Міхаіл Магницький: «духовные скрепы» – основа науки та освіти
 |
| Міхаіл Магницький |
Магницький міняв політичні погляди та покровителів з єдиною метою – довести відданість царю та імперії. Його погляди і сьогодні становлять світоглядний базис «русского мира».
Погром Казанського університету
У 1819 році до Казанського університету прибув Міхаіл Магницький – ревізор з правами попечителя, правнук автора першого московського підручника з математики Леонтія Магницького.Князь П. В’яземський, у 1821 році, дав йому чудову характеристику.
«Подлец, вертлявый по природе,
Модницкий, глядя по погоде,
То ходит в красном колпаке,
То в рясах, в чёрном клобуке.
Когда безбожье было в моде,
Он был безбожья хвастуном,
Теперь в прихожей и в приходе
Он щеголяет ханжеством».
Інспекція тривала всього шість днів, після чого ревізор надіслав начальству звіт, в якому звинуватив керівництво Казанського університету, в розтраті казенних грошей, занедбаному стані університетського господарства та безбожному напрямку викладання. Перевірка виявила: крадіжку грошей, величезні витрати на навчання з мінімальним ефектом, підроблену звітність, фальсифікацію результатів іспитів, сумнівний рівень моралі та кваліфікації більшості викладачів, поганий стан корпусів університету, зловживання при їх використанні, закупівлі за завищеними цінами.За такі важкі злочини Магницький пропонував «торжественно разрушить самое здание университета» заснованого лише 15 років тому.(Скабичевский А.М. Очерки истории русской цензуры (1800-1863). – СПб., 1892. – С.136). Існують твердження, що цю думку Магницький висловив ще більш рішуче: «завалить эту помойную яму, распространяющую заразу и отраву по всей стране». (Евтухова Е. «Разрывы и связи» в русском кантианстве: между Казанью и Петербургом// Казань, Москва, Петербург: Российская империя взглядом из разных углов. – М., 1997. – С. 351).
У подальшому ревізор стверджував, що ідея знесення університетського корпусу, належить його начальнику, міністру духовних справ і народної освіти князю Андрію Голіцину. (Показания Магницкого // Девятнадцатый век. Исторический сборник. М., 1872. Кн.1. – С. 237).
Тобто, ревізор Магницький ще до того як прибув до Казані, вже знав, що писати в звіті і які висновки зробити, аби догодити начальству. Інакше не можливо пояснити, як за такий нетривалий час вдалося здійснити такий колосальний обсяг перевірок.
Цар оцінив завзяття Магницького, і призначив його попечителем Казанського округу. Університет руйнувати не стали, для початку за поданням Магницького звільнили 11 викладачів.
 |
| Турин В. Імператорський Казанський університет. Альбом "Перспективные виды губернского города Казани..." — М.: Литография Ястребилова. — 1834. |
Викорінення вільнодумства попечитель Казанського округу вважав метою №1. На заміну хирлявим паросткам лібералізму мала прийти наука заснована на благочесті. З цією метою викладання римського права замінили правом візантійським, головним джерелом якого вважався Номоканон (Кормча книга) — збірка канонів і цивільних законів православних церковних справ.
Перетворення Магницького майже не зачепили фізико-математичний факультет, оскільки ці науки не суперечили ідеям церковного благочестя. Тим не менше декан Ф. Бартельс залишив посаду, і його місце посів Н. Лобачевський.
Зазнало змін і студентство. Їх побут впорядкували на кшталт чернечого життя в монастирях. Студенти поділялися не на курси, а за ступенем «нравственного содержания» (морального змісту). До першого розряду належали «отличные», «весьма хорошие» и «хорошие» студенты, до другого – «испытуемые», «посредственные» и «исправляемые», решта вважалася «находящемися под особым присмотром».
Кожен розряд мешкав на окремому поверху, студентів інших ґатунків вони могли бачити лише на лекціях. Студентам заборонили відвідувати знайомих, потрапити на інший поверх було можливо лише за наявності квитка від інспектора. Сторонні могли завітати до стін університетського гуртожитку лише на свято, за обов’язкової присутності наглядача.
До обов’язків студентських наглядачів входило: супроводжувати перехід студентів з кімнати в кімнату, огляд волосся, одягу, ліжка. Магницький розробив систему покарань: від позбавлення їжі на кілька днів, до ув’язнення в «комнате уединения» (карцері).
Вікна та двері карцеру закривали ґратами, на одній стіні висіло зображення Страшного суду, на іншій – розп’яття. Доки «грішник» перебував в ув’язненні, інші читали молитви за порятунок його душі.
