Федір Головатий – легендарний перший опришок

 

Лемки в традиційному вбранні

  Федір Головатий вважається першим опришком про якого залишилися письмові свідчення. Його образ залишився  в народних  легендах,  де він пов'язаний з найпотаємнішими знаннями української традиції. Розглянемо спочатку легендарні відомості про Федора Головатого.

Легенди

  Найцікавіша легенда зовсім невеличка, її варто навести повністю.

Сон Федора Головатого.

  Федір Головатий усе ночував  в одного діда, усе в нього переховувався. Та й так тому було, що таки той дід справив на нього погоню. Раз каже Головатий:

  – Знаєте, діду, снився мені дивний сон сеї ночі: десь я ішов містом та ніс-єм на голові три хліби,а ворони зліталися та хотіли той хліб  рознести. Що то би могло бути?

  – Е, – каже дідо, – сниться та й уже. Ходиш світами розбоєм, всяке видиш та й відтак і плететься таке тобі – ні сюди, ні туди.

  Та  й потому щось у день чи два Головатого таки звідти узяли.

  Повідомлення Головатого про сон, одразу вказує, що мова піде про потойбічне, приховане від буденного розуміння.  Йдеться не тільки про надчуттєве передбачення Головатим свого ув'язнення чи загибелі. Придивімося пильніше до всіх персонажів легенди.

  Дідами українці називали не тільки батьків своїх батьків, або літніх людей, а й предків взагалі. Культ предків пов'язаний з календарними святами нації хліборобів. Найяскравіше це помітно  в різдвяних ритуалах з Дідухом. Дідух – сніп найпершого, або останнього збіжжя, уособлює душі померлих предків, охоронців роду.

  Хліб – важливий елемент усіх обрядів, що супроводжують значні події життя українця: народження, сватання, весілля, похорони. На календарні свята печуть обрядові хліби: паски, калачі, короваї, поминальні книші. Найбільш шанованих гостей зустрічають «хлібом-сіллю». Отже хліб, за певних обставин, перетворюється з повсякденної їжі на ритуальну.

  Число 3 також відноситься до царини сакрального. За давньоукраїнськими уявленнями,  світ ділиться на три рівні: небесний, земний та підземний. Три рівні світобудови віддзеркалені в нашому гербі – Тризубі.

  В українських казках ворон відає таємниці води живої та мертвої, що надає йому ключ до смерті та воскресіння. Мабуть саме тому ворон має дар передбачення (накаркати = наврочити), часто віщує смерть. Пригадаймо уривок з пісні «Ой вийду я на могилу», записану Яковом Головацьким на Галичині в XIX столітті.

Над річкою ворон кряче,

Михаєва мати плаче...

«Не плач, мати, не журися!

Не дуже ‘го порубано,

Не дуже ‘го постріляно:

головонька начетверо,

А серденько на нашестеро,

А ножечки на гишечки,

Біле тіло, як мак, міло.»

  Цей уривок вельми схожий із жертвопринесенням Пуруші (Ріґведа 10.90) – давньоіндійським міфом, що походить з часів індоєвропейської спільноти. Згідно гімну Ріґведи Пуруша – перша людина, що містила в собі весь цілісний космос, принесена богами в жертву шляхом розчленування. Причому в одній особі поєднувалися жертва, жертводавець, та отримувач жертви (знов число 3). З окремих часток його тіла постало все розмаїття Всесвіту. В тому числі виникли 3 світи: богів, людей та тварин; 3 варни «двічінароджених»: брахмани, кшатрії, вайш’я.

  Жертовна смерть Пуруші відтворюється в кожному жертвопринесенні, не залежно від об’єкту жертви. І ворон постає одним з учасників ритуалу – як споживач жертви. Саме таким він зображений в українській народній баладі «Що сі в полі забіліло»:

Кровця сліди заливає,

Чорний ворон залітає,

Тоту кровцю іспиває.

  Отже Федір Головатий, що несе на голові 3 хліба, котрий клюють ворони – це символ жертовності легендарного ватажка опришків. В його житті та чині народ побачив відтворення первісного жертвопринесення, з якого постав Всесвіт. І хоча уві «Сні Федора Головатого» йдеться тільки про арешт легендарного ватажка, з іншої легенди ми дізнаємося про обставини його загибелі.

  В переказі «Федір Головатий в Сігеті» розповідається про те, що відбувалося в ув’язненні. На знак пошани до сили та мужності Головатого, на його визволення вирушає сам Олекса Довбуш. Через намову панів Головатий прагне вбити Довбуша.

  Замах виявився невдалим. Довбуш пророкує швидку смерть Головатого. Незабаром пани настромили Головатого на палю. Цар, як супротивник страти, наклав на панів штраф – щороку давати йому наповнений золотом шолом Головатого, якого природа нагородила великою головою, за що й отримав прізвисько.

Опришок

  Олекса Довбуш жив на два віки пізніше за Головатого. Суміщення персонажів з різних епох в одній легенді часто зустрічається в фольклорі різних народів. Головне інше – мало місце ув’язнення, невдале визволення та страта, а також викуп за неправедну страту.

  Письмові джерела тих часів таки зберегли згадки про всі ці події, але стратили не Федора Головатого.

