Комуністичний єресіарх Порфирій Іванов
 |
| Порфирій Іванов на відпочинку |
Завсідник психлікарень залишав понад дві сотні зошитів, в яких продемонстрував кричущу неграмотність та стверджував, що в 1979 – 1983 роках виконував обов’язки Бога-Духа Святого. Також він наполягав у дієвій участі в польоті Гагаріна в космос та подорожі американців на Місяць, і головне – порятунку людства від Третьої світової війни.
Він обіцяв неофітам безсмертя, але сконав через дотримання вимог власного віровчення. Утім, це жодним чином не вплинуло на його послідовників, які вважають, що Вчитель Паршек, так він називав себе сам, скороченою формою імені Порфирій, продовжує існувати, реальніше ніж «товариш Ленін».
Юність Паршека
Порфирій народився в 1898 році в селі Оріхівка на Луганщині, в родині шахтаря. Здобув освіту – чотири класи церковнопарафіяльної школи, у 12 років пішов у найми, у 15 почав працювати на шахті. 1917 року його мобілізували в армію, але завдяки укладеному московськими більшовиками сепаратному Берестейському миру на фронт не потрапив.Відтоді голову юнака заполонили марення про можливість докорінно змінити світ. Із запалом неофіта він заходився руйнувати церкви та відроджувати кріпацтво, у вигляді колхозного ладу. У перервах махлював у картярських іграх з досить вагомими ставками.
У 1928 році його зарахували кандидатом в члени ВКП(б), і він почав навчання в партійній школі. Але вже через пару років кандидата в члени заарештували за шахрайство, і подальшу освіту Паршек вирушив здобувати в концтаборі. Як сказав вірний ленінець та персонаж роману «Вечный зов»: «У нас один університет – тюрма!».
В ув’язненні Паршек почав співпрацювати з вертухаями, що дозволило йому через 11 місяців достроково повернутися з малої зони концтабору до великої зони СССР.
Увесь цей час його не полишала нав’язлива думка, як «попасть вожаком в историю».
Згідно щоденникам Іванова, 25 квітня 1933 року його осяяло, що всі хвороби і смерть відбуваються через відірваність людини від природи. Людські потреби в харчах, оселі й одягу породжують залежність, що спричиняє «умираемое» життя. Порятунок полягає у звільненні від залежностей, та ефективного використання енергії повітря, землі та води.
Докорінна зміна способу життя, на думку Іванова, дарувала богатирське здоров’я, завдяки якому людина ставала безсмертною. Паршек сформулював власні правила людського існування, які отримали назву
 |
| Порфирій Іванов |
Найменше нехтування правилами Іванова розцінювалося як відступництво. Наприклад, у 1974 році дружина Паршека впала з висоти і дуже забилася, через що стан її здоров’я вельми погіршився. Іванов висунув вимогу, що він зцілить її, якщо вона попрохає про це,та визнає духовним Вчителем. Жінка не могла піти усупереч власному сумлінню, вимог чоловіка не виконала, і того ж року сконала.
Із сьогодення здається, що ідеї Порфирія Іванова були чимось надзвичайним та екстравагантним. Це не відповідає дійсності. Більшовики, після влаштованого ними контрреволюційного перевороту, навіювали суспільству думку про початок «Нової ери в історії людства».
«Мы рождены, чтоб сказку сделать былью,
Преодолеть пространство и простор,
Нам разум дал стальные руки-крылья,
А вместо сердца – пламенный мотор».
Московські комуністи стверджували, що завдяки єдино правильному вченню Маркса-Леніна, вони збудують не тільки новий суспільний лад, але оновлять людство в цілому. Найбільш зарозумілі вирішили, що можуть змінити закони природи.Комуністи в пошуках безсмертя
Московські більшовики «упразднили» релігію, аби замінити її псевдонауковим вченням марксизму-ленінізму. Наслідком цього став феном совкового двовір’я — гримучої суміші православ’я з більшовизмом.У 20-ті роки минулого століття більшовики навіть випустили плакат, де зобразили членів Політбюро РКП(б) у вигляді апостолів революції. Один з примірників цього твору досі зберігається в Державному музеї сучасної історії Росії.
