Тортури каральної психіатрії в СССР
 |
| Каральна психіатрія |
Одна з найоригінальніших та яскравих витівок московства – створення каральної психіатрії, що мала на меті вилікувати людину від її світогляду. Але чомусь про це по-справжньому унікальне явище, москвини воліють не згадувати. Дарма – подібної практики світ не знав.
Розвиток каральної психіатрії в СССР
Поняття «каральна психіатрія» належить Олександру Подрабінеку — дисиденту і правозахиснику, співзасновнику Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях при Московській Гельсінській групі. У книзі «Каральна медицина» (1977), він зібрав понад дві сотні свідчень в’язнів комуністичних психіатричних спеціальних лікарень. У 1980 році книгу оприлюднили в США, за що автор отримав ув’язнення в комуністичному концтаборі.Варто відзначити, що практика оголошення опонентів державної влади психічно хворими – не винахід диктатури пролетаріату. Один з перших відомих випадків належить царату. Московський цар Ніколай І назвав божевільним Петра Чаадаєва за його погляди, викладені в першому «Філософському листі», оприлюдненому в 1836 році. У порівнянні з репресіями часів «пролетарського інтернаціоналізму», Чаадаєв відбувся легким переляком – точніше домашнім арештом.
Домашній арешт – дрібничка, у порівнянні з тим, чого зазнав його літературний сучасник – герой повісті Миколи Гоголя «Нотатки божевільного» Аксентій Поприщин. Пригадаємо, що в якості лікування застосовувалися тортури: побиття кийком та «крапання на мозок» (на поголену голову) холодною водою.
За царату практика ув’язнення в божевільні не набула масового явища, і політично вмотивовані діагнози психічно хворих, поставлені Петру Чаадаєву, Тімотеусу фон Боку чи Юзефу Пілсудському становили швидше винятки, ніж правила.
Хоча ідея оголосити супротивників царату божевільними мала свої переваги – щоб не сказав переслідуваний, цим можна знехтувати і оголосити маячнею хворої уяви. Утім, авторитет царської влади дозволяв тривалий час нехтувати громадською думкою і просто саджати незгодних за ґрати. Це було значно простіше, дешевше та дієвіше.
Після повалення самодержавства, більшовики, в часи Леніна та Сталіна, дотримувалися схожих поглядів. Навіщо вовтузитися з «ворогом народу» в божевільні, якщо його можна просто «кокнуть», або використати на каторжній праці? Тому до 50-х років минулого століття, переважна більшість тих, кого не сприйняла система московського комунізму, прямували в концтабори ГУЛАГу, а не в психлікарні.
Як виняток можна згадати Марію Спиридонову – провідника лівих московських есерів, запроторену до божевільні за особистим розпорядженням першого очільника ВЧК Фелікса Дзержинського в 1921 році.
У цій історії знаменна поведінка московського психіатра зі світовими ім’ям – Петра Ганнушкіна. Московству не відомі поняття честь і гідність, що в черговий раз довів Ганнушкін. На догоду більшовицьким узурпаторам він визнав у Спиридонової «істеричний психоз, стан важкий, із загрозою життю».
Після повалення самодержавства, більшовики, в часи Леніна та Сталіна, дотримувалися схожих поглядів. Навіщо вовтузитися з «ворогом народу» в божевільні, якщо його можна просто «кокнуть», або використати на каторжній праці? Тому до 50-х років минулого століття, переважна більшість тих, кого не сприйняла система московського комунізму, прямували в концтабори ГУЛАГу, а не в психлікарні.
Як виняток можна згадати Марію Спиридонову – провідника лівих московських есерів, запроторену до божевільні за особистим розпорядженням першого очільника ВЧК Фелікса Дзержинського в 1921 році.
 |
| Петр Ганнушкін |
Завдяки діагнозу «творця московської наукової психіатричної школи» психічно здорова провідниця лівих есерів провела 20 років ув’язнення в психіатричній лікарні, де була «ліквідована в зв’язку з наближенням німецько-фашистських військ» у 1941 році.
