Заворушення в Нікополі 1974 року 

 

Міліція - слуга народу. Плакат СССР

  В Нікополі довго обговорювали квітневу приключку 1974 року, коли дефіле місцевого парубка на танцях в міському будинку культури обернулося на прояв народного гніву проти комуністичної влади. Утім, про все по порядку.
  За півроку, що передували подіям, Володимир Скляр завершив термін перебування в лавах закордонного окупаційного корпусу армії СССР. На танцях, того весняного вечора, хлопець викликав зацікавлення, як персона, що побувала за кордоном, а згодом створила вдома молодіжне угруповання.
  Хлопець хвацько демонстрував гарт, прогулюючись танцювальним майданчиком з пляшкою пива й таранькою, та показуючи дівчатам принади оголеного торсу. Варто відзначити, що квітень у Нікополі не вважається найбільш спекотною порою року, особливо ввечері.

Будинок культури в місті Нікополь

  Скляр прагнув довести всім якості альфа-самця, що викликало заздрість охоронців правопорядку. Патруль міліції зробив хлопцю зауваження: чому він не пригостив їх пивом з рибою? І взагалі, на кого він так апетитно-нахабно пивом дихає? Словами не обмежилися – хлопця схопили і потягнули в буцегарню.
  Друзі Скляра миттєво відреагували на міліцейське втручання: блакитні мундири швидко отримали на горіхи. Місцеві танцюристи спробували роззброїти патруль міліції, і розчарувалися, коли знайшли в їхніх кобурах замість зброї, лише світле комуністичне майбуття.
  Не відомо, яка подальша доля спіткала б мєнтів, якби охоронниця будинку культури не викликала б їм допомогу по телефону. Новоприбулий патруль схопив Володимира Скляра, полишив танцювальний майданчик, та забрався звідти разом з місцевим Рембо, з конфіскацією пива та риби в якості речових доказів. Патрульні навіть не погребували тим, що Володька встиг добряче сьорбнути з пляшки та відкусив ласі шматки з тарані.
  Для розуміння подальших подій слід трохи зануритися в безбарвне повсякдення молоді окупованої Совдепом України брежнєвських часів. Як жартували тоді, син підполковника ніколи не отримає звання полковника, бо в полковника теж є син. Більшість дітей змалечку орієнтували на перспективу належати до робітничого класу чи трудового селянства. Оскільки провідна верства має власних дітей, а владний ешелон не гумовий.
  Молодь, якій не давали змоги підійматися суспільно прийнятними сходинками, виштовхували робити кар’єру в асоціальних ієрархіях. Не випадково після розпаду СССР шлях злодія-мафіозі та повії набув привабливості в багатьох юних головах. У 70 – 80 роки минулого століття романтичний ореол блатного світу починався з підліткових банд, як їх тоді називали «бакланів».
  Молодіжні ватаги намагалися перевершити одна одну агресивністю та люттю. З найменшого приводу між ними спалахували бійки із застосуванням кийків, арматури, каміння, холодної зброї та навіть самопалів, коктейлів Молотова та примітивних вибухових приладів (вибухових пакетів). Траплялися випадки, що під час зіткнень ворогуючи сторони разом атакували патрулі міліції.
  Не відомо, чи вважали однолітки Скляра «бакланським заправилою», але чималий гурт парубків «вписався» за його. Декілька сотень молодиків попрямувала до міськвідділу міліції з вимогою відпустити хлопця, який трохи побикував на танцях.
  До міськвідділу зайшла дівчина, яка запевнила служивих, що якщо вони випустять Скляра, юрба швидко піде геть, по своїх справах. Мєнти Совдепу вважали, що висувати вимоги можуть лише вони, бо в Московській державі опричники завжди стояли над народом, за правом завойовників та займанців.
  Дівчину затримали. І не відомо, щоб з нею сталося, якби не активність її прихильників, які спостерігали за перебігом перемовин.
  Щойно юнацтво, що полишило танцювальний майданчик заради спілкування з репресивними органами Совдепу, помітило, що дівчину-парламентаря затримали, як їх усіх мов електричним струмом вразила думка: «Допоки?». Що ще має зробити людожерський режим комунізму, аби терпець пересічних громадян урвався?
  Група підтримки дівчини та Скляра вдалася до заходів, які тільки і здатен збагнути тоталітарний режим – до сили. Юнацтво рушило на штурм осередку влади, яка уособлювала московсько-більшовицьку окупацію.