Більшовики спотворили християнське вчення відповідно до власних потреб. На заміну Царству Божому прийшли казки про земний рай комуністичного суспільства. Прямо в церквах відкрили клуби, де регулярно проводили зібрання, створили культ мощей Леніна, на заміну хресній ході запропонували демонстрації трудящих з портретами комуністичного пантеону вождів та героїв революції. Традиція знайшла логічне продовження в сучасній ході «Бессмертного полка».
Найбільш затяті вирішили розв’язати проблему людського існування, і досягти якщо не безсмертя, то хоча б здорового довголітнього життя.
 |
| Александр Богданов |
Невдовзі, через жорсткий авторитаризм Леніна Богданов посварився з лідером, і відійшов від активної діяльності. Після більшовицького перевороту поринув у діяльність, пов’язану з омолодженням та довголіттям людини, головним засобом до якого вважав переливання крові від молодих до літніх людей.
Очолив Державний науковий інститут переливання крові, помер після такої процедури в 1928 році.
Його наступником на посаді директора інституту призначили Олександра Богомольця. На відміну від Богданова він зміг перевести дослідження на високий науковий рівень. Богомолець заснував українську і московську наукові школи патофізіології, ендокринології та геронтології, створив в Україні та на Московщині медичні науково-дослідницькі інститути.
Рівень його досягнень виявися по-справжньому значним – у 1930 році він обійняв посаду президента Української академії наук. 1939 року академік оприлюднив брошуру «Подовження життя», в якій доводив реальність зробити тривалість людського життя більше 100 років.
 |
| Олександр Богомолець |
Існували й побіжні явища. Більшовицькі байки про нове суспільство спричинили появу соціалістів-окультистів, який намагалися змінити людство «особливим шляхом».
У 1921 – 1923 роках на Тверській вулиці Москви працював «соціотехнікум» аоїстів. Його засновник – анархіст-толстовець Єфим Сержантов, прагнув перебудувати хаотичний світ на засадах раціональної доцільності.
Розпочати зміни світу Сержантов з колегами вирішив з московської говірки. Раціонально впорядковану мову вони назвали «Ао», звідки і походить назва всієї групи. Творці оновленого «языка» вважали за необхідне пов’язати кожне слово зі спорідненими словами та поняттями. Наприклад, слово «ніс» не віддзеркалює функціонал органу, тому доцільно назвати його «нюхалкою».
Лишається не зрозумілим, чому «нюхалка» доцільніша за «дихалку», що відповідно змінює спорідненість назви. Але творці Ао чомусь лишили поза увагою подібні труднощі. Бо були справи важливіші. Наприклад вигадати собі ім’я, у відповідності до принципів Ао. Так Сержантов перетворився на Біаельбі, що в перекладі означає «винахідник життя».
Назагал «винаходи» соціотехнікуму зводилися до своєрідної аскетичної практики. Наприклад, вважалося, що проводити третину життя уві сні велика розкіш. Тому спати слід якнайменше. Як і їсти, бо люди надто багато та часто їдять.
Остання ідея виявилася співзвучною практиці московських комуністів, які посадили всі підкорені народи на голодну пайку та суворо обмежили кількість і якість харчів. Мабуть Сталіну та його камарильї цього здавалося замало, і вони влаштували кілька Голодоморів в Україні та Казахстані. Щоправда, більшовики завжди заперечували як факти голоду, так і будь-який зв’язок з ідеями Біаельбі.
Мабуть тому, що аоїсти мріяли створити піктони – пігулки концентрованої їжі, завдяки якому харчування відбувалося б зрідка, і без жодних випорожнень. Сталіністи вважали, що можна обійтися і без подібних мудрувань.
Недаремно тоді ходив жарт: «Партія обіцяла привести всіх до комунізму, але ніхто не казав, що по дорозі когось годуватимуть». Щоправда більшовицька верхівка ніколи не мала нахилу до аскетизму, і після узурпації влади просто трамбувала шлунки ласощами та алкоголем.
На додачу до попередніх надцінних ідей аоїсти вважали, що більшість людських облич, м’яко кажучи, позбавлені вроди, тому людям слід завжди носити маски. Подібна вимога прозоро натякає на фізичну зовнішність та психологічний стан самих аоїстів.
