Цар Атей – великий реформатор Скіфії

 

Скіфи. Реконструкція М. Гореліка за матеріалами розкопок кургану Товста могила. Нікопольський район, Дніпропетровська область, Україна.

  Цар Атей докорінно змінив суспільний лад Скіфії та зупинив македонську експансію в Північне Причорномор’я. Недаремно його сучасник Ісократ вважав, що скіфи, фракійці та перси наймогутніші народи, які мають найбільше здібності до влади.
  Писемні історичні джерела донесли до нас лише уривчасті та суперечливі відомості про життя та чин Атея. Через відсутність скіфських письмових джерел, ми вивчаємо історію цього давнього народу України з точки зору давніх греків та римлян.
  Українці на власному досвіді знають, як спотворюється пам’ять про минуле, якщо історію розповідає сусідній народ: герої перетворюються на злодіїв, зрадників видають за взірець для наслідування. Коли історію одного народу розповідає інший, завжди треба враховувати подібні явища.

«Потрібні зміни!»

  Вірогідно Атей народився близько 430 року до нашої ери, і доводився сином скіфському царя Октасамаду, про якого писав Геродот. Вперше грецькі джерела згадують Basileus Skython Atheas у подіях останньої чверті V століття до нашої ери, коли під його проводом скіфи підкорили фракійські землі в районі сучасної Добруджі.

  Попередні події в Елладі вельми посприяли скіфському економічному диву. Внаслідок тривалої Пелопоннеської війни землеробство в Аттиці занепало, й Північне Причорномор’я перетворилося на головне джерело, що забезпечувало Атени хлібом.

Воскресенський Р. Прийняття присяги в Херсонесі. 1951 р.

  Елліни північних міст Понту Евксинського хліборобством не займалися, надавали перевагу торговим ґешефтам. Вони радо закуповували збіжжя в скіфів-оратаїв, аби потім вигідно перепродати його на історичній батьківщині. Завдяки цьому почалося економічне зростання як грецьких міст-колоній на Півночі Понту Евксинського, так і місцевих землеробів.
  Демосфен згадував, що за царя Левкона I лише Боспорське царство ввозило до Атен щорічно понад 16 тисяч тон хліба. Тоді, як і зараз, найбільший зиск від торгівлі збіжжям отримували зернотрейдери. У скіфському суспільстві вони походили переважно з місцевої аристократії. Покращення життєвих умов серед скіфів та фракійців правобережної України підтверджують даними археології.
  Не хлібом єдиним торгувала Скіфія. Страбон повідомляє про ще одне потужне джерело скіфського експорту – работоргівлю. Невільники з ринків Північного Причорномор’я користувалися в Елладі високим попитом. Пригадаємо, що й через майже дві тисячі років потому, кримська Кафа провадила жваву торгівлю рабами.

Буланже Г. Ринок рабів. 1886 р.

  Скіфські можновладці добре розуміли, що левова частка їх потенційних прибутків залишається в кишенях різних посередників. Тому прагнули самостійно контролювати весь торговельний маршрут.
  Саме це прагнення спонукало скіфів до тиску на грецькі чорноморські поліси та Боспорське царство. Наміри наших земляків не обмежувалися північним берегом Чорного моря. Цар Атей надіслав листа до Візантію (європейська територія сучасного Стамбулу), де недвозначно застеріг візантійців: «Не ставайте на заваді моїм походам, щоб мої кобилиці не пили вашої води».
  І це не пустопорожні погрози. Атей мав дуже серйозні наміри, щодо експансії на Балкани. Через багато століть схожий задум намагатимуться реалізувати князі Кий і Святослав Завойовник.
  Економічне зростання Скіфії супроводжувалося величезним соціальним розшаруванням. Саме до того часу належить більшість скіфських курганів, які містили величезну кількість коштовних речей.
  Це означає, що верстви, які контролювали торгівлю з греками, мали величезний зиск. Можливо кошти надходили не тільки від продажу товарів, але з отриманих податків та мит. Отриманий прибуток скіфська знать не квапилася інвестувати в розвиток бізнесу. Вони віддавали перевагу предметам розкоші, грецькому вину та тканинам.
  Побіжно відзначимо, що саме в ті часи занепав уславлений скіфський звірячий стиль у мистецтві. Скіфська еліта уподобала вироби грецьких майстрів, які навіть виконуючи замовлення скіфів, робили прикраси в дусі еллінського мистецтва.
  Саме на ті час прийшовся розквіт виробів під умовною назвою «скіфське золото», найвідоміший з яких – золота пектораль з Товстої могили.

