Перлини української міфології в казці «Телесик»

  

О. Угланов. Між небом та землею

  Здавалося б – невеличка казка, знайома практично кожному українцю з дитячих літ. Що в ній надзвичайного? Тим не менше, казка «Телесик» містить матеріали про подорожі до світу мертвих, надзвичайні засоби оздоровлення дітей та складні уявлення давніх українців про устрій Всесвіту.

Важливі деталі

  Пригадаємо основні моменти казки. Телесик – дитина, що з’явилася на світ у чарівний спосіб: його витесали з дерева. «Баба зачала її бавити, а дитинка ожила, і зробився живий хлопчик». Дитині зробили золотий човник та срібне весельце, і він пішов рибалити. Час від часу мати приносила йому їжу, викликаючи на берег. Підступна стара змія, за допомогою коваля, зробила собі голос матері Телесика, покликала хлопчика на берег та викрала його.

  Після цього доручила Зміючці Оленці засмажити хлопчика в печі. Та зробила три невдалі спроби, після чого Телесик запропонував Оленці показати, як слід правильно сидіти на хлібній лопаті. Зміючка сіла, і Телесик відправив її в піч. Стара змія та її гості поласували печенею з Оленки, вважаючи, що наїдок з Телесика. Хлопчик не втримався і доповів їм про справжній стан речей, заздалегідь зайнявши стратегічну позицію на високому яворі. Змії намагалися перегризти явір, зіпсували зуби і пішли лікуватися до коваля.

  Телесик звернувся до гусей-лебедів, із проханням віднести його додому. Усі птахи знехтували проханням, крім останнього. Він врятував хлопчика. Телесик прибув додому в мить, коли батьки їли пироги, і попрохав собі наїдку, повідомляючи, в такий побит, про своє повернення. Батьки Телесика спочатку хотіли зарізати птаха, але на прохання сина нагодували та відпустили.

Космічна символіка

  Срібне весельце, золотий човник – в українському фольклорі епітети небесних об’єктів, притаманні колядкам та щедрівкам.

  «Мису золота, а другу срібла,

            Покуєм собі золоті човна                 

     Золоті човна, срібні весельця.

    Ударили човна по-під паркани,

     Цо ся паркани бай поздригали,

         Цо їм вершечки ба й поспадали».

  Цю колядку наводить Ксенофонт Сосенко із зазначенням, що і «срібне весельце», і «золотий човник» – символи Місяця. (Ксенофонт Сосенко. Культурно-історична постать Різдва і Щедрого вечера. Львів: 1928. – С. 192).  На човні Телесик ловить рибу. Сосенко вважає, що риби також «є символами місяця та його культу» (С. 143). Культ місяця, в свою чергу, – культ предків, охоронців та добрих геніїв нащадків свого роду (С. 131).

  Зв’язок різдвяних свят з культом предків відзначається більшістю дослідників українських традиційних вірувань. Як і зв’язок з основним зайняттям давніх українців – землеробством. Пригадаймо найдавніший атрибут різдвяних свят українців – Дідух, сніп найкращого збіжжя, зазвичай виготовлений з першого чи останнього снопа, який, водночас, символізував і добробут, і врожай, і дух померлих предків, і оберіг роду.

  Ще один сюжетний елемент вказує на приналежність «Телесика» до переказів пов’язаних з Різдвом. Коли хлопчик повернувся додому, його батьки ласували пирогами. Пиріг – традиційна різдвяна страва, яка, на думку Ксенофонта Сосенка, символізує місяць (С. 132).

  Причетність казки про Телесика до обрядів пов’язаних з Різдвом пояснює момент чарівних обставин народження хлопчика. Його витесали з дерева. Різдвяні обряди іншого слов’янського народу – сербів, передбачають спалення Бадняка, поліна із сучком, яке уособлює старий рік та змію, що мешкає в корінні Світового дерева. Спалення Бадняка символізує початок нового річного циклу та народження нового Сонця – Божича.

