З Ордою проти Твері: забуті подвиги Івана Калити

 

Великий князь Московський Іван I Данилович Калита

  З часів правління князя Івана Калити на небокраї Золотої Орди почала сходити московська зірка. Вивищення Калити і його старшого брата Юрія Даниловича не випадкове – в їх жилах струменіла кров Чингізхана.

  По батьківський лінії брати числили родовід від Всеволода Велике Гніздо, по материнській – онуки Феодори Сартаківни – правнучки самого Темуджина Чингізхана.

   Феодора, дочка Сартака, сина Батия, вийшла заміж за Білозерського та Ростовського князя Гліба Васильовича. Їх дочка Марія Білозерська вийшла заміж за першого удільного князя Московського Данила, сина Олександра Невського. Іван Калита та Юрій Данилович їхні діти.

  Братам судилося жити в часи, що стали визначальними для майбутнього як української нації, так і московства.

  Українські землі повністю звільнилися з під оруди Золотої Орди.

  «Посему Гедиминъ Князь въ 1320 году, пришедши в пределы Малоросійскіе с воинствомъ своимъ Литовскимъ, соединеннымъ съ Рускимъ, состоявшимъ под командою воеводъ Рускихъ Пренцеслава, Свѣтольда и Блуда да полковниковъ Громвала, Турнила, Перунада, Ладима и иныхъ, выгнали из Малоросіи Татаръ, побѣдивъ ихъ на трехъ сраженіяхъ, и на послѣднемъ, главномъ, при рѣкѣ Ирпень, гдѣ убиты Тымуръ и Дивлетъ, Князья Татарские, Принцы Ханскіе. За сими побѣдами возстановилъ Гедиминъ правление Руское подъ начальствомъ выбранныхъ отъ народа особъ, а надъ ними устроилъ намѣстникомъ своимъ изъ Руской породы Князя Ольшанскаго, послѣ котораго были изъ сей же породы другіе намѣстники и воеводы». (Исторія русовъ или Малой Россіи. Сочинение Георгія Конискаго. М.: 1846. – С. 5) Тобто, завдяки князю Гедиміну в землях Русі-України відновили традиційні форми правління, ті самі, що передували Батиєвій навалі.

  Натомість на Заліссі почалася запекла боротьба за грошові потоки Золотої Орди – право збирати данину для хана улуса Джучи. Протистояння розгорнулося між Московським та Тверським князівствами.

Орлов-Петров. Присяга на княжіння. 1912 р.

  В 1321 році князь Юрій Данилович змусив князя Дмитра Тверського віддати всю татарську данину з Тверського князівства. Від жадоби Юрій схибив. Замість того, щоб передати данину верховному сюзерену – хану Золотої Орди, московський князь вирішив «прокрутити» гроші, і почав використовувати казенні кошти для лихварства.

  Дмитро Грізні Очі швидко оцінив ситуацію, і помчав в ханську ставку зі скаргою на дії Юрія Даниловича. В 1322 році Дмитро Тверський отримав ярлик на велике княжіння, і відповідно, права на збір усього «виходу» (данини).

  Хан Узбек покликав Юрія до себе, аби покарати за нецільове використання державних коштів, та московський князь утік подалі від ханського гніву, в землі Великого Новгороду.

Вбивство Юрія Даниловича Московського Дмитром Михайловичем Грізні Очі. Мініатюра з "Царственого літописця", 16 ст.

  Лише в 1325 році Юрій Данилович приїхав в Сарай-Берке, де його зарубав все той же Тверський князь Дмитро Михайлович Грізні Очі. Хан стратив Дмитра за сваволю, і наприкінці 1326 року призначив великим князем його брата – Олександра Михайловича.

  Боротьбу Московського і Тверського князівств очолили Іван Калита і Олександр – брати загиблих в Орді князів.

  Ординський хан Узбек повівся дуже дивно. Водночас із призначенням Олександра Михайловича великим князем, прислав у Твер свого двоюрідного брата Шевкала, який вигнав великого князя з його резиденції, та влаштував у Твері справжній терор проти місцевого населення (Летописный сборник именуемый Тверской летописью. — СПб: Типография Леонида Демиса, 1863. — С. 415).

