Сторінки

неділя, 5 вересня 2021 р.

«Кримський смерч»: похід Мехмеда I Ґерая на Московію 1521 року

 «Кримський смерч»: похід Мехмеда I Ґерая на Московію 1521 року

 
Військо кримських татар
  «Кримським смерчем» назвав московський історик А. Зимін похід кримського хана Мехмеда I Ґерая на Москву. Стрімким ударом він розбив московські війська, змусив його рештки сховатися за фортечними мурами.
  Московський князь Василій III утік з Москви, і за деякими даними, навіть переховувався в копиці сіна. Його боярство, видало хану грамоту, за якою зобов’язувалося сплачувати данину, як спадкоємцю Золотої Орди. Але про все по порядку.

Взаємини Кримського ханства і Московського князівства напередодні походу

  В часи розпаду Золотої Орди, батько Мехмеда – Менглі Ґерай, розпочав боротьбу з Великою Ордою за панування в колишньому улусі Джучи. Московський князь Іван ІІІ також намагався звільнитися від влади Великої Орди, тому союз Московії та Криму виглядав цілком природно.
Теве А. Великий князь московський Василій III. 1584 р.
  Для Великої Орди істотним союзником стало Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, оскільки ці держави не мали спільних кордонів, натомість обидві межували з Кримом та Московією.
  Менглі Ґерай активно спустошував землі України та Білорусі, допомагаючи Василію III вести війни з ВКЛ. Аж доки, московський князь вдався до сваволі: без згоди кримського хана, видав дочку Єлену за литовського князя Олександра. Замість дозволу на цей шлюб, князь Московії надіслав до Криму посла із жалюгідними виправданнями.
  Московська зрада союзницьким зобов’язанням вразила Менглі Ґерая в самісіньке серце. Оскільки Велика Орда вже на той час не становила серйозної сили, кримський хан вирішив дати князю Василію симетричну відповідь, і також укласти союзницьку угоду з ВКЛ.
  Згідно з її умовам, хан визнав володіннями Великого князя Литовського, Руського та Жемайтійського Сигізмунда І Старого не тільки землі, за які тривала боротьба ВКЛ і Московії, але й Брянськ, Великий Новгород, Псков, Путивль, Рязань, Стародуб і Тулу з прилеглими землями.
  У 1507 році відбувся перший похід кримськотатарського війська на московські землі: кримський калга – старший син Менглі та майбутній хан, Мехмед Ґерай, за наказом батька атакував міста Козельськ та Бельов. Московитам вдалося захисти ці міста.
Менглі І Ґерай (у центрі) з сином Мехмедом перед троном султана Баязида ІІ
  У 1512 році у похід в землі Сіверщини, що належали тоді Москві, вирушив інший син Менглі Ґерая – Ахмед. Він узяв великий полон і здобич, та повернувся додому. Московські воєводи, надіслані перейняти татар, навіть не наважилися наблизитися до кримських військ.
  У червні того ж року калга Мехмед стрімким ударом спустошив частину земель колишнього Рязанського князівства. І знов, московські воєводи «не змогли наздогнати» кримськотатарське військо.
  У жовтні інший син хана Менглі – Бурнаш, підійшов до Рязані і захопив посад. Московські вояки заховалися в острозі. Бурнаш вирішив, що захопленої здобичі більше ніж достатньо, без перешкод повернувся в Крим.
  У червні та восени 1513 року кримськотатарські війська ходили в землі Сіверщини. В осінньому поході брало участь озброєне гарматами військо ВКЛ.
  Участь Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського не випадкова – в 1512 році розпочалася чергова московсько-литовська війна, яка тривала до 1522 року.
Важкоозброєний кримськотатарський вершник
  У 1515 році союзні кримські та литовські війська здійснили новий похід в сіверські землі, які нещодавно належали ВКЛ. Приводом для походу стала вимога Менглі Ґерая повернути йому Брянськ, Карачев, Новгорд-Сіверський, Почеп, Путивль, Радогощ, Рильськ і Стародуб, на тій підставі, що кримський хан вважає всі попередні домовленості з Москвою не чинними, через свавільну поведінку московського князя. Облоги Новгорода-Сіверського, Стародубу та Чернігова виявилися невдалими, що не завадило союзникам повернути домів з великою здобиччю.
  У 1515 році Менглі Ґерай помер, ханський трон успадкував його старший син – Мехмед. Уже не молодий п’ятдесятирічний хан мріяв поширити владу на всі землі колишньої Золотої Орди. Ймовірними союзниками в цій справі могли бути або Москва, або ВКЛ, які вели запеклу боротьбу між собою. Після кількох років дипломатичних переговорів, кримський хан вирішив, що союз з Московією вельми хисткий та ненадійний, і за прикладом батька, зробив ставку на Велике князівство Литовське.
  Остаточно на вибір Мехмеда вплинули дії Москви в Казанському ханстві. У 1519 році, казанський престол посів ставленець Москви касимівський князь Шах-Алі, який мав від народження лише 13 років, тому перетворився на ляльку в руках московського воєводи Федора Карпова.
  Правління московської маріонетки викликало невдоволення казанської еліти. Вони звернулися по допомогу до брата Мехмеда Ґерая – Сахіба, за сприяння якого повалили владу Шах-Алі, і віддали трон Казанського ханства Сахібу I Ґераю.
  Шах-Алі в супроводі невеличкої кількості власних охоронців вирушив до Москви. Переможці ретельно зачистили Казань від касимівських загонів та московської залоги воєводи Василія Поджоґіна, разом з московськими купцями.
  Хоча кримський хан мав досить складні взаємини з братом, що посів казанський престол, Мехмед Ґерай вирішив здійснити похід на Москву, аби підтримати Сахіба. Сумніви викликала лише одна серйозна обставина – як до цього поставиться султан Османської імперії, васалом якої визнав Кримське ханство ще батько Мехмеда – Менглі Ґерай?