Продукуючи подібні ідеї, Сержантов з товариством сподівалися створити штучне сонце, розпочати міжпланетні перельоти та досягти вічного фізичного життя.
Про щось подібне мріяв і «мислитель» з Калуги, Константін Ціолковський. Про його наукоподібні фантазії, і прагнення під приводом покращення світу, знищити життя на Землі, докладніше розповідається в статті «Зачистка жизни на Земле, или космические идеи Константина Циолковского», ознайомитися з якою і запрошуємо читачів.
Сподівання докорінного перетворення світу зачепило не тільки розумників на кшталт Біаельбі-Сержантова та Ціолковського. Ідеї заволоділи «народними масами» настільки, що їх відлуння знаходимо в творах московського красного письменства.
У романі Андрея Платонова «Чевенгур», в якому автор відтворив тогочасні настрої прихильників більшовизму, мешканці міста Чевенгур сподіваються, що невдовзі житимуть у комуністичному раю. Чевенгурці закинули працю та мали надію зусиллями волі наблизити комунізм, суворо дотримуючись ідей рівності і людського братерства.
Вони вважали, що працювати за них має Сонце, харчувалися травою, передали жінок у суспільне використання, і жорстоко переслідували «буржуазні елементи».На думку їх лідера Чепурного в місті «действует коммунизм и вся природа заодно».
Головний герой роману комуніст Александр Дванов зустрів селянина Кузю Поганкіна «— без шапки, в одном пиджаке и босой; пищей его была глина, а надеждой — мечта». «Оказывается, этот человек считал себя богом и все знал. По своему убеждению он бросил пахоту и питался непосредственно почвой. Он говорил, что раз хлеб из почвы, то в почве есть самостоятельная сытость, надо лишь приучить к ней желудок. Думали, что он умрет, но он жил и перед всеми ковырял глину, застрявшую в зубах. За это его немного почитали». (Платонов А. Чевенгур // Дружба народов. 1988 г. № 3. — С. 108).
Схожі ідеї висловлюють герої іншого твору Платонова. Голова окрпрофсовєта тов. Пашкін переконаний, що пролетаріат «обязан за всех все выдумать и сделать вручную вещество долгой жизни».
Усі працівники котловану переконані, що смерть не зачепить комуністів. Жачев стверджував: «Марксизм все сумеет. Отчего ж... Ленин в Москве целым лежит? Он науку ждет — воскреснуть хочет». Його світогляд поділяла Настя: «Умирать должны одни буржуи, а бедные нет!». (Платонов А. Котлован; Ювенильное море: Повести. — М.: Художественная литература, 1987. — С. 24).
На тлі епохи та суспільних настроїв, коли Химера посилено продукувала химерність, Порфирій Іванов позбавляється ареолу загадковості та надзвичайної оригінальності. І зовсім пересічно сприймається його періодичне перебування в психіатричних лікарнях.
Під час якої він опинився в окупації. Згідно твердженням самого Іванова, його здібності дуже зацікавили німців, і вони зробили його об’єктом для експериментів: перевіряли на здатність переносити холод, поливали водою на морозі, закопували в сніг, але все миналося для Паршека добре. Начебто сам фельдмаршал Фрідріх Паулюс видав йому охоронну грамоту, як для цінної для науки особи.
Але цим внесок Іванова в перемогу над нацизмом не обмежився. Він потьмарив фюреру свідомість, і той став припускатися фатальних помилок. Про що Паршек зробив відповідну нотатку в зошитах: «Моя мысль лазила у Гитлера в голове, заглазно пробуждала в нем то, что нужно было для победы над фашистской Германией. Фашистские начальники – политики хитрые, спрашивали у меня: „Кто победит?“ Я отвечал: „Сталин“».
З іншого боку, збереглися свідчення, що в 1943 році Порфирій Іванов збирався відвідати Сталіна, аби переконати його укласти мирну угоду з III Рейхом.
Від відповідальності за «наукову» співпрацю з нацистами, Паршека врятував діагноз та інвалідність. Чекісти вирішили, що він пацієнт іншого відомства. І цієї думки червоні опричники дотримували аж до смерті Іванова.
