Хвороба Леніна, або хто створив СССР

 

Хворий Ленін у Горках, 1923 р.

  Ускладнення від сифілісу зруйнували мозок Леніна, засновника найагресивнішої форми московського імперіалізму – СССР. Напевне, саме йому лікар і класик московської літератури присвятив метафору: «Но позвольте, как же он служил в очистке?».

"Но позвольте, как же он служил в очистке?". А. Булгаков. "Собаче серце".

  Чутки про справжню хворобу Леніна ширилися в СССР мало не за його життя. Вважається, що першим про причину смерті «вождя мирового пролетариата» повідомив колишній завкафедрою шкірних та венеричних хвороб Імператорського Миколаївського університету в Саратові Владислав Теребінський. Ще під час московської громадянської він виїхав на Балкани, де згодом оприлюднив розвідку «О причинах смерти В.И. Ленина по данным протокола вскрытия (Lues cerebri)». Lues – латинська назва сифілісу.
  Письменниця, що спеціалізується на темі революції в Російській імперії, Гелен Ф. Раппапорт в книзі «Змовник: Ленін у вигнанні» (Conspirator: Lenin in Exile) виданій у 2009 році, наводить висловлювання з доповіді академіка Івана Павлова: «революцію здійснив божевільний із сифілісом мозку».
  За межами Совдепу про ленінський сифіліс говорили прямим текстом в книгах: Борис Солоневич «Заговор красного Бонапарта» (1958), Ніколай Валентинов «Новая экономическая политика и кризис партии после смерти Ленина» (1971), Павел Горбачевський «Армагеддон: в круге пятом» (1972).
  У наш час подібного висновку дісталися лікарі з Ізраїлю та московський нейрофізіолог Валерій Новосьолов.

Перебіг хвороби

  Новосьолов припускає, що Ленін підчепив хворобу 1892 – 1893 роках, коли віддався спокусам молодості. У ті часи сифіліс вельми поширився серед московства. Згідно спогадам провідного організатора патолого-анатомічної служби СССР Іполита Давидовського, під час розтину lues виявляли у 5% померлих, не залежно від віку і статі. Серед пацієнтів психічних лікарень хворі сифілітики становили від 10% до 40%.
  На початку XX століття Ленін неодноразово звертався до лікарів, в тому числі до тих, хто спеціалізувався на лікуванні сифілісу нервової системи. Його дружина Надєжда Крупська писала про дивну нервову хворобу чоловіка, що супроводжувалася висипаннями на тілі. За допомогою медичної літератури, вона вирішила, що це – трихофітія (trichophytia – стригучий лишай).
  Ленін пройшов курс лікування, гостра форма хвороби перейшла в приховану. Відомі випадки, коли лікування змушувало зачаїтися сифіліс, і протягом тривалого часу хвороба мляво прогресувала без якихось відчутних фізіологічних проявів.

Ленін після чергового інсульту

  Але і в латентній формі хвороби психіка повільно руйнується. Новосьолов відзначив, що серед симптомів сифілісу мозку наявні затятість, жорсткість та агресивність хворого. Навіть поверхневе знайомство з біографією Леніна дозволяє розпізнати прояв цих симптомів під час розламу РСДРП на більшовиків та меншовиків, або протистояння вождя диктатури «пролетаріату» з Бюро ЦК РСДРП(б) з питання Берестейської мирної угоди.
  Руйнівні наслідки хвороби проявилися в навесні 1922 року. Наприкінці березня стан здоров’я Леніна погіршився настільки, що він мусив відмовитися від участі в Генуезькій конференції.
  Для лікування вождя диктатури псевдопролетаріату прибув Георг Клемперер – лікар з буржуазної Німеччини. Він висловив припущення, що хворобу Леніна спричинили кулі, які залишилися в тілі після замаху, за який стратили підсліпувату і фізично немічну Фані Каплан.
  Версія про залишкові явища від поранень, в якості неофіційної, ще довго побутувала в СССР. Оскільки в мільйонів поранених на Першій світовій війні подібних симптомів не спостерігалося, припущення доповнили тим, що кулі виявилися отруйними.
  Інший німецький лікар Моріц Борхардт, спочатку засумнівався у висунутому діагнозі, але потім, чи то з поваги до колеги,чи за рекомендаціями чекістів, пристав до думки, що хворобу спричинили наслідки замаху. 28 квітня 1922 року він видалив одну з двох куль. Здоров’я Леніна трохи поліпшилося – через чотири дні він узяв участь у нараді Політбюро ЦК. 15 травня він відчув себе настільки добре, що наказав розширити застосування розстрілів до «врагов революции».
  Через півтора тижні в Леніна стався перший інсульт. Через деякий час він очухався, і відновив посиденьки в Кремлі, щоправда з робочим днем менше п’яти годин. Так тривало до середини грудня, поки не стався другий інсульт.
  Наприкінці 1922 року для лікування диктатора пролетаріату приїхав німецький невролог і нейрохірург Отфрід Ферстер, який фактично став головним лікарем Леніна, аж до його скону. Ферстер припустив, що на перебіг хвороби впливає напружена праця вождя диктатури, і прописав заспокійливі вправи та лісові прогулянки. Заради цього Ленін оселився в Горках, у маєтку, що належав колись удові Сави Морозова.

