Запорожці – авангард повстання Кіндрата Булавіна

 

Пам'ятник отаману Кіндрату Булавіну в місті Бахмут

  Багато славних лицарів запорозьких підтримали повстання донських козаків під проводом Кіндрата Булавіна, що згодом переросло у справжню московсько-козацьку війну. На жаль провідники українських козаків, Гетьман Іван Мазепа та кошовий  Запорозької Січі Кость Гордієнко, не зважили на прагнення простих січовиків, і повстали проти московського поневолення лише через рік після розгрому булавінців.

Повзуча московська експансія

  До початку повстання Булавіна, об’єднані сили запорозьких та донських козаків здобули для Петра І турецьку фортецю Азов, чим створили зручні умови для наступу царя на козачі права і вольності. Кордони Московського царства поширилися в Приазов’я, козачі землі опинилися далеко за ними.

  Замість козацтва кордони Московії почали охороняти царські залоги, розташовані по порубіжних фортецях. У Петра І зникала потреба у прикордонній службі вільних озброєних людях Донщини, Слобожанщини та Запорозької Січі.

Луї Каравак. Портрет Петра І

  З іншого боку, цар Петро потребував козаків в якості потужної бойової сили. Тому наступ на козацькі вольності відбувався поступово. Почалося все зі зведення фортець на козацьких землях з метою контролю над козацтвом.

  У 1700 році московський воєвода Кольцо-Мосальський розпочав будівництво фортеці Кам’яний Затон практично на місці старої Микитинської Січі. Січовиків і гетьманців змусили брати участь у поході до Лівонії, де московські воєводи відбирали в козаків військову здобич, били, топили у воді та чинили інші наруги (Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. К.: 1991. – Т. 3, С. 235).

  Восени 1702 року козачі ватаги здійснили напади на царевих людей: пограбували та знищили військовий конвой, що віз царське жалування гарнізону Кам’яного Затону. Незабаром козаки викрали коней у військової залоги Затону. Січовики здійснили напад на московських людей, які тримали пасіки та рибалку на річці Вовчі Води.

  Саме в ті часи, запорожці позбавили булави обережного Петра Сорочинського та призначили кошовим отаманом Костя Гордієнка. 23 жовтня 1702 року на військовій раді запорожці звернулися до царя з пересторогою проти зведення Кам’яного Затону.

  Козаки відмовлялися постачати матеріали, вимагали припинити будівництво та попереджали, що захистять свої права силою зброї. Слід відзначити, що воєвода Мосальський  не обмежувався зведенням фортеці, а й відверто грабував козаків: забрав контроль над Кодацьким перевозом, привласнив козацькі ліси та млини (Яворницький, Зазнач. твори – С. 243).

Початок повстання

   В той же час, на Слобожанщині точився конфлікт між українським слобідським козацтвом та донськими козаками за контроль над Бахмутськими солеварнями. Петро І передав Бахмут (зараз – місто Донецької області) під оруду полковника Ізюмського полку Федора Шидловського.

  Це викликало невдоволення донців, які під проводом Кіндрата Булавіна в жовтні  1705 року захопили Бахмут. Слобожанці стали на захист свого майна. Їх підтримав московський цар. Для відновлення порядку проти Булавіна вислали військо на чолі з князем Юрієм Долгоруким.

  Кіндрат Булавін був сином станичного отамана Трьохізбянської станиці (зараз – село Трьохізбенка Новоайдарського району Луганської області). Існує не дуже вірогідне повідомлення козака Семена Кульбака, який начебто десь чув, що батько «вора» Булавіна походив із Салтова (зараз – село Вовчанського району Харківської області).

  Чим займався Кіндрат до захоплення Бахмуту достеменно не відомо. Можна припустити участь у походах, де він набував військового досвіду та авторитету серед козацтва.