Нікопольський міськвідділ міліції

  У міськвідділі міліції посипалися шибки та загули двері, від потужних ударів обуреного народу. І тут перед збуреним натовпом з’явився вуличний патруль на чолі з командиром відділку нічної міліції МВВС позавідомчої охорони та кандидатом на посаду інспектора карного розшуку Михайлом Фурсовим.
  Він не вагаючись вихопив пістолет Макарова та оголосив, що стрілятиме на ураження. Коли хтось вигукнув: «Міліція з народом і не стріляє!», Фурсов двічі бахнув угору. Юрба завагалася. На підтримку Фурсова зацокотіли автомати Калашникова з першого та другого поверхів міськвідділу міліції.

Михайло Фурсов

  Подейкують, що ще й сьогодні можна відшукати сліди від куль «народної міліції», що радо стріляла у власний народ. Ще кілька років тому сліди куль бачили на мурах готелю «Родина» та найближчих стовпах електромереж.
  Місцеві комуністичні сатрапи швидко зметикували, що як тільки хоробра совкова міліція чкурне світ за очі, збурений люд спитає в них за все, починаючи з узурпації влади в жовтні 1917 року. Рятуючи свої жалюгідні шкіри компартійна верхівка не вагаючись, викликала військо на придушення стихійного прояву народної ініціативи.
  Незабаром до місця подій приїхала вантажівка з вояками нікопольської окупаційної залоги. Солдати строкової служби вишикувалися в лаву, і пішли в наступ. Місцеві хлопці відійшли до кепсько освітленого скверу, звідки закидали ланцюгових псів комуністичного режиму камінням та всім іншим, що вдалося знайти.
  Вояки розпочали стрілянину. Місцеві врахували нерівність сил і кинулися врозтіч. Назирці за ними ринула міліція. Затримували всіх, у кого виявилися брудними руки або запорошені кишені. Незабаром півсотні підозрюваних у замаху на повалення державного комуністичного ладу опинилися в буцегарні міськвідділу міліції.
  Від початку заворушення серед збуреної молоді сновигали чекісти в цивільному, і старанно вивідували імена та прізвища найбільш активних громадян. Наслідки їх дій проявилися трохи згодом.
  Попри бурхливі події того квітневого вечора поранення отримали лише дві людини. З обох боків молоді хлопці ще не встигли просякнути наскрізь комуністичною ідеологією, тому цуралися вбивати подібних до себе юнаків.
  Завдяки нишпоркам КГБ та міліції по справі масових заворушень з півтисячі учасників арештували понад сотню підозрюваних. До суду притягнули 70 осіб. До тривалих термінів ув’язнення засудили двох.
  Начальника Нікопольського МВВС звільнили з посади. Напевне через «абстрактный гуманизм» та відсутність незворотних втрат серед протестувальників. Серед особистого складу каральних органів провели роз’яснювальну роботу, з поясненням, що затримувати треба по-сталінськи: тишком-нишком, а не на позір півтисячної громади. Завжди треба виявляти більшовицьку витримку, навіть тоді, коли бачиш перед собою пиво з рибою, яке кортить привласнити.

Міліція часів міністра МВД СССР Н. Щолокова

  Згідно методичок комуністичної опричнини людина мала зникнути максимально тихо і моторошно: без героїчного прилюдного опору під час затримання, і поготів без публічної страти з останніми словами. Кожен підданий Совдепу мав тремтіти від самої думки про нічний воронок та глухий підвал, де чекісти впритул стрілять у потилицю.
  Юнаки міста Нікополь продемонструвала, що українці ладні чинити опір окупаційному режиму. В української молоді конаючого СССР спочатку з’явилося прагнення виступити проти сваволі влади, яку наш народ так і не зміг прийняти, попри десятиліття всеосяжного московсько-більшовицького терористичного панування. І лише через багато років прийшло розуміння, за що варто боротися.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!