13 лютого 1951 року працівники МГБ СССР арештували Паршека в Москві, і висунули звинувачення за ст. 58-10 ч. 1 УК РСФСР («Антисоветская агитация»). Проте Особоое совещание при МГБ СССР, 14 квітня того ж року, вирішило, що найкраще місцеперебування для підозрюваного – Ленінградська спеціальна психіатрична лікарня тюремного типу. Звідки Іванова звільнили 29 листопада 1954 року.
Примусове лікування дало взнаки: наприкінці 50-х років, Іванов виявив у себе екстрасенсорні здібності, і вирішив присвятити себе зціленню людей. Здатності до лікування біоенергією виявилися мало не надприродними – зцілювач спромігся лікувати навіть відсутнього пацієнта, впливаючи безпосередньо на його світлину.
Чутки про надзвичайні здібності нового чудотворця поширювались світом настільки, що знов зацікавили каральні органи СССР. 23 травня 1964 року Іванова затримали і арештували в Бобринецькому районі Кіровоградської області за звинуваченням за ст. 143 ч. 2 КК УССР («шахрайство»).
Невдовзі слідчі з’ясували з ким мають справу, і відправили П. Іванова на експертизу в Москву, до інституту судової психіатрії ім. Сербського, де його визнали неосудним, і припинили кримінальне провадження. З Бутирської в’язниці Паршека доправили прямісінько в Казанську спецлікарню МВД, де він затримався з лютого 1964 по квітень 1967 року.
Діяльність лікарні – важливе доповненням до історії каральної психіатрії СССР. Тому приділимо їй трохи уваги.
Саме з такою метою її створили ще за часів царату. Серед психічно здорових в’язнів «лікарні», варто пригадати першого Президента та прем’єр-міністра Естонії Костянтина Пятса, польського політика Яна (не плутати з Юзефом) Пілсудського, авіаконструктора СССР Андрія Туполєва, дисидентку Валерію Новодворську, організатора і виконавця замаху на Брежнєва Віктора Ільїна.
З 1935 по 1991 роки примусове лікування відбуло не менше 10 тисяч осіб. Більшість з них – особи, що скоїли тяжкі кримінальні злочини. Політичні складали приблизно 10% від загальної кількості в’язнів. За згаданий період у спеціалізованій тюрмі померло не менше 400 осіб.
Ув’язнення в спецлікарні не мало визначеного терміну, що для багатьох в’язнів обернулося на багатолітнє перебування в закладі. Їм дозволялося отримувати посилки і листи, побачення з близькими людьми. Годували в’язнів кепсько і недостатньо – без посилок з волі, людину прирікали на недоїдання та голод.
У хрущовські часи «медикаментозна терапія» обмежувалася великими дозами снодійного, яке давали протягом від одного дня до тижня. Зі сну виводили тільки для оправки чи прийняття їжі.
Установа працює за призначенням дотепер.
Про перебування Порфирія Іванова в цьому закладі нічого достеменно не відомо. Вірогідно не відбулося нічого надзвичайного, пацієнт поводився сумирно, тому його термін ув’язнення не розтягнувся літ на 20, а обмежився трьома роками.
Хоча в загальному підсумку Паршек відбув понад 12 років ув’язнення в різних психіатричних спецлікарнях.
Немов у винагороду за перенесені поневіряння, до його прийшла слава, і можливість здійснити заповітну мрію – створити власне віровчення. Чутки про дивного чоловіка, що взимку і влітку ходив у самих трусах, проповідував досить невибагливу систему оздоровлення, яка обіцяла якщо не безсмертя, то як мінімум довголіття, поширилися в народі.
На початку сімдесятих років Іванов набув учнів та послідовників. На його «квартирники» – зустрічі на приватних квартирах із зацікавленими особами, приходило набагато більше охочих, ніж дозволяли вмістити помешкання.
На додачу до попередніх надцінних ідей аоїсти вважали, що більшість людських облич, м’яко кажучи, позбавлені вроди, тому людям слід завжди носити маски. Подібна вимога прозоро натякає на фізичну зовнішність та психологічний стан самих аоїстів.
