Петро I – полководець нездара

А. Коцебу. Штурм фортеці Нотебург 11 жовтня 1702 року. 1846 р.

  Петр І подається московською історіографією як видатний полководець, що підніс московську армію на надзвичайну височінь. Та чи відповідає це дійсності? Придивімося уважніше до всіх значних військових відправ, у яких брав участь цар Московії. 

Азов

  Петр І розпочав військову біографію зі спроби захопити турецьку фортецю Азов. У 1694 році Османська імперія вела війну зі Священною Римською імперією Німецької нації. Цар Московії вирішив скористатися тим, що основні сили османи залучили у війні з цісарем.
  Петр І зібрав величезну армію і на початку 1695 року вирушив в похід на Азов. Але так і не спромігся захопити фортецю.
  Наступного року московити відновили спробу. Проти семитисячної залоги турецької фортеці діяла армія в 75 тисяч вояків та флот з двох великих кораблів, 23 галер, 4 брандерів та 1 300 козацьких чайок та московських барж. На одного турецького вояка приходилося десять московських.
  Московська армія знов продемонструвала повну неспроможність. Якби не козаки, Петр І знов піймав би облизня, замість взяття Азову.
  20 травня 1696 року українські та донські козаки, за власною ініціативою, напали на турецьку флотилію в гирлі Дону. Козаки знищили дві галери та дев’ять дрібніших суден, чим унеможливили османам відновлювати людські та матеріальні ресурси фортеці.
  17 липня півторатисячний загін українських та донських козаків, самовільно атакував Азов, захопив два фортечні бастіони. Османи зрозуміли, що фортецю втримати не вдасться, і припинили опір. 

  У другому азовському поході, Петр І виявив військовий талант хіба в тому, що не зміг стати на заваді козацькій ініціативі. Після взяття фортеці, Азов перетворився на базу московського флоту, який так нічим і не відзначився.

Азовський флот. З книги І. Г. Корба "Щоденник подорожі в Московію". Близько 1700 р.

  Більше 500 різних типів кораблів азовської флотилії не взяли участі в жодній битві. Після Прутської катастрофи, на початку 1712 року, московити вивели три великих корабля та 20 невеличких суден у Черкаськ, а решту знищили, або віддали туркам.

Нарва 

  Після не вдалої війни з Османською імперією Петро заходився формувати коаліцію для війни зі Швецією. Задум вдався – проти Швеції виступили Московія, Данія, Саксонія і король Речі Посполитої.
  Петр І розраховував, що вісімнадцятилітній шведський король зав’язне у війні з Данією і це дозволить Московії посісти панівне становище в Естляндії (Естонії) та Лівонії (Латвії).
  Першою фортецею на шляху Петра виявилася Нарва, із залогою в 1 900 бійців. Московська армія, чисельністю від 35 до 40 тисяч вояків при 195 гарматах, виявилася не здатною захопити фортецю штурмом. Розпочалася облога.
  Несподівано для Петра І, молодий Карл XII, король Швеції, швидко розбив та вивів із війни Данію, після чого здійснив стрімкий рейд до Нарви. Попри несприятливу погоду, дев’ять тисяч шведів при 37 гарматах, переправилися морем з Данії до лівонського міста Ревель і після виснажливого переходу напали на московський табір.
  19 (30) листопада 1700 року виснажені шведські солдати атакували чисельно переважні сили супротивника і за півгодини заволоділи московським табором. Більшість москвинів навіть не подумала про якийсь опір і кинулися навтьоки. Дременули так, що міст через Нарву не витримав і завалився. Частина московських вояків потонула в річці.
  В наслідок битви шведи втратили 677 убитих (31 офіцер), 1247 поранених (66 офіцерів). Московства загинуло 8 тисяч (кількість офіцерів не відома), поранених ніхто не лічив. Потрапили в полон 700 московитів (10 генералів, 56 офіцерів). Крім того, Московія втратила всі 195 гармат, 210 прапорів, 20 штандартів.

Г. Седерстрем. Перемога при Нарві. 1910 р.

   «Геніальний полководець» Петр І дременув з під Нарви ще 18 (29) листопада, щойно дізнався про наближення Карла. І це за умов, коли на одного шведського бійця, рахуючи гарнізон Нарви, приходилося чотири вояки армії Петра І, на одну гармату Карла XII – п’ять московських.

  Московські історики твердять, що до поразки спричинилася незавершеність військової реформи та молодість Петра І. Щодо молодості: Карл мав 18 років, а Петр – 28!

