Юрій Гарматний

субота, 28 березня 2020 р.

«Какие мы, русские?» — опыт самопознания

В. Шульженко. Направляющий.

«Привлекательность познания была бы ничтожна,

если бы на пути к нему не приходилось

преодолевать столько стыда».

Фридрих Ницше.

По ту сторону добра и зла.

Прелюдия к философии будущего.

Критический взгляд на себя, адекватная самооценка – именно с этого начинается самоочищение, именно это служит трамплином для личностного роста. К сожалению, наличие критического мышления возможно лишь при условии высокого уровня интеллектуального развития.
Людей, обладающих способностью критически мыслить, отвергают – ибо их взгляд видит свою и чужую реальность без покрывала иллюзий. Объективная критика – акт познания, приносящий, по меткому замечанию Ф. Ницше, обилие стыда и душевных мук. Поэтому «нет пророка в своем отечестве».
И в тоже время – «не тот друг, то кто медом мажет, а тот друг, кто правду скажет». Именно таким другом россиян, говорящим им неприглядную правду является А. В. Сергеева. В ее книге: Какие мы, русские? 100 вопросов – 100 ответов. Книга для чтения о русском национальном характере – М.: 2010, содержаться материалы, дающие умному человеку пищу для ума и возможность для самосовершенствования, а глупому – повод возмутиться «оскорбительным содержанием».

Какие мы, русские? Обложка книги

Приведем лишь несколько цитат из этой, изданной на России книги, содержащий взгляд россиянина на соотечественников. Наверное, о подобных случаях говорил Христос: «Познайте истину, и истина сделает вас свободными» (Ин. 8: 31 – 32).
«Можно отметить характерные русские черты: высокие скулы, восточный разрез глаз, не очень ухоженные крашеные (часто самостоятельно) волосы отличают их от европейских женщин. Порой не очень хорошие зубы (это дорогое удовольствие), редкая улыбка, острый взгляд. Главное, пожалуй, это выражение лица и глаз, где все написано открытым текстом: усталость, раздражение, и т.п. Русские не владеют умением европейцев смотреть «сквозь тебя», сохраняя равнодушное, холодное выражение лица». Глава «Можно ли определить русского человека по вешним признакам?»

В. Шульженко. Продавцы картофеля.

«Русским свойственна легкая внушаемость, подверженность чужому влиянию, доверчивость. Доверяя, они могут не замечать, что их обманывают, используют в корыстных целях, грабят, вредят. Для них это все – дело второстепенное. Неудивительно, что среди русских много по-детски наивных людей, хотя внешне они могут казаться властными и самоуверенными. Им ненавистна повседневная рутина, размеренность жизни, все то, что для западного человека является нормой и основой жизни. Русские от такой нормальной жизни хиреют, впадая в тоску и депрессию». Глава «Что главное в русском характере?»
«Жизнь показала, что русские не отличаются особым цивилизационным талантом (хотя и побывали в космосе). У них сравнительно мало достижений в техническом и экономическом прогрессе, их бытовая жизнь не отличается комфортом, им трудно организовать строгую и демократическую общественную систему, они не умеют размеренно и профессионально трудиться, доводить любое дело до совершенства». Глава «Чем русские сильны, а чем – слабы?»

В часы досуга

«Уникальный в своем роде опыт массового заключения людей в лагеря (ГУЛАГ) не мог не отразиться на моральном здоровье граждан. В России множество людей с искалеченными судьбами и здоровьем (в том числе и психическом). Несколько поколений пережили эту трагедию, откуда и родился страх на генетическом уровне. Человек, даже не осознавая его, старается лишний раз не высовываться, не проявлять инициативу, желает остаться незамеченным.
Опыт ГУЛАГа оставил и след в русской культуре. Появился особый лагерный язык, фольклор, литература, музыка и даже песни. Сейчас жанр лагерных песен жеманно называется русский шансон». Глава «Менялся ли русский характер со временем?»

«Труд в России отличается неорганизованностью, неэффективностью, недостаточной тщательностью исполнения, что не может быть компенсировано даже с помощью смекалки.
В России всюду бросается в глаза неухоженность, неустроенность жизни и быта. Вид многих селений – это что-то сделанное на авось, кое-как слепленное из подручного материала. Плохие дома, мусор, покосившиеся заборы и столбы, скрипучие и не закрывающиеся плотно двери, запахи в подъездах – все это в России никого не удивляет, как не зависит ни от политической, ни от экономической системы.

В. Шульженко. Полет.

