Корупційні витівки Семена Дежньова

 

Маршрут експедиції Семена Дежньова 1648 - 1650 р.

  Семен Дежньов гармонійно поєднав жагу московської імперіалістичної експансії зі спритним обкраданням царської скарбниці. Дещо про його участь в поневоленні корінних народів Півночі розповідалося в статті «Сибирские войны: юкагиры против Московского царства». Тому, зосередимо більше уваги на його талані вправного ділка та корупціонера.

«Маленькие вехи большого пути»

  Семен народився близько 1605 року в місті Великий Устюг. Десь за чверть століття парубок розташувався в Якутську, де влаштувався працювати збирачем ясаку, і побрався з місцевою красунею.

Пам'ятник Семену Дежньову, його дружині Абакаяде Сючю та їх сину Любиму. Якутськ, скульптор Е. Пахомов, 2005 р. 

  Під час рейдів задля захоплення заручників (аманатів) з метою викупу (ясаку), московський рекетир почув розповіді про надзвичайно багаті краї, шлях до яких заступили войовничі чукчі. Дежньов висловив припущення, що «немирних інородців» на суходолі можна обійти морським шляхом.
  Йому вдалося переконати начальство, і в 1648 році разом з відданими людьми на трьох кочах рушив на схід Льодовитим океаном. Експедиція дісталася Тихого океану, кочі потрапили в шторм, врятуватися вдалося лише судну Дежньова.
  Його загін висадився на материк, і взяв курс на гирло Анадиру, до якого дісталося лише 12 «служивих». Там вони збудували острог, в якому два роки переховувалися від місцевого населення, допоки не дочекалися підкріплення. Після цього Дежньов до 1659 року залишався в Анадирському острозі, старанно обтяжуючи місцеве населення виплатою ясаку.
  Хоча Семен Дежньов передав владу над острогом Курбату Іванову, він залишався в краї до 1662 року, потім повернувся до Якутську, аби звідти вирушити на Москву, щоби порадувати царя зібраним ясаком: 289-ма пудами моржевих іклів.
  Десь у середині 1664 року Семен прибув до стольного міста Московії, де марудні звіти царської бюрократії зафіксували справжні мотиви чину московського «землепроходца».

Фінансові романси

  На Москві Семен продав привезені понад 4,5 тони моржевих іклів, і виручив за них 17 340 рублів. За цю оборудку Дежньов отримав належну частку – 500 рублів соболиним хутром. Щоби зрозуміти розмір набутих статків, пригадаємо, що найкращі будинки Москви коштували в межах 10 рублів, а пуд (16 кілограм) пшеничного борошна – 15 копійок.
  На Московії тих часів існував цікавий звичай – царат нараховував жалування, але виплачував його «служивим» тільки після того, як «холопи государеві» починали перейматися цим питанням, та подавати у відповідні прикази клопотання.

Історія козацтва московського. Поштова марка. Пошта РФ, 2009 р.

  Збереглася чолобитна Дежньова від 23 вересня 1664 року, в якій він удруге попрохав царя виплатити жалування за 19 років служби: з 1643 по 1661 роки. «И будучи на твоей, великого государя, службе, поднимаючи(сь) собою и служа тебе, великому государю, многое время без твоего, великого государя, жалованья, нмаючи иноземцов в аманаты, голову свою складывал, раны великие принимал и кровь свою проливал, холод и голод великий терпел, и помирал голодною смертью, и на той службе будучи и от морского разбою обнищал и обдолжал великими покупными долги и в конец погибаю!».
  За підрахунками Дежньова, царська скарбниця завинила йому 126 рублів 20,5 копійок жалування. Царська бюрократія розглядала друге подання Дежньова чотири місяці, аж поки Боярська дума при государю всієї Московії не винесла рішення: «за ту ево, Сенькину, многую службу и за терпение пожаловал великий государь самодержец, велел ему на те прошлые годы выдать из Сибирского приказу треть деньгами, а за две доли сукнами».
  Тобто, аби запобігти молі з’їсти частину державного багатства, на виплату жалування Дежньову нарахували 38 рублів 67,5 копійок грошима та 97 аршин сукна темно-вишневого, а почасти світло-зеленого, кольору, за ціною 20 алтин за аршин.
  Слід відзначити, що ще до мандрівки до Москви, Семен Дежньов отримав частину жалування в Якутському острозі, не грошима, а бартером. Деякі московські дослідники вважають, що зарплатню, сплачену сіллю, Дежньов реалізував на місці, майже за безцінь.
  Враховуючи те, що московити завозили всі промислові та сільськогосподарські вироби до Сибіру з Московії, зі збіжжям та горілкою включно, можна припустити,що сіль він продав з неабияким зиском. Зберігся царський наказ, про призначення Дежньова якутським отаманом, із жалуванням «9 рублев деньгами, да хлеба 7 чети ржи, да 4 чети овса, да 2 пуда с четью соли». Якби солі в Якутії було вдосталь, навряд би її зарахували до жалуваної царем оплати послуг.
  Тканини, яку видали Дежньову, вистачило б одягнути весь Анадирський острог з прилеглими поселеннями. Не відомо, куди Семен подів сукно. Але можна не сумніватися, що підприємницький хист дозволив йому зробити оборудку з великим зиском. Про що засвідчили подальші події.

