Петрівна святкувала народження спадкоємця з царським розмахом – урочистості з нагоди тривали кілька місяців. Загалом, дочка Петра I поводилася так, наче царевич Павел був її власним сином.
  Відчуження, створене царицею Єлизаветою, між матір’ю і сином, Єкатерина і Павел так ніколи й не подолали. Їх взаємини лишилися, м’яко кажучи, недоброзичливими.
  Що не завадило Єкатерині, скористатися неприязню нового імператора до сина Павла, в якості одного з аргументів, які обґрунтовували необхідність державного перевороту і відсторонення Петра від влади. «Он презрел законы естественные и гражданские: имея он единого Богом дарованного Нам Сына, Великого Князя Павла Петровича, при самом вступлении на Всероссийский трон, не восхотел объявить его наследником престола… а вознамерился… Отечество в чужие руки отдать… Мы с оскорблением сердца то в намерении его примечали, но еще не чаяли, чтобы так далеко гонение его к Нам и Сыну Нашему любезнейшему… простиралося… на погибель Нашу собственную и Наследника Нашего истребление».
  Подібний маніфест Єкатерини – не більше ніж популістська риторика. Її взаємини з сином важко назвати теплими і приязними. Більше того, вона розглядала можливість передати права на престол дітям Павла, а його самого позбавити статусу спадкоємця трону. Подейкують, що причиною цього стала схожість Павла на царя Петра III. Можливо причина знаходилася в самому Павлі – він так і не пробачив матері вбивство батька.
  Хоча, хто ж був батьком імператора Павла, охочі сперечаються відтоді і дотепер.

«Мы русские» чи «мы законные»?

  Вже після повалення самодержавства, професор Я. Барсков згадав, що начебто імператор Александр III цікавився тим, хто ж був батьком його прадіда. Подейкують, коли передостанньому імператору надали інформацію, що Павел – син Салтикова, цар сказав: «Слава богу, мы русские!». А коли з’явилися свідчення про батьківство Петра III, Александр III промовив: «Слава богу, мы законные!».
  Наразі на Московщині вважають це питання остаточно розв’язаним, завдяки генетичній експертизі гаплогруп Y хромосоми, які успадковуються виключно по чоловічій лінії. У нащадків імператора Павла, з царем Ніколаєм II включно, виявили ген R1b, властивий мешканцям Західної Європи, і зокрема династії Гольштейн-Готторпів, до якої належав Карл Петер Ульріх Романов – чоловік Єкатерини II. Московство вважає питання остаточно розв’язаним, оскільки такого гену буцімто не могло бути в графа Сергея Салтикова, не кажучи вже про фінських селян, про яких згадував Александр фон Брігген.
  Ось тільки носії «духовных скреп» рано святкують перемогу – ніхто не робив аналізу геному графа Салтикова, який завдяки обом батькам міг народитися з геном R1b.

Родина Салтикових

  Гіпотетичний батько царя Павла – Сергей Салтиков походив з вельми знатної московської родини. Його батько генерал-аншеф Василій Федорович належав до роду, який числив родовід від часів Александра Невського. У 1862 році Салтикови подали розпис родоводу для внесення роду в Оксамитну («Бархатную») книгу, в якій вівся облік і генеалогія найбільш знатних боярських та дворянських родин Російської імперії.
  Згідно цих даних рід походить від Міхаїла Морозова-Салтика, нащадка Міші (Михайла) Прушаніна. Слово «салтик», від якого утворилося прізвище роду, походить з тюркських мов: saltyk перекладається з уйгурської як «податок», у казахів та територіально близьких до них татар слово має значення «кульгавий». Московський Енциклопедичний словник вважає слово «салтик» застарілим – ним у давнину московство позначало щось своєрідне, зроблене на свій кшталт, і виводить його від тюркського кореня salt – звичай, покон.

Граф Сергей Салтиков та імператор Павел Романов

  Татарське складова коріння роду начебто унеможливлює наявність в геномі його представників гену R1b, властивого переважно представникам германських народів. Але Міша Прушанін – предок Міхаїла Морозова-Салтика, цілком міг бути носієм цього гену. Згідно московських родословных сказок XVII століття, до Александра Невського на службу «от немец из Прусские земли» прибув в супроводі чималого почету «муж честен из Прусс». Через походження він отримав прізвисько Прушанін або Прашинич.
  Якщо цей персонаж належав до німецької нації, то цілком міг бути носієм вищезазначеного гену, який передавався у спадок прямим нащадкам по чоловічій лінії.
  Як не дивно, Сергей Салтиков міг отримати ген R1b і завдяки рідній матінці. Мар’я Алексіївна Голіцина також належала до вельми давнього і знатного роду, але оскільки вищезгаданий ген розташовується виключно в чоловічій Y хромосомі, і передається винятково через чоловіків, родовід Голіциних для нас не цікавий.
  Утім Мар’я Салтикова належала до тієї категорії жінок, про яку Ієшуа з Назарету сказав: «Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, такий мало любить». (Євангеліє від Луки 7:47).
  Сучасники згадували, що матінка графа Сергея Салтикова, мали дуже близькі взаємини з гвардійськими офіцерами: навідувалася в казарми і розважалася там по повній. Подейкували, що кількість її коханців налічувала більше трьох сотень гвардійців. Близькі стосунки з московською військовою елітою стали в пригоді Єкатерині II, під час здійснення приготування військового заколоту проти чоловіка, імператора Петра III – Мар’я Салтикова допомогла їй налагодити взаємини з військовою старшиною. Імператриця згадала свою майже свекруху в «Нотатках»: «Она была красива, но вела себя так странно, что лучше было бы, если бы ее поведение не стало известно потомству».
  Оскільки в московській гвардії служило певна кількість іноземців із Західної Європи, хтось з них цілком міг бути біологічним батьком графа Сергея, і в такий побит, передати йому в спадок ген R1b.
  Підсумовуючи відзначимо, що остаточно розв’язати питання, яка династія царювала в Російській імперій після Єкатерини II – Салтикових чи Романових, спроможні з’ясувати лише нові генетичні дослідження геному всіх осіб, причетних до народження імператора Павла, чи то Петровича, чи то Сергійовича…

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!