Перебіг походу

  Усупереч твердженням статті «Крымский поход на Русь (1521)» в московській Вікіпедії, військо Мехмеда в тому поході не становило 100 тисяч бійців. Кримськотатарське військо налічувало не більше 35 тисяч вояків, що складалося з легкої татарської кінноти, невеличких загонів ногайців та кавказьких горян.
  У поході також поході брали участь дві сотні українських козаків, при двох гаківницях (гарматах), під проводом Остафія Дашкевича – старости черкаського, канівського та кричевського, першого кошового отамана, за деякими документами – гетьмана, Війська Запорізького.
Матейко Я. Портрет Остафія Дашкевича. 1874 р.
  Залишимо на совісті авторів московської Вікіпедії твердження, що той похід вирушив на Русь, бо насправді – на Московію. Пригадаємо, що в ті часи назву Русь мали землі України, Литвою називали території сучасної Білорусі, Жемайтія (Жмудь) – частина земель теперішньої Литви, Московія, попри всі потуги зватися Росією, зберегла назву аж до тепер.
  Ще до початку походу Мехмеда, Москва активізувала діяльність закордонної агентури. До Азову і Кафи за наказом Василія ІІІ прибули агенти Москви, з наміром вивідати плани кримського хана. У той самий час опинився в московському порубі рязанський князь Іван VII Іванович, а в Астраханському ханстві помер наглою смертю хан Джанібек, який перед тим листувався з Мехмедом Ґераєм.
  Москва оголосила збір війська дітей боярських та бойових холопів, який поспіхом розташовували на лівобережжі Оки. На початку літа московити зосередили головні сили поблизу Серпухова, під проводом молодого воєводи Дмитрія Бєльського, решта вояків перебували в Тарусі та Каширі.
Бойові холопи. Фрагмент ілюстрації до книги С. Герберштейна 1556 р.
  Загалом чисельність московського війська дорівнювала кримськотатарському, але на відміну від його, розтягнулася на широкому фронті вздовж Оки. Бо ніхто не знав, в якому напрямку відбуватиметься наступ військ хана Мехмеда. Ще понад 20 тисяч московського війська зосередились на литовському та казанському напрямках.
  Хоча кримський хан вирушив у похід навесні 1521 року, він не провадив жодних активних дій аж до липня. Мехмед розташував табір поблизу Молочних вод, і вичікував, як до цього поставиться володар Османської імперії. Коли зрозумів, що Сулейман І Пишний ніяк не відреагував на ескалацію конфлікту, Мехмед Ґерай вдався до рішучих дій.
  У середині липня його військо вийшло на Кальміуський шлях, і незабаром підійшло до Сіверського Дінця, в районі сучасного Лисичанську. Подальший шлях пролягав через річки Айдар та Дон, звідки хан увійшов до земель колишнього Рязанського князівства.
  26 липня 1521 року військо хана Мехмеда наблизилося до осереддя Рязані. Московський воєвода, з промовистим прізвиськом Хабар (Іван Хабар Добринський-Симський) разом з військом прудко заховався за мурами Переяславля-Рязанського. Кримський хан вирішив не гальмувати темп наступу тривалою облогою, вирушив на Коломну.
  27 липня кримське військо здійснило нічну переправу через Оку, що свідчить про наявність в армії хана Мехмеда людей добре обізнаних з тамтешньою місцевістю. На ранок усі татарські війська опинилися на іншому боці річки.
Переправа війська Мехмеда І Ґерая через Оку. Мініатюра з Лицевого літописного зводу.
  Для протидії їм рушило військо московського воєводи Івана Хом’яка Пенькова (знов промовисті прізвисько та прізвище), який повів рать на з’єднання з військом удільного князя Дмитрівського Юрія Івановича та залогою Коломни. Замість зустрічі зі своїми, Хом’як 28 липня натрапив на армію Мехмеда, і був розтрощений вщент.
