РФ: час дизруптивного добору

 

Схема дизруптивного добору

  Поточна політична ситуація на РФ нагадує те, що в біології називають дизруптивним (розриваючим) добором: суспільне життя імперії увійшло в фазу, коли діяльність орієнтована на перемогу на виборах, втратила сенс, а влада належить тому, хто для її здобуття застосував недемократичні засоби.
  В біології дизруптивним добором називають ситуацію, коли довкілля змінюється настільки, що форми з середньою нормою реакції втрачають адаптивність і гинуть. Перевагу набувають носії крайніх ознак в межах популяції. Людська спільнота – частина живої природи, тому закони природи діють і впливають на людей, не залежно від того, усвідомлюється це чи ні.
  Внаслідок багатолітнього панування чекізму на РФ, тамтешнє політичне життя перетворилося на випалену пустелю, яка вельми нагадує часи сталінізму. Для чекістів не існують такі поняття як співпраця, конкуренція, мирне співіснування, бо колеги Сахаровського бачать світ чорно-білим: людина мусить або скоритися охранці, або її вважатимуть ворогом. Це не що інше, як практична реалізація горезвісного принципу московського комунізму – «Кто не с нами, тот против нас».

Сталінський парафраз Євангеліє від Матвія 12:30

  За таких умов режим не залишає опозиції жодних шансів  на парламентські форми боротьби. Для протидії і перемоги над авторитарним режимом, який наближається до тоталітарного, потрібні зовсім інші методи і засоби.
  Так звана «московська опозиція», уособленням якої можна вважати подружжя Навальних, Гудкових, Нємцова, Яшина, Мілова, Коха чи Касьянова, віджили своє, ледь заявили про себе, як про супротивників панівного режиму. Їх діяльність продемонструвала повну безсилля та безпорадність. Єдине на що вони виявилися здатні – зливати настрої протесту в каналізацію, спонукою до безглуздих дій, на кшталт підсвічування неба ліхтариками, прогулянки з туалетними йоржиками чи голосуванням за будь-кого крім Путіна.
  Останнє особливо безглуздо і кумедно: невже Жириновський чи Зюганов кращі за кремлівського карлика, а ЛДПР чи «Справедливая Россия» суттєво відрізняються від «Единой России»? Останні дії «опозиції по-московськи» взагалі перетворилися на гармидер дешевого шапіто: Навальна закликала прибічників взяти участь у голосуванні під час процедури легітимізації Путіна, а потім заявила, що не визнає результати «виборів», до голосування в яких не тільки підбурювала інших, але й прийняла особисту участь.

Сутність московської опозиції ім. Навального

  Панівний чекістський режим остаточно заблокував опозиції можливість демократичної та парламентської боротьби за владу. Путінська кліка впевнено прямує до тоталітаризму, в якому немає місця свободі сумління, слова, зібрань та іншим правам людини. Таким чином путінізм становить одне з крайніх відхилень політичного дизруптивного добору.
  Для переважної більшості населення РФ путінська тиранія не залишає жодної можливості якось впливати на режим, що декларувалося від самого початку. «Не лезь в политику!» – казала влада, «Я политикой не интересуюсь!» – відповідали піддані.
  Авторитарна й тоталітарна влада мають один серйозний недолік: знищують будь-які вияви невдоволення, тому втрачають зворотній зв’язок з підлеглою масою, що спричиняє відрив від реалій суспільного життя, ухвалення неадекватних управлінських рішень і крах системи.

  Політичне життя за авторитаризму можна порівняти з щільно закритим казаном без клапанів, у якому кипить рідина. Кипіння породжує тиск випаровувань, який не знаходить виходу назовні через герметичність казана, і розриває його на шмаття.
  Так і суспільство пригноблене авторитаризмом, накопичує агресію невдоволення, і за сприятливих умов зносить режим, часто з усталеним суспільним ладом. Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо поверхового знання історії будь-яких революцій чи переворотів.
  Яскравою ознакою занепаду путінського режиму можна вважати героїзацію кримінальних злочинців, які беруть участь у війні проти України. Злодіїв здатних тільки нищити нормальне суспільне життя, починають вважати новою елітою. Зрозуміло, що подібна «еліта», яка здатна тільки руйнувати та паразитувати, привиде московське суспільство до розпаду та загибелі.
  Закручуючи гайки політичного казана РФ, режим провокує громадян, що прагнуть змін, до збройного опору диктатурі, оскільки їм не лишили іншого вибору, крім скоритися чи битися. Війна в Україні, за допомогою котрої путінська камарилья намагалася каналізувати суспільне невдоволення в зовнішню агресію, пришвидшила всі політичні процеси: виникла і діє збройна опозиція режиму – інше крайнє відгалуження московського розриваючого добору.

Русский добровольческий корпус

  Оскільки обидві радикальні форми московського політичного життя змагаються за панування в одній країні, то переможе лише одна з них. Діє той же самий закон, що і в біоценозі: два близькі види не можуть займати одну екологічну нішу.
  Подальшу долю імперії визначить боротьба путінського режиму та збройної опозиції, оскільки ситуація, що склалася, унеможливила інші форми розвитку політичного життя РФ. Позиції «і вашим, і нашим», на кшталт ліберального імперіалізму чи «Крим не бутерброд» не задовольнять вже нікого. Прийшов час чітких рішень та рішучих дій.
  Для успіху збройної опозиції Путіну, повстанцям варто розширювати царини впливу, навертаючи на свій бік різні суспільні верстви імперії. Для цього потрібна чітка і зрозуміла загалу програма дій. Складові програми визначаються їх полярністю стосовно путінізму, бо саме так діє логіка дизруптивного добору.
  Отже, якщо Путін прагне вести війну з Україною до повної перемоги, то опозиція має декларувати мир з Україною в кордонах 1991 року. Якщо чекізм намагається загарбати більше територій, то опозиція має порозумітися з поневоленими Москвою народами, і покінчити з імперією та імперіалізмом. На «закручування гайок» кремлівськими чекістами, опозиції варто відповісти відновленням прав людини і громадянських свобод, наскільки це можливо в умовах збройного протистояння режиму. Логіка подальшої боротьби доповнить і конкретизує програму збройної опозиції.
  Тим хто сумнівається, чи це спрацює, варто пригадати події столітньої давнини. Тиранія та тривала війна зробила царат осоружним переважній більшості населення Російської імперії. У лютому 1917 року на Росії запанувала демократія, яку швидко занапастило те, що її провідники вирішили продовжувати війну та зберегти імперію, а також зволікали з радикальними реформами, яких прагнула більшість суспільства.

  Як наслідок, перемогла більшовицька контрреволюція, яка відбулася під гаслами, завдяки яким впало самодержавство: «Мир народам!», «Землю селянам!», «Право народів на самовизначення». Їм вдалося захопити владу, і встановити таку тоталітарну диктатуру, яку авторитарний царат бачив хіба що в мріях.
  Щоб не повторити долю Тимчасового уряду, опанувати й утримати владу, сучасній російській збройній опозиції необхідно опрацювати програму, яка дозволить згуртувати довкола себе якнайбільше суспільних верств невдоволених путінським режимом. І реалізувати програмні вимоги «тут і зараз» на територіях РФ, звільнених від рашизму, як колись це робила Українська повстанська армія. В цьому запорука успіху справжньої російської опозиції в спільній з Україною боротьбі «За нашу і Вашу Свободу!».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!