Московія XVI – XX століть очима іноземців

Ричард Ченслор на прийомі в Івана Грозного. Фрагмент старовинної гравюри.

  Жорстокість, лінощі, покора владі – ці та інші риси національної вдачі побачили іноземці, що колись відвідували Московію. Про особливості зовнішнього вигляду московських красунь, як і про тюрбани і лапті –традиційні елементи московського одягу, розповідалося раніше.

Сигизмунд Герберштейн в московському одязі подарованому Великим князем московським Василієм III 1517 р.

  «Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, ніж у свободі».

  «Чи то народ через брутальність потребує государя-тирана, чи то від тиранії государя сам народ стає таким брутальним, байдужим і жорстоким».

  «Нотатки про Московію». Сигізмунд фон Герберштейн – австрійський письменник, історик і дипломат. Уродженець Словенії, двічі побував на Московщині в складі дипломатичних місій 1517 і 1526 років, брав участь у московсько-литовських мирних переговорах.

  «Московити вважають себе святішим від нас (англійців). Вони вчать тільки свою рідну мову і не виносять ніякої іншої у себе в країні і суспільстві».

   «Московити за своєю природою дуже схильні до брехні; стримують їх тільки сильні побої».

  «Книга про великого і могутнього царя російського і князя Московського». Ричард Ченслор – мореплавець, що в 1553 – 1554 роках побував на Московії, чим поклав початок московсько-англійським торговим відносинам.

Якоб Ульфельд

  «Вони хитрі, лукаві, вперті, нестримані, чинять опір і бридкі, розбещені, не кажу безсоромні, до всякого зла схильні, надають перевагу насильству, а не роздумам, і такі, які від усіх чеснот воістину далеко відступили».

  «Подорож до Росії». Якоб Ульфельд – данський дипломат, учасник посольства на Москву 1578 – 1579 років.

Джайлс Флетчер

  «Спостерігаючи брутальні та жорстокі вчинки над ними всіх головних посадових осіб та інших начальників, вони так само не по-людськи поводяться один з одним, особливо зі своїми підлеглими і нижчими».

  «Про державу Російську». Джайлс Флетчер – англійський дипломат і поет. Очолював невдале посольство до Москви в 1588 році.

  «Вони переважно недовірливі, легковажні, охоче чинять несправедливість, легко божаться, не виконуючи того, що скажуть і пообіцяють... Батько не вірить синові, син, навпаки, батькові, без застави, розписки або поручительства».

  «Історія великого князівстві Московського». Петр Петрей де Ерлезунда – шведський дипломат і історик. Жив на Московщині у 1601 – 1605 роках, потім приїжджав до Москви посланником короля Карла IX в 1608 та 1611 роках.

Адам Олеарій

   «Помилкові доноси й омана між московитами настільки поширені , що їх можна побоюватися не тільки з боку чужих людей чи сусідів, але і з боку братів або подружжя».

  «Взагалі московити народ дуже сварливий, обзивають один одного самими брутальними і негідними словами, як, наприклад «собака» та ін. На вулицях безперестанку чуєш таку суперечку між ними, що навіть старі баби гризуться часто одна з другою з такою жорстокістю, що без звички до цих витівок вважаєш, що вони зараз ж вчепляться одне одній у волосся. Але бійки відбуваються не часто».

  «Опис подорожі до Московії». Адам Олеарій – мандрівник, історик, математик і фізик. Перебував на Московщині в 30-х роках XVII століття в складі посольства шлезвіг-гольштейнського герцога Фрідріха III.

Семюел Коллінз

  «Наживши собі величезні статки розоренням бідних і грабунком іноземців, вони думають, що залагодять злі справи, якщо побудують церкву і забезпечать її безліччю дорогих ікон і дзвонами».

  «Теперішній стан Росії». Семюел Коллінз – англійський лікар, з 1659 по 1666 рік лейб-медик московського царя Олексія Михайловича.

  «Жоден народ у світі не приховує свої справи ретельніше за московський; жоден настільки недовірливий до інших, і жоден з них не має звички так чудово брехати про свою могутність і багатство».

  «Подорож до Московії». Барон Августин фон Мейерберг – австрійський мандрівник і дипломат, в 1661-1662 роках був послом імператора Леопольда I при дворі Олексія Михайловича.

Ніколаас Вітсен

  «Московити думають, що лікарі можуть зцілювати як боги... Коли москвин бачить, що якийсь засіб допоміг одному, він хоче отримати його для себе, вважаючи, що це корисно для кожного, і те, що раз прописали, вони часто приймають на власний розсуд».

  «З цим народом так: чим крутіше місиш, тим тісто краще».

  «Подорож до Московії, 1664-1665». Ніколаас Вітсен – побував на Московщині юнаком у складі голландського посольства до двору Олексія Михайловича, потім, наприкінці XVII століття супроводжував Петра I в Голландії, приятелював з ним і листувався.