Продукуючи подібні ідеї, Сержантов з товариством сподівалися створити штучне сонце, розпочати міжпланетні перельоти та досягти вічного фізичного життя.
Про щось подібне мріяв і «мислитель» з Калуги, Константін Ціолковський. Про його наукоподібні фантазії, і прагнення під приводом покращення світу, знищити життя на Землі, докладніше розповідається в статті «Зачистка жизни на Земле, или космические идеи Константина Циолковского», ознайомитися з якою і запрошуємо читачів.
Сподівання докорінного перетворення світу зачепило не тільки розумників на кшталт Біаельбі-Сержантова та Ціолковського. Ідеї заволоділи «народними масами» настільки, що їх відлуння знаходимо в творах московського красного письменства.
 |
| Обливання холодною водою за системою Порфирія Іванова |
Вони вважали, що працювати за них має Сонце, харчувалися травою, передали жінок у суспільне використання, і жорстоко переслідували «буржуазні елементи».На думку їх лідера Чепурного в місті «действует коммунизм и вся природа заодно».
Головний герой роману комуніст Александр Дванов зустрів селянина Кузю Поганкіна «— без шапки, в одном пиджаке и босой; пищей его была глина, а надеждой — мечта». «Оказывается, этот человек считал себя богом и все знал. По своему убеждению он бросил пахоту и питался непосредственно почвой. Он говорил, что раз хлеб из почвы, то в почве есть самостоятельная сытость, надо лишь приучить к ней желудок. Думали, что он умрет, но он жил и перед всеми ковырял глину, застрявшую в зубах. За это его немного почитали». (Платонов А. Чевенгур // Дружба народов. 1988 г. № 3. — С. 108).
Схожі ідеї висловлюють герої іншого твору Платонова. Голова окрпрофсовєта тов. Пашкін переконаний, що пролетаріат «обязан за всех все выдумать и сделать вручную вещество долгой жизни».
Усі працівники котловану переконані, що смерть не зачепить комуністів. Жачев стверджував: «Марксизм все сумеет. Отчего ж... Ленин в Москве целым лежит? Он науку ждет — воскреснуть хочет». Його світогляд поділяла Настя: «Умирать должны одни буржуи, а бедные нет!». (Платонов А. Котлован; Ювенильное море: Повести. — М.: Художественная литература, 1987. — С. 24).
На тлі епохи та суспільних настроїв, коли Химера посилено продукувала химерність, Порфирій Іванов позбавляється ареолу загадковості та надзвичайної оригінальності. І зовсім пересічно сприймається його періодичне перебування в психіатричних лікарнях.
Пригоди Паршека в країні більшовиків
У 1935 році Іванов остаточно переконався, що він надзвичайна людина. Наслідком цього стали проповіді на центральному ростовському базарі, де його затримала міліція і доправила до психлікарні. Лікарі швидко зрозуміли, якого роду «благодать» накотила на Паршека, встановила діагноз шизофренії та визнали інвалідом першої групи. У подальшому це дало йому змогу уникнути мобілізації на фронти Другої світової війни. |
| Порфирій Іванов на прогулянці |
Але цим внесок Іванова в перемогу над нацизмом не обмежився. Він потьмарив фюреру свідомість, і той став припускатися фатальних помилок. Про що Паршек зробив відповідну нотатку в зошитах: «Моя мысль лазила у Гитлера в голове, заглазно пробуждала в нем то, что нужно было для победы над фашистской Германией. Фашистские начальники – политики хитрые, спрашивали у меня: „Кто победит?“ Я отвечал: „Сталин“».
З іншого боку, збереглися свідчення, що в 1943 році Порфирій Іванов збирався відвідати Сталіна, аби переконати його укласти мирну угоду з III Рейхом.
Від відповідальності за «наукову» співпрацю з нацистами, Паршека врятував діагноз та інвалідність. Чекісти вирішили, що він пацієнт іншого відомства. І цієї думки червоні опричники дотримували аж до смерті Іванова.
