Московсько-литовська війна 1406 – 1408 років: Вітовт проти Василія I

Московсько-литовська війна 1406 – 1408 років: Вітовт проти Василія I

 

Й. Мацкявічус. Великий князь Литовський Вітовт оголошує Чорне море кордоном своїх володінь. 1932 р.

  На початку 15 століття спалахнула нова війна між Великим князівством Московським і Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським (ВКЛ). Приводом для війни стали дії підтримуваного Москвою князя Юрія Святославовича Смоленського. Він уславився злочинами настільки огидними, що й досі на Московщині воліють якнайменше згадувати про нього.

Князь Юрій Смоленський

  В 1399 році Великий князь Литовський Вітовт здійснив спробу остаточно очистити землі Русі-України від влади Золотої Орди, але 12 серпня зазнав нищівної поразки в битві на берегах ріки Ворскла.

  Військова катастрофа значно послабила владу Великого князя Литовського, чим і скористався рославльський князь Юрій Святославович. В 1401 році у Смоленську вбили намісника Вітовта брянського князя Романа Михайловича, і владу в князівстві захопив князь Юрій.

  Водночас з тим, в землі Брянського князівства, що входило до складу ВКЛ вдерлися війська рязанського князя Олега Івановича. В 1402 році литовсько-руські війська на чолі з Семеном-Лугвенієм Ольгердовичем та Стародубським князем Олександром Патрикейовичем розбили війська рязанців і захопили в полон їх очільника – князя Радослава Олеговича. Радослав пробув у полоні три роки, і звільнився лише після виплати величезного викупу.

  Аби уникнути подальших непорозумінь, нагадаємо, що Литвою в ті часи називалися землі сучасної Білорусі, частина теперішньої Литви звалася Жемайтія або Жмудь, Русь = Україна, Московією називалася частка територій сучасної Московської області РФ.

  До звільнення Смоленська справа дійшла в 1404 році. Війська ВКЛ спробували захопити місто. І хоча вони зазнали невдачі, князь Юрій Смоленський змушений був звернутися по військову допомогу до Московського князя Василія І. Той відмовив Смоленському князю.

  Незабаром війська Вітовта оволоділи Смоленськом, і князь Юрій Святославович мусив перебратися в землі Господина Великого Новгорода. Там і відбулися події, які продемонстрували всьому світу патологічну жорстокість вбивці-садиста князя Юрія Смоленського.

  Разом із колишнім Смоленським князем відправився у вигнання В’яземський князь Симеон Мстиславович з дружиною Юліаною (Уліаною). Вязьма в ті часи входила до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.

  Колишній В’яземський князь отримав в уділ від Московського князя половину міста Торжок, де і оселився з родиною в 1406 році. Туди ж незабаром прибув і Юрій Смоленський.

  Те, що сталося потім,  відтворювало відомий сюжет Біблії: історію царя Давида, воєводи Урії і його дружини Вірсавії. Давид закохався в дружину свого вояка, і відправив його на вірну смерть у бою, після чого оволодів його вдовою.

  Князь Юрій Смоленський учинив ще простіше. Він просто наказав вбити Симеона Мстиславича, після чого став панувати у Торжку, та спробував оволодіти дружиною загиблого.

  На відміну від біблійної Вірсавії, Юліана відмовила вбивці чоловіка. Обурений князь Юрій наказав перебити всю її охорону, й  відрубати жінці руки і ноги, після чого вона померла через два тижні.

Княгині Юліанії слуги Юрія Смоленського відрубують руки. Мініатюра Лицьового літопису 

  Усі ці події зафіксовані в московському «Лицевом летописном своде». Князь Симеон В’яземський був проголошений церквою місцевим (смоленським) святим, його дружина Юліанія канонізована в новітні часи Московським Патріархатом. Сам  Юрій Смоленський за одною версією виїхав в Орду, де й помер. Згідно ж Лицьового літописного зведення, він перебрався на Рязанщину, де подарував монастирю  величезні статки, за що був похований з великою пошаною у Веневському монастирі.

  Князь Юрій після вбивства подружжя князів Вяземських, полишив свою дружину і дітей напризволяще. Московський князь на пам’ять про злочин Юрія Смоленського дав їм родове прізвище Козловські ( від московського «козел» — цап).

  Їм виділили землі під Костромою, і всі нащадки не мали права на високі нагороди та відзнаки навіть за героїчні подвиги. Як завжди на Московщині, розібралися як слід, і покарали того, хто потрапив під руку. Князь садист помер під церковні благословення, а його не винні нащадки мусили нести на собі покуту чужих злочинів.