Війна в Лівонії

  Після перемоги під Нарвою, Карл XII вирішив не гаяти більше часу на московських боягузів і зосередив зусилля на війні з польським королем та саксонським курфюрстом Августом II Фрідріхом Сильним.
  Петро скористався обставинами та заходився спустошувати Балтію. Величезній армії Московського царства шведи могли протиставити невеличкі військові залоги фортець та такі ж незначні військові корпуси.
  Користуючись перевагою в живій силі та техніці, московити спустошили Лівонію. Армія під командуванням Шереметєва знищила міста Везенберг, Вейсенштейн, Феллін, Обер-Пален, Руїн.

  Микола Костомаров відзначає, що московити спалювали міста і села вщент, спустошували ниви, нищили худобу, населення забирали в полон, а інколи цілими юрбами палили в сараях. (Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. «Эксмо». М., 2006. – С. 646).
  Після захоплення Нарви в 1704 році, московити влаштували в місті різанину, вбивали не тільки вояків залоги, а й дітей та жінок. (Соловьев С. М. Сочинения. Книга VIII. История России с древнейших времен. Тома 15–16. «Мысль». М., 1993. – С. 10).
  Військові злочини над переможеними не були чимось винятковим для московитів. Не менш жахливу різанину вони влаштували після захоплення резиденції Гетьмана України – Батурина. За різними оцінками армія Меншикова знищила 2 листопада 1708 року від 11 до 15 тисяч українців. Винищили всіх: дітей, жінок, чоловіків.
  Зруйнували не тільки будинки, а й храми Батурина. Московські царі завжди виставляли себе захисниками православ’я, і тим не менше, царські вояки руйнували православні церкви без жодних докорів сумління.

А. Батов. Облога Виборгу в 1710 році

  З військовими злочинами Московії в Фінляндії докладніше можна ознайомитися в статті «Isoviha – «Большое Лихолетье», или «русский мир» в Финляндии 1713 - 1721 годов».

Гродненська ганьба

   В 1705 році московське військо захопило Курляндію (тодішня назва Курземе — західного регіону сучасної Латвії) і зупинилася на зимові квартири в Гродно. 15 (26) січня 1706 року під мурами Гродно несподівано з’явилося військо Карла XII.

  Московська армія налічувала 30 тисяч піхоти, 6 тисяч кінноти, та ще 5 тисяч союзної саксонської кавалерії, від 103 до 140 гармат. Шведів офіційно налічувалось 24 тисячі, та ще кілька тисяч польських союзників.
  Цар Петро, щойно дізнався про наближення Карла, не гаючись дав драла. 28 січня він уже прибув у Вільно, тобто тікав зі швидкістю 90 км на день. І це взимку, на конях, що скачуть зі швидкістю близько 10 – 12 кілометрів на годину. За ним дременув Август II – він утік з Гродно в ніч з 17 (28) на 18 (29) січня.
  Решта московитів виявили надзвичайну хоробрість і залишилися за міцними мурами Гродно. Петр І віддав наказ не вступати в бій, а чекати слушної нагоди.

  Шведи оточили місто, хоча мали набагато менші сили ніж обложені. Москвини відсиджувалися за мурами і мріяли про втечу, поки шведи гинули від холоду та хвороб.
  Наприкінці березня московське військо перейшло по льоду річку Неман. Шведи не змогли їх переслідувати, оскільки на річці почала скресати крига, що унеможливило переправу.
  Під час облоги москвини втратили більше 8 тисяч вояків, ще 9 тисяч під час втечі. Накивавши п’ятами, московство тільки в Немані втопило 100 гармат. Кинуті під час подальшого відступу обози і гармати взагалі ніхто не рахував.

  Шведи втратили під час походу від холоду та хвороб 3 тисячі бійців, у боях під час облоги загинуло не більше сотні.