Золота пектораль з Товстої могили

  Забігаючи трохи вперед, відзначимо, що деякі дослідники вважають, що в Товстій могилі похований славетний цар Атей. Але це не більше ніж припущення.
  На заваді подальшому розвитку торгівлі стояла й відсутність скіфської дзвінкої монети. Отже, провідні верстви потребували гарної грошової реформи.
  Безумовно попит на збіжжя поліпшив життєві умови всієї спільноти скіфів-оратаїв. А ось кочових скіфів покращення обійшли стороною. Тваринництво не давало гарного зиску: на м’ясо, шкіри та молочну продукцію попит був не значним.
  Людоловство задля работоргівлі потребувало відповідного військового спорядження, яке коштувало чимало.
  Більшість кочовиків ледь могли прохарчувати свої родини, а не те, що купити якісний меч чи панцир. Тому, стрімко зростали лави восьминогів, як елліни називали скіфську кочову сірому, все майно яких складалося з пари волів (8 ніг), та воза, який вони тягнули. Їх занепад міг занапастити збройні сили Скіфії, оскільки саме кочовики становили основну військову потугу краю.

Реформатор

  Цар Атей добре розумів, що все суспільство очікує на зміни. За взірець для проведення реформ він узяв сусідні держави, які бурхливо розвивалися: Боспор та Македонію.
  Хоча давньогрецькі джерела подають власну культуру, як найвище досягнення тогочасної цивілізації, Атей ставився до еллінських досягнень скептично, про що свідчить випадок, наведений Плутархом.

Найбільші грецькі міста-колонії на Чорному Морі

  Якось до двору Атея завітав популярний в Елладі флейтист та співак Ісменій. Частина скіфської знаті із захопленням розповідала про талант кумира тогочасної естради. На всі ці балачки Атей зауважив, що його кінь ірже набагато приємніше, за звуки, які видавав Ісменій.
  Звичайно, Плутарх розцінив цю заяву, як прояв варварської вдачі, але вірогіднішим здається наявність культурного бар’єру, який Атей не мав жодного бажання долати. Він сприймав грецькі мелодії так само, як сучасний пересічний європеєць сприймає традиційну китайську музику. Вірогідно, що цар скіфів, схоже ставився до всіх еллінських здобутків, надаючи перевагу рідній культурі.
  Це підтверджує і те, що Атей почав карбувати перші в скіфській історії монети не за грецьким, а за македонським зразком. Як і гроші царя Філіпа, батька Олександра Македонського, перші скіфські гроші класифікуються як «дідрахми абдерської системи». Другу серію монет можна Атея віднести до егінської системи, за якою карбував свої гроші Олександр Македонський (B. А. Анохин. Монеты Атея. // Скифские древности. Киев: «Наукова думка». 1973. – С. 20 – 41).
  У Скіфії виготовляли монети для конкуренції саме з Македонським царством. Про це свідчить постать Геракла, яку бачимо на скіфських монетах першої серії. Через цього героя Еллади розпочалася війна Атея з Філіпом Македонським, про що трохи далі.

Монета Атея з портретом Геракла. Бронза, IV ст. до н. е.

  Діодор (Історична бібліотека, кн. 17, 1:2) стверджував, що рід батька Олександра Македонського походив від Геракла, а рід матері – від Еака: сина Зевса і річкової Німфи Егіни, діда еллінських героїв Ахілла та Аякса.

  Пригадаємо, що в давніх греків існувала легенда, що Геракл гнав худобу велетня Геріона через безлюдні землі Гілеї, де покохався зі дівою-змією. Палка пристрасть Геракла та діви дало життя трьом синам: Агафірсу, Гелону та Скіфу. Отже, Атей також мав усі підстави числити родовід царської династії Скіфії від Геракла.
  Зображення діви-змії виготовлялися в наших землях і через півтори тисячі років після царя Атея. Ці витвори мистецтва Давньої Русі-України так і називаються – змійовики.

Золотий змійовик XI ст. Чернігівська гривня, що можливо належала князю Володимиру Мономаху.

  Скіфські монети другої серії містять голову богині Артеміди та перші три літери назви міста, де їх карбували – КАЛ. Вірогідно, це Каллатіда (сучасна Мангалія в Румунії), де свого часу археологи розкопали скіфську могилу, в якій знайшли папірус з грецьким текстом.
  Схоже влада скіфів поширювалася на це місто. Нічого дивного, якщо пригадати згадки, що Атей завоював землі в районі сучасної румунської Добруджі.
  Але повернемося до Атеєвих реформ. Аби запобігти тотальному зубожінню кочових скіфів, цар почав заохочувати їх до осілого життя. Дані археології засвідчують стрімку розбудову міст та поселень в нижній течії Бугу, Дніпра та Дністра саме в ті часи.
  Це давало змогу кочовикам перейти до осілого життя, та зайнятися землеробством, ремеслами чи торгівлею. В регіонах ближчих до моря переважало хліборобство орієнтоване на експорт, у віддалених від моря землях Подніпров’я переважало осіле тваринництво.
  Розкопки неподалік села Надлиманське Овідіопольського району відкрили скіфське місто, збудоване за планом, з кам’яними будинками, численними зерносховищами та великим ринком. Поза сумнівом, у цьому місті в гирлі Дністра, міщани займалися переважно торгівлею зерном.

