Зруйнувати традиційну родину – місія Антона Макаренка

Антон Макаренко (1888 — 1939)

Антон Макаренко – найбільш уславлений з усіх українських педагогів, автор унікальної методики виховання дітей, дієвість якої він довів практично. Водночас, вся діяльність Макаренка спрямовувалася на втілення в життя комуністичного тоталітаризму, на руйнування найбільшої цінності традиційного суспільства – родинного життя.

Мета комунізму

Творці соціалістичних віровчень та їх послідовники завжди наголошували, що їх мета – побудова нового суспільства, позбавленого експлуатації людини людиною. Знаряддям експлуатації вважалися цінності традиційного суспільства: держава, релігія, приватна власність, сім’я, соціальна ієрархія. Завдання «нового суспільства» полягало в знищенні традиційних інститутів та заміна їх новими, завдяки яким запанує «свобода, рівність та братерство».

Ці думки поділяли всі ліві екстремісти: комуністи, анархісти та соціалісти усіх штибів. Суперечки викликали лише технологія руйнування старого суспільства, характер нових цінності і як їх треба втілювати в життя.

Реальність внесла корективи в практичну діяльність комуністів. Сім’я виявилася найбільш міцним горішком, тому червоні досить швидко припинили спроби її ліквідації.

У період «развитого социализма» намагалися навіть не згадувати про ідеї в дусі «склянки води». Нагадаємо, що так називалася популярна, в перші роки більшовицької диктатури ідея, що в новому суспільстві зникне шлюб і родина, як один з різновидів права власності людини на людину. Їм на заміну прийдуть вільні сексуальні взаємини чоловіків і жінок, обумовлений лише потягом та бажанням.

Попри деякі суперечки з цього приводу в більшовицькій верхівці, подібні ідеї спиралися на праці творців марксизму.

«Моногамія виникла внаслідок зосередження великих багатств в одних руках – при тому в руках чоловіка – і з потребою передати ці багатства у спадок дітям саме цього чоловіка, а не якогось іншого». (Цитується за виданням: К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. М. – Л.: 1929 – 1931. – Т. 16, с. 56. Переклад мій – Ю. Г.).

«З переходом засобів виробництва в суспільну власність індивідуальна сім’я не буде господарською одиницею суспільств. Приватне домашнє господарство обернеться на суспільну галузь праці. Доглядання дітей та їх виховання стануть суспільною справою; суспільство буде однаково піклуватися всіма дітьми, будуть вони шлюбними чи позашлюбними». (Там же. – С. 57).

Твердження про відмирання «буржуазної родини» можна зустріти і в інших текстах засновників марксизму, зокрема в «Маніфесті комуністичної партії». Не будемо обтяжувати читачів цитуванням стилістично незграбних текстів Маркса-Енгельса. Для нашої розвідки достатньо вже сказаного. Антон Макаренко не тільки втілював у життя ці ідеї, але й повторював їх у програмних теоретичних працях мало не дослівно.

До того ж, саме такі вимоги ставила ВКП(б) в 20-ті роки минулого століття. Наведемо кілька висловлювань (у моєму перекладі – Ю. Г.) з цього приводу, і порівняємо з ними теорію і практику їх сучасника Антона Макаренко.

«У збиток особистому щастю, у збиток родині – мораль робітничого класу буде вимагати участі жінки в житті, що розгортається за порогом оселі». (А. М. Коллонтай. Новая мораль и рабочий класс. – М.: 1919. – С. 59).

«Навряд чи ми повинні прагнути до особливо стійкої родини, і з цієї точки зору розглядати шлюб». (Всероссийский Центральный Исполнительный Комитет XII созыва. Вторая сессия (стенографический отчет). М.: 1925. – С. 26).

«З тієї миті, як сім’я починає себе протиставляти суспільству, замикаючись у вузьке коло своїх суто родинних інтересів, вона починає відігравати консервативну роль у всьому суспільному устрої життя. Таку сім’ю ми, безперечно, повинні руйнувати». (Г. Григоров, С. Шилотов. Старый и новый быт. М. – Л.: 1927. – С. 156).

«Дух солідарності, товариськості, готовності віддаватися спільній справі розвинений там, де немає замкненої родини. Це чудово враховувалося провідниками майже всіх значних громадських рухів… У соціалістичному устрої, коли не буде домашнього господарства, а діти будуть виховуватися за рахунок суспільства від дня народження, замість родини, ймовірно, виникнуть інші форми союзу статей». (И. Ильинский. Право и быт. М. – Л.: 1925. – С. 12).

«В майбутньому соціалістичному суспільстві, коли виховання, освіта та утримання дітей відійдуть від обов’язків батьків і цілком покладуться на обов’язки всього суспільства, ясно, що має відмерти і сім’я» (Семья и быт. Сборник. Составители В. Адольф, В. Бойчевский, В. Строев, М. Шишкевич. – М.: 1927 – С. 121).

Антон Макаренко про мету виховання дітей

Порівняємо ці висловлювання із світоглядом Антона Макаренка, висловлених ним в 1927 – 1928 роках у статті «О некоторых проблемах теории и практики воспитания». Цитується (у моєму перекладі – Ю. Г.) за виданням: Макаренко А. С. «Проектировать лучшее в человеке…» – Мн: Университетское, 1989.

Антон Макаренко в однострої чекіста

«1. Не може бути соціалістичне суспільство без суспільного виховання. Зовсім не можливо уявити собі, щоб у державі, заснованій на плані, стихія виховання не була в руках держави.