Полтавська битва

  Цар Петр не жарт перелякався. Зупинити наступ Карла XII у відкритому бою він не наважувався, тому вирішив заморити шведів голодом, тобто застосувати тактику випаленої землі. Тікаючи з Білорусі московська армія забирала з собою всю худобу і харчі, а що не могли забрати – знищували. Те ж саме московські вояки робили і в Україні.
  Від жаху Петр І наказав вивезти з Кремля всі скарби й заходився будувати систему укріплень для захисту Москви.
  До бою під Полтавою Карл XII мусив стати за вкрай несприятливих обставин. Шведська армія майже не мала боєприпасів та харчів. Московству вдалося захопити підготовані Гетьманом України Іваном Мазепою припаси та заволодіти під Лісною обозами армії Левенгаупта.
  В битві під Лісною на шведське військо з 12,5 тисяч осіб, переважно інгерманландських та фінських новобранців, напали 15 тисяч регулярного московського війська, 6 тисяч калмиків та 6 тисяч козаків. Нападникам вдалося захопити шведські обози і тим ускладнити становище Карла XII.
  Втрати війська Левенгаупта становили 1,5 тисячі бійців, решту він привів до короля. Армія Голіцина втратила понад три тисячі загиблих і чотири тисячі поранених. Втрати козаків і калмиків ніхто не лічив.
  На початок битви під Полтавою Карл XII мав 8 200 піхотинців, 7 800 кіннотників, 4 гармати, та кілька тисяч українських козаків. При цьому військо майже не мало пороху і всі надії покладали на холодну зброю – шаблі та багнети.
  Та навіть така, погано озброєна армія, наводила на царя Московії справжній жах. Для захисту від шведських багнетів побудували редути, під захистом яких москвини сподівалися розстрілювати шведів з гармат. Армія Петра І нараховувала 37 000 піхоти, 23 000 кінноти, 102 гармати.
  Попри всі несприятливі обставини, шведський король, що напередодні отримав поранення в ногу, вирішив атакувати військо Московії.

П.-Д. Мартенс.  Полтавська битва. 1726 р.

  Об’єднана кіннота шведів та українських козаків відбила атаку калмиків. Шведська піхота розпочала штурм редутів. Перший наступ зупинив гарматний вогонь. Нащадки вікінгів перегрупували лави й поновили наступ. Шведи здолали нищівний вогонь ворога та розпочали рукопашний бій.
  І тут сталася фатальна подія, яка визначила весь хід битви. Поранений Карл наказав винести себе на поле бою на носилках. Він прагнув надихнути бійців армії, загальне командування якою здійснював фельдмаршал Реншільд.
  В носилки короля Швеції влучило гарматне ядро. Шведи вирішили, що Карл загинув. Почалася паніка, що переросла в безладну втечу. Так через низку несприятливих для шведів обставин змінився весь хід Північної війни.
  Цар Петр не керував Полтавською битвою. Загальне командування здійснював Борис Шереметєв. Лівим флангом керував Ренне, правим – Меншиков, артилерією – Брюс.

Прутська авантюра

  Полтавська баталія надала царю Петру відчуття власної невразливості та досконалості, як полководця. Після перемоги над Карлом XII, наступний супротивник здавався Петрові зовсім не вартим серйозної уваги.
  Петр І на чолі армії вирушив в похід на Молдову, у володіння Османської імперії. При цьому ніхто навіть не подбав забезпечити військо необхідним запасом харчів. Цар та його оточення розважалися як могли. По дорозі до річки Прут влаштовувалися гучні бенкети, надмірно пиячили та нехтували заходами елементарної безпеки.
  Внаслідок такої стратегії московське військо опинилося в оточенні. Петро просто оскаженів з переляку – він бігав по табору з виряченими очима, бризкав піною з рота, виривав з куцої неголеної рослинності на обличчі останнє волосся.

  Від знищення царську армію порятувала нерішучість турецького візира, яку посланці Петра підкріпили значним хабаром.
  Докладнішу інформацію про ті події можна отримати зі статті про Прутську авантюру Петра І.
  Після Прутської поразки царя Петра фактично усунули від справ, залишивши маріонеткою на троні.

Нієншанц

   Петр І вважається творцем московського флоту. Подивимось, яких перемог йому вдалося досягти в цій царині.

  Першою перемогою над шведським флотом можна вважати битву неподалік від Нієншанцу. 25 квітня 1703 року Шереметєв та Петр І на чолі 25 тисячної армії оточили фортецю. Після потужного гарматного обстрілу комендант міста здався на умовах вільного виходу шведської залоги з оточення.
  Про цю подію нічого не знали капітани двох шведських кораблів, що йшли на допомогу Нієншанцу. Поблизу Василевського острову все московське військо на човнах атакувало шведів. На одного шведа приходилося близько сотні московських вояків. Нападники вбили усіх, навіть тих хто намагався здатися в полон.

Гангут

 

А. Боголюбов. Гангутська битва. 1877 р.

  7 серпня 1714 року відбулася перша велика морська битва, в якій московити здобули перемогу. Шведський флот налічував 1 фрегат, 6 галер, 3 шхерботи і 941 матросів екіпажів. Була ще одна ескадра з 8 лінкорів та 2 бомбардирських кораблів, але вони не брали участі в битві. Московський флот нараховував близько сотні галер з 15 тисячами моряків.
  Попри значну переваги московського флоту, шведи атакували супротивника. Невеличкий флот заблокував 80 (!) московських галер біля півострову Гангут. Адмірал Апраксін звернувся до Петра І з проханням прислати ще кораблів, аби здолати супротивника.
  На біду для останніх, на морі встановився штиль, що позбавило шведський вітрильний флот здатності маневрувати. Цим скористалися московити. Вони підгребли на 99 галерах до нерухомих кораблів шведів і почали розстрілювати їх з гармат.
  Тільки з третьої спроби московити змогли наблизитися до шведських суден та розпочати рукопашний бій.