Та повернемося до війни ВКЛ і Московії.

Війна 1406 – 1408 років

  Після прибуття Юрія Смоленського до Новгорода, Великий князь Вітовт, звернувся до новгородських провідників з вимогою видати втікача. Оскільки вимога була проігнорована, Литовський князь вирушив у похід на Псков у лютому 1406 року, і розорив псковські землі. Місто звернулося по допомогу до Московського князя Василія І. Зрозуміло, що жодної допомоги надано не було.

  Але у травні того ж року, московський князь вдерся на територія ВКЛ, аби помститися «псковские ради обиды». Удар був спрямований на міста Вязьма і Серпейськ. У відповідь литовсько-руські війська рушили на Москву. Були захоплені Барятинськ і Козельськ, спустошені околиці Можайська.

Карта бойових дій московсько-литовської війни 1406 - 1408 р. 

  Московський князь звернувся по допомогу до Орди і Тверського князівства. У вересні 1406 року об’єднане татарсько-московське військо рушило на Литву.

  Вітовт перейняв московитів біля Кропивни, що на річці Плавна (приток Оки). Битва не відбулася, було укладене перемир’я до 15 травня 1407 року.

  Уже через 5 днів, по закінченню перемир’я, війська Литовського князя спалили місто Одоєв. На знак помсти Московський князь знов вирушив на Вязьму, і знищив місто Дмитровець. Біля Вязьми вороги зустрілися, і знов без жодної битви, уклали перемир’я до 29 червня 1408 року.

  Скориставшись замиренням, князь Василій І в липні 1408 року взяв на службу супротивник Вітовта – Свидригайла Ольгердовича, і пожалував йому половину московських земель: Ржев, Переславль-Заліський, Волок-Ламський, Юр’їв-Польський, Володимир-на-Клязьмі, та пів Коломни. Та не судилося Свидригайлові стати московським пахолком – невдовзі ці землі зазнали спустошення під час навали татар Єдигея, і нащадок Ольгерда повернувся на батьківщину.

Стояння на річці Угра 1408 р. Мініатюра Лицьового літопису

  Восени 1408 року московські і литовсько-руські війська зустрілися на межі своїх держав – в гирлі ріки Угра. І знов, ніхто не схотів долати річку та розпочинати битву. Вітовт готувався до вирішальної битви з Тевтонським орденом, Василій збирався взяти участь у міжусобицях в Золотій Орді, до складу якої входило і Московське князівство. Тому був укладений довготривалий мир, який наново був підтверджений у 1449 році, наступниками Вітовта і Василія.

«Вічний мир» 1408 року

  Згідно договору 1408 року, встановлювалися чіткі кордони між ВКЛ і Москвією по річках Угра, Рьосса, Бринь. Москва визнавала за ВКЛ зверхність над Смоленським та Веховським князівствами, відмовлялася від підтримки Свидригайла. Визнавався вплив Вітовта на Новгород і Псков. Натомість Москва отримувала під свою оруду міста в басейні річки Жиздра: Перемишль, Козельськ, Любуцьк.

  Дружина Московського князя Василія І, дочка Великого князя Вітовта Софія отримувала право їздити на тривалі гостини до свого батька. Після смерті князя Василія І у 1425 році, Великий князь Вітовт став офіційним опікуном свого онука московського князя Василія ІІ, який мав на той час лише дев’ять років. На нетривалий час Московія потрапила в зону впливу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.

  Мир між державами тривав аж до 1487 року – початку Прикордонної війни між ВКЛ та Московією.

  Підтвердження мирного договору 1408 року в 1449 році Великим московським князем Василієм ІІ Темним та Великим князем литовським Казимиром IV мали негативні наслідки для ВКЛ.

  За угодою 1449 року Москва визнавала право рязанського князя Івана Федоровича перейти на службу до Литовського князя, і відмовлялася від невеличких територій, анексованих у Великого Новгорода.

  Натомість ВКЛ відмовлялася від будь-якої підтримки Дмитра Шемяки в міжусобній війні на Московщині між князями Шемякою та Василієм ІІ (1425 – 1453). Також Литовський князь зобов’язувався зовсім не втручатися в справи Новгорода і Пскова. Таким чином ВКЛ втрачала ініціативу в боротьбі з Москвою за спадщину Давньої Русі, що, зрештою, стало причиною анексії Москвою Новгорода (1471) і Твері (1485), та поразки Литовського князівства у Прикордонній війні 1487 – 1494 років.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!