  Молодий та гарячий князь Бєльський, який отримав командування московським військом у Серпухові не через особисті таланти, а виключно завдяки московській традиції місництва, вирішив атакувати військо Кримського ханства.
  Ймовірно, Бєльський розраховував розбити татар спільними зусиллями ратей Івана Хом’яка Пенькова та Юрія Хохолкова Ростовського. Він нічого не знав про повний розгром Хом’яка, та втечу під захист мурів Коломни загонів Хохолкова.
  Перебіг подій літописи до нас не донесли, але достеменно відомо, що ввечері 28 липня військо Бєльського зазнало нищівної поразки. У битві загинули воєводи князь Владимір Карамишев-Курбський, Іван Шереметєв, Яков та Юрій Зам’ятіни. У полон потрапив воєвода Федор Лопата Оболенський. Подібної поразки Московія не знала з часів перемоги над нею війська ВКЛ під проводом князя Костянтина Острозького в битві під Оршею 8 вересня 1514 року.
  Шлях на Москву був відкритий. 29 липня до столиці Московії прибули брати князя Василія ІІІ: Андрій Старицький, який разом з братом Юрієм, вирішив ухилитися від зустрічі з татарами, та накивав п’ятами разом з полками, рятуючи своє нікчемне життя. Після повідомлень Старицьких у місті почалася паніка.
  Князь Василь, не вагаючись, чкурнув разом з братами світ заочі: спочатку до Волока-Ламського, звідти до Тверського князівства, де зупинився в Микулиному містечку. За ним дременула більшість московської еліти, започаткувавши віковічну московську традицію кидати цивільне населення на поталу завойовникам. Московські можновладці вже тоді знали, що не варто перейматися долею холопів – «бабы еще нарожают».
  Сум’яття поширилося на всі землі окуповані Москвою – навіть Псков та Великий Новгород очікували на кримськотатарське вторгнення. Але відважний князь Василь не розгубився – з далекого Микулина надіслав наказ воєводам зупинити та знищити татарську армію, поки він замінить підгузки збиратиме нові війська.
  Навчені гірким досвідом, князі Дмитрій Бєльський, Василій Шуйський та Іван Воротинський заховалися за фортечними мурами, відверто побоюючись зустрітися з військом Кримського ханства в чистому полі.
  Усі ці події лишалися невідомим хану Мехмед Ґераю. Натомість він знав, що Москву захищає потужна артилерія, тому вирішив не наражати армію на великі втрати. Тим більше, що усі землі довкола Москви знаходилися в його повному розпорядженні.
Кримське військо плюндрує Ніколо-Угрешський монастир. Мініатюра Лицевого літописного зводу.
  Поки кримськотатарське військо захоплювало величезний ясир та іншу здобич, син хана Мехмеда – Багадир, вирушив у розвідку на Москву. Його вояки сплюндрували монастир Ніколи чудотворця на Угреші, що за 20 км від Москви, і улюблене село Василія ІІІ – Остров, за 25 км від столиці Московії. Передові загони Багадира дісталися Воробйових гір 1 серпня 1521 року.
  Московське боярство вирішило, що це вже занадто. Тому швидко почало перемовини з татарами, які завершилися через тиждень визнанням повної покори Москви, і зобов’язанням виплачувати «вихід» (данину) Кримському ханству, як колись платили Золотій Орді. На додачу, кримський хан отримав чималий викуп за Москву від шуряка московського князя Худайкула-Петра Ібрагімовича.
  Мехмед Ґерай досяг усіх поставлених цілей, і з відчуттям глибокого задоволення, повернув військо до Рязанського князівства.

