Еріх Кох і конкретний комуністичний гуманізм

Альфред Розенберг та Еріх Кох у Києві

9 травня один з найвизначніших днів у житті Еріха Коха. Цього дня 1942 року його призначили райхскомісаром України. Того ж травневого дня 1959 року суд Польщі виніс Коху смертний вирок, який так ніколи не виконали: колишній гітлерівський райхскомісар та гауляйтер прожив у Польщі ще 27 літ, в досить зручних умовах, і помер у віці 90 років.
Польща увесь означений час знаходилася під орудою СССР, в обох країнах панувала комуністична диктатура, яка вважала нацизм одною з головних ворожих ідеологій. Більше того, саме завдяки зусиллям СССР, Еріх Кох отримав помилування й довгі роки затишної старості.
Відповідь на те, чому Совдеп, який вважав найбільшим досягненням перемогу над гітлерівською Німеччиною, так милостиво і гуманно повівся з одним із найбільших нацистських злочинців, слід шукати в особливостях окупаційної політики двох тоталітарних режимів: Гітлера і Сталіна.

Проект Альфреда Розенберга

Протягом усього часу Другої світової війни Німеччина не мала чітко визначеного плану щодо України. Існувало кілька альтернативних проектів, розглядати тут особливості всіх їх немає потреби, оскільки це зроблено в статті «Україна в планах III Рейху».
Попри всю відмінність планів, їх можна поділити на дві групи, за їх ставленням до населення окупованих територій.
Яскраві представники першої точки зору: міністр окупованих територій райхсляйтер Альфред Розенберг та Генеральний комісар генеральної округи Білорутенія (Білорусь) Вільгельм Кубе.

Альфред Розенберг

Розенберг народився і замолоду жив у Російській імперії, тому досить добре знався на особливостях «загадкової душі» московства, чудово орієнтувався у взаєминах Москви з поневоленими нею народами. Він розумів, що москвини, в силу імперського менталітету, в разі перемоги III Рейху, прагнутимуть відновити імперію.
Отже Москва залишиться завжди ворожою до Німеччини. Аби уникнути постійної війни з московством, Альфред Розенберг пропонував сприяти виникненню на окупованих територіях незалежних національних держав, які створять буферну зону між Німеччиною і Росією, і прийматимуть на себе удари московського шовінізму.
Одне з чільних місць, у проекті Розенберга, відводилося відродженню Української держави, дружньою до III Рейху. На перших етапах планувалося пробуджувати національну свідомість українців, плекати національну культуру. З цією метою пропонувалося відкриття україномовних закладів освіти всіх рівнів (включно з вищою), створення умов для розвитку всіх напрямків українського мистецтва.
Пропонувалося скасувати колгоспи, дати селянам волю і землю. Для формування державної еліти українців заохочували до праці в органах самоврядування місцевого та середнього рівня. Планувалося введення національної валюти.
Іншої точки зору дотримувалися райхскомісар України Еріх Кох та райхсляйтер Мартін Борман. Вони вважали, що окуповані території слід тримати під жорстким контролем. На практиці це перетворилося на масову депортацію «остарбайтерів», терор мирного населення, масштабні вивезення сировини, природних ресурсів та культурних цінностей.
Найбільший контраст політики щодо окупованих територій виявляється в діяльності райхскомісарів Вільгельма Кубе і Еріха Коха.

Генеральний комісар Білорусі Вільгельм Кубе

1 вересня 1941 року різко змінилося життя і місце Вільгельма Кубе в нацистській ієрархії – з незначного керівника підрозділу з 5 – 7 осіб, роттенфюрера СС (звання, що відповідало обер-єфрейтору у Вермахті) він перетворився на Генерального комісара Білорусі.

На цій посаді Кубе розгорнув активну діяльність, в дусі ідей Альфреда Розенберга.

Вільгельм Кубе

Одною з визначальних рис політики Генерального комісара стала співпраця з білоруськими антимосковськими національно-визвольними рухами.
Вільгельм Кубе сподівався, що національне відродження білоруського народу перетвориться на головний запобіжник московсько-більшовицькому впливу. Тому, вже перші дії на посту Генерального комісара спрямував на відродження білоруської культури.
10 вересня 1941 року вийшов наказ про обов’язкову освіту всіх дітей (за виїмком єврейських) у віці від 7 до 14 років. Готувалося відкриття університету в Мінську.
До органів місцевих адміністрації залучалися насамперед білоруси, а за браком відповідних білоруських кадрів – особи інших національностей. Білоруси допускалися навіть до вищих органів управління – на початку вересня 1941 року створили небенбюро – білоруський відповідник генерального комісаріату.
Така прихильність та довіра до білорусів викликала критику навіть з боку Розенберга. В якості компромісу Кубе пропонував створення адміністрацій де під керівництвом німців діяли б білоруські виконавчі служби.
В жовтні того ж року, небенбюро розформували. Йому на заміну створили Білоруську народну самооборону (БНС), з головним завданням поліпшити умови життя та побуту білорусів, організувати систему охорони здоров’я.
Кубе прагнув здобути симпатії всього, лояльного до нової влади, населення Білорусі. Навіть євреїв він намагався захистити від переслідувань, що стало причиною конфлікту з райхсфюрером СС Генріхом Гіммлером.
На початку 1942 року Вільгельм Кубе скасував колгоспи, їх майно і землі роздали селянам, які об’єднувалися в товариства.
Завдяки сприянню Генерального комісара Білорутенії створили Білоруську автокефальну церкву, вийшов з катакомб білоруський греко-католицький екзархат, білоруська мова входила в ужиток католицької церкви.
Зробили серйозні кроки в створенні білоруських судів і профспілок. Заснували Білоруське наукове товариство та Союз білоруської молоді.
Дії Кубе здобували симпатії місцевого населення. Це створювало проблеми диверсійним комуністичним загонам, позбавляло їх підтримки білорусів. В разі відвоюванням сталінськими військами цих земель, порівняння окупаційних режимів виявилося б не користь московсько-більшовицьких окупантів.
Тому Москва винесла Генеральному комісару Білорусі Вільгельму Кубе смертний вирок. В ніч з 21 на 22 вересня 1943 року він загинув від дії вибухівки закладеної під його ліжко диверсантами чекістського загону «Діма».
На думку Москви, німецький керівник, який ставився до місцевого населення людяніше, ніж сталіністи, заслуговував на негайну страту. І зовсім інша справа, коли німецька окупаційна адміністрація починала криваві змагання з більшовизмом в царині державного терору.

