Сторінки

субота, 27 жовтня 2018 р.

Петро І «Великий» – божевільний цар Московії


Петро І «Великий» – божевільний цар Московії

 
Лев Толстой про Петра І
  Аналіз життя та зайнятості Петра І, дозволяють стверджувати – після Прутського походу цар був маріонеткою на троні, і не займався державними справами. Про що свідчать документи тієї епохи: щоденний розклад царя, його подорожі та інше.
  У цій розвідці розглянемо психічні особливості царя Московії, та їх вплив на здатність Петра керувати державою.

Розумові здібності та виховання

  Освіта Петра була кепською з кількох причин.
  Як наймолодший син царя Алексія Михайловича, він не вважався спадкоємцем трону, отже і навчали його абияк. Для порівняння: старшого брата Петра – майбутнього царя Федора Алексійовича навчав Симеон Полоцький – найосвіченіша людина тодішньої Московщини. Тому Федор вільно володів кількома мовами і мав високий рівень освіти для свого часу та країни.
  Петра навчав хронічний алкоголік дяк Нікіта Зотов. Майбутній цар навчився читати, писати з грубезними помилками, рахувати, церковному співу та ознайомився з Євангелієм.
К. Лебедєв. Зотов навчає молодого Петра І. 1913 р.
  Мабуть Зотов більше й сам не знав та не вмів. Крім того, дала взнаки друга причина поганої освіти царевича Петра. Він не міг спокійно всидіти на місці кілька хвилин, не міг довго зосереджувати увагу на чомусь.
  У наш час це зветься  синдромом порушення концентрації уваги та гіперактивністю (СДУГ). Людям з таким синдромом важко сприймати інформацію: водночас стрімко виникають та зникають кілька різних імпульсів, увага постійно перестрибує з одної думки на іншу, практично не можливо зосередитись на чомусь на більш-менш тривалий час, панує імпульсивність.
  Така ж історія трапилася з царевичем Петром. Він постійно намагався позбутися вчителя й навчання. Аби вчитель не заважав Петрові розважатися, царевич наказував прив’язувати Зотова,  як ланцюгового пса. Щоправда в’язали дяка не за шию, а за пояс. Іншим кінець мотузки закріплювався на дереві. Аби вчитель не сумував йому лишали горілку для заспокоєння душі та рядно, аби потім на ньому він зміг би подрімати.
  Зотов використовував відповідні стимули, щоб утримати Петра «за партою». Тому, що царевич не міг зосередитися на читанні, дяк використав інноваційні методи навчання. Оскільки для дитини малюнки цікавіші за тексти, Зотов замовляв у Наталі Кирилівни (матері Петра) книжки з малюнками. З цією метою виготовили цілу купу «потішних» зошитів – своєрідних підручників-коміксів для майбутнього «Великого» Петра.
  Існують перекази, що Нікіта Зотов аби вгамувати непосидющого Петра, частував хлопчика горілкою. Той трохи заспокоювався і отримував здатність, на певний час, зосередитися на навчанні.
  Унаслідок такого навчання Петро до самої смерті писав з кричущими помилками. Хоча він знав кілька мов, які вивчив у процесі спілкування з іноземцями, але і в розмові, і письмово, користувався мішаниною московських, німецьких та голландських слів. Ніхто і ніколи не бачив Петра за серйозною літературою – дорослим він читав документи, газети або переглядав книжки з малюнками.
  Із професійних навичок він засвоїв токарську справу, елементи ковальства та теслярства, навчився користуватися компасом та астролябією. Наскільки такі вміння необхідні для керівника держави – питання риторичне.
  Мабуть до кінця днів Петро не позбувся синдрому гіперактивності. Проявилося це як потреба в законотворчості. За понад тридцять років царювання Петро І власноруч (!) написав понад 20 тисяч указів.
  Він намагався регламентувати все і вся: як і чим косити сіно, як прибивати підбори на взуття, як фарбувати човни, як будувати пічки в хатах, та багато подібного.  Цар Петро навіть наказував: «Подчиненныйй перед начальником должен иметь вид лихой и придурковатый, дабы разумением своим не смущать начальство».
 
Невідомий художник 17 ст. Портрет Петра І
  Петро ніколи не опанував вміння пристойного поводження під час спілкування. Він не вмів підтримати світську бесіду, не розумів, які теми не варто обговорювати з іншими. Курфюрстиня Бранденбурзька Софія Шарлотта залишили спогади про зустріч з царем Петром, або як він називав себе – Петром Михайловим, під час Великого посольства 1697 року. На початку зустрічі цар знітився, закрив обличчя руками, і бубонів, що не може говорити. Потім трохи оговтався та розповів Софії Шарлотті як власними руками катував стрільців.
  За столом Петро поводився, м’яко кажучи, не ґречно: гучно плямкав, запихався їжею, яку шматував руками, і з повним ротом намагався щось оповідати. Курфюрстиня поблажливо поставилася до Петрових вибриків, бо вирішила, що це вияв не спотвореного культурою, природного поводження дикуна. Можливо вона мала рацію, і справа не в невихованості Петра, а в особливостях московської культури тих часів.