Як бачимо, все витримано в кращих традиціях «русского мира» – щоб не будували, завжди виходить концтабір. Життя в якому повністю підкоряється «единственно верному учению». При цьому не суттєво буде це православ’я, комунізм чи православний чекізм.
Як і всі московські реформи і реформатори, Магницький починав «за здравие», а закінчив – «за упокой».
«Михаил Леонтьевич Магницкий всегда ругался дерзко над общим мнением, дорожа единственно благосклонностью предержащих властей. Это один из чудеснейших феноменов нравственного мира. Как младенцы, которые выходят в свет без рук или без ног, так и он родился совсем без стыда и без совести… Он был воспитан в Московском университетском пансионе, писал изрядно русские стихи и старее двадцати лет оставил Россию... Когда я начал знать его, он был франт, нахальный безбожник и выдавал себя за дуэлиста; но был вежлив, блистателен, отменно приятен».
В молоді літа Магницький долучився до масонства. Допомога масонських братчиків, вірогідно, посприяла його кар’єрному зростанню. В 1803 році Магницький розпочав службу в міністерстві внутрішніх справ, де потрапив у милість до Міхаіла Сперанського, і той вельми посприяв кар’єрному зростанню свого тезки.
Який виявився дуже спритним хлопцем, і швидко відзначився в якості ревізора Псковської губернії. Після цієї ревізії губернатора відсторонили за «лихоимство», а Магницькому доручили дослідити життя західних (балтійських) губерній, наслідком чого стала доповідь «Нечто об общем мнении в России и верховной полиции».
Від масона до держиморди
Міхаіл Магницький народився 23 квітня (4 травня) 1778 року в родині прокурора Московської синодальної контори. Філіп Вігель залишив чудовий психологічний портрет молодого Магницького.«Михаил Леонтьевич Магницкий всегда ругался дерзко над общим мнением, дорожа единственно благосклонностью предержащих властей. Это один из чудеснейших феноменов нравственного мира. Как младенцы, которые выходят в свет без рук или без ног, так и он родился совсем без стыда и без совести… Он был воспитан в Московском университетском пансионе, писал изрядно русские стихи и старее двадцати лет оставил Россию... Когда я начал знать его, он был франт, нахальный безбожник и выдавал себя за дуэлиста; но был вежлив, блистателен, отменно приятен».
В молоді літа Магницький долучився до масонства. Допомога масонських братчиків, вірогідно, посприяла його кар’єрному зростанню. В 1803 році Магницький розпочав службу в міністерстві внутрішніх справ, де потрапив у милість до Міхаіла Сперанського, і той вельми посприяв кар’єрному зростанню свого тезки.
Який виявився дуже спритним хлопцем, і швидко відзначився в якості ревізора Псковської губернії. Після цієї ревізії губернатора відсторонили за «лихоимство», а Магницькому доручили дослідити життя західних (балтійських) губерній, наслідком чого стала доповідь «Нечто об общем мнении в России и верховной полиции».
Головна ідея твору – необхідність висувати на всі керівні посади в імперії «русских». Магницький одним з перших зрозумів, що зберегти імперію набагато легше, якщо нею керуватиме московство, а не місцева знать, що заприсяглася у вірності царю.
Вірогідно такий хід думок сподобався царю, бо 1810 році правнука автора першого московського підручника з математики призначили статс-секретарем департаменту законів в «Государственном совете».
Злет виявився нетривалим: у 1812 році Сперанський зазнав опали, разом з ним під роздачу потрапив і Магницький. Трохи згодом йому вдалося дістатися порозуміння з генералом Алексієм Аракчеєвим та князем Андреєм Голіциним. За сприяння військового міністра Магницький 30 серпня 1816 року отримав посаду віце-губернатора Воронезької губернії.
На цій посаді йому вдалося викрити багато зловживань службовим становищем губернськими чиновниками. Завзяття Магницького оцінили, бо вже 14 червня 1817 року призначили симбірським губернатором.
Того ж року царат поєднав Святіший Синод з міністерством народної освіти, і призначив очільником нового міністерства князя Андрея Голіцина. Завдяки йому Магницький отримав посаду і значний вплив у міністерстві. Сучасники подейкували, що він перетворився там мало не на головну діючу особу.
Спілка Голіцина і Магницького ґрунтувалася на ідейних засадах монархізму, православ’я, містицизму та обскурантизму. Обидва вважали, що наріжним каменем народної освіти слід зробити виховання віри та прихильності до монархізму. Ідеям прогресу, заснованого на поєднанні волі та розуму, слід протиставити покору владі та авторитету Святого Письма. Наукове знання має повністю перебувати під зверхністю релігійної віри.