Карта Великої Скіфії V - III ст. до н. е.

  В містах активно розвивалася металургія. Вироби з заліза поповнили перелік експорту в грецькі поліси. Хоча скіфські ланцюги, коси, ножі, серпи й сокири виготовлялися з низькоякісної криці, але греки радо купували їх через невисоку ціну.
  Руду видобували в копальнях в районі сучасного Кривого Рогу, в якості пального використовували дерева, а виплавляли залізо в пічках розташованих на подвір’ї обійстя – домницях.
  Збільшення кількості осілого населення, розквіт землеробства та торгівлі дозволяв Атею збирати багато податків. Це відкривало перед ним нові перспективи.
  Не без допомоги наповненої скарбниці, він зміцнив одноосібну владу. Якщо Геродот згадує про нараду скіфських базилевсів в Іданфірса, зібрану через вторгнення війська Дарія, то в творах Страбона, Полієна та Клеарха з Сол написано, що Атей правив одноосібно.
  На гроші з податків будувалися міста, відбулася реформа армії. Зміни життєвих стандартів позначилися на боєздатності скіфського війська. Військова справа потроху втрачала привабливість для скіфів, про що свідчить брак мобілізаційного ресурсу. Збереглися відомості, що Атей почав наймати до армії фракійців та еллінів. Раніше скіфи воювали числячи виключно на власні сили.

1. Сіндо-меотський знатний вояк V.ст. до н. е 2. Скіфська жінка вояк IV ст. до н. е . 3. Знатний скіфський воїн V ст. до н. е. 

  Через брак вояків, Атей залучав до збройних сил навіть жінок. Про це свідчать тогочасні поховання: близько третини досліджених жіночих могил містить зброю.
  Зазнала змін бойове спорядження: набули широкого вжитку дротики та мечі. З’явився новий вид озброєння: дворучний триметровий штурмовий спис, за допомогою якого скіфська кіннота атакувала грецькі і македонські фаланги. Скіфська еліта в якості захисних обладунків використовувала грецькі шоломи та панцирі.

Війни царя Атея

  На межі четвертого та третього століття до нашої ери, межиріччя Прута та Дністра зайняли фракійці, які поклали край існуванню місцевого народу агафірсів.
  Атей вичікував на слушну нагоду, аби вибити зайд із земель, які колись контролювали скіфи. Після смерті царя фракійського племені одрисів Котіса I, близько 358 року до нашої ери, серед фракійців почалася боротьба за його престол.

Цар Атей на монеті першої серії. Бронза, IV ст. до н. е.

  Атей вирішив скористатися з ворохобні. Він проголосив себе прихильником одного з претендентів, та вирушив з військом на його підтримку. В районі сучасної Добруджі зав’язався бій з фракійським племенем трибалів. Атей відступив за Дунай.
  Рятуючись від переважних сил переслідувачів, скіфський цар вдався до військових хитрощів. Він наказав усім, хто не носив зброю, вдати з себе військо, що йде йому на допомогу. Водночас Атей подбав, аби супротивник довідався про значне підкріплення, на яке очікували скіфи.
  Трибали піймалися на хитринку, і почали відступати. Скіфи розбили їх на переправах через Дунай, і опанували землями Добруджі. Невдовзі у край полинули переселенці з Криму та Нижнього Подніпров’я. Фракійці опинилися в становищі, яке Клеарх Солійський порівнював з рабським. Колонізовані землі отримали назву Малої Скіфії.

1. Кінний скіф у панцирі V ст. до н. е. 2. Знатний скіфський вояк. Кінець V - початок IV ст. до н. е.

  Атей прагнув розширювати кордони держави в західному напрямку, вірогідно розраховуючи вийти на прямий продаж збіжжя на ринках Еллади. І тут його інтереси зіштовхнулися з амбіціями Філіпа II Македонського, який прагнув підкорити всю Грецію собі.
  Хоча їх взаємини починалися як союзницькі, але після перемоги скіфів над фракійцями спільних ворогів не лишилося.
  Аби протидіяти скіфській експансії деякі грецькі причорноморські поліси уклали спілку з фракійським племенем істріан. Римський історик Помпей Трог так оповідає про ті події.
  Цар Атей перебільшив загрозу ворожої коаліції, тому звернувся до Філіпа по допомогу. Македонський цар погодився, за умов, що Атей усиновить його та призначить спадкоємцем влади в Скіфії.

