"Царівна Жаба" в світлі аналітичної психології

 

Ш. Жалабер. Антігона виводить сліпого Едіпа з Фів. 1842 р.

  Герої казки "Царівна жаба": Іван-царенко та його дружина Царівна-Жаба, належать до протилежних психологічних типів, і мабуть, тому утворюють пару.

  Іван (молодший син) – інтроверт: одружується з жабою, шукає долю на болоті, робить те що хоче, а не те що можна-неможна (спалення шкіри). "Болота" та "жаба" могли означати походження його дружини з простого люду, до того ж у казці наявне протиставлення її дружинам інших братів боярського та купецького родів.

  Молодший син орієнтується на внутрішній світ, це для нього набагато важливіше за осуд чи схвалення світу зовнішнього. Подеколи він хоче бути "як усі": сум з приводу зовнішності "жаби" перед бенкетом, намагання залишити дружину в людській подобі та спалення жаб'ячої шкіри. Це підтверджує лише відсутність психопатології: аутизму, шизофренії та інших станів коли людина повністю байдужа до зовнішніх впливів.

  Натомість Жаба – повна протилежність чоловіка: вміє спілкуватися з оточенням, знає як впливати на світ, почувається в ньому своєю. Це яскраво помітно під час виконання царевих завдань, які через нерозуміння отримали тлумачення магічних. Успіх "Жаби" повний – вона причарувала до себе всіх і вся.

  Кохання Івана-царенка та царівни-Жаби не тільки love story, але й історія розвою свідомості героя-принца. З цієї точки зору порушення ним заборони та покарання за це, можна розглядати не лише як зовнішній тиск та насилля, а й як психічне засвоєння (інтроспекцію, поглинання) норм моралі.
  Мандрівка царевича за коханою – шлях до Самості. Пригадаймо, що видатний швейцарський психолог Карл Густав Юнг, визначав Самість як цілісність особистості, яка здобувається в процесі розвою свідомості. Розвиток особистості (процес індивідуації) рухається від свідомості до особистого, а згодом – і колективного, несвідомого.

  Саме такий шлях долає Іван-царенко. Він навчається гамувати інстинкти (засвоєння табу (забороненої дії) в сцені "спалення шкіри"), засвоює норми спілкування (заведення друзів-помічників).

  На початку герой казки просто прагне вбити всіх, хто трапився на шляху.  Це дуже нагадує, знайоме кожному, прагнення знищити силою волі, чи проігнорувати, дошкульне явище, котре до певної миті не усвідомлювалося і не заважало.

  В цих контактах царевича віддзеркалилося зіткнення з "Тінню": неусвідомлюваними деструктивними рисами власного характеру, які можна усвідомити та використати творчо й позитивно. Саме цю двоїстість душевного вмісту символізує наявність в казці як тварин-помічників царевича, так і їх двійників – таких же тварин, але помічників лихого Кощія.

 У неукраїнському варіанті казки, тварини-помічники змагаються з власними двійниками-антагоністами. Це образно поданий перший ступінь розвитку "Я" –  здатність розрізняти протилежності: світ - темрява, гора - низ, тепло - холод, тощо.

  Шлях героя можна розцінювати як подолання неусвідомлюваних лихих та жахливих образів, витіснених травматичних переживань. В символічній формі ці явища постають в двоїстих (амбівалентних) образах тварин (з одного боку – помічники, з іншого – частка дикої природи) та природної стихії моря та лісу. Така стихія людських почуттів: вони можуть дати наснагу для розвою та творчості, а можуть зруйнувати та занапастити.

Царівна Жаба

  Двоїсту природу має й Баба Яга. З інших казок відомо, що вона лиха особа: чаклує, їсть дітей та має інші ознаки того, що Еріх Нойман назвав "жахливою матір'ю".  З іншого боку, вона завше допомагає герою знайти вірний шлях, годує, миє, дає настанови, які допоможуть йому перемогти. Тобто демонструє типові ознаки образу "Доброї матері".

