Гібридна війна в Україні – сценарій КГБ СССР

 

Керівник гібридної війни

  Гібридна війна Росії проти України почалася не в лютому 2014 року. ЇЇ ще раніше розпочато в інформаційному просторі у вигляді ідеологічної диверсії. Стратегію ведення психологічної війни, на новоязі: «активных мероприятий», розробило ще КГБ СССР.
  Після краху надій на перемогу світової комуністичної революції шляхом агресивних загарбницьких воєн, керівники Совдепу вирішили досягти бажаного панування над світом іншими засобами – шляхом підривної діяльності.
  Вільний світ дізнався про підступні наміри Кремля завдяки Юрію Безменову – офіцеру Першого головного управління КГБ. Одним із завдань управління ставило провадження «активних заходів» проти всіх країн, які СССР вважав своїми супротивниками.
  Сумління Безменова не витримало життя в комуністичній облуді, він утік на Захід, де під псевдо Томаса Шумана в 70 – 80-ті роки минулого століття оприлюднив інформацію про особливості доктрини психологічної війни СССР.

Юрій Безменов про ідеологічні диверсії СССР

  На реалізацію підривної діяльності Москвою витрачалося 85% коштів виділених на закордонну розвідку. Варто звернути увагу на саму назву «зовнішня розвідка», яку від Першого управління КГБ успадкувала «Служба внешней разведки РФ».
  Назва засвідчує, що паралельно існує розвідка внутрішня, тобто в середині країни, проти підвладного населення. У 1917 році більшовики шляхом війни і терору окупували Російську імперію, і згодом утрималися при владі лише завдяки шаленій пропаганді й активним шпигунським заходам проти поневоленого населення. Судячи з розподілу праці шпигунів РФ на зовнішніх і внутрішніх, на Московщині в цьому плані нічого не змінилося.
  Свого часу Совдеп пішов під три чорти, але лишився спадкоємець – Російська Федерація, владу в якій опанували чекісти з того самого КГБ. Вся ця братія опричників вміє лише те, чому їх колись навчили: шпигувати і вести підривну діяльність в інших країнах, розставляти своїх людей на ключових посадах, та ще застосовувати добре відпрацьовану в спайці з криміналом практику рейдерського захоплення підприємств.
  Таке управління уламком Російської імперії – РФ, має свої недоліки і переваги. До переваг слід віднести особисте збагачення владної верхівки та створення справжньої диктатури клептократії. До мінусів – економічний занепад і зубожіння населення, – ідеологічними диверсіями та рейдерством неможливо створювати нові високі технології.
  Певний час православним чекістам щастило – за рахунок високих світових цін на нафту їм вдавалося створювати у підвладного населення ілюзію стрімкого економічного розвитку. Але чергове падіння цін на нафтопродукти швидко розвіяли міф про путінську стабільність.
   Колишні чекісти добре розуміли, що сировинна економіка не стабільна, але виявилися не в змозі забезпечити більшості підвладного населення високий рівень життя за рахунок економічного зростання. Лишався єдиний вихід – зробити так, щоб хоча б сусідні держави, що належали колись до СССР, жили б набагато гірше ніж РФ.
  Тоді одним пострілом вбивали б одразу двох зайців: і населення РФ заспокоїться, бо сусіди живуть гірше ніж на Росії, і через суспільну дестабілізацію викликати розчарування у громадян держав, що постали на руїнах СССР, і тим самим, створити умови для приходу до влади «здорових сил» чекістів та гебешних стукачів.
  Для реалізації цього сценарію владний режим РФ вирішила застосувати напрацьовану ще в часи Холодної війни стратегію ідеологічної диверсії. Вона складається з кількох періодів, різної тривалості: 1) деморалізація; 2) дестабілізація; 3) криза; 4) нормалізація. Розглянемо реалізацію цього плану на прикладі дій проти України.

Деморалізація

  Головне завдання першого етапу – посіяти розчарування, зневіру і збайдужіння серед населення країни, проти якої ведеться інформаційна війна. Мета – знищити ймовірного суперника шляхом морального розкладення із середини.
  Це найтриваліша, 15 – 20 років, стадія ідеологічної диверсії, бо в разі її успішної реалізації, решта етапів становлять уже суто технічні завдання. Для підкорення населення, яке зрікається рідної мови, культури, держави, віри та інших цінностей, не потрібні танки і гармати. Якщо все було зроблено на відмінно, більшість населення країни жертви привітає московських окупантів чимось на кшталт «Путин введи!».