Одне з останніх прижиттєвих фото Леніна

  19 березня 1923 року стався третій інсульт, внаслідок котрого в Леніна паралізувало правий бік тіла, він утратив здатність говорити. Для лікування вождя «пролетаріату» залучили ще чотирьох німецьких лікарів. Серед них Макса Нонне, автора класичного довідника «Сифіліс та нервова система» (1902), одного з авторитетних фахівців у цій галузі, чи не найкращого тогочасного діагноста застарілих форм хвороби.
  Хоча Ферстер намагався всіляко зменшити медикаментозну терапію, Леніну призначили близько 30 ліків, переважно препарати ртуті, вісмуту, миш'яку, йоду, які використовували для лікування сифілісу. Їх призначали курсами, як і належить за цього діагнозу. Інші ліки призначали симптоматично – для усунення окремих проявів хвороби.

Ленін у труні

  Попри всі зусилля стан здоров’я Леніна стрімко погіршувався, і він сконав 21 січня 1924 року.

Шило в мішку

  Одразу після смерті комуністична верхівка зробила все, аби приховати венеричну природу хвороби Леніна. Академік РАМН Юрій Лопухін в книзі «Болезнь, смерть и бальзамирование В. И. Ленина: Правда и мифы» (М.: Республика, 1997), згадує записку, яку бачив власними очима, в якій наркомздрав Семашко радив патологоанатому Алексію Абрикосову, що проводив розтин тіла: «звернути особливу увагу на необхідність вагомих морфологічних доказів відсутності у Леніна люетичних (сифілітичних) уражень задля збереження світлого образу вождя».

Алексій Абрикосов

  Абрикосов зважив на побажання начальства, і написав звіт, в якому чітко зазначив: «Жодних вказівок на специфічний характер процесу (сифіліс та ін.) ні в судинній системі, ні в інших органах не виявлено». Речення занесли в протокол розтину.
  Атеросклероз вражає кровоносну систему всього тіла, а ось сифіліс головного мозку зачіпляє судини лише цього органу. Кровоносна система рук та ніг Леніна виявилася без суттєвих змін, і водночас, у протоколі розтину зазначено: «Левая внутренняя сонная артерия в её внутричерепной части просвета не имеет и на разрезе представляется в виде сплошного, плотного, белесоватого тяжа». Ленінські сонні артерії та інші судини, важливі для діагностики сифілісу, згодом десь зникли, їх більше ніхто не досліджував.

Інформаційний бюлетень про смерть Леніна, 22.01.1924.

  Через три дні нарком Семашко оприлюднив в «Известиях» свій погляд на хворобу: «Склероз вразив насамперед мозок, тобто той орган, який виконував найнапруженішу роботу за все життя Володимира Ілліча. Адже хвороба вражає зазвичай найбільш уразливе місце. Таким уразливим місцем у Володимира Ілліча був головний мозок: він постійно був у напруженій роботі, він систематично перевтомлювався, вся напружена діяльність і всі хвилювання вдаряли насамперед по мозку».
  Сучасні дослідження з нейрофізіології спростовують можливість такої причини хвороби. На відміну від суглобів, які дійсно зношуються від навантаження, активна мозкова діяльність стимулює кровообіг мозку, поліпшує тонус і робить судинну мозкову систему більш розгалуженою, підвищує пластичність (адаптивність) мозку.
  Зусиллями керівництва комуністичної партії, особисто товаришів Семашко і Абрикосова в офіційний висновок про смерть Леніна прикрасив діагноз «абнутцунгсклероз», буквально: «атеросклероз судин внаслідок передчасного їх зношування».

Медичний висновок про причини смерті Леніна, 22 січня 1924 р.

  Якщо загуглити цей діагноз, на видачі отримаємо статті про хворобу Леніна. Мабуть ця хвороба дуже рідкісна.
  Хоча всі симптоми, включно з зі схемами лікування, вказують, що Ленін хворів на досить поширену тоді хворобу, від якої від якої, протягом двох років після встановлення діагнозу, помирало 90% пацієнтів. ЇЇ назва – нейросифіліс.

***

  У сухому залишку маємо людину зі зруйнованим мозком і психікою, партія якого перетворила Російську імперію з авторитарної держави, на тоталітарний СССР. Розв’язаний ленінською клікою червоний терор знищив десятки мільйонів осіб, решту змусив животіти в злиденних умовах.

Ленін "несет пургу" дітям

  А недолугі досі вірять, і поширюють казочки, про «доброго дедушку Ленина» і смачний пломбір СССР…

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!