  Подальшим розвитком цього образу можна вважати царівну-жабу. Вона так само двоїста: і потворна жаба ("жахлива мати"), і чарівна царівна ("добра матір").

  Взагалі протиставлення доброї матері злій мачусі достатньо поширений сюжет в українських казках: "Бабина дочка, дідова дочка", "Зла мачуха", "Про сиріт та лиху мачуху",  "Мачуха та пасербиця", "Казка про гоніння мачухи", "Про Оксанку-нетіпаху та злу мачуху", "Пасербиця", "Про Марію, злу мачуху та її доньку" та інші.

  Кульмінація шляху до Самості – перемога та одруження з порятованою царівною.

  Цікаво, що це змагання не виглядає як двобій. У казці "Царівна-жаба"  Іван-царенко не б'ється особисто з конкретним супротивником, натомість, змагаються тварини-помічники з природною стихією (морем, лісом). Іван прокладає собі шлях у скляному палаці, і коли знаходить втрачену наречену дізнається, що причиною всіх негараздів стало закляття батька дружини.

  Це можна розглядати як отримання балансу між "Аніма" та "Анімусом" (чоловічим та жіночим початком, юнгіанський відповідник китайських "Інь" та "Ян"). Можна згадати Фрейда та його концепцію комплексу Едіпа (для жінок – комплекс Електри), як провідного чинника у формуванні людської психіки.

  Фрейд вважав, що дитина має різні почуття до кожного з батьків: потяг до особи з протилежною, та ворожість до людини одної з малюком, статі. Суспільство забороняє прояви агресії та інцесту (кровозмішання), що породжує душевний конфлікт між бажанням та забороною. Нейтралізація конфлікту, через його усвідомлення – основа психоаналітичної терапії. Розв'язання конфлікту царівни-жаби з батьком, за допомогою чоловіка, ми бачимо в казці. 

  З іншого боку сюжет пошуку Іваном-царенко дружини царівни-жаби – ілюстрація до тріади Гегеля: теза (помічники героя), антитеза (природа як перешкода), синтез (перемога та утворення нової якості – царівна з батькової доні стає дружиною Івана). Це змагання – примирення суперечностей власної душі, зразок юнгіанської терапії.

  Без сумніву "Царівна-жаба" приховує дані про обряд ініціації –ритуал посвячення на повноцінного члена суспільства. Головний елемент сакральної дії – випробування, яке в казці змальовано у вигляді пошуку нареченої.

  Складений Іваном іспит показав його здатність відрізняти гарне й погане. Найпомітніше це віддзеркалено у взаєминах царенка з тваринами: спочатку вони видаються йому ворожими, потім вони перетворюються на відданих помічників.

  Їх допомогу в подоланні стихій, в яких вони живуть,  можна розглядати як усвідомлення героєм декотрих власних особливостей, виокремленням їх з первісної єдності Уробороса. Уроборос, поняття запозичене Юнгом з алхімії, – змія, що кусає власний хвіст, символ нескінченності, невпинної мінливості та перетворення. Еріх Нойман, послідовник Юнга, вважав Уроборос найбільш ранньою стадією розвитку особистості, коли ще не виникла свідомість і вся психіка являє собою неподільне ціле.

  Розвиток індивідуальності порушує первинну цілісність: виникає свідомість та неусвідомлюване. Метою розвитку має стати Самість – якісно нова цілісність психіки, що становить соборність усіх душевних проявів.

Уроборос. Малюнок Теодора Пелеканоса в алхімічному трактаті 1478 р.

  Про сходження до Самості й оповідає казка "Царівна-Жаба". На цьому шляху Іван-царенко інтегрує "Тінь" (власну деструктивність), знімає суперечності між чоловічим та жіночим (Аніма та Анімус), приборкує стихію емоцій. Слухаючи казку дитина отримує настанову в сходженні до власної індивідуальності.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!