Знищення Новгородської республіки Московією

 

Ківшенко О. Заслання Марфи Посадниці та вічового дзвона до Москви

  28 травня 1136 року стало визначальним в історії Новгорода – народне віче позбавило Всеволода Мстиславовича права на княжий стіл у місті. Від цього часу, і до 1478 року у Великому Новгороді запанував республіканський устрій.

  Причиною події стала ганебна втеча князя Всеволода від військ суздальського князя Юрія Долгорукого під час битви біля Жданої гори 26 січня 1135 року. На заміну князівській владі прийшла влада ліпших мужів, яких обирали на народному вічі.

Республіканський устрій

  Формально вища виконавча влада зосереджувалася в руках посадника. Він обирався на невеличкий термін (до двох років), головував на народному вічі, керував діяльністю всіх посадових осіб, виконував представницькі функції в царині зовнішньої політики.

Рубцов С. Новгородське віче

  Вища законодавча влада надавалася народному зібранню – вічу. Воно обирало посадника, тисяцького, архієпископа (з 1156 року), закликало та відкликало князів, ухвалювало закони, вирішувало питання війни та миру, визначало розмір податків.

  В обов’язки князя входили питання захисту Господина Великого Новгорода та цивільного суду. Віче завжди могло усунути князя, що не виправдовував сподівання новгородської громади.

  Через часту зміну посадників найбільший фактичний вплив на виконавчу владу мав новгородський архієпископ. В його розпорядженні знаходилася державна скарбниця, судова влада, зовнішня політика.

  Тисяцький також обирався вічем. Він розв’язував усі торгівельні суперечки, збирав податки та порядкував народним ополченням.

  Судова система Великого Новгорода досить складна – правом суду наділили архієпископа, посадника, князя, тисяцького, віче, спільно посадник і князь (або княжий намісник). Тобто правова культура Новгородської республіки знаходилася на високому рівні свого часу.

  Місто відзначалося високою культурою. Переважна більшість його мешканців вміли читати і писати, і широко застосовували в повсякденному житті ці навички. Цей факт підтверджують численні берестяні грамоти. У Новгороді, крім міських мурів та величних храмів, існували система каналізації та водопостачання, вулиці мостили дерев’яними настилами.

Васнецов А. Новгородський торг. 1909 р.

  Великий Новгород успадкував і розвинув інститут народовладдя давньої Русі-України – віче. В Україні вічова традиція зберіглася в козаків: козацьке коло та процедури обрання козацької старшини вельми нагадують традиції новгородської вічової демократії.

Небезпечне сусідство

  На жаль, поруч з Великим Новгородом, і з Україною, існувала держава, що мала зовсім інше походження та традиції – Московське князівство. Московія постала на руїнах Золотої Орди і успадкувала головні засади політичного устрою улусу Джучі: князь мав майже не обмежену владу над безграмотним населенням з низьким рівнем правової культури.

  Утім, такий рівень політичного життя та правової культури дозволяв Московії відносно легко мобілізувати населення князівства на вирішення задач поставлених князем. Це перевага всіх авторитарних режимів, які залишають підданим просту і зрозумілу альтернативу: скачи враже як пан скаже, або пошкодуєш.

  За демократії громадянам дозволяється мати власну думку, що унеможливлює одностайність у вирішенні державних і суспільних питань.

  Московський князь Іван ІІІ почав висувати претензії на панування над Новгородом. Новгородська посадниця Марфа Борецька реально оцінила стан речей, і осягнула, що за наявності потужної промосковської партії, самотужки Великому Новгороду не встояти. Тому Посадниця з прихильниками в 1471 році звернулася по допомогу до Великого князя Литовського, Руського та Жемайтійського Казимира з проханням прийняти землі Великого Новгорода під його оруду.

  У разі приєднання до Великого князівства Литовського, Новгород зберігав весь традиційний політичний і судовий устрій, православну віру та новгородське право власності на землю та всіх місцевих невільників.

  «Захід», в особі князя Казимира, не надав жодної реальної допомоги Великому Новгороду, чим прирік республіку на швидку загибель. Незабаром Москва захопила землі Новгорода, і посилилася настільки, що Великому князівству Литовському (ВКЛ) стало важко стримувати московську агресію. Унаслідок воєн з Москвою, ВКЛ втратила багато територій і для самозбереження мусила піти на унію з Польщею. Але й це не врятувало – наприкінці 18 століття Московія повністю знищила союзну державу Польщі і ВКЛ – Річ Посполиту.

  Загибель Великого Новгорода відбулася набагато швидше. Звернення новгородської еліти по допомогу до ВКЛ Москва оголосила зрадою православної віри, і поширила брехливі чутки, що Марфа Борецька прагне навернути новгородців у католицтво.

  Як бачимо, інформаційні спецоперації Москва використовує мало не від початку своєї історії. В усі часи московській військовій навалі передує потужна кампанія дезінформації. Змінюються лише зміст, а не принцип. Так замість «собирания земель» розповідали про захист православ’я, а їм на заміну прийшли баєчки про визволення братів-слов’ян, цивілізаційну місію московства на Кавказі та в Центральній Азії, створення справедливого комуністичного суспільного ладу, захисту московського язика, і тому подібні теревені.

  Частина новгородського боярства, або як би ми назвали зараз – олігархів, вирішила, що мир за будь-яку ціну важливіший за свободу. Головне не піддаватися на провокації і не чинити опір московським військам.

  Схожі події відбулися в Україні в лютому 2014 року, коли влада, що постала на хвилі Майдану, закликала українців не чинити опір московській агресії в Криму та забороняла українським військовослужбовцям діяти згідно до військового статуту й захищати рідну землю.

  Війна з Москвою склалася для Новгорода невдало. 14 липня 1471 року на річці Шелонь московська армія розбила новгородське ополчення. Дали взнаки переваги професійних вояків-дворян над на швидку руку зібраними добровольцями, і вплив промосковських настроїв.

  Через поразку Великий Новгород визнавав залежність від Московського князівства. За умовами капітуляції всі рішення віча мали затверджуватися князем Московії, йому ж передавалася вся повнота судової влади. Будь-які взаємини Новгорода з ВКЛ заборонялися. Від усіх новгородських вольностей залишилися лише назви та спогади. На додачу, Новгород сплатив Москві величезну контрибуцію.

Лебедєв К. Марфа посадниця. Знищення Новгородського віча. 1889 р.

  В 1478 році Великий Новгород спробував скинути московське ярмо. Цього разу навіть не дійшло до битви. Московське військо обложило місто, і більшість новгородців, «стомлених війною», змусили Марфу Борецьку та її партію скласти зброю.

  Новгородська республіка припинила існування. Віче заборонили. Вічовий дзвін вивезли до Москви. Переважна більшість боярства депортували в інші московські землі. Їх маєтності, разом зі статками архієпископа та великих монастирів, переможці конфіскували.

  Москва отримала значні ресурси та поштовх до нової експансії в землі сусідніх держав. Господин Великий Новгород зазнав нищівного удару, від якого так і не зміг оговтатися – столиця величезної Новгородської республіки перетворився на невеличке провінційне місто Московії. Від економічного процвітання залишилися лише казкові згадки про багатих купців Василя Буслаєва та Садка.

  Причина руїни – прагнення стомленого війною населення Новгорода «просто перестать стрелять».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!