Писані красуні Московського царства

Рябушкін А. П. Родина купця в ХXVII столітті. 1896 р.  Обличчя купчихи рясно набілене та нарум'янене.

«Краса – страшенна сила!»

Фаїна Раневська

  Мабуть в усі часи, в усіх країнах жінки використовують косметику. Не стало винятком і Московське царство. Широта московської душі не визнавала легкі тонів та ледь помітних барв макіяжу. Духовність, якою і досі так пишаються представники «русского мира», змушувала шукати зразки для наслідування у світі сакральному.
  Жінки розмальовували обличчя як картини, використовуючи ті самі фарби. А оскільки світського живопису в допетровській Московії не існувало, жінки писали обличчя як ікони. Саме звідси й походить сталий вислів «писаная красавица».

  Уявімо, що станеться з обличчям, організмом та психікою людини, якщо в якості макіяжу використовуються свинцеві білила (інколи з домішкою барію) та кіновар (сполука ртуті з сіркою) в якості рум’ян...

  Практично всіх іноземців на Московії вразило зловживання тамтешнього жіноцтва рум’янами та білилами.

  «Рум’яна їх схожі з фарбами, якими ми прикрашуємо влітку комини наших будинків, і котрі складаються з червоної охри та іспанських білил». Семюел Коллінз. Теперішній стан Московії (1671).

   «Всі біляться і рум'яняться, але надто грубо, і вважають за сором не білитись та не рум'янитись, однаково старі й молоді, багаті та бідні». Жак Маржерет. Становище великого князівства Московії (1590 – 1606).

  «Жінки... всі в рум'янах і білилах, при чому так грубо і помітно, що видається ніби хтось жменею борошна провів по обличчю і пензлем зафарбував щоки в червоний колір. Вони затемнюють, а також фарбують у коричневий колір брови та вії.

  Оскільки біління та рум’янення відбувається відкрито, то наречений, напередодні весілля, серед інших дарунків, надсилає нареченій скриньку з рум’янами – мова про це буде при оповіді про їхні весілля». Адам Олеарій. Опис мандрівки Голштинського посольства до до Московії та Персії (1633 – 1639).

  «Жінки зазвичай так зловживають рум'янами і білилами, і настільки відразливо, що сором і ганьба!» Рафаель Барберіні. Мандрівка в Московію (1565).

Рябушкін А. П. Московська дівчина XVII століття (в святковий день). 1903 р. Білосніжне обличчя з багряними ланітами.

  «Жінки, намагаючись приховати поганий колір обличчя, так багато біляться і рум'яняться, що кожен це помічає. Проте, на це там ніхто не звертає уваги, так як у них такий звичай, який не тільки подобається їх чоловікам, але й самі вони дозволяють своїм дружинам і донькам купувати білила і рум'яна для фарбування обличчя, і радіють, що зі страшних жінок вони перетворюються на красивих ляльок. Від фарб морщиться шкіра і вони стають ще страшніші коли її змивають». Джильс Флетчер. Про державу московську (1588).

  «(Жінки) спотворюють себе тим, що не лише обличчя, але й очі, шию і руки фарбують різними фарбами: білою, червоною, синьою і темною: чорні вії роблять білими, білі знову роблять чорними чи темними і підводять їх так грубо і товсто, що всякий це помітить». Петр Петрей. Історія по велике князівство Московське (1608 – 1614).

  «Навіть найбідніший на всьому світі чоловік купує  рум'яна і фарби, вона фарбує свою смагляву шкіру, наряджається і підводить своє закопчене лице, брови, губи, щоки, підборіддя. Та і ті, які пристойні, якщо тут такі є, роблять таке ж. Чоловік може бачити на щоках у жінок фарбу, як пластир, настільки товстий їх шар і обличчям схожі на повій». Джордж Турбервіль. Послання з Московщини ( 1569).

  «У жінок у загальному вжитку притирання і рум'яна для приховання природних недоліків. У Московії не є ганебним білитись і рум'янитись, навпаки, чоловіки з задоволенням витрачаються на цю забаганку жінок». Ельзевір із Лейдена. Русія або Московія (1630).

  Подібні згадки можна знайти і в Якова Рейтенфельса («Сказання найсвітлішому герцогу Тосканському Козьмі III про Московію» 1680), і навіть у Михайла Салтикова-Щедріна («Пошехонская старина» 1887—1889).

  Але для московських красунь білішого за сніг обличчя з ефектним буряковим рум’янцем на вилицях було не достатньо. Оскільки стоматологія тоді робила тільки перші невпевнені кроки, особливим шиком вважалася білозуба посмішка, яка мала підкреслювати непересічне здоров’я, а отже здатність народжувати багато життєздатних дітей.

Рябушкін А. П. Московські жінки XVII століття в церкві. 1899 р. Обличчя дорослих жінок неприродно бліді

  Аби приховати зубне каміння, або сліди від карієсу, зуби відбілювали білилами зі ртуттю. Це давало швидкий бажаний результат, з дуже кепськими подальшими наслідками. Після відбілювання не вдавалося досягти довготривалого ефекту. Процедуру доводилося повторювати час від часу, але не нескінченно. Після кількох відбілювань зубна емаль зникала остаточно, що повністю унеможливлювало побачити колись зуби не те що білими, але хоча б кольору стиглого пшона.

  Московські жінки розв’язали цю проблему зі своєрідною логікою. Якщо зуби не можна більше відбілювати, треба їх... зачорнити! Уявімо писану красу: біле, мов поваплене обличчя, з багряними вилицями та зубами темнішими за глупу ніч! Краса з чорними зубами справляла на іноземців сильне враження.

  «Вони чорнять зуби з тим самим наміром, з яким  наші жінки носять чорні мушки на обличчі: зуби їх псуються від меркуріальних білил, і тому вони обертають необхідність на прикрасу та звуть красою справжнє паскудство».  Семюел Коллінз. Теперішній стан Московії (1671).

Рябушкін А. П. Московська вулиця XVII століття в святковий день. 1895 р.

  Звичай чорнити зуби зберігся до часів Радищева, і навіть Салтикова-Щедріна, про що перший згадує в «Подорожі з Петербургу до Москви», а другий – у «Пошехонській старовині».

   Мабуть, разючий вигляд писаних красунь породив філософське ставлення до краси, що віддзеркалилося в московських прислів’ях та приказках.

  Красивый вид человека не портит. С лица воду не пить, и с корявым можно жить. Красивых на всех не наберешься. Не всякому красавица, а кому что нравится. Рыжий да рябой народ самый дорогой. Нечего на зеркало пенять, коли рожа крива. Красота — товар не лежалый. Хороши Бяши, да не наши. Красивый — на грех, а дурной — на смех. Своя жена – своя и краса. Скрасит девку венец да молодец.

  Московські чоловіки, окрилені писаною красою свого жіноцтва, шукали розради в тому, що зараз зветься «духовными скрепами»: в пияцтві та гордості за особливий шлях, утілений в самобутньому ідеалі жіночої краси.

Використана література

1. Т. Богданович. Московія XV-XVII ст., або звички та традиції московитів про які не говорять (зібрані зі свідчень іноземців)

2. И. Зимин, Л. Орехова, Р. Мусаева. Из истории зубоврачевания. М.: Центрполиграф, 2013.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!