Міфи Московії: «Ліберея або бібліотека Івана Грозного»

 

Приблизно такою московити уявляють бібліотеку Івана Грозного.
На світлині Національна бібліотека Чеської Республіки в історичному комплексі барокових будівель Клентінум у Празі. Його початки сягають XI ст. з каплиці св. Клемента. 

«Зри в корень!»

Козьма Прутков

  Уже багато століть на Московщині триває захоплюючий квест під назвою «пошуки бібліотеки Івана Грозного». Ця книгозбірня буцімто містила цілу низку фоліантів найвідоміших авторів стародавнього світу. Більшість цих творів до нашого часу не збереглися і крім назви ми про них нічого не знаємо.

  Ключ до таємниці місцезнаходження бібліотеки Івана Грозного переховується в її історії.

Свідчення, легенди та пошуки

  Прихильники існування бібліотеки Івана Грозного оповідають таку історію Лібереї (від латинської  liber — «книга»).

  Книги, що складали значну частину бібліотеки, належали останньому імператору Візантії Костянтину XI Палеологу. Після загибелі імператора та здобуття Константинополя османами, бібліотеку вдалося врятувати його нащадкам. Вони доправили книги в Рим.

Софія Палеолог. Реконструкція С. Нікітіна, 1994 р.

  Бібліотека склала левову частку посагу візантійської царівни Софії Палеолог. Коли Софія вийшла заміж за великого князя московського Івана III ця бібліотека опинилася в Кремлі. Книг виявилося так багато, що для їх перевезення з Рима до Москви знадобилося 70 возів.

  Софію вразили наслідки пожежі 1472 року, тому для збереження бібліотеки вона наказала перенести книгосховище до підвалу кремлівської церкви Різдва Богородиці. Завдяки цьому під час пожежі 1473 року книги не постраждали.

  Книги були написані іноземними мовами, тому виникла потреба їх перекладу на «общепонятный язык». З цією метою князь Василій III (син Івана III) залучив до перекладу відомого християнського письменника грецького походження Максима Грека. Цю подію зафіксував його життєпис «Сказаніє про преподобного Максима Грека».

  Згодом Ліберею, разом з великокняжим столом, успадкував син Василія III – Іван ІV Грозний.

 

Цар Московії Іван Грозний та його фаворит Федор Басманов у жіночій сукні

  За його царювання бібліотеку, замуровану в двох підвалах зі склепіннями, бачив протестантський пастор з Дерпту (сучасний Тарту в Естонії) Йоганн Веттерман. «Ливонська хроніка» Франца Нієнштедта, створена в XVІ столітті, повідомляє, що полоненого московитами  дерптського пастора залучили для перекладу книг бібліотеки Івана Грозного.

  Отже, сучасники залишили всього два свідчення про існування Лібереї: «Сказаніє про преподобного Максима Грека» та «Лівонська хроніка»  Нієнштедта. З правдивістю цих джерел визначимо трохи згодом, а поки поговоримо про подальшу долю бібліотеки Івана Грозного.

  Вважається, що сліди Лібереї втрачаються після переїзду Івана Грозного до Александрівської слободи. З того часу починаються її розшуки.

  Бібліотеку Івана Грозного шукали в 1600 році канцлер Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтіського Лев Сапега та єзуїт Петро Аркудій, але не знайшли на Москві навіть згадки про неї. Одразу зазначимо, що й подальші пошуковці не знайшли нічого, від слова «зовсім». 1662 року начебто розшукував Ліберею митрополит Газький Паїсій Лигарид. Такі ж наміри приписують хорватському вченому Юрію Крижаничу.

  Само московство почало пошуки бібліотеки Івана Грозного в 1724 році, після ябеди паламаря московської церкви Івана Предтечі Конона Осипова.

  Серед свідчень про Ліберею заслуговує на згадку «список  Дабелова», який виявився серйозним стимулом для подальшого розшуку бібліотеки. Професор Християн Дабелов (1768-1830) спеціалізувався в царині римського та германського права, працював в університетах Геттінгена, Гейдельберга, Дерпта, оприлюднив низку академічних текстів.

  1822 року в статті «Юридичний факультет Дерпта» Дабелов оприлюднив уривок з документа, під умовною назвою «Вказівник невідомої особи», який містив перелік книг з бібліотеки Івана Грозного. Серед іншого стверджувалося, що в бібліотека містила повне зібрання творів давньоримського історика Тита Лівія (до нашого часу дійшло 35 сувоїв із 142), «Історія» Тацита ( збереглося 4 книги з 12), «Історія» Полібія (знаємо лише 5 книг із 40) та багато інших раритетів.