Райхскомісар України Еріх Кох

Діяльність Коха в Україні становила повну протилежність політиці Кубе в Білорусі. Згідно офіційним комуністичним даним, за час його порядкування в краї, з 9 травня 1942 по 10 листопада 1944 року, загинуло понад 4 мільйони осіб, ще понад 2,5 мільйони вивезли на роботи в Німеччину.

Райхскомісаріат Україна

Підвладні Коху території систематично грабувалися – в Німеччину вивозили все цінне: від творів мистецтва до чорнозему. Політика райхскомісара України дуже нагадувала сталінське панування в краї. Цілком природно, що у відповідь на терористичні методи Коха, найбільш активна частина українства – націоналісти, розпочали збройну боротьбу з окупантами.
Політика Коха повністю унеможливлювала втілення в життя проекту Розенберга, відштовхували місцеве населення від німецьких окупантів. Аби спровокувати гітлерівців на терор проти українського населення, диверсійні московсько-більшовицькі групи вбивали представників німецької адміністрації.

Еріх Кох

Комуністичний диверсант і терорист Ніколай Кузнєцов, який спеціалізувався на вбивстві німецьких офіцерів, у травні 1943 року особисто зустрівся з Кохом для ліквідації райхскомісара. Але після зустрічі Еріх Кох залишився живим і неушкодженим.
Існує баєчка, начебто райхскомісар ні з того, ні з сього, розказав людині з якою щойно познайомився, подробиці німецького наступу під Курськом. Пауль Зіберт (псевдо Н. Кузнєцова), аби передати цю надважливу інформацію, залишив Коха живим, і стрімголов помчав строчити шифровку в Москву.
Що відбулося насправді невідомо – Кремль засекретив справу Кузнєцова до 2025 року, і здається, це не остаточний термін приховування інформації.
Не менш загадкова й історія «покарання» військового злочинця Еріха Коха по закінченню Другої світової війни. Він зробив пластичну операцію, і безтурботно жив у Німеччині під ім’ям Рольфа Бергерау.
Лише в травні 1949 року його ідентифікували та арештували британські спецслужби, які, трохи згодом, передали його каральним органам СССР. Чекісти швидко... відправили Коха до Польщі. Мовляв, він був гауляйтером Східної Пруссії, частина території якої опинилася після війни в Польській Народній республіці (ПНР).
Слідство і подальший суд тривали вісім років. Звинувачення стосувалося виключно діяльності гауляйтера на території ПНР. Для порівняння – Нюрнберзький процес над 24 провідними діячами нацизму, разом зі слідством, тривав трохи більше року.
На процесі Коха головним аргументом захисту слугувало те, що він став на заваді створенню Української держави. 9 травня 1959 року за скоєні проти Польщі злочини Еріх Кох отримав смертний вирок. На прохання СССР, смертну кару замінили на довічне ув’язнення, в зв’язку... з кволим здоров’ям засудженого.
Абсурдність аргументу посилює факт, що «немічний» дідуган прожив ще 27 років, відсвяткувавши дев’яностолітній ювілей. Коху не довелося працювати, як каторжному.

Решту життя він провів в особистій камері тюрми в Барчево з телевізором, свіжою, в тому числі закордонною, пресою, та медичними послугами із використанням імпортних ліків. В Совдепі санаторне лікування мало гірші умови, ніж тюремний режим для Коха. Мабуть тому, що московські комуністи завжди засуджували абстрактний гуманізм, і прагнули конкретики з точки зору революційної доцільності.

В'язниця у Барчево, Польща

Чим пояснюється такий надзвичайний конкретний гуманізм комуністичного режиму до нацистського злочинця?
Існує версія, що він був більшовицьким агентом. Проте прямі докази відсутні. Головним аргументом слугують м’який вирок комуністичного суду та соціалістичні переконання Коха – замолоду він був соціалістом, після вступу в націонал-соціалістичну партію належав до лівого, соціалістичного крила очолюваного Грегором Штрассером. Це припущення видається малоймовірним.
Порівнюючи долю Еріха Коха з долею Вільгельма Кубе, істотно припустити, що комуністичні симпатії до останнього, викликанні саме його політикою в Україні. Він продовжив сталінську політику геноциду української нації, чим повністю унеможливив співпрацю українського визвольного руху з III Рейхом. З будь-якої точки зору політика Коха грала на руку Москви.
Саме заслуги Коха у знищенні українського населення, руйнування умов для створення і існування незалежної України, і стали причиною вибіркової людяності московського комунізму. Під час Другої світової війни один окупаційний режим змінювався іншим, несучи Україні та українцям лише поневолення та визиск. Діяльність Коха дозволяла Москві стверджувати, що нацисти набагато гірші за комуністів.
P. S. Перемогу над III Рейхом засвідчив акт капітуляції гітлерівської Німеччини, підписаний 8 травня 1945 року. Так що ми в Україні святкуємо 9 травня? Призначення Еріха Коха райхскомісаром у 1942 році?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!