Активні заходи КГБ

  Саме з цією метою, московська влада робила активні заходи по опануванню українськими ЗМІ. Щоб це усвідомити, достатньо просто згадати лишень декого з тих, хто очолював провідні засоби масової інформації.
  Пригадаємо генерального директора АТЗТ «Українська незалежна ТВ-корпорація», більше відому як телеканал «Інтер», колишнього завідувача відділу пропаганди та агітації ЦК ВЛКСМ і голову ліквідаційної комісії ВЛКСМ Олександра Зінченка. Цей чоловік не просто визначав політику провідного в 90-х роках, телеканалу України, а робив це у тісній взаємодії з агентом КГБ Соколовським – (у наш час – кумом Путіна) Віктором Медведчуком.
  Свого часу генеральним продюсером «Інтеру» працював Володимир Зеленський, чиє зневажливе ставлення до української мови і культури активно демонстрували вироби його студії «95 квартал».
  Подібних ЗМІ в українському інформаційному просторі більше ніж достатньо. Їх поєднували активні заходи з провадження у суспільну думку московських наративів штибу: «Україна – фейкова країна», «Україна краде московський газ», «Українська мова – спотворена російська, вигадка Шевченка (австрійського генштабу)», та решти подібних.
  Створювалася незліченна кількість фільмів та розважальних програм, де всіх, хто говорив українською мовою виставляли рогулями та дурниками, збиткувалися з української мови та культури. Натомість з Москви йшли фільми про героїв московського спецназу і смершу, поширювалися байки про московських геніїв.
  Водночас розповсюджувалися вигадки про українські церкви. Зусиллями промосковської пропаганди релігію виводили з духовної площини в політичну. Для цього використовувалися всі засоби: оголосили Українську православну церкву схизматичною, тобто єрессю, паплюжили провідних церковних діячів, прямо пропагували «русский мир» в церквах Московського патріархату.

Дует КГБ та МПЦ

  Паралельно промосковські політики розповідали, що Україні не потрібна ядерна зброя, та й армія взагалі, бо їй ніхто не загрожує. Апогеєм цієї підривної доктрини стало призначення президентом Януковичем міністром оборони України московського агента і підданого РФ, який просто розвалив українську армію.
  Ці та інші підривні дії творилися з використанням українських ресурсів. Відлуння цього існує до сьогодні: в соцмережах можна побачити, як «патріоти» поширюють заклики працівника «Інтеру», прихильника Януковича та Хорошковського – Андрія Скрябіна (Кузьменка) знищити український парламент – Верховну Раду. Кожен може пригадати схожі матеріали, які паплюжать українські державні інститути: Президента, Верховну Раду, суди та інших.
  Недовіра українців до державних інституцій зумовлена декількома чинниками. Найважливіші з них: тривале бездержавне існування української нації та олігархічна форма правління в сучасній Україні.
  Тривале існування в чужих імперіях міцно закарбувало в підсвідомості українців недовіру до влади, яка належала чужинцям. Недовіра не подолана й досі, оскільки владу в країні цупко тримають олігархи, які зробили свої статки на російському газі. Каламутні схеми збагачення на московській сировині, створили надійний ґрунт для реалізації газових угод Тимошенко, Харківських угод Януковича та інших дій, що вели до економічної залежності України від РФ.
  Підсумуємо: усі ці, та інші дії мали посіяти в пересічних українцях розчарування в своїй незалежній державі, викликати ностальгію за міфічним «смачним пломбіром в СССР», створити ідеологічну основу для повернення України в московське ярмо.
  Події 2014 року засвідчили: цю стадію КГБ-ФСБ РФ провалило. Українці не тільки не пішли під ворожу кормигу, але виявили затятий спротив московській агресії. Відповідно, неефективно спрацювали й наступні фази плани підривної психологічної війни.
  Замість всієї України, Москва встановила прямий контроль лише над Кримом та частиною Донбасу. Чому українська влада навесні 2014 року допустила до цього закликами «Не стріляй!» в московського окупанта і агресора, слід з’ясовувати в незалежних від олігархії судах.