Варто зауважити, що саме вживання поняття «німецько-фашистський» заслуговує на визначення психічного розладу. Адже у Німеччині ніколи не було фашизму. Але звідки це можуть знати нащадки Поліграфа Шарікова? Ніхто в Політбюро ЦК КПСС, на ОРТ чи Russia Today не здогадувалися, і не здогадуються, що нацизм і фашизм – дві великі різниці.
У 1938 році в Інституті психіатрії ім. В. П. Сербського створено відділення для затриманих за підозрою у «контрреволюційній діяльності». При НКВД СССР з 1939 року діяла Спеціальна нарада, однією з функцій якої було прийняття рішень про примусове психіатричне лікування.
Тим не менше, в часи Леніна і Сталіна не прагнули розміщувати на бюджетне утримання в психіатричних лікарнях політичних супротивників більшовизму. Тоді надавали перевагу розстрілам та концтаборам, а ув’язнення до психлікарень становило радше виняток.
Усе змінилося в часи Хрущова. Якщо за Леніна-Сталіна Совдеп мав можливості грабунку, як джерела створення ВВП (експропріація майна поміщиків і церков, розкозачення і розкуркулення, грабунок завойованих у Другій світовій війні країн), то «кукурудзяний геній» про подібне міг хіба що мріяти.
Аби уникнути голодних бунтів, він мусив купувати продовольство в країн західних демократій, отже мав рахуватися з їх вимогами. А Захід засуджував Совдеп за переслідування інакодумців.
Тому, хрущовська кліка, під тиском повстань у концтаборах, організованих насамперед українськими політв’язнями, одною рукою скасувала систему ГУЛАГу, а іншою – створила заклади каральної психіатрії.
Варто зауважити, що саме вживання поняття «німецько-фашистський» заслуговує на визначення психічного розладу. Адже у Німеччині ніколи не було фашизму. Але звідки це можуть знати нащадки Поліграфа Шарікова? Ніхто в Політбюро ЦК КПСС, на ОРТ чи Russia Today не здогадувалися, і не здогадуються, що нацизм і фашизм – дві великі різниці.
У 1938 році в Інституті психіатрії ім. В. П. Сербського створено відділення для затриманих за підозрою у «контрреволюційній діяльності». При НКВД СССР з 1939 року діяла Спеціальна нарада, однією з функцій якої було прийняття рішень про примусове психіатричне лікування.
Тим не менше, в часи Леніна і Сталіна не прагнули розміщувати на бюджетне утримання в психіатричних лікарнях політичних супротивників більшовизму. Тоді надавали перевагу розстрілам та концтаборам, а ув’язнення до психлікарень становило радше виняток.
Усе змінилося в часи Хрущова. Якщо за Леніна-Сталіна Совдеп мав можливості грабунку, як джерела створення ВВП (експропріація майна поміщиків і церков, розкозачення і розкуркулення, грабунок завойованих у Другій світовій війні країн), то «кукурудзяний геній» про подібне міг хіба що мріяти.
Аби уникнути голодних бунтів, він мусив купувати продовольство в країн західних демократій, отже мав рахуватися з їх вимогами. А Захід засуджував Совдеп за переслідування інакодумців.
Тому, хрущовська кліка, під тиском повстань у концтаборах, організованих насамперед українськими політв’язнями, одною рукою скасувала систему ГУЛАГу, а іншою – створила заклади каральної психіатрії.
У 1960 році прийняли кримінальні кодекси союзних республік, статті яких, наприклад 13 кримінального кодексу УССР, дозволяли спрямовувати супротивників режиму московського комунізму на примусове психіатричне лікування.
У 1961 році запрацювала «Інструкція з невідкладної госпіталізації суспільно небезпечних психічнохворих», затверджена наказом МОЗ 04-14/32 від 10.10.1961, яка робила можливою ув’язнення в психіатричних закладах без рішення суду.