  Дабелов стверджував, що натрапив на цей перелік під час розшуків в архівах. Іншому вченому, Фридриху-Вальтеру Клоссіусу (1795-1838), вдалося привернути увагу громадської думки до повідомлення Дабелова.

  Відтоді москвини розпочали методичні пошуки, які тривають до нашого часу. Не будемо перелічувати всі численні спроби знайти бібліотеку Івана Грозного. Оскільки вони нічого не знайшли, тому не варто марнувати час на їх опис.

 Останні масштабні намагання знайти Ліберею відбулися в 1997 – 1999 роках. Їх щедро профінансував уряд Москви, який очолював мер міста Юрій Лужков. Пошук завершився традиційними нульовими, якщо не брати до уваги витрачені кошти, наслідками.

Факти річ уперта

  Розглянемо правдивість свідоцтв існування Лібереї.

Бібліотека Софії Палеолог

 

Ж.-Д. Бенджамін-Констант. Вступ султана Мехмеда II у Константинополь 29 травня 1453 року. 1876 р.

  Облога Константинополя військом Мехмеда II тривала два місяці – від початку квітня до 29 травня 1453 року. І візантійці, і османи зазнали величезних втрат.

  Згідно свідоцтва Дуки Візантійського, автора «Візантійської історії», присвяченої останньому періоду існування Східної Римської імперії, султан Мехмед розлючений опором греків, віддав захоплене місто на триденний грабунок своїм воякам. Вони захопили величезні трофеї, в тому числі і багато книг.

  Самі книги завойовники цінували мало – десять книг давньогрецьких авторів чи християнських письменників  коштували одну номісму. Зате обкладинки фоліантів, оздоблених сріблом, золотом та коштовним камінням, користувалася попитом.

  Батько Софії, Фома Палеолог, молодший брат останнього візантійського імператора, володарював у провінції Морея (півострів Пелопоннес у сучасній Греції), яку залишив 1460 року. З цього часу і до смерті (1465) він разом з родиною жив у Римі, на повному утриманні папського двору.

Фома Палеолог, батько Софії. Фреска Пинтуріккіо, бібліотека Пікколоміні 

  Фома Палеолог привіз до Риму багато майна – на розвантаження його кораблів папська курія виділила 700 дукатів. Що містив цей вантаж не відомо, але малоймовірно, що імператорську бібліотеку. Порятунок книг не становив завдання № 1 для Костянтина XI. Утім, наявність книг з Еллади серед майна Фоми Палеолога виключати не можна.

  З часів утечі з Мореї Фома жив на утриманні Папи Римського. Його нащадки також не могли похизуватися великими статками. Цього не сталося б, якби родина Фоми мала величезну бібліотеку (згідно чуток до 800 фоліантів), бо рукописні книги в ті часи коштували вельми дорого, часто мали коштовне оздоблення. Якщо Фома Палеолог і привіз книги до Риму, швидше за все вони потрапили до бібліотеки Ватикану.

  Софії в часи падіння Константинополя в 1453 виповнилося років 12. До Москви вона прибула в 1472. Її подорож згадується в європейських хроніках і там немає й натяку на численні вози з книгами.  Наречену супроводжували озброєна охорона та католицькі священики на чолі з легатом Антоніо Бонумбре.

  Московські церковники запропонували Бонумбре влаштувати релігійний диспут. Легат відмовився, пославшись на відсутність необхідної літератури. Мабуть серед майна Софії Палеолог, що прибуло до Москви, християнської літератури не було.   Неймовірно, щоб вона привезла тільки світську й язичницьку літературу – такі книги, та ще в якості посагу православної нареченої, були тоді не в тренді. До того ж не існує жодного тогочасного писемного джерела, яке б стверджувало, що візантійська принцеса привезла до Москви бодай одну книгу.

Ф. Бронніков. Зустріч царівни Софії Палеолог псковським посадником та боярами в гирлі Ембаху на Чудському озері. 1883 р.

Максим Грек

  Максим Грек прибув на Московщину 1516 року, на запрошення князя Василія III. Переклав він усього єдину книгу, з грецької на московську книжну мову, «Толкову Псалтир».  Під час праці він виявив багато помилок та розбіжностей оригіналу з тогочасними перекладами Псалтирі. На знак подяки за здійснену працю, а також за його виступи проти церковних «стяжателей», Максима Грека ув’язнили в монастирі, як єретика, шпигуна та ворохобника.

Максим Грек

  Максим залишив значну літературну спадщину, але жодним словом не згадав кремлівську бібліотеку.

