«Залізний закон олігархії» в Україні

 

"Залізний закон олігархії"

  На початку минулого століття німецький та італійський соціолог Роберт Міхельс сформулював «Залізний закон олігархії»: в процесі розвитку провідна верства будь-якої великої організації зосередить усю повноту владу і підпорядкує собі установу. Висновок ґрунтувався на спостереженні: закон діяв не залежно від ідеологічної орієнтації спільноти. Усі політичні об’єднання еволюціонували в одному напрямку.

Як відбувається трансформація

  Для ефективної діяльності будь-якої організації потрібні відповідальні люди, які будуть фахово здійснювати повсякденну роботу та ухвалювати розмаїті рішення. Цілком істотно, з них утворюється орган професійних керівників спільноти, який для підвищення власної продуктивності здійснює бюрократизацію апарату та централізацію влади. У проводу виникають власні цілі, відмінні від декларованих, що реалізуються насамперед через відбір кадрів і формування керівного апарату.
  Завдяки чому відбувається зміцнення і концентрація влади шляхом призначення на провідні посади середньої та нижчої ланки довірених осіб. Провідники використовують ідеологію, контроль над фінансовими та інформаційними потоками для власного вивищення та нейтралізації опозиційно налаштованих активістів.
  Зусилля проводу спрямовуються на зменшення впливу рядових членів організації на процес ухвалення рішень. До керівних органів і відповідальні посади просувають переважно запропонованих керівництвом осіб. Бюрократичний апарат вдало спрямовує «маси» до обраної проводом мети. Задля розширення царини впливу і зменшення ваги ідейних членів, організація починає орієнтуватися на загальну масову підтримку, нехтуючи інтересами первісної цільової авдиторії.
  Таким чином, крок за кроком, провід, навіть над самою народною та демократичною організацією, перехоплює невеликий гурт людей, які спрямовують всі наявні засоби на зміцнення власного становища. Владу опановує невеличка закрита група впливових осіб, тобто тамтешня олігархія.

Роберт Міхельс

  Оприлюднення думок Міхельса в праці «До соціології партійності в сучасній демократії» (1911) спричинила шок в соціалістичних колах, до яких він належав. Автор розвідки наочно продемонстрував, як боротьбу за інтереси «пригноблених» народних мас, через байдужість широких верств населення та довіру юрби до лідерів, партійні провідники легко конвертують у реальну владу і власні статки.
  Ідея «народовладдя» залишається на рівні балачок через нездатність «народних мас» ефективно діяти за межами чітко структурованих організацій, якими керують працівники та їх очільники, що мають відповідні знання, вміння та навички. Саме спеціалізація та бюрократизація забезпечує процес, який Міхельс назвав «Залізним законом олігархії». У будь-якій більш-менш великій організації пересічна більшість не здатна контролювати її діяльність через байдужість, некомпетентність, пасивність та заздалегідь програшну позицію протистояння окремих активістів організованій спільноті.
  Завдяки чому провідники організації отримують повний карт-бланш на використання фінансів організації, творення програмних засад, виховання та навчання кадрів виконавців, і реалізацію стратегії та тактики участі у виборах до владних органів. На думку Міхельса, особливості людської сутності, специфіка політичної боротьби та генезису організацій унеможливлюють реалізацію ідеї демократії, як безпосередньої влади народу. Тобто, шлях до народовладдя завжди перетворюється на тріумф олігархії.
  Роберт Міхельс одним з перших зробив практичний висновок з власних песимістичних прогнозів: полишив табір соціалістів й анархістів-синдикалістів, та долучився до лав прихильників фашиста Муссоліні.

«Залізний закон бюрократії»

  Спираючись на ідеї Міхельса, американський письменник-фантаст і доктор філософії Джеррі Пурнелл сформулював «Pournelle's Iron Law of Bureaucracy» (Залізний закон бюрократії): у будь-якій бюрократичній системі ті, хто працює на користь бюрократії, завжди опановує владу. Ті, хто ж лишається відданим первісним ідеям організації, заради яких ця бюрократія створювалася, втрачають влив, аж до повного усунення з системи.

Джеррі Пурнелл, 1985 р.

  За спостереженнями Пурнелла в кожній установі наявні два типи працівників чи активістів. Праця одних зосереджена на здійсненні програмної мети та місії організації. Інші зосереджуються на функціонуванні самої установи: правилах, ієрархії, бюджеті тощо. Згодом вони підпорядковують організацію власним інтересам, яка починає більше перейматися збереженням стабільності свого існування, ніж первинними цілями. Висновки з «закону» Пурнелла суголосні ідеям висловленим в Робертом Міхельсом.

«Залізний закон олігархії» в Україні

  На самому початку творення більшовицької фракції в партії РСДРП Ленін ставив за мету сформувати структуру з чіткою ієрархією, спрямованою на узурпацію влади в Російській імперії, а за сприятливих умов – і в усій Європі. Після опанування влади над імперією ленінська партія стрімко зрослася з державним апаратом. У повній відповідності з «Залізним законом олігархії» всю повноту державної і партійної влади зосередило Політбюро ЦК КПСС.
  Після краху московського комунізму в країнах, що постали на уламках СССР, колишні функціонери партійно-державного апарату перетворилися на провідну верству відновлених держав. Для цього вони мали всі можливості: знання і досвід управління органами державної влади, контроль над промисловими підприємствами, доступ до інформаційних та інтелектуальних ресурсів, недосяжний для колишніх дисидентів. Учорашня партноменклатура та «червоні директори» промислових підприємств створили систему влади спрямовану на особисте економічне збагачення панівної верстви.