Історичні відомості

  Український історик Володимир Грабовецький, посилаючись на праці словацького дослідника Олександра Гущави. наводить наступні дані про життя Головатого.

  У списку загону Головатого  датованому березнем 1492 року, наводяться відомості про 18 опришків. Усі вони, крім одного походять з українських (русинських) сіл, що знаходяться в наш час на теренах Словаччини. Сам Федір Головатий народився в селі Руська Волова (зараз – Словаччина).

  30 березня 1492 року загін здійснив рейд на маєтки графа Розґоні, неподалік від міста Бардіїв, захопив велику кількість коней та іншого майна, загальною вартістю 400 золотих. На ті часи неабияку суму.

  21 травня 1492 року, угорський король Владислав видав наказ капітанам міст Бардіїв та Стропків знешкодити групу Головатого. Наслідком дій капітанів стало захоплення двох українських повстанців: Сташка з Ослави (зараз це Польща) та Сенька з Красного Броду (наразі – Словаччина). З приводу цієї події 9 жовтня 1492 року склали доповідну записку, з якої дізнаємося, що попри полювання на Головатого, його загін збільшився до 29 осіб. У списку українські імена лемків з русинських сіл.

  Бардіївська мерія вирішила повісити бранців. Федір Головатий пригрозив спалити місто на знак відплати. Задля ліквідації групи опришків, в місті Кошиця, другому за значенням місті тогочасної Словаччини, зібрали каральний загін кількістю до 400 осіб. Під час операції з нейтралізації бойової дружини Федора Головатого затримали двох опришків: Тимка і рідного брата Федора Васька.

  Незабаром усіх чотирьох бранців стратили. У відповідь 25 липня 1493 року опришки надіслали владі міста Бардіїв на Пряшівщині вимогу, написану українською мовою, але латинськими літерами.

Лист Федора Головатого до міста Бардіїв від 25 липня 1493 року

  «Ви зли а несправедливи люде Бардіовски, вы сте наших братов дали звешати, люди добрих а невинних, яко мордере нецнотливи, ктори ани вам, ани жадному нич не били винни. А протош, єстли нам – приятелом а родові їх за них не положите четери ста золотих ве золоце до трох недєлі в клашторе в Моґілі у Кракова алебо у картусов в Лехниці, теди на ваших гордлех й на вашим иманію й на ваших поданих се буд дулуго, буд кратко такто се мстити будеми покуд нашего роду става. Тот лист писан с гор, дзен сватего Якуба.»

  Лист містить малюнки повішених опришків з написами «Тимко невинний», «Васько Невинний», а також шаблі, рушниці та вогонь. Замість печаток лист прикрашають шість отворів.

  Вимога значної суми грошей за страчених побратимів, перегукується з «Руською правдою» – письмовою збіркою звичаєвого права Русі-України XI – XII століть, у якій кровна помста замінювалась на віру – грошовим відшкодуванням за вбитого родича. 

  Бардіївська влада вимоги опришків знехтувала, натомість посилила каральні заходи.
  Навіть у найкращі часи загін Головатого не перевищував 50 бійців. І попри це його супротивники, при значній перевазі в живій силі, не могли нічого вдіяти з опришками. За таких умов Федір Головатий з побратимами, міг не тільки захищатися, але й нападати.

  Про це говорять і наведений лист, і повідомлення про рейди на маєтки словацьких та угорських панів. Активність опришків свідчить про високі бойові та ідейні якості бійців, а також про широку підтримку їх місцевим населенням. Недаремно в народі збереглася пам’ять про надзвичайну силу капітана дружини опришків в оповідці «Федір Головатий в Сігеті».
  В умовах бездержавності на захист української нації завжди поставали справжні армії, що успішно діяли протягом тривалого часу, без жодної державної підтримки. Крім опришків можна пригадати козаків, гайдамаків, повстанців УПА та 20-х років минулого століття...
  1494 року повідомляється про страту опришка Васька Цигана. Про самого Федора Головатого зникають будь-які згадки. Що з ним сталося, достеменно не відомо.

Пам'ятна дошка Федора Головатого

  Якщо вірити народним переказам, які наводилися на початку статті, він загинув, поклавши життя задля захисту простих українських людей. І як це випливає з аналізу легенди «Сон Федора Головатого» українці оцінили його жертовність, закодувавши в простенькій оповіді приховану правду про чин першого відомого нам ватажка, в документах тієї епохи – капітана бойової дружини.
  З Федора Головатого починається історія багатовікової української герильї, яка тривала без жодної державної підтримки понад 400 років! Перша згадка – 1492 рік.      

  Останній опришок Микола Шугай, загинув у 1921 році. Через невеличкий проміжок часу після смерті Шугая, на заміну опришкам постала УПА. Використовуючи набутий опришками досвід партизанської боротьби, Українська Повстанська Армія будувалася на іншій, державницькій ідеології.

Використана література

1. Ходили опришки. Збірка легенд / упорядник Іван Сенько. Ужгород, 1983.
2. Володимир Грабовецький. Легендарні опришки – лицарі Карпат (XVІ – XIX ст.) в літописі та ілюстраціях. Івано-Франківськ, 2008.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!