  В ніч з 8 на 9 жовтня 1707 року Булавін із загоном в 200 козаків напав на табір Юрія Долгорукого поблизу Шульгинського містечка (зараз – село Шульгинка Старобільского району Луганської області). Майже всі офіцери, включно з князем, загинули. Простих солдат Булавін відпустив до Троїцької фортеці, без зброї та коней.

Перебіг війни

  Розпочалася третя за століття московсько-козацька війна. Перша війна увійшла в історію під назвою «Смута», друга – відома як повстання Степана Разіна.

  Варто відзначити, що козаки сучасної РФ – фактично четверта східнослов'янська нація. Відсутність власної держави сильно ускладнила творення етнічної ідентичності. За право на власну державу козаки провели багато війн з Москвою: від Смути на початку 17 століття, до боротьби за волю Казакії під час II світової війни. У відповідь Москва намагалася подавити прагнення волі у козаків «кнутом и пряником».

  Більшовики влаштували козацтву справжній геноцид – на одвічні козацькі землі завезли нащадків холопів.

  У 1707 році вбивство царського воєводи та небажання ворогувати з московським царем, змусило старшину Війська Донського розпочати військовий похід проти загону Булавіна. 18 жовтня булавінці зазнали поразки поблизу містечка Закотне (зараз – село Новопсковського району Луганської області).

  Булавін з невеличким загоном відступив у Бахмут. Розуміючи, що наявних сил для протистояння царським військам замало, провідник повсталих донців звернувся по допомогу до запорожців.

  Булавін усвідомлював: царат веде наступ на права і вольності Запорозького козацтва так само, як і на свободи козацтва Дону. Тому, звернувся по допомогу на Січ.

  Кошовий отаман Запорозької Січі Петро Сорочинський, як і більшість козацької старшини, розуміли: Москва веде цілеспрямований наступ на козачі вольності, з метою знищити козацтво та обернути вільних людей на рабів (холопів).

  Щоправда, ці плани вдалося запровадити набагато пізніше – в часи правління Катерини II Запорозьку Січ зруйнували. Козацтво, що мешкало на теренах сучасної РФ, розпочало найбільшу війну проти Російської імперії, відому як повстання Омеляна Пугачова, зазнало поразки і стало ланцюговим псом московського імперіалізму, аж до більшовицького перевороту 1917 року.

Піший запорожець початку 18 ст. 

  Повернімося на Січ 1707 року. Булавін розпочав готувати громадську думку січовиків, поширюючи серед них «прелестныя письма», по-сучасному кажучи – відозви, з закликом до повстання проти московських поневолювачів.

  Кошовий Петро Сорочинський розумів: Січ не готова до війни проти Московського царства. На додачу, нещодавно до царя відправилася делегація січових старшин, щоб отримати царське жалування за військову службу.  Вони одразу перетворювалися на заручників, з якими Петро І не панькався б.

  Проти не значних сил Булавіна, на боці московського царя виступив би гетьман Іван Мазепа, що спричинило б нову Руїну в Україні. Пам'ятали й про долю повстання в Астрахані 1705 року: його не підтримали сусідні регіони, донські козаки відправили десятитисячний загін на його придушення.

  20 грудня на козачій раді Сорочинський переконав січовиків утриматися від збройного виступу на боці Булавіна, самого Кіндрата випровадити з Чортомлицької Січі до Кодацької фортеці. Слід відзначити, що Сорочинський не симпатизував Москві, а надії на звільнення від московського ярма покладав на Османську імперію.

  Позиція Петра Сорочинського не сподобалася січовій сіромі. Вони скинули Сорочинського та обрали кошовим отаманом Костя Гордієнка, який уславився антимосковськими настроями. Але й новий кошовий усвідомлював, що повстання проти Московщини не на часі.

  На раді вирішили підтримати Булавіна тоді, коли йому на допомогу прийдуть Білгородська та Ногайська Орди, а до тих пір він може набирати собі добровольців серед лицарів запорозьких.

