Сталінізм як сутність московства

 

Чекістська трійця

  Інформації про злочини комуністичних режимів в наш час більше ніж достатньо. І все ж, попри надзвичайну кількість і якість свідчень про злодіяння більшовизму та його лідерів, для більшості московства Сталін залишається одним з найпопулярніших персонажів московської історії.
  Лише до певної міри це можна пояснити низьким культурним і інтелектуальним рівнем пересічного московина, який знаходиться під впливом некритично засвоєної пропаганди чекістської влади, що панує на Московщині до сьогодні.
  Будь-яка пропаганда неефективна, якщо потрапляє в середовище, не готове її сприйняти. Крім того, багато московських інтелігентів (зазначимо: це слово не тотожне поняттю «інтелектуал», і введено в обіг московства в 1845 році Віссаріоном Бєлінським, і згодом популяризоване Петром Боборикіним) вважають Сталіна взірцевим правителем.
  Отже справа не тільки в некритичному сприйнятті пропаганди. Симпатії до Сталіна – похідні від московського менталітету та історії.

Отець Сталін: «Черт возьми! Хорошо же убивает ЧК!»

  Почнемо з історичних подій. В часи панування комуністичної ідеології здійснена потужна атака на релігійну віру. Найбільш стійкі пішли на смерть за свої переконання, але більшість почала коливатися разом з лінією комуністичної партії, тобто зріклася віри.
  Зречення більшості конформістів лишилося поверхневим. Новоспечені атеїсти не ходили до храмів, не шанували святинь, але на підсвідомому рівні лишалися релігійними.
  Духовна порожнеча, відсутність зрозумілої життєвої мети, свобода вибору, лякали одвічних московських холопів. Перед учорашніми «рабами божими» постав страх невизначеності, який погрожував затопити особисту психіку хаосом божевілля.
  Єдиний порятунок – прихилитися до джерела могутності, в якій слабка індивідуальність поглинається архетипом колективного підсвідомого (або в містичних поняттях – еґреґором).

Пам'ятки Совєтського Союзу. Проект плакату туристичної реклами.

  Архетип, згідно вчення Карла Юнга, може набувати різноманітного змісту, в прямій залежності від спроможності кожної конкретної людини його вмістити. Більшість малоосвічені маси московства в 20-ті роки минулого століття замінили православ’я на комунізм. На місце православного пантеону прийшов більшовицький.
  Сталін перетворився на живого бога, і вище духівництво Московської православної церкви, починаючи з єпископа і вище, стали агентами ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ, а в подальшому – КГБ-ФСБ, славлячи культ чергового кремлівського вождя.
  Комуністична пропаганда не спрацювала б, якби не потрапила на родючий ґрунт «загадочной русской души». Яка стояла, і перебуватиме до останку, на трьох китах історичної традиції: кріпацтві, чиновницькій сваволі і московському імперіалізмі.

Слідом за лідером

  В загальному підсумку це означає сприйняття рабства як природного стану людського існування, прагнення запобігати перед вищими, та пригнічувати підлеглих, цькувати всіх, хто наважився відокремитися від юрби.
  Яскравим свідченням цієї установки колективного підсвідомого можуть слугувати прислів’я та приказки:«Ты что – самый умный?», «Не высовывайся!», «Я начальник – ты дурак!»; «Не умничай!», «Со свиным рылом в калачный ряд», «По одежке протягивай ножки» та їм подібні.
  Це добре розуміли класики московської літератури: «Нация рабов, сверху донизу – все рабы» (Чернишевський); «Низкая душа, выйдя из-под гнета, сама гнетет» (Достоєвський).
  Рабський стан холопської душі компенсувало переконання у величі московства, породженого величезними розмірами імперії, що панувала над поневоленими народами. Прояв манії величі можна й дотепер спостерігати навіть в упосліджених московських безхатьків – більшість з них радо оповість, що завдяки військовій потузі Московщину боїться весь світ.
  Ось це «нас бояться!» наповнює сенсом буття кожного москвина. Ще б пак – «ми» такі сильні, хоча більшість з цих «ми» животіє в злиднях і повному безправ’ї перед можновладцями.
  Уся московська історія – нескінченне повторення одного й того ж сценарію. Спочатку «сильний правитель» намагається здійснити задуми світового масштабу, які б мали вивести Москву на рівень якщо не володаря світу, то хоча б одного з провідних гравців світової політики.
  Потуга супроводжується дикою сваволею самодержця і повним виснаженням сил підвладного населення. Після діянь таких «героїв» як Іван Грозний, Петро I чи Сталін країна зазнає повного розорення. Ось тоді московство починає каятися та шпетити своїх померлих деспотів.
  Процес триває не довго – поки не назбирають трохи сил для нового утвердження великодержавного шовінізму. За яким настає виснаження, коротенька спроба каяття, і знов усе спочатку.

Союзник Сталіна

  Сталін якнайбільше догодив московському архетипові: він повернув кріпацтво ВКП(б); створив суспільство масового рабства, що прагнуло підкорити весь світ, під виглядом «світової революції»; виплекав ненависть до свободи та інакодумства; розбудував державний лад з пануванням карателів-чекістів, які жорстко нав’язували всі суспільні норми, аж до анекдотів, які можна було розповідати.
  Жоден з попередніх правителів Московії не може зрівнятися зі Сталіним ані в жорстокості, ані в масштабі насильства та примусу. За це його і люблять холопські душі. Для них «вождь всех народов» – уособлення особливого шляху Московії, який здоровий глузд збагнути не може. Або як висловився їхній класик про ірраціональність, а точніше мазохізм, московської душі: «Умом Россию не понять!».
  Саме знаменне – московству це подобається. Вони схвалюють цькування і навіть вбивство усіх, хто прагне стати в обороні людської гідності. Згадайте долю Андрія Сахарова, Анатолія Марченка, Валерії Новодворської.
  Завдяки «сталінській» складовій московської ментальності частка виправдувальних вироків у судах по кримінальних справах і в наш час не перетинає позначку в 1%. Каральні органи використовують тортури для отримання «щиросердних зізнань», які радо визнають прокурори та судді, нехтуючи презумпцією невинуватості. Бо саме така практика панувала в часи сталінізму.

«Мир!»

  Менталітет московства унеможливлює будь-які демократичні реформи, нехтує найкращі закони, якщо вони суперечать сутності «сталінізму».
  Сутності, яка прирікає переважну більшість її носіїв на злиденне життя та страждання.
  Сталінізм становить основу ідентичності московства, якої вони не можуть позбутися. Москвинам нестерпно бачити гідні умови існування інших народів. Поліпшити умови свого життя московство не спроможне, отже лишається єдиний вихід – змусити інших жити гірше за себе. У цьому полягає «загадка русской души» і московська національна ідея.

Шаміль Басаєв про Росію

  Це прагнення завжди становило стрижень московської політики. Нічого не змінилося – в останні десятиліття ми бачимо, як Росія не шкодуючи сил і коштів прагне стати на заваді спробам поневолених народів, вирватися з імперської трясовини. Москва принесла війну в Молдову, Азербайджан, Грузію, Ічкерію, Сирію, Україну…

  Московські чекісти стріляли в наших батьків та дідів, і зараз зазіхають на життя наших дітей та онуків. Чи не прийшов час назавжди покінчити з московськими імперіалістами?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!