Разумеется, русские показывают примеры самого высокого профессионализма – в космосе, балете, музыке. Но чаще это относится к научной и творческой интеллигенции. Если же говорить о традиционном русском архетипе, в основе которого народное отношение к труду, то, увы, приходится признать, что «работа по-русски» – одна из форм отражения этого архетипа». Глава «Что такое русская работа».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

субота, 21 березня 2020 р.

Метаморфози московського комунізму: від пролетарського інтернаціоналізму до великодержавного шовінізму

Ю. Кугач. З недалекого минулого

Детальніше »

субота, 14 березня 2020 р.

Газове підґрунтя агресивності Москви

Московські танки в Грузії. Серпень 2008 року.

Детальніше »

неділя, 8 березня 2020 р.

8 березня – історія святкування

Ф. Смуглевич. Естер перед Ксерксом. 1778 р.

Історія «свята» 8 березня, як і все, що пов’язано з комунізмом, являє собою низку перекручень та містифікацій: назви і призначення змінювалися згідно лінії партії, а стосовно походження вигадувалися різні нісенітниці.

«Марш порожніх каструль»

Комуністи всіх ґатунків полюбляють розповідати, що все почалося 8 березня 1857 року в Нью-Йорку. Цього дня жінки текстильниці влаштували страйк з вимогами рівних з чоловіками прав, умов і оплати праці. Вони люто гамселили ложками по каструлях, сподіваючись какофонією вибити собі десятигодинний робочий день та підвищення зарплатні.

Як доказ правдивості цієї події демонструють фото, на якому, начебто, зображені учасниці тих подій, але чомусь без каструль.

Фальшива світлина "маршу порожніх каструль"

Утім, уся ця історія виявилася черговою казочкою «научного коммунизма». Дослідники Франсуаза Пик (Françoise Picq) та Ліліан Кандел (Liliane Kandel) ретельно дослідили «марш порожніх каструль» і оприлюднили висновки у статті «Міф про походження міжнародного жіночого дня» (Le Mythe des origines à propos de la journée internationale des femmes // La Revue d’en face. — 1982. — No 12. — P. 67-80).

Дослідниці не знайшли жодної згадки в ЗМІ того часу про «марш порожніх каструль». До того ж, 8 березня 1857 року припало на неділю – вихідний день. Страйкувати по вихідних днях, щонайменше, безглуздо.

Пік і Кендел вважають, що баєчку про «порожні каструлі» вигадала хрущовська кліка в 1955 році. Московські комуністи прагнули надати «святу» глибокі історичні корені, наголосити на його інтернаціональному характері, та через пару років урочисто відзначити столітній ювілей події. Через комуністичні партії Західних країн КПСС вдалося запустити в масову свідомість відлуння гуркоту «порожніх каструль».

Існує інформація, що насправді того дня в Нью-Йорку відбулися протести повій, які вимагали не затримувати зарплатню морякам, аби ті, в свою чергу, могли розраховуватися за послуги жінок, що дарували їм свою прихильність.

Протести повій 8 березня повторювалися в різні роки, в різних містах: у Парижі 1894 року, в Чикаго 1895-го, та Нью-Йорку – 1896. Щиро кажучи, ці повідомлення мають не більшу вірогідність, ніж «марш порожніх каструль».

А ось роль Клари Айснер, більше відомою за прізвищем свого чоловіка – Цеткін, сумнівів не викликає.

Клара Цеткін і свято Пурим

8 березня 1910 року в Копенгагені, на Другій міжнародній конференції жінок що працюють, Клара Цеткін, одна з провідних марксистів Німеччини, виступила із закликом обрати день, придатний аби жіноцтво влаштовувало мітинги та демонстрації, і наголошувало на проблемах боротьби за рівність.

Того року, на цей день припало свято єврейського народу, до якого належала і Клара Айснер-Цеткін, – Пурим. Згідно Біблії, книга Естер (Есфір), перський цар Ксеркс, через намову лихих людей, хотів знищити весь єврейський народ. Але Естер переконала коханого царя помилувати її народ, і більше того, помститися його ворогам.

Е. Лонг. Королева Естер. 1878 р.

Ксеркс пристав на пропозицію Естер, «і били юдеї всіх своїх ворогі́в, побива́ючи мече́м, і забиваючи та вигу́блюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею» (Естер 9;5). «А решта юдеїв, що жили по царськи́х окру́гах, зібралися та й стали до бо́ю за своє життя, і відпочи́ли від ворогів своїх. І позабива́ли вони між своїми нена́висниками сімдеся́т і п'ять тисяч» (Естер 9;16, переклад І. Огієнка). В пам’ять про ті погроми юдеї святкують Пурим.

Чи заговорив у Клари Цеткін голос предків, чи то був збіг обставин, але її заклик пролунав під час саме цього свята.