  Кількість охочих пристати до загонів Булавіна наразі не відома – джерела називають різні числа: від кількасот до 10 000 осіб. Запорозьке козацтво стало силою, що дала змогу Булавіну розпочати похід на Дон навесні 1708 року.

  По закінченню зими Булавін покинув Січ, щоб створити укріплений табір, на зразок січового, у Пристанському містечку (зараз – місто Новохоперськ Воронезької області) на березі річки Хопер. Туди почали прибувати всі незадоволені московським пануванням, яких назбиралося близько двадцяти тисяч.

  У квітні булавінці вирушили в похід на Черкаськ – столицю Донської землі. Очолювані Лук'яном Максимовим донські козаки, які зберігали вірність московському цареві, зазнали поразки 9 квітня на річці Листковатці.

  Максимов втік до Черкаську. 1 травня Булавін увійшов в місто. 6 травня Максимова та його найближчих прихильників стратили, 9-го – Кіндрата Булавіна обрали отаманом Війська Донського.    

  Для придушення виступу козаків Петро І сформував корпус карателів, яких очолив брат убитого булавінцями Юрія, майор гвардії Василь Долгорукий.

  Цар наказував розправлятися з булавінцями вельми жорстоко. «Самому же ходить по тем городкам и деревням (из которых главной Пристанной городок на Хопре), которые пристают к воровству и оные жечь без остатку, а людей рубить, а завотчиков на колеса и колья, дабы сим удобнее оторвать охоту к приставанию воровства у людей, ибо сия сарынь кроме жесточи не может унята быть.» (Пронштейн А. П., Сининков И. А. Кондратий Афанасьевич Булавин. М.: 1988. – С. 74).

Г.-Х. Грот. Портрет Василя Володимировича Долгорукого, 1746 рік

  Загін царських карателів В. Долгорукого налічував понад 32 тисячі бійців, більшість з яких становило дворянське ополчення. Існує упереджена думка, що московське дворянство – верства професійних військовиків з високими бойовими якостями.

  Долгорукий оцінював їх об’єктивніше. «На шведов они плохи, а на етот народ (булавінців) зело способны» –  писав він царю. (Пронштейн. Зазнач. твори. – С.  97). До корпусу Долгорукова долучилися два полки надіслані Гетьманом України Іваном Мазепою: кінний компанійський та Полтавський.

  Отаман Булавін, готуючись до війни з московством, припустився стратегічної помилки. Замість того, аби об’єднати всі сили та завдати рішучого удару по основних силах царських карателів, він поділив свої загони на три частини.

  Групу, що виступила проти князя Долгорукова очолював отаман Семен Драний з побратимами Микитою Голим та Семеном Беспалим. Василь Долгорукий, уже по закінченню тієї війни, дав таку оцінку козацьким провідникам: «Булавин был дурак. И вся надежда у них была на Драного».

  Семен Олексійович Драний, за деякими даними, народився в місті Барвінкове (зараз – Харківська область). На початку виступу Булавіна отаманував у Старо-Айдарської станиці (зараз – село Старий Айдар, Станично-Луганського району, Луганської області).

  Коли Булавін вирушив у похід на Черкаськ, Драний 8 квітня захопив Луганське містечко (зараз — Станиця Луганська, Луганської області), і рушив до Черкаська, підтримати отамана повсталого козацтва.

  Під час походу проти карателів Долгорукого основною бойову силу війська Драного становили запорозькі козаки.

  Перед тим, Булавін у пошуках союзників проти московських загарбників, відправив низку посольств: до запорожців, кубанських старообрядців, ногайців.

  Крім військової допомоги від підданих Османської імперії (кубанців та ногайців), Булавін сподівався  знайти у них прихисток у разі поразки у війні з Московією.

  На Січі змарнували шанс вирватися з московського ярма. 13 травня 1708 року відбулася січова рада, на якій більшість запорожців підтримала пропозицію Булавіна йти на Самару та розорити там московські міста.