Голова КГБ СССР Юрій Андропов, що й досі популярний на Московщині, в 1969 році звернувся до Політбюро ЦК КПСС з планом розширення мережі психлікарень. Наголосимо: з цим планом звернувся не міністр Охорони здоров’я, а голова репресивної комуністичної спецслужби КГБ.
Його пропозицію почули. Якщо в 1962 році в СССР налічувалося 222 600 ліжко-місць у психоневрологічних закладах, то в 1974 році – вже 390 000.
Комуністичний режим проголошував на весь світ, що в СССР немає політв’язнів. Бо на зміну їм прийшли в’язні психіатричних психлікарень. Твердження Хрущова, що опиратися комунізму можуть тільки божевільні, набуло практичного змісту.
Задаймося протилежним питанням: чи може симпатизувати комунізму притомна людина? Чи можна повірити в можливість суспільства, де кожен робитиме внесок відповідно до власних здібностей, а отримуватиме по своїх потребах?
Припустимо, що багато хто з громадян комуністичного суспільства не має жодних здібностей до праці, але потребує постійно подорожувати з Канар на Мальдіви, Таїті та Багами, і харчуватися кав’яром та паштетами з язиків фазанів.
У 1961 році запрацювала «Інструкція з невідкладної госпіталізації суспільно небезпечних психічнохворих», затверджена наказом МОЗ 04-14/32 від 10.10.1961, яка робила можливою ув’язнення в психіатричних закладах без рішення суду.
Голова КГБ СССР Юрій Андропов, що й досі популярний на Московщині, в 1969 році звернувся до Політбюро ЦК КПСС з планом розширення мережі психлікарень. Наголосимо: з цим планом звернувся не міністр Охорони здоров’я, а голова репресивної комуністичної спецслужби КГБ.
Його пропозицію почули. Якщо в 1962 році в СССР налічувалося 222 600 ліжко-місць у психоневрологічних закладах, то в 1974 році – вже 390 000.
Комуністичний режим проголошував на весь світ, що в СССР немає політв’язнів. Бо на зміну їм прийшли в’язні психіатричних психлікарень. Твердження Хрущова, що опиратися комунізму можуть тільки божевільні, набуло практичного змісту.
Задаймося протилежним питанням: чи може симпатизувати комунізму притомна людина? Чи можна повірити в можливість суспільства, де кожен робитиме внесок відповідно до власних здібностей, а отримуватиме по своїх потребах?
Припустимо, що багато хто з громадян комуністичного суспільства не має жодних здібностей до праці, але потребує постійно подорожувати з Канар на Мальдіви, Таїті та Багами, і харчуватися кав’яром та паштетами з язиків фазанів.
Невже за таких можливостей, знайдеться хтось, зі здібностями та бажанням все життя чистити туалети в Мурманську, і споживати, бо кав’яру на всіх не вистачить, лише черствий хліб з цибулею? І це тільки один аспект з маячні про комуністичне суспільство майбутнього.
В реальності комунізм – завжди «культ личности», тобто кривава диктатура, з найжорстокішим визиском поневоленого населення. І кав’яр з пташиним молоком за подібних режимів бачать лише сталіни, мао цзедуни, пол поти, андропови та їм подібні.
Завдяки ініціативи Андропова в СССР почалися масові психіатричні репресії. Що дозволило істотно зменшити кількість в’язнів концтаборів за політичними статтями. Така собі чекістська відлига.
За даними американського політолога Пітера Реддавея та австралійського психіатра Сіднея Блоха (Диагноз: инакомыслие. Как советские психиатры лечат от политического инакомыслия, — London: Overseas Publications Interchange Ltd., 1981), більшість в’язнів психлікарень становили активісти національних рухів, серед яких переважали українці. Варто лише згадати Петра Григоренка, Леоніда Плюща, Миколу Плахотнюка, Зеновія Красівського, Василя Рубана – і це тільки імена найвідоміших українських в’язнів спецлікарень.
20% жертв каральної психіатрії складали особи, що прагнули назавжди залишити СССР і позбутися його громадянство («отказники»). Ще близько 15% становили віряни різних конфесій, які прагнули вільно сповідувати і розповсюджувати свої релігійні погляди.
