Ведмідь – епонім Русі-України 

Бог Велес

  В українській міфології ведмідь – символ бога Велеса (Волоса = Волохатого). Волохатий – стійка народна метафора ведмедя, як для вовка – неситий. Ці прізвиська, в стародавні часи виконували функцію означення табуйованого (забороненого) через святість імені. Навіть сучасна назва – ведмідь – слово замінник. «Той, що відає медом» – це епітет, а не власне ім'я. Ім'я-табу зберіглося в інших індоєвропейських мовах, серед народів для яких ведмідь не був священною твариною.

Бог Велес

  Грецьке arktos, латинське ursus, санскрит ṛkṣa, перське /xers, вірменське արջ (ɑɹʤ/ɑrtʃʰ), гельське Artioni, албанське ari, осетинське аrs, валлійське arth, авестійське aršam, хеттське ḫartagga. В усіх наведених словах наявний приголосний (голосні не суттєві) звук [р] в корені слова, разом зі звуком, який постійно змінюється в різних народів, із закономірністю відзначеною мовознавцями. Це звуки [с], [т], [ш], [з]. У слов'янських, германських та балтських народів назва ведмедя має інші корені, ймовірно через табуювання імені, бо назви тварини явно синонімічні: німецьке Bär та англійське bear буквально означають «бурий», литовське lokys означає «тупотун», а mėsė̃dis – «м’ясоїд».

Зміни назв ведмедя в мовах різних індоєвропейських народів. Реконструкція О. Гуцуляка.

  Отже, священне ім'я ведмедя мало корінь з приголосними [рс], голосні не суттєві. Саме з такою назвою існувала середньовічна держава – Русь. Кумедно: народ, який привласнив собі історію тієї держави та звався до 1721 року московитами, а згодом – великоросами, з XX століття назвався «русские», також асоціює себе з ведмедем. Але їх ведмідь походить зовсім з інших джерел – культу цієї тварини у фіно-угорських народів, від яких походить московство.

Себастіан Мюнстер, Мапа королівства Польського та прилеглих земель, 1550 р.

  Натомість у середні віки назву Русь мали сучасні українські землі. Про це свідчать середньовічні мапи. Так називалася Україна за часів Данила Галицького, та й згодом, в складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Рутенами, русинами, роксоланами називали європейці студентів з України. До наших часів зберіглася назва «русини» для одного з українських субетносів.

  Дослідники індоєвропейської та слов’янської давнини, стверджують: Велес, якого уособлював ведмідь – бог усієї Русі, а його супротивник Перун – переважно княжої дружини. (Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М: 1979, – С. 45 – 46). Слід зауважити, що міфи індоєвропейський народів, на кшталт двобою Варуни з Врітрою, які стали підставою реконструкції Іванова і Топорова, розповідають про битву між Богом та чудовиськом, і жоден з означених міфів не містить згадки про герць двох богів. Цей факт не виключає появи переказів про суперництво Богів, що віддзеркалювали прояв конкуренції між прихильниками різних культів, як це відбувається в індуїзмі між симпатиками Вішну та Шиви.
  З цієї точки зору, гіпотетичний міф про боротьбу Велеса та Перуна, може відображати боротьбу між вічовим устроєм громадського життя Русі та прагненням князів замінити його на автократичне правління.
  Можливе інше тлумачення міфу про боротьбу Перуна з Велесом. Пригадаймо подробиці реконструкції. Велес викрав у Перуна худобу та дружину Мокош (в інших варіантах – Додолу). Аби уникнути покарання, Велес обертався на різних звірів, але найчастіше приймав подобу Змія. Саме в цьому вигляді, його сплячого на дубі, знайшов Перун, і вразив блискавкою. Велес утік та сховався під водою.

Зміїний орнамент на посуді Трипільської культури, IV тис. до н.е.

  Згідно реконструкції Велес має яскраві хтонічні ознаки. Найяскравіша з них – образ Змія, культ якого існує в Україні, ще з часів Трипілля. Але вірогідніше, що Змій – хтонічне чудовисько, яке не має нічого спільного з Велесом. У такому разі бій Перуна зі Змієм перебуває в повній суголосності з міфами інших індоєвропейських народів, і віддзеркалює одне з базових загальнолюдських культурних протиставлень верха та низу. Верх уособлює світло, царину небесних богів, світовий лад та висоти людської духовності, низ — підземний світ і хаос.
  В українській міфології існує зміїний Вирій – місце в підземному світі, де зимують змії. Еріх Нойман (Происхождение и развитие сознания. М: 1998) ототожнював хтонічнх персонажів (усіх надприродних істот пов'язаних з лоном Землі) з уроборосом.
  Уроборос – змія, що кусає свій хвіст, в міфології різних народів символ нескінченності (звідси походить і математичний знак нескінченності). Карл Густав Юнг вважав уроборос архетипом темряви та руйнації, а також родючості та творчості. Тобто це ті самі підземні (хтонічні) сили, які народжують рослини та поглинають усіх померлих.

Уроборос. Малюнок Теодора Пелеканоса в алхімічному трактаті 1478 р.

  Нойман вважав уроборос самою ранньою стадією розвитку свідомості, тим ступенем де все, як зовнішній так і внутрішній світи, перебувають у нероздільній цілісності.
  Перун уособлює образ героя, що народив сам себе, або був непорочно зачатий, і став на герць проти жахливого Змія. У наслідок двобою відбулося творення самості, відбулася індивідуація – виділення та протиставлення себе первісній цілісності уробороса.

  Мотив змієборства – один з центральних в українській міфології. Крім Перуна можна пригадати багато інших героїв: Покотигорошка, Кожум'яку, царевичів-змієборців, що засвідчує розвинений рівень свідомості наших далеких предків.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!