13 лютого 1951 року працівники МГБ СССР арештували Паршека в Москві, і висунули звинувачення за ст. 58-10 ч. 1 УК РСФСР («Антисоветская агитация»). Проте Особоое совещание при МГБ СССР, 14 квітня того ж року, вирішило, що найкраще місцеперебування для підозрюваного – Ленінградська спеціальна психіатрична лікарня тюремного типу. Звідки Іванова звільнили 29 листопада 1954 року.
Примусове лікування дало взнаки: наприкінці 50-х років, Іванов виявив у себе екстрасенсорні здібності, і вирішив присвятити себе зціленню людей. Здатності до лікування біоенергією виявилися мало не надприродними – зцілювач спромігся лікувати навіть відсутнього пацієнта, впливаючи безпосередньо на його світлину.
Чутки про надзвичайні здібності нового чудотворця поширювались світом настільки, що знов зацікавили каральні органи СССР. 23 травня 1964 року Іванова затримали і арештували в Бобринецькому районі Кіровоградської області за звинуваченням за ст. 143 ч. 2 КК УССР («шахрайство»).
Невдовзі слідчі з’ясували з ким мають справу, і відправили П. Іванова на експертизу в Москву, до інституту судової психіатрії ім. Сербського, де його визнали неосудним, і припинили кримінальне провадження. З Бутирської в’язниці Паршека доправили прямісінько в Казанську спецлікарню МВД, де він затримався з лютого 1964 по квітень 1967 року.
Діяльність лікарні – важливе доповненням до історії каральної психіатрії СССР. Тому приділимо їй трохи уваги.
«Казанская ПБСТИН минздрава РФ»
Наведена вище абревіатура розшифровується як «психіатрична лікарня спеціалізованого типу з інтенсивним спостереженням». Згідно офіційного сайту, заклад належить до установ федерального підпорядкування «осуществляющих принудительное лечение особо опасных психически больных лиц, совершивших общественно опасные деяния».Саме з такою метою її створили ще за часів царату. Серед психічно здорових в’язнів «лікарні», варто пригадати першого Президента та прем’єр-міністра Естонії Костянтина Пятса, польського політика Яна (не плутати з Юзефом) Пілсудського, авіаконструктора СССР Андрія Туполєва, дисидентку Валерію Новодворську, організатора і виконавця замаху на Брежнєва Віктора Ільїна.
 |
| Каральна психіатрія |
Ув’язнення в спецлікарні не мало визначеного терміну, що для багатьох в’язнів обернулося на багатолітнє перебування в закладі. Їм дозволялося отримувати посилки і листи, побачення з близькими людьми. Годували в’язнів кепсько і недостатньо – без посилок з волі, людину прирікали на недоїдання та голод.
У хрущовські часи «медикаментозна терапія» обмежувалася великими дозами снодійного, яке давали протягом від одного дня до тижня. Зі сну виводили тільки для оправки чи прийняття їжі.
Установа працює за призначенням дотепер.
Про перебування Порфирія Іванова в цьому закладі нічого достеменно не відомо. Вірогідно не відбулося нічого надзвичайного, пацієнт поводився сумирно, тому його термін ув’язнення не розтягнувся літ на 20, а обмежився трьома роками.
Хоча в загальному підсумку Паршек відбув понад 12 років ув’язнення в різних психіатричних спецлікарнях.
Здійснення мрії «попасть вожаком в историю»
Тортури каральної комуністичної психіатрії не змінили переконання Іванова. Його досвід, як і життя Яна Гуса чи переслідування Московським патріархатом старообрядців, вкотре доводять, що насильством неможливо змінити людський світогляд.Немов у винагороду за перенесені поневіряння, до його прийшла слава, і можливість здійснити заповітну мрію – створити власне віровчення. Чутки про дивного чоловіка, що взимку і влітку ходив у самих трусах, проповідував досить невибагливу систему оздоровлення, яка обіцяла якщо не безсмертя, то як мінімум довголіття, поширилися в народі.
 |
| Іванов та івановці |
У народі ширилися перекази, про людей зцілених особисто «Вчителем Порфирієм», чи за допомогою його системи «Детка». Сталося так, що найвідоміша фаза життя й діяльності людини, яка не мала нічого українського, крім місця народження та проживання, відбувалося на теренах України.