Міхаіл Магницький виявився радикальнішим за шефа, бо пропонував створити нову науку та мистецтво, просякнуті духом Христовим, на заміну облудній науці, що постала під впливом язичництва та атеїзму. Він вважав, що саме в університетах люди стають лібералами, революціонерами та атеїстами, бо освіту запозичили на заході, але не спромоглися зросійщити.
«Мы заимствовали просвещение от земель иностранных, не приспособив его к нашему положенню, не обрусив, и сверх того в самую неблагоприятную минуту, в XVII-м и начале XVIII-го столетия, то есть во время опасной его заразы. Мы пересадили ядовитое растение сие в наш холод, где оно вредит медленно, ибо растет худо. По счастью, равнодушие к нему управляющих и национальная лень наших ученых остановили его на одной точке…Россия имеет особенный характер. Следовательно и просвещение ее должно быть соображено с сими отличительными ее свойствами; ибо, иначе, всякое его противодействие непременно произведет вредное потрясение, сперва нравственное, потом гражданское и наконец политическое». (Показания Магницкого // Девятнадцатый век. Исторический сборник. М., 1872. Кн.1. – С. 243).
Як виглядатиме зросійщена освіта, Магницький продемонстрував на прикладі Казанського університету.
У доповіді Александру I «О народном воспитании», від 7 листопада 1823 року, Магницький обґрунтовував необхідність введення заходів, на кшталт запроваджених ним у Казані, потребою захистити царат та імперію. У цій доповіді можна зустріти всі головні московськім історичні міфи: зловороже оточення та світову змова проти Росії. Агентів Талейрана, Наполеона та Вейсгаупта Магницький розгледів на всіх щаблях імперського управління, і щоб врятуватися від їх згубного впливу радив вжити рішучі заходи, насамперед реформувати освіту.
Серед іншого, перетворення передбачали скасування філософських наук в університетах, примус викладачів усіх дисциплін наполягати на перевазі Святого Письма над усіма науками. У відповідності до цього перероблялися курси викладання всіх наук. Наприклад, політичну економію слід було викладати ґрунтуючись на Біблії.
Магницький вважав, що самодержавство та православ’я «два священных столпа, на которых стоит Империя», чим трохи випередив горезвісну тріаду графа Уварова «самодержавие, православие, народность», та тезу Путіна про два стовпи московської спільноти: ядерну зброю та православ’я.
У лютому 1826 року до Казанського університету прибули ревізори на чолі з сенатором П. Желтухіним. Комісія працювала цілий місяць, і виявила нецільове використання казенних коштів, левову частину яких становили розтрати Магницького.
Коло замкнулося. Як багато московських борців з корупцією, Магницький вирішив очолити її на ввіреній ділянці. За досягнення на корупційній ниві він потрапив під суд Сенату, з подальшим секвестром маєтку та засланням до Ревелю.
У 1831 році Магницький спробував повернути царську милість доповідями на тему «Обличение всемирного заговора против алтарей и тронов публичными событиями и юридическими актами».
У цьому опусі докладно розповідається про плани масонів-ілюмінатів загарбати владу в державах Європи, щоб потім запанувати над усім світом. Центр світової змови ілюмінати облаштували в Лондоні.
Виходячи з власного масонського досвіду та приятельським взаєминам зі Сперанським, Магницький звинуватив останнього в керуванні змовою ілюмінатів на Росії, та сприянні в розповсюдженні масонських ідей в імперії.
Магницький перший на Московщині повідомив про участь євреїв у масонській змові. На його думку, вони спотворили своїми тлумаченнями сенс Біблії, через що деморалізували суспільство, та спричинили різні єресі.
Магницький написав ще декілька доносів, але вони не розчулили царя. Колишній реформатор системи московської освіти помер у злиднях, в Одесі.
Але ідеї його, в тій чи іншій формі, прижилися на Росії, попри всі зміни влади та «єдино вірних вчень». Бо головне в них: зміцнення владної вертикалі, завдяки тоталітарній єдності влади та ідеології, а також принцип вихваляння начальства в доступній для нього формі. А це – вічні цінності «русского мира».
Вірогідно такий хід думок сподобався царю, бо 1810 році правнука автора першого московського підручника з математики призначили статс-секретарем департаменту законів в «Государственном совете».
Злет виявився нетривалим: у 1812 році Сперанський зазнав опали, разом з ним під роздачу потрапив і Магницький. Трохи згодом йому вдалося дістатися порозуміння з генералом Алексієм Аракчеєвим та князем Андреєм Голіциним. За сприяння військового міністра Магницький 30 серпня 1816 року отримав посаду віце-губернатора Воронезької губернії.
На цій посаді йому вдалося викрити багато зловживань службовим становищем губернськими чиновниками. Завзяття Магницького оцінили, бо вже 14 червня 1817 року призначили симбірським губернатором.