  Тверичі не московити – вони не стали терпіти татарську сваволю і повстали. Шевкал та його поплічники загинули. Князь Олександр не став відкрито на чолі повстання, але, судячи з усього, поставився до нього дуже прихильно.

  Помста не забарилася. Хан Узбек вислав каральну експедицію на чолі з  воєводою Федорчуком та п’ятьма темниками. (Летописный сборник именуемый Тверской летописью. — СПб: Типография Леонида Демиса, 1863. — С. 416).

  До них долучилися Московський князь Іван Калита та Суздальський князь Олександр. Ординці та московити «людей множество погубиша, а иныа в плен поведоша, а Тверь и вся гради огнём пожгоша».

  У цьому поході яскраво виявився військовий принцип, якого Московія триматиметься в усі часи: воювати маючи могутніх союзників, або нападати самим, на значно слабкіших супротивників.

  Іван Калита, нащадок Чингізхана, виявив себе ідейним борцем за «единую и неделимую» Золоту Орду та можливість поживитися з її фінансових потоків. У його голові не майнула навіть тіні думки про звільнення своїх земель від«монголо-татарского ига».

  Навпаки, спираючись на підтримку хана, Калита вирішив остаточно знесилити Тверське князівство, і збільшити свій вплив у Золотій Орді.

  Після погрому Твері, її князем призначили брата Дмитра Грізні Очі та Олександра – Костянтина Михайловича, одруженого на донці покійного Московського князя Юрія Даниловича (брата Калити), що обумовило його прихильне ставлення до Москви.

  Хан Узбек наказав Івану Калиті схопити позбавленого Тверського князівського столу Олександра Михайловича, та доправити його в Орду на суд та розправу.

  Калита не мав бажання воювати з Олександром, що перебував у Пскові. Московський князь наказав митрополиту Феогносту відлучити Олександра Михайловича від церкви. Феогност вирішив не розмінюватися на дрібниці, і відлучив від церкви не тільки князя Олександра, але і все населення Пскова.

  Олександр Михайлович виїхав до Лівонії, а псковичі заприсяглися Калиті не приймати князів із Литви. Нагадаємо, що Литвою, в ті часи, звалася сучасна Білорусь, назву Русь мала Україна, землі сучасної Литви називалися Аушкайтією та Жемайтією (Жмуддю), Московія входила до складу Золотої Орди.

Б. Чоріков. Олександр Михайлович у Пскові. 19 ст.

  Мешканці Пскова не дотримали клятви – в 1331 році, вони прийняли своїм князем усе того ж Олександра Михайловича, який визнавав своїм сюзереном князя Гедиміна.

  Іван Калита аби покінчити з князем Олександром, заходився збирати похід проти нього (1334 рік). Своїм військом князю московському ризикувати не хотілося, тому він звернувся по допомогу до Новгорода. Новгородці відхилили пропозицію Москви. Похід так і не відбувся.

  Князь Олександр Михайлович відправив свого сина Федора ханську ставку. Хлопець виявився спритним дипломатом, і зміг умовити хана Узбека пробачити князя Олександра. Незабаром (1337 року) князь власною персоною прибув у Сарай, де отримав від Узбека ярлик на князівство Тверське.

  Відновлення князя Олександра на Тверському столі, спровокувало новий конфлікт з Іваном Калитою – почалися суперечки за землі привласнені Московським князем.

Домовитися не вдалося, почалися приготування до війни.

  Олександр Михайлович почав готувати коаліцію проти Москви, до якої долучилися князі Ярославля, Білозера та інші.

  Калита відповів асиметрично – він звернувся до хана Узбека зі звинуваченням Тверського князя у державній зраді. Хан повірив князю Московії – за зраду Орді стратили Тверського князя Олександра та його сина Федора. Калита отримав перемогу над ворогом і повний контроль над усіма землями колишнього Володимирським князівства.

Великий князь Іоан Данилович Калита. Ілюстрація з книги W. Tooke. History Of Russia, From The Foundation Of The Monarchy By Rurik, To The Accession Of Catharine The Second: In Two Volumes. — 1800.

  Твер зазнала удару, після якого так ніколи не змогла оговтатися. Спираючись на підтримку Золотої Орди, Москва готувалася до вирішальних боїв за гегемонію в регіоні з Рязанським князівством та Великим Новгородом.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!