Алкоголізм

  Вище згадувалося як Петро уживав хмільні напої разом з учителем Нікітою Зотовим. Можливо це просто легенда, але виникла вона на ґрунті алкоголізму Петра в дорослому віці. Сучасна медицина відзначає, що багато з тих, хто в дитинстві страждав на синдром гіперактивності, в дорослому віці схильні до алкоголізму та наркоманії.
С. Кирилов. Портрет Петра І. 1995 р.
  Пив Петро І із розмахом та системно. Задля пошанування Бахуса та Івашки Хмельницького цар створив «Всепьянейший Собор» і власною рукою написав для нього статут.
  Статут регламентував процедуру обрання голови Собору – князя-папи, 12 кардиналів, єпископів, архімандритів та дияконів. Першим князем-папою став учитель Петра – Нікіта Зотов.
  Головна вимога до членства Собору – бути п’яним повсякчас і ніколи не лягати спати тверезим. Істотно, що під час зібрань Собору всі члени, добряче заливали за комір.
  Під час посвячення прозеліта запитували чи п’є він. Отримавши ствердну відповідь ряджені тягли його до діжки з вином, на якій сидів князь-папа, з яйцем в одній руці, та зв’язаними хрестом люльками – в іншій. Він благословляв новонаверненого і починалася пиятика.
  Із цього зібрання алкогольних однодумців і вилупилися всі пташенята гнізда Петрового. Собор збирався до останніх років життя Петра. Пили багато, але цим не обмежувалися.
  Витівки сп’янілих соратників Петра інколи перетворювалися на акти справжнього садизму: зафіксовані надування людей ковальськими міхами через задній прохід, забивання в анус воскових свічок та інші звірства.  

Садизм

  Звичайно, можливо списати жорстокі витребеньки «Всепьянейшего Собора» на потьмарений спиртними випарами мозок царя Петра та його товариства.
  Але це тільки частина діянь Петрових. Інші виявилися ще жорстокішими. Пригадаємо лише деякі з них, найбільш характерні.
  Ходили чутки, що мати Петра – цариця Наталя Кирилівна зраджувала чоловіка, царя Алексія Михайловича. Коханцями цариці вважали її рідного брата Федора, і (або) двоюрідного брата Петра Фомича Наришкіна.
  Федор Кирилович Наришкін не міг бути батьком першого російського імператора, бо на момент народження Петра рідному брату цариці Наталі налічувалося всього вісім років. І тим не менше, цар Петро І піддав рідного дядька жахливим тортурам, з однією метою – дізнатися хто його справжній батько. Катування на допитах Федора Наришкіна проводив особисто цар Московії. На всі тортури Наришкін відповів: «Чорт його знає, чий ти син!»
  Якщо Петро не панькався з рідним дядьком, ще менше він зважав на почуття першої дружини – Євдокії Лопухіної. Її дядька стратили за царським наказом.
  Не залишив її в спокої цар Петро і після того, як розлучився та запроторив в монастир. Там до неї прийшло справжнє кохання.
  Цар Петро, що вже давно мав іншу дружину – Єкатерину, вирішив жорстоко покарати свою колишню та її кохану людину – майора Степана Глібова. Глібова піддали жорстокій страті, а Євдокію змусили спостерігати за багатогодинною агонією коханого. Докладніше про цю подій розповідається в статті «Петр І: царская любовь».
М. Ге. Петро допитує царевича Алексія у Петергофі. 1871 р.
 
  Але на цьому страждання Євдокії не скінчилися – Петро жорстоко вбив їх спільного сина – царевича Алексія. Ненависть батька до власної дитини просто вражає – царевича прирекли на страту за надуманими звинуваченнями, навіть не спромоглися зліпити хоч якусь вірогідну подобу важких звинувачень. Усе, що змогли поставити Алексію в провину – негативні висловлювання його друзів про царя Петра.
  І тим не менше, 24 липня 1718 року, царевичу Алексію Сенат виніс смертний вирок. Щоправда, до страти не дійшло – Алексія катували так, що він помер від тортур через день після винесення вироку.
  За офіційною версією — від апоплексичного удару, але подейкували, що рідний батько сам відтяв йому голову. Можливо, що це все плітки, але поява такої версії знаменна.
  Цар Московії наказав стратити власну коханку Марію Гамільтон, особисто спостерігав за стратою, а потім підійшов до плахи, узяв в руки відтяту голову Марії та поцілував її.
В. Суріков. Ранок стрілецької страти. 1881 р.
  На тлі мордування родичів, уже зовсім буденно виглядає масова страта стрільців. Уся їх провина полягала в тому, що вони не схотіли служити по далеких залогах і прагнули повернутися додому в Москву. Петро І наказав пришити стрільцям змову з царівною Софією, але попри нелюдські катування, ніяких переконливих доказів змови і заколоту отримати не вдалося.
  Цар Петро повелів боярам особисто страчувати стрільців, що означало нечувану наругу над боярством – але нічого, московські можновладці мовчки проковтнули глум та вбивали людей.
  До безглуздих вбивств та страт варто додати напади шаленої люті, під час якої Петро бив і калічив людей. Найвідоміший випадок – напад на полковника Шеїна.
  Царю хтось повідомив, що полковник брав хабарі за призначення на різні посади в своєму полку. Петро І навіть не намагався з’ясувати, наскільки обґрунтовані чутки. Він вихопив шпагу і кинувся вбивати Шеїна.
  Йому стали на заваді князь-папа Нікіта Зотов, князь-кесар Федор Ромадановський, друзі і коханці Франц Лефорт та Александр Меньшиков. Їм вдалося стримати Петра від убивства, натомість усі рятівники отримали легкі поранення.
  Відомі й інші випадки немотивованих вбивств. Так під час захоплення Нарви московським військом в 1703 році, почався грабунок міста. Петро вихопив шпагу та вбив першого ліпшого із своїх вояків, бо той потрапив під гарячу руку.
  Зазвичай агресію та жорстокість породжує страх. Петро І був великий страхопуд!

