Сторінки

субота, 15 квітня 2017 р.

Аттіла – міф чи реальність?

Аттіла – міф чи реальність?

 
Е. Делакруа, Фреска з атакою Аттіли на Італію та Муз. 1847 р.
  Тюркські  та фіно-угорські історики дотримують думки, що провідник гунів Аттіла був тюрком. Почасти докази будуються на тюркському походженні  його імені:  аtta/ata (батько) + el/il (простір, країна, річка). Існує версія про походження його імені від хазарської назви Волги  Ітіль (Attil/Atil/Atel/Atal). 
   Але з не меншим успіхом можна знайти тлумачення імені великого гуна і в мовах індоєвропейської групи. Слід звернути увагу на наявність кореню ат в словах тато, батько, отець в українській мові, або pater  у латині, грецьке πατὴρ, чи готське atta (батько)+ -ila (зменшувальний суфікс) = "батечко". Також і в санскриті, з несуттєвою відмінністю голосного звуку: pitris, pitarah (предки), pitar, pitā (батько).
Медаль із зображенням Аттіли з колекції імператора Рудольфа II, не пізніше 17 ст.
  Малоймовірно, що "батько" – ім'я людини. Швидше за все це титул чи прізвисько. Існує цікава гіпотеза українського письменника Івана Білика. Аналізуючи походження римського прізвиська Аттіли "Flagellum Dei" ("Батіг Божий") , Білик приходить до оригінального припущення.
  Ватажок гунів мав ім'я Богдан (звідси латинське – Dei) і прізвисько Гатило (палиця, кий) звідки походить латинський батіг (flagellum). Тобто йдеться про знаряддя подвійного призначення: кий може використовуватися як зброя, і як атрибут чабана, символ його влади над отарою. Недаремно в "Повісті врем'яних літ" князя порівнюють з пастухом. Порівняння володаря з пастирем типове для християнських сект, і цілком можливо припустити цей вплив на автора "Повісті...".
  Традиція використання знарядь праці, як стилізованих символів влади, притаманна багатьом народам. Пригадаймо, скіпетри (ті самі киї) у базилевсів, фараонів, королів та царів. 
  Білик зауважив синонімічність "гатило" до "Кий" (ім’я легендарного засновника Києва), звідки напрошується  висновок про співпадіння в одній особі цих двох персонажів. Творець психоаналізу Зигмунд Фрейд вважав атрибутом "Батька", прізвиська Аттіли, зброю. У випадку гунського провідника це кий, який і формою, і співзвучністю з відомою лайкою, нагадує статевий орган чоловіка. Ну як не пригадати, що  в арабських письмових середньовічних джерелах Київ іменується Куябою!
  На жаль, факти наведені в джерелах про Аттілу, мають переважно легендарний характер. Це легко помітити використавши методологію розроблену Фрейдом. Спираючись на міф про Едипа, творець психоаналізу вважав, що кожна дитина має складне ставлення до батьків: до особи протилежної статі відчуває кохання, а до одної з малюком – ревнощі та ненависть. При цьому, вважав Фрейд, цей комплекс віддзеркалює події, що відбулися на світанку людської історії.
  На думку Фрейда в первісній людській орді панував дуже авторитарний батько, який ретельно контролював доступ інших чоловіків до жінок, караючи "перелюбників" кастрацією та смертю.
  Це не влаштовувало його синів, і спонукало їх до змови. Вони кастрували та вбили батька, розподілили його гарем. Але згодом до них прийшло каяття за вчинений злочин, у вигляді почуття провини та страху відплати (або від братів співучасників, або як повторення історії у стосунках з власними дітьми). Це в якийсь побит закарбувалося в підсвідомому всіх нащадків, і віддзеркалилося в міфах усіх народів. Спогад про ці події відтворюється в дитинстві кожної людини.
  Не вдаючись до обґрунтування чи спростування вчення Фрейда, варто відзначити, що схожі сюжетні мотиви дійсно досить поширені в міфології. Можна пригадати хоча б давньогрецькі вірування, як Зевс оскопив  та спровадив у Тартар власного батька – Кроноса. 
  Відгомін схожих уявлень можна  зустріти і в легендах про Аттілу. Він убив власного брата співправителя  Бледу. Ці події мають відповідник у ворожості братів, що скоїли злочин проти батька, і кожен з них прагнув посісти його місце з колишніми владними можливостями.
Аттіла (Атлі), ілюстрація до "Старшої Едди", 1893 р.
  Цікава й легенда про загибель Аттіли. По одній із версій він загинув, від рани в живіт спричиненої власним луком. Це сталося під час першої шлюбної ночі з готською принцесою Ільдеко.
  За іншою версією відбулося вбивство власним зброєносцем при пособництві Ільдеко за намовою римського полководця Аеція. Ну чим не Едипова історія у викладенні Фрейда: рана в живіт (відповідник кастрації) та зброєносець (фактично "син" для воїна)! Усе це вказує, що можливо, оповідь про смерть Аттіли не історичний факт, а переказ міфологічного сюжету.
  Ймовірно, що етнічну приналежність Аттіли, як і гунів взагалі, не вдасться визначити беззастережно. Віддаленість у часі, обмаль вірогідних історичних джерел, нашарування розмаїтих міфів довкола постаті Аттіли дуже ускладнюють відтворення історичної правди пов'язаної з легендарною добою української історії.
 

  
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Немає коментарів:

Дописати коментар