  Тут втрутилися ченці православного Межигірського монастиря. Вони притягли на січовий майдан хрести та євангелія, і почали закликати запорожців не воювати з людьми православної віри. «Духовные скрепы» та байки про «мишибратья» та «адіннарот» зробили свою справу.

  Під чернечим впливом більшість козаків відмовилася від походу. Близько півтори тисячі січовиків не піддалися на єлейні промови чорноризців і вирушили на Дон, де стали пробоєвою силою загону Семена Драного.

  Друга група булавінського війська рушила на Волгу, на чолі з отаманами Гнатом Некрасовим, Лук'яном Хохлачем та Іваном Павловим. 12 травня вони захопили Дмитрієвськ, 26 травня обложили Саратов. Тут їх спіткала невдача, тому вирішили йти на Царицин.

  7 червня місто захопили, царського сатрапа воєводу Афанасія Турчеїнова стратили. Козаки укріпилися в Царицині, і залишалися там до загибелі Булавіна.

  Третю групу очолив Кіндрат Булавін. Він прагнув захопити фортецю Азов, бо її потужна військова залога створювала загрозу усьому Нижньому (південному) Дону.

  Доля війни вирішили події на напрямку очолюваному Семеном Драним. Перший бій завершився перемогою Драного, але на превеликий жаль був братовбивчим. Запорожці-булавінці напали на Сумський полк українського слобожанського козацтва.

  Пригадаймо, що виступ Булавіна почався саме конфліктом зі слобожанцями: його напад на Бахмутські солеварні Ізюмського полку зробив слобожанських козаків запеклими ворогами повсталих донців.

  8 червня на річці Уразовій, поблизу міста Валуйки, козаки Драного вдалися до нічного нападу на розташування Сумського полку. Командир полку та більшість старшини загинули.

  Отаман Драний почав готуватися до вирішального бою з карателями Долгорукого. Задовго до початку битви, донські козаки почали тікати від Драного, та шукати милості в московського царя.

  Отаман загону Сухаревської станиці  Іван Наумов написав Долгорукову чолобитну, де приніс  «повинну голову» власну та підлеглих. Схожі настрої з’явилися і в донської старшини з оточення самого Булавіна.

  Наприкінці червня війська Семена Драного взяли в облогу місто Тор (зараз — Слов’янськ, Донецької області). Туди ж підтягнулися й царські війська, в тому числі Ізюмський полк під проводом Федора Шидловського. Ізюмські козаки мали власні рахунки з Булавіним, усе через ті ж бахмутські солеварні.

   В ніч з 2 на 3 липня біля села Крива Лука (неподалік від Тора-Слов’янська) відбулася запекла битва. Двадцятитисячний царський корпус розтрощив загін Драного, який налічував шість з половиною тисяч бійців.

  У кривавому герці загинув отаман Семен Олексійович Драний, з ним понад тисячу козаків. Решта булавінців, переважно запорожців, відступили до Бахмуту, де їх оточив Ізюмський полк. Полковник Шидловський наказав підпалити містечко. Загинули всі козаки загону Семена Драного.

  Донське козацтво залишилося без живильного запорозького елементу, і виявилося не здатним до серйозного опору царським військам. Після невдалої спроби заволодіти Азовом, старшина донських козаків підступно вбила Кіндрата Булавіна 7 липня 1708 року.

  Тіло загиблого отамана зрадники віддали воєводі Азова Толстому. Той наказав відтяти голову трупу козацького ватажка. Через місяць воєвода віддав наказ розчленувати залишки Булавіна, і розвішати рештки по всьому Черкаську.

  Отаман Гнат Некрасов після запеклих боїв вивів козаків на терени Османської імперії, де вони й оселилися на річці Кубань. У 1740 році задля порятунку від московської експансії некрасівці  переселилися в Добруджу (Румунія), де їхні нащадки, під назвою липовани, живуть дотепер.