В. Крижанівський. Божич Коляда

  В українців цей звичай зберігся дещо в іншому вигляді. На початку свята видобувається новий вогонь. Його розпалювали на припічку з дванадцяти полін, зібраних протягом дванадцяти днів. Схожість усіх слов’янських різдвяних обрядів дає підстави стверджувати, що народження Телесика з дерева = народження Божича з Бадняка.
  Мотив змагу хлопця в човні зі змієм, якого символізує Бадняк, наявний і в колядках. (К. Сосенко. Культурно... С. 143):

«Поплинь, поплинь... човен

А в тім човні білий молод;

             Струже стрілоньки з малиноньки;

     Хоче пострілити люту змію

      Він до неї постріляє,              

       А вона до нього промовляє:» 

  У цій колядці фактично зображено сюжет зустрічі та боротьби Телесика та «старої змії», тільки в казці Телесик не мав стріл, тому змушений не нападати, а боронитися.

Оздоровлення кволих дітей

  Цим зв’язок казки з українськими обрядами не вичерпується. Центральний момент казки – саджання в піч хлопчика. Такий звичай дійсно існував в Україні ще в 19 столітті, «відомий на Поділлі, у Волинському Поліссі, в Київській, Чернігівській і Харківській обл. Згідно зведеного опису Ю. Талько-Гринцевича, баба-знахарка брала на світанні непочату воду з трьох криниць, замішувала з нею тісто, пекла його, та після виймання хліба з печі, засовувала туди на лопаті дитину. Як і скрізь у східних слов’ян ритуал, як правило, супроводжувався діалогом. Наприклад у Харківській губ. в той час, як баба-знахарка саджала дитину до печі, її мати тричі обходила довкола хати, щораз зазираючи у вікно, та питаючи: «Що ти бабусю робиш?» Знахарка відповідала: «Хліб гнитю!». (А. Л. Топорков. «Перепекание» детей в сказках восточных славян. С.-П.: Фольклор и этнографическая действительность. 1992. – С. 115)
  Вважається, що робилося це з метою оздоровлення дітей народжених завчасно, кволих, хворих на сухоти та з подібними проблемами. Вважалося, що така дитина не «допеклася» в материнському череві, тому її повертали в символічне черево – піч, щоб народилася заново. Дитина ототожнювалася з хлібом, у деяких випадках її обмазували житнім тістом, перед подорожжю в піч.
  Як відзначає Топорков, подорожі інколи завершувалися смертю дитини. Саджання в піч розглядалося не тільки як повернення до материнського черева з метою «допекти» дитину, а й невеличку мандрівку в царство смерті, з якої не всім удавалося повернутися.

Мандрівка до Вирію

  У казці «Телесик» знаходимо підтвердження, що герой потрапив до світу мертвих. Так рятуючись від змій, він закликає гусей порятувати його: «Гуси, гуси, лебедоньки, Візьміть мене на крилоньки, Та й понесіть до батенька. В батька є що їсти, пити, В чім хороше походити».
  Гуси й лебеді – переважно перелітні птахи. Восени відлітають у вирій, весною повертаються. Вирій – рай, де живуть боги і душі предків. Там росте Світове дерево, в казці його символізує явір, який у цій якості зустрічається і в українських колядках. На верхівці дерева живуть птахи (гуси з казки), та душі померлих (Телесик).

Світове Дерево

  Телесику вдалося повернутися з вирію, він отримав необхідні сили для подальшого життя. Правда Телесик замість себе відправив у піч Зміючку Оленку. Повертаючись до розвідки Топоркова, пригадаємо його тлумачення цього факту.
«З психологічної точки зору переосмислення ритуалу в казці можна пояснити як її інвертування з точки зору дитини. Легко уявити, що саме так могла змалювати «перепікання» дитина років 4-5: баба-знахарка хотіла засунути хлопчика на лопаті в піч, а той надурив її та саму відправив у вогонь» (Топорков... С. 117).
  Цікава думка, та найвірогідніше казка написана не з точки зору дитини. Топорков послуговувався переважно московськими варіантами казки, де головним опонентом дитини виступає Баба Яга. Тому дослідник не побачив головного. Хлопчика з української казки хотіла спекти «стара змія». Змії живуть у корінні Світового дерева, в казці «гризуть» його з низу. Це той самий змій, якого уособлює Бадняк. Перемога Телесика над змією символізує Різдво Божича (у сербів), а в українській традиції це зветься Різдвом Світла Дажбожого – народженням нового світла.
  Дажбог посилає пташок, серед них гусей та лебедів, на землю з ключами – відімкнути землю для весни і нового річного циклу.
  Дажбог син Сварога, тобто Сварожич. Українська традиція вважає Сварожича небесним ковалем, покровителем ковалів земних. Саме тому в казці коваль допомагає «старій змії» – світ цілісний, у ньому все пов’язане, без неї Різдво не відбудеться.