Дестабілізація

  Цей етап посилює процеси створені на наступній стадії, і триває 2 – 5 років. Удар спрямовується на економіку, систему безпеки, міжнародні взаємини держави. Головне завдання: руйнування міжнародного престижу держави в торговельній і політичній царинах, міжнародна ізоляція, у внутрішній політиці – засилля популізму, охлократії (влади юрби), протистояння еліт.
  Головна мета – переконати населення потенційної країни жертви, що вони не становлять єдиної нації, а складаються з багатьох етносів. У психології це називається проекцією – тобто намагання суб’єкта перенести на інших свої проблеми і негаразди. Саме влада РФ проголошує своє підвладне населення «багатонаціональним народом». Буцімто чеченці і шорці, інгерманланці і телеути, та багато інших народів уже давно злилися в одне московське море.
  В дусі неодноразово змальованої в психіатричній літературі психопатології, московська пропаганда нехтуючи власними національними проблемами, розпинається в проекціях про «народ Крыма», «народ Новороссии», «народ Донбасса», «исконно-посконных "русских" людей – русинов» та подібну дурниці.
  Спираючись на ці заклики різні медведчуки-дацюки пропагували федералізацію України, політтехнологи Януковича поділяли українців на три сорти, і зараз можна почути прагнення найвищих державних посадовців захищати московську говірку в Україні.
  Для розхитування ситуації в Україні московська агентура застосовує головний принцип східних бойових мистецтв – використання руху супротивника для перемоги над ним. Поглиблюючи проблеми в Україні, Москва намагається підкорити собі країну, за принципом «Поділяй і владарюй!».

Опозиційний блок "Не Так!"

  Завдяки поширюваній московською агентурою інформації, формуються загони «корисних дурнів». Вони радо підхоплюють вигадки про владу бариг, про тотальну зраду влади, охоче відгукуються на незначні політичні події, які породжують шалені емоції, але забуваються вже через кілька днів, лишаючи у всіх охочих присмак зради «злочинної» української влади.
  У пересічної людини створюється відчуття хаосу, нестабільного існування, якого можна позбутися лише в ведмежих обіймах московського брата. Цей етап московству вдалося виконати лише частково: вдалося створити потужну п’яту колону зрадників та корисних для Москви ідіотів, але їх зусилля руйнуються через, переважно стихійний, спротив українських націоналістів.
  Для довідок: націоналіст – учасник національно-визвольної боротьби, а зовсім не шовініст, який килимовими бомбардуваннями знищує міста Ічкерії та Афганістану, або влаштовує геноцид черкесам та ногайцям.

Криза

  На цьому ступені, що триває від двох до шести місяців, активізується сепаратистський, або колабораціоністський рух, який, за потреби, підсилюється московською військовою потугою.
  Цю стадію чекістська влада Москви провалила, через погане відпрацювання наступних. Населення Криму і Донеччини так і не вдалося переконати, що вони окремі народи, які становлять частину «многонационального народа России».
  Щоб утримати ці території Кремлю довелося вводити власні війська, без підтримки яких промосковська агентура досить швидко припинила б свою діяльність.
  Варто відзначити: якби українці та кримські татари окупованих територій мали б у своєму розпорядженні достатню кількість особистої зброї, то швидко б зачистили рідні землі від промосковської наволочі. Настільки швидко, що Москва не встигла б навіть увести окупаційні частини.

Засновники "Донецької народної республіки"

  На жаль, олігархія в Україні досі стоїть на заваді вільному володінню зброєю пересічними українцями. Коломойські-пінчуки бояться повернення козаччини – спільноти вільних озброєних українців, які можуть покласти край пануванню олігархічної клептократії.
  Москва врахувала власні помилки, і повернулася на доопрацювання стадії «деморалізації»: паплюження всіх і вся, дискредитацію ідеї української державності та культури. Політична боротьба і знецінення всього і всіх викликає в пересічного українця страх і бажання вирішити все раз і назавжди, через повну капітуляцію перед московською агресією (на новоязі рашистів: «Установить мир на Украине»).

Нормалізація

  На цьому ступені більшість населення країни жертви перебуває в стані тотальної деморалізації, настільки глибокому, що не тільки не виявляє опору ворожій агресії, але вітає окупантів як визволителів. Через провали попередніх стадій, навіть у тих регіонах України, які Москві вдалося утримати за собою, кількість відвертих московських симпатиків не перевищує 20%. Їм склали компанію корисні дурні, які полюбляють прості рішення.
  І все ж, їх виявилося недостатньо, щоб обійтися без прямого московського втручання і окупації. Якби Росія вдало реалізувала попередні точки плану, в Україні не з’явилися б озброєні Москвою злодійкуваті підданці РФ: гіркіни, бабаї, моторили, та підрозділи регулярного війська, які «блукали» в українських степах.

***

  Ідеологічна війна РФ проти України вдалася лише почасти. На заваді їй стала некомпетентність московських чекістів: загальний низький інтелектуальний рівень, який зашкодив правильному розуміння настроїв українського суспільства, та унеможливив чітку реалізацію кремлівських планів.
  Але українцям не варто покладатися лише на слабкість ворога. Потрібно завадити реалізації московських планів, через зміни в Україні: повалення олігархії, запровадження політики економічного націоналізму в дусі Фрідріха Ліста, творення високого рівня української культури та розбудови правової держави і громадянського суспільства. В цьому запорука нашої перемоги.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!