Македонський цар Філіп II

  Сталося так, що скіфський цар швидко впорався власними силами. Тому, у відповідь на вимоги Філіпа відповів, що за жодною допомогою не звертався, бо скіфи перевершують македонців у хоробрості, і числять на власні сили, а престол успадкує його рідний син.
  Атей також знехтував проханням Філіпа дати грошей на облогу македонським військом Візантію, мотивуючи тим, що Скіфія дуже бідна країна. Враховуючи колосальні обсяги торгівлі зерном, відмова Атея виглядала як неприховане глузування з македонського царя.
  Філіп полишив облогу Візантію, і вирушив на скіфів. Він наполягав, що дав обітницю встановити статую Геракла в гирлі Істру (Дунаю), і гарантує, що його похід має виключно цю, мирну мету.

1, 2. Македонські щити. 3. Фракійський та фрігійський шоломи. 4. Спис-сариса. 5. Меч-фалката. 6. Македонський гопліт. 7. Македонський гейтар. 8. Меч-махайра.

  Атей відповів, що радо встановить статую Геракла там де зазначить Філіп. Царю Македонії слід лише передати йому скульптуру, інших варіантів бути не може. Суперечка закінчилася битвою, в якій македонці перемогли скіфів і захопили велику здобич. (Епітома твору Помпея Трога «Історія Філіпа». Книга IX, 1:9, 2: 1 – 16).
  І тут починається найцікавіше: це місце в Помпея Трога суперечить як подальшому опису подій, так й іншим місцям цього твору.

Чи переміг Філіп Атея?

  Одразу за розповіддю про блискучу перемогу Філіпа, читаємо (кн. IX, 3: 1 – 3), що на македонську армію напали розбиті колись Атеєм трибали, і відібрали всю військову здобич. Мало того, Філіп отримав потужний удар списом в стегно, від якого загинув кінь, на якому сидів цар. Військо подумало, що Філіпа вбили, і кинуло всі трофеї. Ймовірно македонці просто дали драла, але Трог, з міркувань політкоректності, не міг так написати.

1. Скіфський кіннотник в обладунках. V ст. до н. е. 2. Скіфський вояк в обладунках. Кінець V - початок IV ст. до н.е.

  Отже, Філіп отримав перемогу над скіфами, і одразу за нею, його військо розбили фракійці, яких, згідно свідченню Клеарха з Сол, скіфи мали за рабів. До цього слід додати, що Філіп не спромігся захопити Візантій, який Атей змусив до покори виключно самими погрозами. Схоже за розповіддю про перемогу Філіпа, Помпей Трог приховав македонську поразку.
  Яку цей же автор опосередковано підтверджує в інших місцях свого твору.
  В книзі XXXVII (3:2) він пише, що завдяки щасливій долі Мітрідату вдалося підкорити скіфів, яких до нього ніхто не міг перемогти. І тут же Трог згадує, що скіфи знищили полководця Олександра Македонського Зопіріона з трьома сотнями тисяч вояків, вбили перського царя Кіра та двісті тисяч його війська, та змусили тікати царя Філіпа Македонського.

Скіфський вояк у бойовому спорядженні. Реконструкція М. Гореліка 

  Це повідомлення про Філіпа пояснює, чому ж «переможець» повернувся додому з пошарпаним військом та без військової здобичі. І підтверджується в подальшій розповіді про Мітрідата.
  Якось він відповів римлянам, що не тільки перевищує їх царів славетними предками, але підкорив такі країни, які ще нікому не вдавалося перемогти: Каппадокію, Пафлагонію, Понт, Віфінію, Велику та Малу Вірменію. Більше того, Дарій та Філіп не тільки не спромоглися підкорити Скіфію, а насилу врятувалися втечею звідти. І воїни саме цієї країни становлять більшу частину війська Мітрідата, спорядженого на війну з Римом. (Книга XXXVIII, 3: 1 – 3).
  Можливо, підставою для повідомлення Трога про поразку скіфів стала смерть Атея. У римського письменника Лукіана знаходимо згадку, що Атей загинув в бою з Філіпом на річці Істр, у віці понад дев’яносто років. Навіть якщо це так, смерть царя, не спричинила поразку його армії.

Скіфський лучник V ст. до н. е.

  На військовий успіх війська Атея в битві з македонцями вказує і те, що скіфське царство зберегло як свою територію, так і військову потугу. Про це свідчить подія, що відбулася через кілька років: скіфи знищили частину війська Олександра Македонського, яке очолював Зопіріон. Факт, в якому ніхто з істориків не сумнівається. До того ж, Скіфією надалі керували царі з тієї ж династії, до якої належав Атей.
  Занепад Скіфії викликали зовсім інші причини. Після того, як Олександр Македонський захопив Перську імперію, головним постачальником збіжжя в країни Північного Середземномор’я став Єгипет. Через це, Скіфію спіткала економічна криза, яка, в кінцевому рахунку, спричинила занепад і руйнацію держави. Але це вже зовсім інша історія.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!