Облога Рязані

  Рязані татари досягли не раніше 15 серпня – рух війська гальмував значний полон та військова здобич. Армія Мехмед Ґерая зовсім не мала артилерії, якщо не рахувати двох легких гаківниць загону Дашкевича. Отже, взяти Рязань штурмом не мала жодної спроможності.
  За браком можливості силового розв’язання задачі, татарська армія вирішила покластися на військову хитрість. За порадою Остафія Дашкевича, кримський хан влаштував східний базар під мурами Рязані. Для вільної торгівлі з обложеним містом на торги виставили військову здобич кримськотатарського війська.
Мехмед І Ґерай під Москвою. Мініатюра Лицевого літописного зводу.
  Цим ходом намагалися розв’язати цілу низку задач: позбутися бранців та обозу зі здобиччю, що вельми уповільнювали рух ханського війська, та обернути все це добро на дзвінку монету. Але, за головну мету ставили приспати пильність московства та увірватися за браму міста на раменах московських гендлярів.
  Усупереч сподіванням Дашкевича, комерційна зацікавленість татар взяла гору над військовими задачами. Московський воєвода, викупив за величезні кошти, князя Івана Лопату Оболенського та ще багато московських бранців. За нез’ясованих обставин, Хабарю вдалося перекупити навіть грамоту про визнання Москвою влади над собою Кримського ханства зі згодою на виплату данини.
  Вірогідно, Мехмед Ґерай намагався повернути важливий договір, але на заваді стали грізні події в Кримському ханстві. Скориставшись повною беззахисністю Криму, вояки Астраханського ханства, вдерлися на його терени і добряче спустошили Крим. Ледь почувши про це, хан Мехмед поквапився рятувати рідну землю.
  Коли князь Василій III довідався про відхід кримського війська, то поквапом (20 серпня, згідно Володимирського літописця) повернувся на Москву – мовляв, з невеличким запізненням прийшов вас захисти, мої віддані холопи. Усі, хто не потрапив в татарський ясир, швидко мусили стати до праці, задля відновлення «духовных скреп».
  Тим, кому недоля судилася потрапити в татарський полон, через деякий час продали на ринках Кафи та Астрахані. Московський князь зовсім не переймався їх викупом – Москва завжди кидає напризволяще своїх бранців. Ця традиція зберігалася аж до сьогодні: варто згадати ставлення Сталіна до військовополонених червоноармійців, чи путінське «нас там нет», стосовно десантників Московії, що «заблукали» в степах Донеччини.

Події після походу

  Наступного року московський князь дізнався, що Мехмед Ґерай вирішив поквитатися з Астраханським ханством за напад на Крим. Оскільки сили кримського хана зосередились на іншому напрямку, московський князь зібрав військо, та надіслав хану Мехмеду виклик на війну. Василій ІІІ завбачливо уник вторгнення у володіння хана, вирішив дати бій на своєму полі, все на тому ж узбережжі Оки.
Іванов С. Огляд служивих людей. 1907 р.
  Мехмед Ґерай зосередив зусилля на Астрахані. Навесні 1523 року він захопив місто, позбавив престолу тамтешнього хана Хусейна. Але через кілька днів ногайці вбили самого Мехмеда та його сина Багадира, розбили кримське військо, та вдерлися до Криму, добряче сплюндрувавши край.
  Кримське ханство охопила величезна криза, якою московський князь так і не наважився скористатися задля прямої помсти, до якої старанно готувався. У вересні 1521 року Москва поновила ще на 10 років мирну угоду з Лівонським орденом. Через рік досягнуто перемир’я з ВКЛ, завершене мирною угодою, затвердженою навесні 1523 року.
  У тому ж році Москва здійснила похід на Казань. Брат покійного Мехмеда – Сахіб Ґерай мусив залишити трон Казанського хана, і перебратися до Османської імперії. Його місце посів племінник – Сафа Ґерай, який продовжив антимосковську політику рідного дядька.
  Останній рязанський князь Іван VII Іванович, завершив дні у вигнанні – у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському, де отримав в уділ місто Стоклішки в Троцькому воєводстві.
  До останніх днів він не полишав надії повернути Рязань під свою оруду. У 1534 році князь несподівано помер під час перемовин з кримським ханом, стосовно заходів зі звільнення Рязанського князівства з московської окупації. Рязань остаточно втратила державний суверенітет.
  Суперечка Кримського ханства та Московського князівства за першість у колишньому улусі Джучи не завершилися. З новою силою вона відновилося за онука Менглі І Ґерая – Девлета, та сина Василія ІІІ – Івана Грозного, який проголошував себе нащадком Чингізхана та Октавіана Августа.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

1 коментар:

  1. дуже цікаво, і повчально... особисто мені ці події були невідомі... особливо цікаво про ерзянську державу - Рязань... одне зауваження: в Криму, Казані та Астрахані були "царі", а не "хани"... відповідно не "ханства", а "царства", нарівні із Касимівським... цікаво було б дізнатися про історії цих, загублених московськими андрофагами, держав і народів... до речі, а що сталося із "Великою ОРдою"?...

    ВідповістиВидалити