Нерівні умови гри

  Після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 року в Україні сформувалися регіональні «еліти» з величезними економічними та фінансовими ресурсами, збільшення і збереження котрих потребувало захисту на рівні найвищої державної влади. Наприкінці 1990-х років період боротьби за економічні ресурси й політичний вплив завершився утворенням регіональних фінансово-промислових груп (ФПГ): Дніпропетровської, Донецької, Київської та Харківської. Кожна з цих груп, які отримали народну назву «клани», створювала партійні проекти, заради посилення власних позицій через парламентські фракції та своїх представників у виконавчій та судовій гілках влади.
  На відміну від РФ, де основу сировинної економіки становить видобуток і реалізація нафти та газу, в Україні жодна економічна галузь не давала визначальних переваг для повного опанування владою в державі. Завдяки цьому ФПГ, кожна з котрих зосереджувала зусилля на контролі окремих царини економіки, змушені були домовлятися між собою, і з цією метою зберігати демократичні державні інституції.
  Утім, розподіл концентрації ресурсів, впливу та медіа між кількома ФПГ, зробили демократичні інституції лише механізмом за допомогою якого кожна з груп намагалася перехопити політичну владу в державі. Не підтримувані олігархами партії не мали жодного шансу прорватися не тільки до владного Олімпу, але й до органів місцевого самоврядування. Що посилювало суспільну недовіру, апатію та відчуження від влади.
  Політичні партії сформовані для потреб конкретної олігархічної групи, працювали виключно на користь творців та провідників. За тим самим принципом відбувалася ротація партійних кадрів. Реформи в державі здійснювалися виходячи з групових інтересів владної та олігархічної верхівки.
  Зосередження економічних ресурсів та політичної влади в руках кількох невеличких закритих груп спричинило численні зловживання та буяння корупції. Дії провідної верстви підривали довіру суспільства як до конкретних осіб та партій, так і до державних інституцій у цілому. Політична боротьба перетворилася на конкуренцію ФПГ за ресурси та політичний вплив. Влада виявилася фактично непідзвітною суспільству.

Олігархічний спрут

  Прагнення Віктора Януковича, що переміг на президентських виборах 2010 року і підпорядкував собі парламентську більшість у Верховній Раді України, узурпувати всю державну владу викликали спротив суспільства. Промосковський політичний курс Партії регіонів призвів до силового протистояння, повалення режиму Януковича та подальшої московській агресії проти України.
  Падіння режиму Януковича наочно продемонструвало реальну силу громадянського суспільства України. Яке на постійній основі може ефективно діяти лише в режимі різних організацій, кожна з яких потрапляє під загрозу реалізації «Залізного закону олігархії». Як ці, так і інші процеси, включно з повномасштабною московсько-українською війною на виснаження, гальмують і ускладнюють реалізацію життєво необхідних реформ в Україні.
  Логіка війни обумовлює необхідність централізація управління задля швидкого прийняття рішень. Громадянському суспільству слід уважно контролювати процес концентрація влади, щоб після перемоги вона не перетворилася з тимчасового явища на невід’ємну складову післявоєнної політичної системи.
  На щастя, закономірності розвитку політичних організацій виявлені Міхельсом, не мають абсолютного характеру дії законів природи. Процес олігархізації об’єднань громадян і державної влади можна суттєво послабити і навіть блокувати.

Засоби протидії

  Країни з розвиненою демократію відпрацювали механізми, здатні суттєво знизити негативні тенденції, породжені впливом дії «закону Міхельса». Для його нейтралізації вирішальну роль відіграють верховенство права та незалежність судів; партійна конкуренція через чесні й вільні вибори з суворим покаранням найменших спроб їх фальсифікації; прозорість державного фінансування та закупівель; створення ефективних механізмів контролю влади та протидії корупції. А також налагодження системи ротації представників органів державної влади; посилення впливу громадських організацій та громадянського суспільства, побудованих на принципах внутрішньої демократії та регулярного оновлення керівництва; підтримка незалежних ЗМІ; збільшення політичної ваги місцевого самоврядування.

Боулінг для деконструкції

  Для протидії «залізному закону олігархії» в організаціях громадянського суспільства будуть корисними як наш вітчизняний досвід (вічова традиція давньої України-Русі, механізми ротації козацької старшини, дисидентський та волонтерський рухи тощо) і доробок української діаспори (зокрема молодіжних організацій і кредитних спілок), так і практична реалізація іноземних протибюрократичних принципів (наприклад, в мексиканських караколях).
  Загрозу українському національному відродженню містить закритість системи влади, узурпована невеличкою групою привілейованих осіб, а не сам факт існування еліт чи тимчасова концентрація влади під час війни. Тому владна діяльність потребує ефективної системи її стримування і контролю, що здійснюються через верховенство права, дієві демократичні інститути та активне громадянське суспільство. Ключ до успіху нашої нації та держави перебуває в гармонійному поєднанні ефективного державного управління з підзвітністю влади суспільству, відкритою системою політичної конкуренції та здатністю простих громадян позитивно впливати на процес ухвалення важливих рішень.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!