   «Це нація підступна: вони можуть видаватися настільки покірними і шанобливими, що можна вважати що це йде від чистого серця, але коли вони так чинять, то, безсумнівно, замислюють шахрайство».

  «Що ще про Москву варто відзначити, так це наступне: що, на жаль, смертний гріх Содому там дуже в ходу і що вони його майже не карають, як гріх, а тільки вважають брутальною вадою або шкідливою звичкою».

  «Нотатки про Балтію і Московію 1666 –1670 років». Ганс Моріц Айрман – німецький мандрівник, побував на Москві взимку 1669 – 1670 років в складі шведського посольства графа Християна Горна.

  «Життя жінок неспокійне, їх тримають під замком, майже як туркень; чоловіки за найменшої підозри б'ють, звинувачують їх, ображають, проте самі пожадливі і нестримані як у шлюбі, так і поза ним, хоча зовні пристойні і вкрай забобонні».

   «Народ на Московії заздрісний і сварливий, вживає в розмові різні погані, нестримані, лайливі і ганебні слова, але в них зрідка доходить до бійки, і ще менше хапаються вони за ножі».

  «Три подорожі». Ян Янсен Стрейс – голландський мандрівник, в 1668 році найнявся до Московії вітрильним майстром, об'їхав країну від Новгорода до Астрахані. Свідок повстання Степана Разіна.

  «Скромність, прикраса будь-якого віку, до того мало властива московитам, що вони, радше, її зовсім не знають».

  «Якщо можна приписувати душевні нахили впливу клімату батьківщини і постійному рабському становищу, то, звичайно, мосхи, головним чином з цієї причини брутальні та боязкі».

  «Сказання ясновельможному герцогу Тосканскому Козьмі Третьому про Московію». Яків Рейтенфельс – мандрівник і дипломат, уродженець Курляндії, перебував на Москві з 1670 по 1673 рік, після чого перебрався до Флоренції де поступив на службу до великого герцога Козімо III Медічі.

Прийом царем Олексієм Михайловичем шведського посольства 1674 р. Гравюра з книги Еріка Пальмквіста.

   «Московит настільки майстерно вміє прикидатися, що здебільшого треба вжити багато зусиль, щоб не бути ним обдуреним».

  «Московити мають незвичайну фізичну міць, дуже придатні до праці, але при цьому вкрай ліниві і найохочіше віддаються гультяйству, доки потреба не змусить їх взятися за справу».

  «Кілька зауважень про Росію». Ерік Пальмквіст – шведський фортифікатор, учасник посольства до Московії 1673 року.

  «Вони так багато їдять, що змушені спати після обіду щонайменше три години і лягати після того, як повечеряли, але встають вони дуже рано».

  «Нотатки про Московію». Фуа де ла Невілль – французький дипломат, який побував на Московії в 1689 році.

  «Так як москвитяни позбавлені будь-яких правил пристойності, то, на їхню думку, брехня – доказ великого розуму. Брехні, виявленого крутійства зовсім не соромляться. До такої міри чужі цій країні насіння щирої чесноти, що навіть сама вада славиться у них як чеснота... Але між певною кількістю непридатної трави ростуть також і корисні рослини, і між цією надмірністю смердючої цибулі червоніють троянди з чудовим запахом: в цих людях квітнуть тим більші чесноти, чим важче праця їх розвитку».

  «Всі московські жінки проводять взагалі життя без праці, і тому немає нічого дивного, що вони, по народному звичаю, повинні занадто часто ходити купатися, так як це видозміна неробства до деякої міри все-таки розважає їх від нудьги бездіяльності, що поглинає цих жалюгідних істот».

  «Щоденник подорожі в Московську державу». Йоганн Георг Корб – секретар посольства імператора Леопольда I при дворі Петра I в 1698 році.

  «Почуття сорому взагалі так мало в них розвинене і так мало пов'язано з поняттям про низьку справу, що бути крутієм у народі вважається похвальною якістю; вони кажуть: «Ця людина розуміє світ і, безсумнівно,  матиме успіх». Про чесну людину вони кажуть: «Він дурний і не вміє жити».

  «Інша і більш докладна розповідь про Росію». Джон Перрі – англійська кораблебудівник, запрошений до Росії Петром I. Прожив там з 1698 по 1715 рік.

  «Усвідомлюючи перевагу цивілізацій чужих народів і заздрячи їм, вони перебувають у відчутті помилок цивілізації власної, але не бажають або не вміють виправити їх, вони прагнуть приховати свої недоліки під показовим презирством до іноземця, всіляко його принижуючи».

  «Суворий спостерігач змушений буде визнати цю націю найчистішим зразком непослідовності, суперечностей і парадоксу, що з'єднує в собі самі протилежні крайнощі: ненавидячи чужинця, росіяни його копіюють, зображуючи оригінальність, впадають в рабське наслідування; причепурені і неохайні, безрелігійні, але забобонні, зарозумілі при всьому своєму плазуванні, скнари і марнотрати – їх не можна ані переробити лагідністю, ані виправити покаранням».