Оборудка з ясаком

  У 1665 році Дежньов повернувся до Якутську, де надалі збирав ясак з населення поблизу річок Оленьок, Яна і Вілюй. 20 липня 1670 року він знову вирушив до Москви з хутряним ясаком, куди й дістався в 1672 році. У дорозі трапилися пригоди, про які розповідають відписки якутського, ілімського і тобольського воєвод, цінова та «приёмная роспись» привезеного соболиного ясаку.

Семен Дежньов. Поштова марка. Пошта РФ, 2009 р.

  Згідно документам, на всьому шляху царський ясак перебував під пильною охороною. Ось тільки під час подорожі річкою Лєна конвою вельми дошкуляли дощі.
  Коли на початку вересня валка Дежньова дісталася Ілімського острогу, тамтешній воєвода оглянув скарб, і помітив, що більшість пломб Якутського воєводства «подрезаны и сняты, и в сумы и в мешки хожено». Дежньов надав усі найпопулярніші на Московщині відмазки: «нас там нет», «не корысти ради, а токмо волею пославшей мя жены», і взагалі чували з «рухлядью» (цінним хутром) розпечатували виключно «для высушки казны» від вологи та плісняви.
  Письмові джерела не повідомляють, чого і скільки дав Семен Дежньов воєводі Анічкову, аби той переконався, що все було так, як наполягає якутський отаман. Як би там не було, ілімський воєвода, погодився з поясненнями Дежньова, та просто перепломбував царський ясак власною печаткою.
  Загін Дежньова зазимував у Ілімську, а навесні вирушив далі. Мабуть отаман Сьома вирішив, що соболине хутро висохли не достатньо, і знов «сушив» його в дорозі. Не відомо наскільки зсохся царський ясак під час тієї мандрівки, але на Верхотурській митній заставі, її голова Сила Садилов знов виявив, що деякі «мешки холщовые во многих местах испробиты и плачены (латані – Ю. Г.) и мешки сверхи местами зашивано».
  Голова митниці зажадав пояснення. Семен Дежньов, разом з цілувальниками Іваном Самойловим та Гаврилом Карповим надали «сказку» (доповідну), що мовляв у Тобольску вони наказали згромадити царський скарб на зберігання до «амбару» (комори), де його «мыши испробили во многих местах».
  Потім увесь загін Дежньова, не шкодуючи зусиль, зашивав зруйновані лантухи, аби тільки зберегти «государеве добро». Садилов усе зрозумів, як слід. Не відомо які аргументи, і в якій кількості надали йому Дежньов «сотоварищи», але митному голові тільки й лишалося, що прийняти на віру дежньовську «сказку» та відправити її до Сибірського приказу.
  Валка Дежньова дісталася Сибірського приказу під час свят. Тому, оцінювач м'якої «рухляди» іменитий купець Остафій Філатьєв, відклав огляд наявного майна на кілька днів. Дежньов використав цей час, аби навести Філатьєву вагомі докази усіх непереливок, що трапилися під час мандрівки.
  Чи варто дивуватися, що «аргументи» невинуватості якутського отамана виявилися вагомими? Філатьєв оглянув якутську пошту, і засвідчив, що жодних зловживань з боку товариства Дежньова не виявив, і визнав усі повідомлення про вимушене пошкодження лантухів з царським хутром переконливими.
  Дежньов досконало знав царську «вертикаль влади», і блискуче застосував принцип: «не подмажешь – не поедешь». Завдяки цьому йому вдалося безкарно зрізати печатки, покраяти й намочити лантухи, аби замінити якісне сухе соболине хутро зіпсованим, та підмоченим для збільшення ваги,непотребом, і списати всі втрати на класичні чотири московські «У»: «усушка, утруска, угар, утечка».
  Дежньов помер наступного, після прибуття до Москви, року. Мабуть не витримало серце корупційного щастя, яке випало на долю того, кого московство зве «первопроходцем» Сибіру.

Пам'ятник Семену Дежньову. Великий Устюг, скульптор Є. Вишневецька, 1971 р.

  Для притомної людини лишається не зрозумілим,як можна називати першовідкривачами чи першопрохідниками осіб, які прибули на землі, де з сивої давнини жили інші люди у власних незалежних державах. Тому, замість «першопрохідник» – української кальки слова «первопроходец», пропоную називати московських завойовників Сибіру та Далекого Сходу «першопройдами» або «першопройдисвітами». Не поодинокий досвід Дежньова доводить справедливість саме такої назви провідних московських загарбників земель Півночі.

Джерела

  1. Дёмин Л. М. Семён Дежнёв. — М.: Молодая гвардия, 1990.
  2. Иванов А. Зайцева Ю. Дебри – М.: АСТ, 2017.
  3. Никитин Н. И. Землепроходец Семён Дежнёв и его время. — М.: РОССПЭН, 1999.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!