  В ході бою, де на одного шведа приходилося 15 москвинів, потопили чи захопили всі 10 шведських кораблів, 361 шведських матросів загинуло, 560 потрапили в полон. Втрати московитів склали 127 вбитих та 342 поранених.

Гренгам

  Рівно через шість років, 7 серпня 1720 року, відбулася битва біля острову Гренгам. Московський флот мав ту саму чисельність, що й при Гангутській битві – 99 галер та скампавей.
  Шведський флот налічував 1 лінкор, 3 галери, 4 фрегати, 3 шхербота, шняву, галіот та бригантину.
  Як завжди, шведи не звернули увагу на величезну військову перевагу московитів. 14 кораблів нащадків вікінгів сміливо пішли в наступ на сотню московських галер і... московити кинулися навтьоки!

А. Фьодоров. Битва при Гренгамі

  Шведи переслідували ворога допоки не опинилися на мілині. Для шведських суден з великою осадкою це стало справжньою пасткою – вони не могли маневрувати.
  Натомість московським галерам, з невеликою осадкою, мілина надала всі переваги. Вони атакували шведів і в ході бою захопили 4 фрегати. Решта шведських суден відступила, їх ніхто не наважився переслідувати.

Перський похід

  Після закінчення Північної війни Петр І вирішив зайнятися південними кордонами держави, що з Московського царства перейменував на Російську імперію.
  В той час Персія переживала не найкращі часи. У 1722 році іранська армія зазнала поразки від афганського хана Махмуда під Ісфаганом, після чого афганці взяли в облогу столицю Ірану. Перський шах звернувся по допомогу до картлійського царя Вахтанга VI.
  Замість допомоги, Вахтанг запропонував Петру І вдарити по Ірану. Картлійський володар обіцяв виставити 40 тисяч війська та збурити проти персів вірмен.
  Петр І вирішив, що обставини для удару по Персії склалися найкращі. 18 липня 1722 року цар на чолі 22 тисяч піхотинців та 6 тисяч матросів рушив на кораблях у Дербент. Туди ж суходолом спрямували кінноту: 9 тисяч регулярного війська, 40 тисяч козаків та калмиків, 30 тисяч татар.
  Вахтанг дотримав слова і рушив на допомогу Петру. До війська картлійського царя долучилося 8 тисяч вірменських бійців. Сили союзників нараховували понад 150 тисяч вояків і це дало змогу царю Петру... припинити похід і повернутися назад.
  Османська імперія висловила Петру невдоволення. Цього виявилося достатньо, аби «відважний» цар Московії припинив похід на Іран.
  У листопаді 1722 року афганці захопили Ісфаган – столицю Персії. В 1723 році нелегку ситуацію Ірану ускладнив конфлікт з Османською імперією. Петр І поквапився скористатися скрутою Персії, наказав генералу Матюшину атакувати Баку.
  Московська армія і флот почали займати один за одним беззахисні каспійські міста. Перських шах не мав жодної змоги їх оборонити. Султан османів також не мав можливості захопити ті міста, тому погодився на те, щоб їх отримали московити.
  За угодою 12 вересня 1723 року Іран передав Російській імперії міста Мазадаран, Дербент, Гилян, Баку й Астрабад. На захоплених без бою землях цар вирішив поселити вірмен, на знак подяки за надану підтримку.

Невідомий художник 17 ст. Портрет Петра І

Аніка воїн

  Цар Петр І, як полководець – справжній Аніка воїн, що виявляв героїзм лише на значній відстані від небезпеки. В усіх вищезгаданих битвах, Петр попри величезну чисельну та технічну перевагу завжди оборонявся чи тікав. Усі перемоги отримані завдяки несприятливим для супротивників Петра обставинам та чисельній перевазі московського війська.
  Особливо яскраво низька боєздатність війська московитів проявилася під час другої облоги Азову. Поки величезна московська армія та флот ловили ґав, невеличкі загони козаків забезпечили поразку турецької залоги фортеці.
  Московство свято дотримує надбаних бойових традицій. Протягом усієї подальшої історії Росія перемагала у війнах виключно завдяки величезній чисельній і технічній перевазі, а також дякуючи підтримці сильних союзників.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!