Окрему, і досить значну категорію, складали «сутяжники» — люди, які наважувалися сперечатися або оскаржувати дії представників комуністичної влади.
Усіх їх оголошували божевільними, що спричиняло подальше обмеження дієздатності і громадянських прав. Для всіх, кого становили на психіатричний облік, закривалася можливість працювати на керівних посадах, займатися педагогічною діяльністю, отримати водійські права чи вищу освіту та ще багато інших утисків.
Психіатричний облік зазвичай встановлювали пожиттєво. Більшість облікованих потрапляли під опіку, що означало повну або часткову юридичну недієздатність. Переважну більшість людей з тавром психлікарень не приймали на більш-менш пристойну роботу.
Оточуючі вважали таку людину божевільною, з усіма похідними наслідками. Завдяки каральній психіатрії комуністичний режим отримував змогу перетворювати всіх супротивників на «божевільних», приречених на злидні та людське презирство.
З падінням комуністичної диктатури, з’ясувалося, що рахунок репресованих психіатрією СССР йде на мільйони.
Тільки в 1988 році, із скасуванням каральної психіатрії в СССР, з психіатричного обліку зняли 776 тисяч осіб. Наступного року їх число збільшилося до двох мільйонів (Василенко Н.Ю. Основы социальной медицины: Учебное пособие. — Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 2004. — С. 34).
Дія каральної психіатрії не обмежувалася дискредитацією дисидентів в очах широких верств населення. Психіатричні заклади піддавали в’язнів справжнім медичним тортурам.
Перевагу отримали ідеї московської психіатричної школи на чолі з академіком Андреєм Снєжнєвським. Він творчо підхопив і розвинув, призабуту ідею віденського психіатра Євгена Блейлера, висловлену ще в 1891 році, про можливість існування прихованої форми шизофренії, зі слабкими невиразними симптомами.
Думка Блейлера лишалася поза увагою світової психіатрії, аж поки виконуючи рішення КГБ-КПСС Снєжнєвський не оформив її в концепцію повільноплинної шизофренії. Тобто, шизофренії без чітких симптомів, наявність якої визначають згідно вказівок КГБ. Діагноз повільноплинної шизофренії існував лише в СССР та РФ.
Для розуміння сутності діагнозу, варто відзначити, що симптомом визнавалося підвищене відчуття власної гідності. Тобто, якщо хтось не став на коліна перед чекістом-карателем – для нього гостинно відчинялася брама спеціальної психлікарні.
Іншим поширеним діагнозом для політичних інакодумців був сутяжно-паранояльний розвиток особистості. Під нього міг потрапити кожен, хто наполягав на своїй думці, мав усталені переконання. На думку московсько-комуністичних психіатрів це означало схильність до параноїдальних ідей та нав’язливої хворобливої затятості.
Отже, коли КГБ затримував неблагонадійну людину, то з огляду на політичну доцільність її справу спрямовували або в суд, або в психушку.
Утім, більшість психіатрів в звичайних диспансерах не дуже охоче оголошували здорових людей психічно хворими. КГБ не міг легковажити і покладатися на відданість ідеям комунізму кожного провінційного психіатра, тому всі більш-менш значні справи йшли через інститут Сербського у Москві.
Там за право відправити приреченого до божевільні конкурували дві «школи» комуністичної психіатрії: Андрея Снєжнєвського та Даніїла Лунца. Вони за пільги та доступ до спецрозподільників благ для комуністичної еліти, охоче ліпили діагнози повільно плинної шизофренії та сутяжно-паранояльного розвитку особистості.
Після чого приречений в’язень потрапляв до закритої спецлікарні в'язничного типу. Найвідоміші з них розташовувалися в Москві («Белые столбы»), Дніпропетровську, Казані, Мінську, Орлі, Благовіщенську.
До в’язня, попри його бажання, застосовували медикаментозне лікування, яке руйнувало його фізичне і психічне здоров’я. Згадаємо лише деякі, найбільш розповсюджені, процедури та препарати.