Фобії

  Цар Петро – здоровань зростом понад два метри, вузькими плечима, маленькою головою, руками та ступнями, зате з великими черевом та дупою, дуже боявся тарганів та інших комах.
І. Шемякін. Скульптура Петра І
  Також московський цар боявся великих помешкань та високих стель. Аби подолати царський жах, слуги робили йому невеличкі намети в помешканнях. В Голландії досі показують шафу, в якій спав Петро І.
   Утім цим не обмежувалося – час від часу на Петра накатував панічний страх. Перший документально зафіксований напад паніки трапився 7 (17) серпня 1689 року. Хтось поширив чутку, ніби на село Преображенське, де жив цар Петро та його прихильники, йдуть люди царівни Софії, щоб вбити молодого государя Московії.
  Петро ледь зачув про це, серед ночі скочив на коня чи то повністю голий, чи в нічній сорочці, і чкурнув до Троїце-Сергієвської Лаври, аби сховатися за її мурами.
  Інший відомий випадок – втеча з під Нарви 1700 року, коли цар полишив армію, і шведський король Карл XII розбив її вщент.
 
Г. Седерстрем. Перемога при Нарві. 1910 р.
  Під час оточення московської армії на річці Прут (1711) навіжений  Петро І у розпачі гасав по військовому табору, бив себе в груди та мукав як бугай, не в змозі вимовити бодай слово.

Припадки

  Цар Петро І страждав на нервові тіки. Поза сумнівом давав взнаки генетичний тягар притаманний Романовим.
  Сучасники згадують, що під час нервової напруги в Петра починав смикатися лівий бік обличчя, закочувалися під лоба очі, так, що лишалися видимими самі білки. У важких випадках починала сіпатися ліва рука, і все припинялося після втрати свідомості.

Сексуальні розлади

  Збереглися свідчення, що цар Петро мав високу сексуальну активність та злягався з багатьма жінками. Жінки поступалися перед жорстоким царем, швидше зі страху, ніж від пристрасті. Відомо, що Петро був слабеньким коханцем – усі його дружини та офіційні коханки, за винятком Марії Кантемир, йому зраджували.
Невідомий художник. Портрет А. Д. Меньшикова. 1716 - 1720 р.
  Крім того, збереглися відомості про гомосексуальний нахил Петра І. Серед його коханців фігурують: Лефорт, Меньшиков, Ягужинський, низка царських денщиків.  Докладніше про це повідомлялося в розвідці «Петр І: царская любовь», до якої й спрямовуємо читачів.

Висновки

  Це далеко не повний перелік психічних проблем та розладів царя реформатора Московії. Але й наведених фактів, достатньо, щоб упевнитися – з такими психологічними проблемами не можливо ефективно керувати державою та вдало реформувати країну.
  Він цього й не робив – а виконував лише функцію ширми, за якою ховалися «птенцы гнезда Петрова» спритні хлопці, тогочасний відповідник кооперативу «Озеро», що розкрадали Московське царство. Наслідком Петровського царювання стало скорочення населення Московщини на 25%, економічна криза та створення прообразу тоталітарної держави.
  Після смерті царя Петра, його «пташенята» почали чубитися в боротьбі за владу і досить швидко зійшли з політичної сцени. На заміну режиму Петра І – маріонетки на троні, прийшли цариці. 
  У продовж більшої частини XVIII столітті престол Російської імперії посідали переважно жінки, які керували державою через своїх коханців та фаворитів. Але ця тема заслуговує окремої оповіді. 


Відео версія українською мовою


Версія ютуб-каналу "hrendyabliki"



Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

2 коментарі:

  1. Була Пруссія. Стала РУССіЯ. Петро1
    "відрубав" букву, щоби нову назву для своєї Держави здобути. Але вікно в Європу рубав,рубав, та й таки не прорубав! Навчав іностраним
    язикам своїх бояр, та так й навчив.
    Але “залізну“ дорогу побудував від
    знань, що дорога повинна рівною бути й накреслив рівну лінію на папері! Тому через болота, на кістках численних каторжників побудована “залізна“дорога із
    Петербургу в Москву.
    Самодур. САМОДЕРЖЕЦЬ. #2020березень22.

    ВідповістиВидалити