  «Російські можновладці». Джордж Макартні – надзвичайний посол в Петербурзі в 1765-1767 роках.

Астольф де Кюстін

  «На Росії розчаровуєшся у всьому».

   «Людині тут невідомі ані справжні громадські розваги освічених умів, ані неподільна і дика свобода дикуна, ані незалежність у вчинках, властива напівдикунам, варварам; я не бачу іншої винагороди за нещастя народитися в подібному режимі, крім мрійливого ​​гонору і надії панувати над іншими».

  «Дивовижна країна, яка народжує рабів, що запобігливо повторюють чужі думки, шпигунів, зовсім позбавлених власної думки, які на льоту хапають думки оточення та дотепників, що виставляють зло ще страшнішим, ніж воно є».

  «Росія в 1839 році». Маркіз Астольф де Кюстін – французький аристократ, письменник і мандрівник, в 1839 році провів літо в Російській імперії.

  «Те, що ми називаємо фаталізмом і смиренністю російського народу, – по суті, не що інше, як безпечність, здатність не перейматися завтрашнім днем. До чого метушитися? – думають росіяни. Адже ми не в силах змінити все те погане наявне в нашому житті сьогодні; навіщо ж в такому випадку думати ще й про завтра?»

  «Сам фізичний вигляд російських людей, здається, несе на собі печатку незавершеності: риси розпливчасті, погляд загадковий, туманний. Все розумове і моральне життя російського народу залишає таке ж враження – речі, яку не встигли доробити».

  «У російській країні». Жюль Легра – французький філолог, історик російської і німецької літератури, багато разів відвідував Росію в 1890-1910-х роках.

Моріс Берінг

  «Які три російських типи в історії або літератури сумарно втілили характер російський? Я б відповів так: Петро Великий, князь Мишкін і Хлестаков. І додам, що майже кожен росіянин має щось від кожного з них».

  «Російський народ». Моріс Берінг – англійський письменник і журналіст, висвітлював Російсько-японську війну для Times, після чого жив на Росії до 1912 року.

  «Оскільки абсолютне добро недосяжно, росіяни віддають себе у владу абсолютного зла».

  «Російський щоденник». П'єр Паскаль – французький філолог-славіст, історик, перекладач, провів на Росії 17 років (1916 – 1933), працював у Комінтерні і Наркоматі закордонних справ.

Памела Ліндон Треверс

  «Понурість, загальна сірість, суцільна однаковість людей просякають і нас. Ми заражаємося звичкою, яку помічаємо в кожному росіянинові що трапиться нам: жити упівсили, зберігаючи дорогоцінну енергію, і вчимося терпіти, терпіти, терпіти».

  «Росіяни зайняті надуванням величезної мильної бульки своєї віри – не усвідомлюючи, що вона неминуче лусне, вони мчать щодуху до розпаду, хаосу і перемоги реальності».

  «Росія ще не віджила вплив Достоєвського: несамовите співчуття поєднується тут з безглуздою жорстокістю».

  «Московська екскурсія». Памела Ліндон Треверс –  англійська письменниця, в 1932 році побувала в СССР, через два роки випустила книгу про подорож, а ще через два місяці вийшла її «Мері Поппінс».

Чарльз Тейер

  «Як тільки надається можливість і якщо, звичайно, вдається перехилити пару чарок горілки, звичайний росіянин почне виливати на вас усе, що у нього на серці, поки ви не захлинетеся риданнями».

  «Ведмеді в ікрі». Чарльз Тейер – американський дипломат, працював в першому посольстві США в СССР з 1933 по 1942 рік.

Роберт Робінсон

  «Росіяни люблять тримати вас в стані невизначеності. Таке враження, що вони відчувають задоволення, дивлячись на те, як ви непокоїтеся».

  «Чорний про червоних». Роберт Робінсон – американський робітник, в 1930 році приїхав в СССР за контрактом, обраний депутатом Московської міськради, не зміг повернутися в США і провів в Совдепі 44 роки.

Сігред Унсет

   «Англійське слово «stolid» – «апатичний» – ймовірно, найкращим чином віддзеркалює те, що можна прочитати на обличчях російських людей».

  «Повернення в майбутнє». Сігрід Унсет – норвезька письменниця, нобелівський лауреат, в 1940 році знаходилася в СССР два тижні проїздом.

Джон Стейнбек

  «Тисячі людей страждають гострим московітісом – станом, при якому людина готова повірити в будь-яку нісенітницю, відкинувши очевидні факти».

  «Російський щоденник». Джон Стейнбек – американський письменник, лауреат Нобелівської премії 1962 року народження, на Росії побував 1947 року разом з фотографом Робертом Капої.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!