Клара Цеткін (ліворуч) і Роза Люксембург

Ідею Цеткін почули і підтримали, але в перші роки жіночі маніфестації відбувалися просто в один із весняних днів, як і свято Пурим. В 1911 році 19 березня акції на підтримку прав жіноцтва відбулися в Німеччині, Австро-Угорщині, Швейцарії та Данії. Наступного року схожі заходи відбулися 12 травня.

8 березня 1914 року до соціалістів вище згаданих країн, долучилися ліві політики Нідерландів та Російської імперії. Ініціатором проведення акцій за рівні права жінок на Росії стала Олександра Коллонтай – приятелька Цеткін, що по-марксистськи заперечувала право на існування сім’ї та приватної власності.

Коллонтай, як і всі комуністи, мріяла зруйнувати весь традиційний устрій життя «до основанья, а затем» побудувати нове життя. В якому для родини не залишалося місця. Чоловіки та жінки мали працювати на благо диктатури «пролетаріату», дітей виховували б дитячі будинки, а харчуватися всі повинні були в закладах «Общепита».

Замість традиційного шлюбу Колонтай марилося царство вільного кохання, де «віддаватися першому зустрічному чоловікові треба так само легко, як випити склянку води».

У перші роки після захоплення влади більшовики робили намагання реалізувати проект ліквідації родини і приватної власності на практиці, але «неразвитое сознание народных масс» стало на заваді цим планам. На згадку про ті плани московського комунізму залишилися заклади «Общепита» та експерименти Антона Макаренка, що виховував у своїй комуні «людей новой формации» під пильним наглядом НКВД.

Метаморфози «свята» 8 березня в СССР

8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 року жінки Петрограду влаштували акції масового протесту проти участі Російської імперії у Першій світовій війні. Протести перейшли в заворушення і загальний страйк, що спричинили зречення царя Ніколая ІІ від престолу.

Більшовики вирішили святкувати за обома стилями дату події, що дала старт Лютневій революції, яка завершилася Жовтневим більшовицьким переворотом.

23 лютого влаштували День Червоної армії і флоту. За іронією долі, до цього «свята» виявився причетним коханець Коллонтай – Павло Дибенко. Саме його в лютому 1918 року ВКП(б) послало зупинити німців під Нарвою, і саме він накивав звідти лаптями аж у Самару, ледь почувши, що німці прямують на місто.

Павло Дибенко і Олександра Коллонтай. 1919 р.

Варто відзначити, що Дибенко ретельно дотримувався ідеї коханки про «склянку води». Але Коллонтай це чомусь не подобалося – вона ж вигадала це для себе і народних мас, а не для свого любаса.

1922 року СНК РСФСР оголосив 8 березня днем об’єднання робочого класу довкола РКП(б), боротьби з голодом та жіночим безробіттям. В наступні роки 8 березня використовувалося для пропаганди серед жіноцтва ідеї працювати на рівних з чоловіками задля блага вождів світового пролетаріату. За планами ленінсько-сталінської камарильї, чоловіки мали йти помирати в боях «за торжество мировой социалистической революции», а жінки – працювати за себе і чоловіків.

Нужденне життя в комуністичній імперії змусило жінок йти на роботу – у 1937 році понад 35% (9 мільйонів) робітників, колгоспників і службовців становили жінки.

Після Другої світової війни ідею світової революції відклали на невизначений час. Виникла потреба компенсувати величезні людські втрати, понесені у війні через тупість і невігластво комуністичного керівництва СССР. В день 8 березня наголос почали робити на материнстві, святкування відбувалися без помпезних урочистостей.

8 березня 1944 року сталінські карателі влаштували справжній злочин – депортацію балкарського народу.

День 8 березня. Поштова марка СССР. 1947 р.

В 60-ті роки приходить час нових гасел, на кшталт «Радянські жінки — найщасливіші жінки у світі!». В 70-ті вводиться урочисте святкування дня «найщасливіших жінок» в дитячих садочках та школах.

На сьогодні 8 березня офіційне свято в Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго, Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї, Росії, Уганді та країнах, що здобули незалежність з розпадом комуністичної імперії СССР.

Варто відзначити, що поневолені колись Москвою Польща і Чехія, які зараз не вважають 8 березня державним святом, за рівнем життя і економічними показниками доганяють найрозвиненіші країни Європи. Натомість, як більшість українців повторюють блазенське висловлювання: «Какая разница!», і святкують 23 лютого, 8 березня і 9 травня, та їздять на заробітки в Польщу та Чехію.

Може годі вже триматися за Совок, та розпочати справжні реформи в державі, як це зробили наші західні сусіди?