Галоперидол — потужний заспокійливий препарат, з цілою низкою побічних ефектів: загальмованістю, бентежністю, порушенням сну, головним болем, епілептичними нападами, розладами дихальної, ендокринної, серцево-судинної та травної систем, і це не вичерпний перелік. При тривалому застосуванні викликає гострі екстрапірамідні розлади: ускладнення артикуляції, спазми м'язів, порушення рівноваги, тремтіння кінцівок. Використовуючи сильну седативну дію препарату, працівники спецлікарень прагнули зменшити опір жертви нав’язуванню комуністичного світогляду.
Подібну дію має трифтазин. Обидва препарати блокують утворення дофаміну, чим позбавляють людину здатності відчувати позитивні емоції. Брак дофаміну в організмі може спричиняти каталепсію, під час якої людина застигає на тривалий час у будь-якій, навіть самі незручній, позі.
Сульфозин – ін’єкції суспензії сірки в олії. Після застосування препарату в людини підвищується температура до 39 – 40 градусів, починається лихоманка і трясовиця, тіло судомить. У місці уколу відчувається нестерпний біль. Кілька годин людина марить. Тривале застосування препарату викликає омертвіння тканин у місцях ін'єкцій.
Для посилення ефекту роблять «сульфозиновий хрест» — чотири уколи на добу, або одразу всі під обидві лопатки та в кожну сідницю. Біль та висока температура повинні виснажити жертву фізично й психологічно, зламати її здатність до опору.
Але це ще порівняно «м’які» засоби впливу. Більш жорстока інсулінокоматозна терапія. Перед процедурою в’язню певний час не дають їжі. Потім його прив’язують до ліжка, міцно фіксуючи руки й ноги, і вводять підвищену дозу інсуліну.
Препарат поглинає весь цукор в організмі, починається гіпоглікемічна кома. Людина опиняється на межі смерті, її охоплює панічний жах. М’язи стискає судома, відчувається нестерпний біль, тіло буквально омиває рясний піт. Людина відчуває нестерпний голод. Жертва несамовито репетує, м’язи тіла здійснюють надзусилля, в даремному прагненні звільнитися від пут з рушників чи простирадл, якими його прив’язали до ліжка.
Зі стану коми виводять ін’єкціями глюкози. При тривалому повторенні процедури, ефективність введення глюкози стрімко знижується. Процедура має високу ймовірність смертельного завершення. Інсулінокоматозна терапія значно погіршує психічний і фізичний стан жертви, може перетворити здорову людину на інваліда.
Атропінокоматозна терапія ефектом та переживанням жертви схожа з інсулінокоматозною. Замість інсуліну жертві вводять високу дозу М-холіноблокатора атропіна, дія якого викликає кому. Залишаючись у повній свідомості людина вважає, що помирає.
В реальності комунізм – завжди «культ личности», тобто кривава диктатура, з найжорстокішим визиском поневоленого населення. І кав’яр з пташиним молоком за подібних режимів бачать лише сталіни, мао цзедуни, пол поти, андропови та їм подібні.
 |
| Юрій Андропов |
За даними американського політолога Пітера Реддавея та австралійського психіатра Сіднея Блоха (Диагноз: инакомыслие. Как советские психиатры лечат от политического инакомыслия, — London: Overseas Publications Interchange Ltd., 1981), більшість в’язнів психлікарень становили активісти національних рухів, серед яких переважали українці. Варто лише згадати Петра Григоренка, Леоніда Плюща, Миколу Плахотнюка, Зеновія Красівського, Василя Рубана – і це тільки імена найвідоміших українських в’язнів спецлікарень.
20% жертв каральної психіатрії складали особи, що прагнули назавжди залишити СССР і позбутися його громадянство («отказники»). Ще близько 15% становили віряни різних конфесій, які прагнули вільно сповідувати і розповсюджувати свої релігійні погляди.
Окрему, і досить значну категорію, складали «сутяжники» — люди, які наважувалися сперечатися або оскаржувати дії представників комуністичної влади.