  Найдовше опирався царським поневолювачам отаман Микита Голий. В липні 1708 року він намагався підняти на війну проти царя Петра Слобожанщину, але через військову поразку відступив на Луганщину. Тут його загони розбили царські карателі, самому Голому вдалося утекти.

  «По царскому приказанию были сожжены все городки по берегам реки Хопра, Медведицы до Усть-Медведицкой станицы, Донца до Лугани, и по всему протяжению рек Айдара, Бузулука, Деркула, Черной Калитвы. Все обитатели этих городков, те, на кого падало обвинение в участии в мятеже, истреблены». (Костомаров Н. И. Русская история в описаниях ее важнейших деятелей, М.: 2003. – Т. 3, С. – 61).

Невтішні наслідки

  Доля українські провідників, що не підтримали Булавіна, склалася трагічно. Гетьман Іван Степанович Мазепа, який надіслав проти булавінських козаків два полки, уже через рік припинив миритися з московським наступом на права та вольності козаків.

 Мазепа підтримав ворога Петра І – шведського короля Карла XII. Спроба виявилася невдалою, об’єднані війська шведів та українців московити розбили під Полтавою. Мазепа прожив зовсім небагато після тої поразки.

П. Андрусів. Зустріч Гетьмана Мазепи з Костем Гордієнко. 1968 рік

  Кошовий отаман Війська Запорозького Кость Гордієнко долучився до старого Гетьмана. Після смерті Мазепи, у 1710 році, разом з новим Гетьманом України (у вигнанні) Пилипом Орликом, Гордієнко створив першу в світі конституцію, що отримала назву Бендерської Конституції. або Конституції Пилипа Орлика.

  У 1711 році разом з Орликом він здійснив невдалий похід на Правобережну Україну. Разом із запорожцями, що не бажали московської кормиги, створив нову Січ, яка отримала назву Олешківської (через знаходження в урочищі Олешки, зараз це територія Херсонської області). Гордієнко лишався кошовим отаманом Олешківської Січі до 1728 року.

Хрест на могилі кошового отамана Костя Гордієнко. знаходиться в селі Республіканець Бериславського району Херсонської області.Світлина 19 ст.

  Петра Сорочинського, після переходу Гордієнка на бік Мазепи, знов обрали кошовим отаманом. Навесні 1709 року Петро І наказав полковнику Яковлєву знищити Січ.

  Сорочинський. зважаючи на переважаючи сили ворога, виїхав до Криму і попрохав допомоги в хана Девлет-Ґерея II. Коли Сорочинський повернувся на Чортомлик, то знайшов на місці Січі самі руїни.

  Він зібрав залишки січового братства та розташувався з ними на березі річки Кам’янка, де створив нову Січ, що отримала назву Кам’янської. Отаман Сорочинський звернувся до кримського хана Девлет-Ґерея II з проханням взяти Кам’янську Січ під захист.

  Полковник Ізюмського полку Федір Шидловський дослужився до звання генерал-майора. У вільний від служби час займався досить сумнівними гешефтами, за що його спочатку присудили до страти. Згодом, цар Пьотр І залишив йому життя, але позбавив усіх статків. На старості літ колишній ізюмський полковник, в якості бідного родича, утримувався іншими представниками роду Шидловських.

  У 1715 році Бахмутські солеварні, із суперечки за які почалося повстання Булавіна, відібрали в Ізюмського полку до царської казны (скарбниці).  

  Підсумовуючи, відзначимо, що всі учасники руху опору московському поневоленню діяли на власний розсуд, і виявилися не здатними до консолідації. Програли всі: гетьманці, запорожці, слобожанці та донське козацтво. Землі України залишилися ще майже на триста років у московському ярмі. Донське козацтво досі поневолене Москвою, а можливо вже й асимільоване нею.   

 Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!