Того ж року царат поєднав Святіший Синод з міністерством народної освіти, і призначив очільником нового міністерства князя Андрея Голіцина. Завдяки йому Магницький отримав посаду і значний вплив у міністерстві. Сучасники подейкували, що він перетворився там мало не на головну діючу особу.
 |
| Брюлов К. Портрет члена Государственного совєта князя А. Н. Голіцина. 1840 р. |
Міхаіл Магницький виявився радикальнішим за шефа, бо пропонував створити нову науку та мистецтво, просякнуті духом Христовим, на заміну облудній науці, що постала під впливом язичництва та атеїзму. Він вважав, що саме в університетах люди стають лібералами, революціонерами та атеїстами, бо освіту запозичили на заході, але не спромоглися зросійщити.
«Мы заимствовали просвещение от земель иностранных, не приспособив его к нашему положенню, не обрусив, и сверх того в самую неблагоприятную минуту, в XVII-м и начале XVIII-го столетия, то есть во время опасной его заразы. Мы пересадили ядовитое растение сие в наш холод, где оно вредит медленно, ибо растет худо. По счастью, равнодушие к нему управляющих и национальная лень наших ученых остановили его на одной точке…Россия имеет особенный характер. Следовательно и просвещение ее должно быть соображено с сими отличительными ее свойствами; ибо, иначе, всякое его противодействие непременно произведет вредное потрясение, сперва нравственное, потом гражданское и наконец политическое». (Показания Магницкого // Девятнадцатый век. Исторический сборник. М., 1872. Кн.1. – С. 243).
Як виглядатиме зросійщена освіта, Магницький продемонстрував на прикладі Казанського університету.
У доповіді Александру I «О народном воспитании», від 7 листопада 1823 року, Магницький обґрунтовував необхідність введення заходів, на кшталт запроваджених ним у Казані, потребою захистити царат та імперію. У цій доповіді можна зустріти всі головні московськім історичні міфи: зловороже оточення та світову змова проти Росії. Агентів Талейрана, Наполеона та Вейсгаупта Магницький розгледів на всіх щаблях імперського управління, і щоб врятуватися від їх згубного впливу радив вжити рішучі заходи, насамперед реформувати освіту.
Серед іншого, перетворення передбачали скасування філософських наук в університетах, примус викладачів усіх дисциплін наполягати на перевазі Святого Письма над усіма науками. У відповідності до цього перероблялися курси викладання всіх наук. Наприклад, політичну економію слід було викладати ґрунтуючись на Біблії.
Магницький вважав, що самодержавство та православ’я «два священных столпа, на которых стоит Империя», чим трохи випередив горезвісну тріаду графа Уварова «самодержавие, православие, народность», та тезу Путіна про два стовпи московської спільноти: ядерну зброю та православ’я.
Корупція непереможна!
Після смерті царя Александра I доля Магницького змінилася. Ніколай I не відчував жодної прихильності до Аракчеєва, тому відправив його у відставку, і разом з тим, наказав перевірити діяльність наближених до нього осіб.У лютому 1826 року до Казанського університету прибули ревізори на чолі з сенатором П. Желтухіним. Комісія працювала цілий місяць, і виявила нецільове використання казенних коштів, левову частину яких становили розтрати Магницького.
Коло замкнулося. Як багато московських борців з корупцією, Магницький вирішив очолити її на ввіреній ділянці. За досягнення на корупційній ниві він потрапив під суд Сенату, з подальшим секвестром маєтку та засланням до Ревелю.
У 1831 році Магницький спробував повернути царську милість доповідями на тему «Обличение всемирного заговора против алтарей и тронов публичными событиями и юридическими актами».
У цьому опусі докладно розповідається про плани масонів-ілюмінатів загарбати владу в державах Європи, щоб потім запанувати над усім світом. Центр світової змови ілюмінати облаштували в Лондоні.
 |
| Символи масонства |
Магницький перший на Московщині повідомив про участь євреїв у масонській змові. На його думку, вони спотворили своїми тлумаченнями сенс Біблії, через що деморалізували суспільство, та спричинили різні єресі.
Магницький написав ще декілька доносів, але вони не розчулили царя. Колишній реформатор системи московської освіти помер у злиднях, в Одесі.
Але ідеї його, в тій чи іншій формі, прижилися на Росії, попри всі зміни влади та «єдино вірних вчень». Бо головне в них: зміцнення владної вертикалі, завдяки тоталітарній єдності влади та ідеології, а також принцип вихваляння начальства в доступній для нього формі. А це – вічні цінності «русского мира».
Немає коментарів:
Дописати коментар