Усіх їх оголошували божевільними, що спричиняло подальше обмеження дієздатності і громадянських прав. Для всіх, кого становили на психіатричний облік, закривалася можливість працювати на керівних посадах, займатися педагогічною діяльністю, отримати водійські права чи вищу освіту та ще багато інших утисків.
Психіатричний облік зазвичай встановлювали пожиттєво. Більшість облікованих потрапляли під опіку, що означало повну або часткову юридичну недієздатність. Переважну більшість людей з тавром психлікарень не приймали на більш-менш пристойну роботу.
Оточуючі вважали таку людину божевільною, з усіма похідними наслідками. Завдяки каральній психіатрії комуністичний режим отримував змогу перетворювати всіх супротивників на «божевільних», приречених на злидні та людське презирство.
З падінням комуністичної диктатури, з’ясувалося, що рахунок репресованих психіатрією СССР йде на мільйони.
Тільки в 1988 році, із скасуванням каральної психіатрії в СССР, з психіатричного обліку зняли 776 тисяч осіб. Наступного року їх число збільшилося до двох мільйонів (Василенко Н.Ю. Основы социальной медицины: Учебное пособие. — Владивосток: Изд-во Дальневосточного университета, 2004. — С. 34).
Дія каральної психіатрії не обмежувалася дискредитацією дисидентів в очах широких верств населення. Психіатричні заклади піддавали в’язнів справжнім медичним тортурам.
Психіатричні тортури
Психіатричний державний терор мав відповідний «медичний» супровід. В СССР виникли цілі «наукові» школи, які розробляли доктрини задля застосування психіатричних репресій. |
| Андрей Снєжнєвський |
Думка Блейлера лишалася поза увагою світової психіатрії, аж поки виконуючи рішення КГБ-КПСС Снєжнєвський не оформив її в концепцію повільноплинної шизофренії. Тобто, шизофренії без чітких симптомів, наявність якої визначають згідно вказівок КГБ. Діагноз повільноплинної шизофренії існував лише в СССР та РФ.
Для розуміння сутності діагнозу, варто відзначити, що симптомом визнавалося підвищене відчуття власної гідності. Тобто, якщо хтось не став на коліна перед чекістом-карателем – для нього гостинно відчинялася брама спеціальної психлікарні.
Іншим поширеним діагнозом для політичних інакодумців був сутяжно-паранояльний розвиток особистості. Під нього міг потрапити кожен, хто наполягав на своїй думці, мав усталені переконання. На думку московсько-комуністичних психіатрів це означало схильність до параноїдальних ідей та нав’язливої хворобливої затятості.
Отже, коли КГБ затримував неблагонадійну людину, то з огляду на політичну доцільність її справу спрямовували або в суд, або в психушку.
Утім, більшість психіатрів в звичайних диспансерах не дуже охоче оголошували здорових людей психічно хворими. КГБ не міг легковажити і покладатися на відданість ідеям комунізму кожного провінційного психіатра, тому всі більш-менш значні справи йшли через інститут Сербського у Москві.
 |
| Даніїл Лунц |
Після чого приречений в’язень потрапляв до закритої спецлікарні в'язничного типу. Найвідоміші з них розташовувалися в Москві («Белые столбы»), Дніпропетровську, Казані, Мінську, Орлі, Благовіщенську.
 |
| Спеціальна психіатрична лікарня № 5 у Москві («Белые столбы») |
Галоперидол — потужний заспокійливий препарат, з цілою низкою побічних ефектів: загальмованістю, бентежністю, порушенням сну, головним болем, епілептичними нападами, розладами дихальної, ендокринної, серцево-судинної та травної систем, і це не вичерпний перелік. При тривалому застосуванні викликає гострі екстрапірамідні розлади: ускладнення артикуляції, спазми м'язів, порушення рівноваги, тремтіння кінцівок. Використовуючи сильну седативну дію препарату, працівники спецлікарень прагнули зменшити опір жертви нав’язуванню комуністичного світогляду.