  Час написання «Сказанія про Максима Грека» достеменно не відомо. Деякі дослідники (О. Соболевський, І. Денісов) датують його часом не раніше сімдесятих років XVІ століття, тобто років через 15-20  після смерті преподобного Максима.

  Московський історик Сергій Бєлокуров вважав, що цей агіографічний твір створили набагато пізніше. У будь-якому разі «Сказаніє» зовсім не свідчення очевидця подій.

  Безперечно московські князі мали бібліотеку. Складалася вона переважно з церковної літератури, доля більшості цих пергаментних рукописів добре відома.

  Опосередкованим свідченням того, які книги читали московські князі, слугує листування Івана Грозного з Андрієм Курбським. Московський цар чудово знався на церковній літературі, але не згадав сюжетів з античної. Згідно ж «списку Дабелова» Ліберея мала містити багато книжок античних авторів.

Протестантський пастор Йоганн Веттерман

  На Московщині завжди бракувало людей грамотних, з гарною освітою. Тому московські володарі охоче запрошували освічених іноземців до себе на службу. Приїхати на Московію було легко, а виїхати звідти – важко. Що яскраво засвідчила доля згадуваного Максима Грека.

  Частина іноземців, що служили Кремлю, були бранцями. Під час Лівонської війни, вівся облік усіх полонених  шляхетного походження або тих, хто мав гарну освіту. Пастор Веттерман, в цих списках не згадується. Мабуть автор «Лівонської хроніки» користувався неперевіреною інформацією.

Старовинні фоліанти

  Натомість існує цікаве свідчення єзуїта Петра Аркудія, який прибув до Москви 1600 року, задля пошуку книжкових раритетів. З його звіту до Ватикану можна довідатися, що на Москві ніхто навіть не чув про бібліотеку Івана Грозного, а московські князі відрізняються невіглаством. Схожі свідчення залишив і Лев Сапега.

Список Дабелова

  19 березня 1893 року, московський історик Ніколай Лихачов, у доповіді в Товаристві любителів давньої писемності відзначив, що Християн Дабелов чомусь не оприлюднив увесь текст свого списку, до того ж «загубив» десь його оригінал.

 Слід відзначити, що подібних «стародавніх» творів, оригіналів яких ніхто не бачив, чимало «знайшли» і в XIX, і в XX століттях. Деякі фальшивки викрили, автентичність деяких залишилися під величезним сумнівом, а деякі навіть вважають за справжні пам’ятки минулого.

Ніколай Лихачов

  Наступного року Лихачов видав книгу, де докладно проаналізував «список Дабелова». Аналіз виявив, що інформація про більшість творів, згаданих у списку, збігається з даними наукових досліджень, оприлюднених у науковій літературі в 1822 - 1826 роках,  присвячених зазначеним авторам та їх творам. Тобто список Дабелова містив інформацію саме того часу, в який його оприлюднили. Особливо кумедним Лихачову видалася забудькуватість Дабелова – він згадав купу книжкових назв, але чомусь забув надрукувати ім’я автора переліку.

  Низку критичних зауважень до списку Дабелова зробив історик Сергій Бєлокуров. Так, у списку зовсім не згадується якому ж цареві належали книжки. До того ж сам список містив назви тільки рідкісних книжок і зовсім не згадував церковної літератури, що не типово для середньовіччя. Бєлокуров навіть спробував відшукати оригінал списку Дабелова і закономірно нічого не знайшов, як і його попередники Клоссіус та Стеллецький.

Сергій Бєлокуров

 Існують й інші дослідження які викривають «каталог» бібліотеки Івана Грозного. Та навіть наведених фактів достатньо, аби визнати список Дабелова фальшивкою.

Висновок

  Усі повідомлення в історичних джерелах про Ліберею – бібліотеку Івана Грозного – сумнівні. З автентичних історичних документів випливає, що книгозбірні Кремля складалися переважно з церковної літератури і навряд містили тексти згадані у фальшивці створеної в XIX столітті Християном Дабеловим.

  Численні експедиції, що займалися пошуком Лібереї, нічого не знайшли і не могли знайти.  Як казав Конфуцій: «Важко шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає».

  З якою метою створили вигадку про скарби бібліотеки Івана Грозного? Відповідь проста – аби потішити національну пиху, довести, що Московщина завжди відзначалася «высокодуховными скрепами» і була спадкоємицею Візантійської імперії. Тобто це різновид байки про «Третій Рим», який у наші часи замінюють побрехеньки про Велику Тартарію, Гіперборею та Велику монгольсько-московську імперію.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!