У 1971 році адепти вчення побудували йому «Будинок Учителя» на хуторі Верхній Кондрючий на Луганщині. Паршек оселився в йому в 1976 році, і перетворив оселю на осереддя свого вчення.
На той час йому вдалося згуртувати навколо себе чимало послідовників, які обожнювали «Вчителя», беззастережно виконували всі його вимоги,і кожне слово сприймали за істину найвищої інстанції. Цікаво, що колишній палкий прихильник більшовизму, визначив християнство як «мелочное учение смерти и могилы... мертвецом пришедшее на Русь, которое необходимо преодолевать и изживать».
Свого піку вчення сягнуло в 1982 році, коли загальноімперський журнал «Огонёк», чий наклад обчислювався мільйонами, в № 8 оприлюднив статтю «Эксперимент длиной полвека». Після цього, обійстя Іванова буквально завалили листи зацікавлених осіб, почалося масове паломництва до «Вчителя», який обіцяв подарувати безсмертя в земному фізичному житті.
Здавалося старому картяру «поперла масть», аж тут «безсмертний Вчитель», взяв та й сконав у 1983 році, у віці 85 років. Більше того, оскільки він завжди ходив босоніж, через тривале переохолодження ніг, почалася гангрена і «невмирущий зцілювач» сконав у пекельних муках.
В останні дні Паршек відчував, що час його життя добігає кінця. І тому вирішив зробити обряд реінкарнації, аби його душа перейшла до нового тіла. Він зібрав адептів на Чувилчиному пагорбі, з метою прийняти пологи жінки, відданої вченню Іванова.
За твердженнями «Вчителя» дитина мала народитися здатною живитися виключно енергією Сонця, повітря та Землі, що гарантувало їй безсмертне життя. Іванов запевняв прихильників, що невдовзі полишить своє старече тіло, і його душа оселиться в малюку.
На заваді диву реінкарнації стали мєнти. Вони розігнали несанкціоноване зібрання, та доправили породіллю до пологового будинку, де вона народила дівчинку.
Так підступні дії МВД СССР унеможливили переселення Порфирія Іванова в дівоче тіло, а самого «Вчителя» санітари привезли помирати до лікарні. Попри те, що його смерть документально підтверджена, і ніхто й ніколи не приховував залишки небіжчика, адепти його вчення досі вірять у те, що «Вчитель» не помер, а лише переховується, аби перевірити силу віри і відданості пастви.
До речі, подібним чином «івановці» виправдовували всі помилки та хиби Іванова. Їх громади існують дотепер, і всіх поєднує віра в химерні ідеї «Вчителя», породжені московсько-більшовицькою імперською Химерою.
Нижче наведено уривок тексту одного із зошитів, приведений у відповідність сучасного московського правопису, аби кожен зміг об’єктивно оцінити рівень кострубатості мови та хаотичності мислення . Для порівняння наводиться фотокопія іншого уривку текстів Порфирія Іванова, без жодних граматичних виправлень.
«Мы должны с вами, все люди, проанализировать это дело. Я считаю, это дело есть святое. Им должны люди удовлетвориться. Это жизненный такой закон. Солдат служить больше не будет. Армия не понадобится, воровство прекратится. Болеть люди перестанут. Все до одного получат 33 рубля. Тюрьмы не станет, больницы тоже не будет, учиться так не будем. Места тоже не станет, в людях проявится жизненная любовь. Меж национальностями войны не будет больше никогда. Умирать совершенно перестанем. Все люди от этого дела они встанут, их как таковых поднимет природа, она нам даст нашу жизнь. Вот что мы с вами увидим. Это всё жизнерадостное в жизни нашей проявится, наша вся на земле райская жизнь…
Мы должны с природою не бороться, её качества не брать, они будут не нужны. Огонь не требуется, железо ненужное, снасть не потребуется. Шило с иголкой не надо будет, землю как таковую присваивать не будем и она не будет человеку нужна. Сеять зерно перестанем, всё это отпадёт. Всё это сделает у себя наш земной человек, у него организуется внутреннего характера тепло. Ему пища не потребуется, одежда тоже ненужная будет, жилой дом не будет нужен. …Вот чего люди добьются в этом вот деле». (П. Иванов.Труды. М.: Кокон, 1992. – С.150 – 152).