Подібну дію має трифтазин. Обидва препарати блокують утворення дофаміну, чим позбавляють людину здатності відчувати позитивні емоції. Брак дофаміну в організмі може спричиняти каталепсію, під час якої людина застигає на тривалий час у будь-якій, навіть самі незручній, позі.
Сульфозин – ін’єкції суспензії сірки в олії. Після застосування препарату в людини підвищується температура до 39 – 40 градусів, починається лихоманка і трясовиця, тіло судомить. У місці уколу відчувається нестерпний біль. Кілька годин людина марить. Тривале застосування препарату викликає омертвіння тканин у місцях ін'єкцій.
Для посилення ефекту роблять «сульфозиновий хрест» — чотири уколи на добу, або одразу всі під обидві лопатки та в кожну сідницю. Біль та висока температура повинні виснажити жертву фізично й психологічно, зламати її здатність до опору.
Але це ще порівняно «м’які» засоби впливу. Більш жорстока інсулінокоматозна терапія. Перед процедурою в’язню певний час не дають їжі. Потім його прив’язують до ліжка, міцно фіксуючи руки й ноги, і вводять підвищену дозу інсуліну.
Препарат поглинає весь цукор в організмі, починається гіпоглікемічна кома. Людина опиняється на межі смерті, її охоплює панічний жах. М’язи стискає судома, відчувається нестерпний біль, тіло буквально омиває рясний піт. Людина відчуває нестерпний голод. Жертва несамовито репетує, м’язи тіла здійснюють надзусилля, в даремному прагненні звільнитися від пут з рушників чи простирадл, якими його прив’язали до ліжка.
Зі стану коми виводять ін’єкціями глюкози. При тривалому повторенні процедури, ефективність введення глюкози стрімко знижується. Процедура має високу ймовірність смертельного завершення. Інсулінокоматозна терапія значно погіршує психічний і фізичний стан жертви, може перетворити здорову людину на інваліда.
Атропінокоматозна терапія ефектом та переживанням жертви схожа з інсулінокоматозною. Замість інсуліну жертві вводять високу дозу М-холіноблокатора атропіна, дія якого викликає кому. Залишаючись у повній свідомості людина вважає, що помирає.
Вихід з коми супроводжується численними фізіологічними розладами, які тривають кілька днів: судоми, кон'юнктивіт, порушення серцевого ритму, тремори (тремтіння), проблеми з дихальною системою, спрага, тощо.
Електросудомна терапія (ЕСТ) — вплив на мозок електричним струмом. Стан людини під час її застосування зрозумілий уже з назви: удар струмом по мозку викликає непритомність, судоми, випорожнення вмісту сечового міхура та кишківника. Порушується робота серця, можлива зупинка дихання. Протягом наступних кількох днів людина не може самостійно їсти, відправляти природні потреби, одягнутися. ЕСТ спричиняє порушення пам’яті різного ступеню важкості, знижує інші когнітивні функції.
В’язні спецлікарень у спогадах наводили багато інших різновидів тортур з арсеналу совдепівської каральної психіатрії.
Завдяки діяльності Олександра Подрабінека, Володимира Буковського, Семена Глузмана, Петра Григоренка та інших дисидентів, у вісімидесяті роки минулого століття інформація про злочини комуністичної психіатрії набули розголосу по всьому світу. Громадська думка демократичних країн вимагала вжити заходів проти чергових злочинів московських комуністів.
Всесвітня психіатрична асоціація розпочала підготовку до виключення психіатрів СССР з організації. Прагнучи уникнути ганебного вигнання, 9 лютого 1983 року андроповська кліка оголосила про вихід СССР з Всесвітньої психіатричної асоціації.
В часи «перестройки» режим Горбачова припинив діяльність закладів репресивної психіатрії. У 1988 році 16 спеціальних лікарень перейшли у розпорядження МОЗ СССР, ще 5 припинили будь-яку діяльність. Наступного року з Кримінальних кодексів республік СССР вилучили статті, за якими карали за антикомуністичну діяльність. Два мільйони людей зняли з психіатричного обліку.