Стара Змія та Баба Яга

В. Васнєцов. Баба Яга

  Образ Змії з «Телесика» амбівалентний – він поєднує в собі лихий і гарний початки. Звернімо увагу на неукраїнські відповідники казки. Там діє Баба Яга – персонаж, що зустрічається у всіх без винятку слов’ян. Що свідчить про величезну давність образу.
  В інших казках Баба Яга допомагає герою знайти обійстя свого ворога: Змія або Кощія. Кощій – уособлення злих, ворожих мерців. Тобто Яга – провідник до світу мертвих. Без неї герой ніколи б туди не потрапив, а головне – не зміг перемогти та повернутися до світу живих людей. Схожу функцію вона виконує і в казці про Телесика – без неї той ніколи не побував би у вирію.
  Функцію провідника «на той світ» позначує і стійкий епітет оселі Баби Яги – «на курних ніжках». Саме на курних, а не на курячих. Кури потрапили в оповідь або через нерозуміння оповідачів, або не без зусиль християнських попів. В Україні-Русі колись існував звичай спалення померлих у човнах, які робили на невеличких стовпчиках «ніжках». Курними, тобто задимленими, ніжки ставали після ритуального спалення, що обертало тіло покійного на попіл.

Г. Семирадський. Поховання знатного руса

  Човен виконував поховальну функцію. Про це згадує Ахмад ібн Фадлан, який на власні очі спостерігав ритуал вогняного поховання руса у Волзькій  Булгарії. Телесик рибалив на річці, що відділяв світ мертвих від світу живих. Пригадаємо, він мав пройти через вогонь печі, своєрідне вогняне поховання.

  Вогняною змальовує річку Пучай, в українській билині «Добриня і Змій», матінка Добрині: «Люта і сердита Пучай-річка: її перша течія як вогнем січе, від середньої течії іскри сиплються, а від третьої течії дим стовпом валить із жаром-полум’ям».Добриня не послухав неньку, пішов купатися на річку і зустрівся зі Змієм (Телесик також), та зміг перемогти його (як і Телесик своїх ворогів), та повернутися додому.

  Повернімося до Баби Яги. Походження імені Яга може вказувати на здатність зцілювати інших людей. У Вікіпедії, в статті «Баба Яга» читаємо:

  «У слов'янських мовах є низка слів з коренем «яз-», «єз-», які носять негативний відтінок:  болг.єнза («рана»,«виразка»,«хвороба»), серб.jеза («жах»),старослов.  іаза («хвороба»), рос.  язва («виразка», «хвороба»),  пол.  jędza («відьма»). Корінь *(j)ęz- вважають варіантом давнішого *(j)ęg-, від якого й виводять ім'я цього міфологічного персонажа. Згідно з найімовірнішою з версій,  праслов  *(j)ęga та *(j)ęza походять від здогадного праслов'янського дієслова *ęgti. Похідні від нього дієслова не збереглися у сучасних слов'янських мовах, але схожі існують у  балтійських споріднених зі слов’янськими:  лит. engti («душити», «давити», «тіснити», «мучити») і  латис.  igt («кінчатися», «чахнути», «досадувати»)».

  Саме такий варіант радикального, ризикованого та жорсткого лікування, коли дитина могла отримати не лише опіки, а й померти, ми бачимо в обряді «допікання» дітей у печі.

  Існує ще одне тлумачення образу Баби Яги. Можливо так називали жриць, що проводили обряди ініціації, тобто посвячення дітей у доросле життя. Історія Телесика – оповідь про такий обряд. Стосовно цього тлумачення виникають великі сумніви, бо в усьому світі обряди ініціації хлопчиків проводять чоловіки.

  Утім не можна виключати, що образ Яги пов’язаний з якимось ритуальним комплексом на зразок того, що видатний історик  Рибаков назвав «Древлянською Мореною». (Б. А. Рибаков. Язычество Древней Руси. М.: 1988. – С. 213 – 223).

  Ось так, у здавалося б нехитрій дитячій казці міститься інформація про світогляд давніх українців: від уявлень про будову світу та складні космічні цикли, до обрядів святкування Різдва та незвичної для нас методики оздоровлення дітей.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!