У 1971 році адепти вчення побудували йому «Будинок Учителя» на хуторі Верхній Кондрючий на Луганщині. Паршек оселився в йому в 1976 році, і перетворив оселю на осереддя свого вчення.
На той час йому вдалося згуртувати навколо себе чимало послідовників, які обожнювали «Вчителя», беззастережно виконували всі його вимоги,і кожне слово сприймали за істину найвищої інстанції. Цікаво, що колишній палкий прихильник більшовизму, визначив християнство як «мелочное учение смерти и могилы... мертвецом пришедшее на Русь, которое необходимо преодолевать и изживать».
Свого піку вчення сягнуло в 1982 році, коли загальноімперський журнал «Огонёк», чий наклад обчислювався мільйонами, в № 8 оприлюднив статтю «Эксперимент длиной полвека». Після цього, обійстя Іванова буквально завалили листи зацікавлених осіб, почалося масове паломництва до «Вчителя», який обіцяв подарувати безсмертя в земному фізичному житті.
Здавалося старому картяру «поперла масть», аж тут «безсмертний Вчитель», взяв та й сконав у 1983 році, у віці 85 років. Більше того, оскільки він завжди ходив босоніж, через тривале переохолодження ніг, почалася гангрена і «невмирущий зцілювач» сконав у пекельних муках.
В останні дні Паршек відчував, що час його життя добігає кінця. І тому вирішив зробити обряд реінкарнації, аби його душа перейшла до нового тіла. Він зібрав адептів на Чувилчиному пагорбі, з метою прийняти пологи жінки, відданої вченню Іванова.
За твердженнями «Вчителя» дитина мала народитися здатною живитися виключно енергією Сонця, повітря та Землі, що гарантувало їй безсмертне життя. Іванов запевняв прихильників, що невдовзі полишить своє старече тіло, і його душа оселиться в малюку.
На заваді диву реінкарнації стали мєнти. Вони розігнали несанкціоноване зібрання, та доправили породіллю до пологового будинку, де вона народила дівчинку.
Так підступні дії МВД СССР унеможливили переселення Порфирія Іванова в дівоче тіло, а самого «Вчителя» санітари привезли помирати до лікарні. Попри те, що його смерть документально підтверджена, і ніхто й ніколи не приховував залишки небіжчика, адепти його вчення досі вірять у те, що «Вчитель» не помер, а лише переховується, аби перевірити силу віри і відданості пастви.
 |
| Порфирій Іванов в оточенні прихильників |
Додаток: тексти Порфирія Іванова
На спомин про себе «Вчитель» залишав пару сотень зошитів, написаних з кричущими помилками, в яких віддзеркалив власний світогляд та вчення. Адепти вшановують ці нотатки, як Святе Письмо.Нижче наведено уривок тексту одного із зошитів, приведений у відповідність сучасного московського правопису, аби кожен зміг об’єктивно оцінити рівень кострубатості мови та хаотичності мислення . Для порівняння наводиться фотокопія іншого уривку текстів Порфирія Іванова, без жодних граматичних виправлень.
«Мы должны с вами, все люди, проанализировать это дело. Я считаю, это дело есть святое. Им должны люди удовлетвориться. Это жизненный такой закон. Солдат служить больше не будет. Армия не понадобится, воровство прекратится. Болеть люди перестанут. Все до одного получат 33 рубля. Тюрьмы не станет, больницы тоже не будет, учиться так не будем. Места тоже не станет, в людях проявится жизненная любовь. Меж национальностями войны не будет больше никогда. Умирать совершенно перестанем. Все люди от этого дела они встанут, их как таковых поднимет природа, она нам даст нашу жизнь. Вот что мы с вами увидим. Это всё жизнерадостное в жизни нашей проявится, наша вся на земле райская жизнь…
 |
| Роздуми П. Іванова зі збереженням авторського правопису та стилю |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Нагадує божнвілля сучасних ватників, які упорото відкидають науку, і сліпо тягнуться до власного знищення, називаючи це "перемогою добра над злом", де "добро" - повільні муки і неволя, а "зло" - комфортне життя і свобода інших...
ВідповістиВидалити