Здавалося, що каральна психіатрія пішла в небуття разом з імперією, яка її породила. Але…
Під час агресії РФ проти України, з анексією Криму та перетворенням Донбасу на театр бойових дій, з’явилися факти, які свідчать — московські чекісти намагаються не тільки зібрати до купи території колишнього СССР, але відновлюють його репресивні методи.
 |
| Дніпропетровська спеціальна психіатрична лікарня |
В’язні спецлікарень у спогадах наводили багато інших різновидів тортур з арсеналу совдепівської каральної психіатрії.
Завдяки діяльності Олександра Подрабінека, Володимира Буковського, Семена Глузмана, Петра Григоренка та інших дисидентів, у вісімидесяті роки минулого століття інформація про злочини комуністичної психіатрії набули розголосу по всьому світу. Громадська думка демократичних країн вимагала вжити заходів проти чергових злочинів московських комуністів.
Всесвітня психіатрична асоціація розпочала підготовку до виключення психіатрів СССР з організації. Прагнучи уникнути ганебного вигнання, 9 лютого 1983 року андроповська кліка оголосила про вихід СССР з Всесвітньої психіатричної асоціації.
В часи «перестройки» режим Горбачова припинив діяльність закладів репресивної психіатрії. У 1988 році 16 спеціальних лікарень перейшли у розпорядження МОЗ СССР, ще 5 припинили будь-яку діяльність. Наступного року з Кримінальних кодексів республік СССР вилучили статті, за якими карали за антикомуністичну діяльність. Два мільйони людей зняли з психіатричного обліку.
Здавалося, що каральна психіатрія пішла в небуття разом з імперією, яка її породила. Але…
Психіатричний терор відроджується
У 2000 році до влади на Російській федерації прийшло КГБ. Ця організація на той час мала вже іншу назву, але її колишні працівники стрімко посіли майже всі ключові державні посади. Їх лідер Путін чітко дав зрозуміти, що бере курс на подолання «найбільшої геополітичної катастрофи» — розпад СССР.Під час агресії РФ проти України, з анексією Криму та перетворенням Донбасу на театр бойових дій, з’явилися факти, які свідчать — московські чекісти намагаються не тільки зібрати до купи території колишнього СССР, але відновлюють його репресивні методи.
 |
| Інститут імені Сербського у Москві |
Росія – єдина в світі країна, де до сьогодні послуговуються діагнозом повільноплинної шизофренії. А галоперидол і трифтазин надалі використовують для її лікування.
У 2015 році московська окупаційна адміністрація засудила кримськотатарського активіста Ільмі Умерова на 2 роки ув’язнення за виступи проти анексії Криму Москвою. У серпні наступного року Умерова відправили на психіатричну експертизу, хоча для цього не було жодних підстав.
30 квітня 2020 року Голова місії США при ОБСЄ Джеймс Гілмор виступив із заявою, що принаймні двоє кримськотатарських політв'язнів – Раїм Айвазов та Яшар Муедінов, знаходяться у тривалому ув’язненні в психіатричному закладі.
У 2015 році московська окупаційна адміністрація засудила кримськотатарського активіста Ільмі Умерова на 2 роки ув’язнення за виступи проти анексії Криму Москвою. У серпні наступного року Умерова відправили на психіатричну експертизу, хоча для цього не було жодних підстав.
30 квітня 2020 року Голова місії США при ОБСЄ Джеймс Гілмор виступив із заявою, що принаймні двоє кримськотатарських політв'язнів – Раїм Айвазов та Яшар Муедінов, знаходяться у тривалому ув’язненні в психіатричному закладі.
І це тільки те, про що стало відомо.
На народи Східної Європи та Центральної Азії знов насуваються московські окупанти, що несуть терор, Голодомори і бузувірські експерименти над людьми...
На народи Східної Європи та Центральної Азії знов насуваються московські окупанти, що несуть терор, Голодомори і бузувірські експерименти над людьми...
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар