Хрущовський СССР проти Туреччини

 

Нікіта Хрущов

  Протистояння Туреччини (Османської імперії) та Московії (Російської імперії) налічує багатовікову історію. Мрії заволодіти турецькими протоками, ніколи не полишали кремлівських можновладців. Не дивно, що в часи правління Хрущова СССР і Туреччина опинилися на межі війни.
  Сталін висував до Турецької республіки серйозні територіальні претензії, які супроводжувалися приготуваннями до військової агресії. Після смерті Сталіна Хрущов на словах засудив його політику стосовно Туреччини.

Територіальні претензії СССР до Туреччини 1945 – 1953 р.

  Водночас комуністична диктатура переглянула стратегічний курс на світову революцію – кремлівська кліка відмовилася від ідеї нової світової війни, як рушійної сили перемоги світового комунізму, і зробила ставку на підривну роботу проти країн вільного світу.
  Одним з напрямків цієї політики було розпалення регіональних конфліктів, в яких Совдеп усіляко підтримував «прогресивні сили» – так в СССР називали орієнтованих на Москву політиків.
  Туреччина до переліку цих країн не потрапляла – ще в 1952 році країна долучилася до НАТО, що викликало оскаженілу лють у кремлівських «вождів пролетаріату».
  Трохи згодом, в 1954 році, на Близькому Сході з’явився перший дружній Кремлю режим – новобраного президента Єгипту Гамаль Абдель Насера. Восени 1956 року Хрущов відкрито підтримав Єгипет у війні проти Ізраїлю, Франції та Великої Британії, з погрозами завдати ядерних ударів по Парижу та Лондону, якщо вони не заберуть своїх військовиків з Синайського півострову. Союзники припинили бойові дії, що тільки посилило зухвалу зарозумілість Хрущова.
  Сирія перетворилася на союзника СССР в 1955 – 1957 роках, після укладених угод, згідно яких Совдеп постачав Сирії озброєння на 70 мільйонів доларів. Влітку 1957 року сирійський уряд призначив на ключові посади збройних сил осіб, яких Захід підозрював у симпатіях до СССР. На додачу, Сирія вислала трьох американських дипломатів з країни, зі звинуваченням у підготовці перевороту.

Зустріч Гамаля Абдель Насера з сирійською делегацією

  Восени 1957 року Єгипет та Сирія оголосили про намір створити єдину державу. Туреччина, не зацікавлена в такому розвитку подій, розташувала на кордоні з Сирією 50-тисячну армію.

  Такі дії Хрущов розцінив як загрозу інтересам СССР. Попри те, що в Сирії не існувало навіть натяку на соціалізм, генеральний секретар ЦК КПСС, заявив, що Совдеп не може ставитися байдуже до провокацій, які відбуваються поблизу південних кордонів СССР, і Сирія не залишиться на самоті в боротьбі з агресією.
  Хоча СССР не мав жодних угод з Сирією та Єгиптом про взаємодопомогу, і уряди цих країн не зверталися по неї, 19 жовтня 1957 року ТАСС оголосило, що у випадку нападу на Сирію, Совдеп прийде на допомогу «жертві агресії».
  22 жовтня маршала СССР Костянтина Рокоссовського призначено командувачем Закавказьким військовим округом. Незабаром поблизу турецьких кордонів розпочалися масштабні військові маневри армії СССР.
  Хоча США пообіцяли вступитися за союзника, уряд Туреччини вирішив не посилювати протистояння, і відвів військо від сирійських кордонів. 22 лютого 1958 року Єгипет та Сирія підписали акт про об’єднання країн.
  14 липня того ж року в Іраку відбувся військовий заколот, який завершився розстрілом королівської родини династії Хашимітів, і проголошенням республіки. Кремль визнав легітимність хунти через два дні після заколоту.
  Жорстоке вбивство королівської родини Іраку викликало занепокоєння в представника іншої гілки Хашимітської династії – короля Йорданії Хусейна І. Він звернувся з проханням до країн НАТО, захистити державний суверенітет Хашимітського королівства.
  Велика Британія спрямувала частину збройних сил на підтримку монархії Йорданії. Сполучені Штати розпочали миротворчу операцію в Лівані, що мала на меті припинити війну християн та мусульман в цій країні.
  Тоді ж до Москви з таємним візитом прибув президент Об’єднаної Арабської Республіки (Сирії та Єгипту) Абдель Насер. На таємних переговорах сторони домовились про спільні дії в разі «агресії» НАТО проти Іраку. ТАСС не забарився довести до відома світу позицію керівництва СССР стосовно ситуації на Близькому Сході.

Герб Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР)

  Лишалася невеличка проблема – СССР не мав спільного кордону з жодною із близькосхідних країн, які збирався «захищати». Але Хрущов цим не переймався, бо Совдеп межував з одним із членів Північно-Атлантичного альянсу – Туреччиною.
  Тому в Закавказзі знов розпочали військові навчання. Слідом за цим керівництво СССР офіційно заявило урядам Туреччині, Ізраїлю та Італії про неприпустимість їхньої допомоги США та Великої Британії в разі війни з арабськими країнами.
  Ані США, ані Велика Британія, не збиралися завойовувати Ірак, тому, переконавшись, що Йорданії нічого не загрожує, вони вивели свої військові сили восени 1958 року з Близького Сходу. Туреччина в конфлікт не втручалася.
  Хрущов знов розцінив це як прояв слабкості блоку НАТО. Його зухвалі дії та заяви не отримали належної відповіді з боку Заходу. Відчуття безкарності спонукали Хрущова до нахабнішого шантажу та провокацій, що спричинило Карибську кризу 1962 року, яка поставила світ на межу ядерної війни.
  Авантюрна зовнішня політика Хрущова стала однією з причин невдоволення ним соратників по партії. Через пару років вони влаштували змову та усунули «волюнтариста» від влади.

Хрущов з кукурудзою

  Сучасна РФ знов увійшла в конфлікт з Туреччиною в Сирії та Азербайджані. Чи спіткає Путіна доля Хрущова покаже час.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!