2.Сучасне совєтське суспільство в питанні про виховання знаходиться в більш складному стані, ніж суспільство дореволюційне…

В нашому суспільстві ми також бачимо сім’ю, але зовсім у іншій позиції стосовно родини. Жінка в нашій сім’ї не нянька і господарка, а перед усім активний та продуктивний член суспільства… Стара міцна родина з матір’ю-господаркою, і владою батька з батьківським паском, може й виховує, але напевне виховує не того, хто нам потрібен…

3. Той первинний колектив, який раніше уособлювався родиною, ми нічим не замінили, бо не можна ж таким первинним колективом, що виховує, вважати шкільну групу.

4. Дитячий будинок, і тільки дитячий будинок, є майбутньою формою совєтського виховання… Тільки дитячий будинок , наповнений здоровим дитинством, яке знає, що десь на фабриці працюють його батько і мати, тримає з ними зв’язок. Тільки такий дитячий будинок буде справжнім соцвихом (скорочена форма словосполучення «соціалістичне виховання» – Ю. Г.), тому що об’єднаються як виховуючи діячі й держава, і нова сім’я, і зовсім уже новий діяч – хлопчачий виробничий, і освітній, і комуністичний первинний колектив.

І такий дитячий будинок не тільки необхідний, але й неминучий, і найголовніше, цілком можливий… Майбутнє наше дитинство буде давати суспільству величезну продукцію, що посідатиме важливе місце в загальнодержавному доході…

Головне, на що необхідно звернути увагу, і особливо увагу педагогічної науки, – це положення цілком поза сумнівами, що совєтському дитячому будинку, а зовсім не школі , належить майбутнє». (С. 4 – 6).

Схожі ідеї Макаренко висловлював і в інших статтях. Помітно, що його погляди мало чим відрізняються від «лінії партії». За мету ставилося знищення традиційної родини: дітей віддавали до дитячих будинків, які утримували за рахунок дитячої праці.

З іншого боку, «Общепит» мав узяти на себе весь клопіт пов’язаний із харчуванням. Таким чином, нова комуністична «родина» повністю звільнялася від старого побуту, тобто від виховання дітей та процедури приготування їжі. Вивільнений час щасливі «совки» мали присвятити завзятій праці для розбудови нового суспільства в колгоспах та на виробництві.

Наскільки щирий Макаренко в ідеї виховання нової людини в дитячих будинках? Можливо це лише данина політичній кон’юнктурі? Адже відомо, що він ніколи не належав до більшовицької партії, мав рідного брата білогвардійця, що жив за кордоном СССР, підтримував з ним постійний зв’язок.

Щоб зрозуміти, де і коли Антон Макаренко виявляв щирість, слід звернути увагу на деякі аспекти його біографії.

Макаренко, педагогічний метод і НКВД

Твердження Макаренка, що майбутнє належить дитячим будинкам, а не звичайним школам, обґрунтовувалося всією практичною діяльністю педагога. Його педагогічна діяльність – виховання і перевиховання безпритульних дітей відбувалася в різновиді дитячого будинку – колонії.

Діти, які надходили до колонії вважалися педагогічно «важкими» – більшість з них мала кримінальне минуле. Макаренку вдалося повернути багатьох вихованців до повноцінного соціального життя, прийнятного для суспільства. Успішність педагогічного процесу вражає – таких високих результатів виховної роботи з проблемними дітьми не зафіксовано ані до, ані після праці Макаренка.

А. Макаренко з вихованцями

Сам він стверджував, що створив педагогічну технологію, якої може навчитися, практично, будь-який педагог. Макаренко радо навчав виховників своєму методу, розповідав про нього в творах. Ось тільки нікому не вдалося, використовуючи його технології, досягти подібних результатів. Метод виявився унікальним, тобто базувався не тільки на технології, але й на високій педагогічній майстерності Макаренка.

І все ж, в інших людей, і навіть інших суспільних умовах, метод працював і давав результати, хоч і не такі вражаючі, як в автора технології.
Метод базується на соціалістичних ідеях переваги колективного над особистим, інакше кажучи: виховання відбувається в колективі і через колектив.

В дитячій групі виховник повинен сформувати актив – ядро колективу з найбільш активних та авторитетних дітей, які стануть носіями потрібних педагогу ідей і центром майбутніх змін.

За провину окремого вихованця відповідальність покладалася на весь колектив. Зауважимо, що колективна відповідальність – розповсюджене явище в СССР. За провину людини, карали не тільки її особисто, а й усю родину за обвинуваченням «ЧСИР» – «член семьи изменника Родины».

Колектив об’єднувало не тільки спільне навчання за партою, але й виробнича діяльність у цеху. Людину виховувала суспільно корисна праця, приналежність до колективу, відчуття особистої причетності до життя всього суспільства.

Колоністи виробляли продукцію високої якості, і за рахунок цього не тільки фінансувалися всі потреби колонії, але й спільними зусиллями накопичували посаг для кожної дівчини-колоністки і стипендії майбутнім студентам вишів. Решту коштів зараховували на особисті ощадні книжки – вихованці що працювали, часто мали заробітки вищі від середніх у СССР.

Один з дієвих педагогічних прийомів Макаренка, «вибух» – несподіваний для вихованця вчинок педагога, наприклад фізичне насильство. Макаренко інтуїтивно відчував коли і як застосовувати несподівані вчинки, які повністю змінювали стан свідомості колоніста. «Вибух» сильно нагадує одну з практик просвітлення в дзен-буддизмі.

Ці та інші прийоми спрямовувалися на виховання людей відповідно до вимог панівного комуністичного режиму. Не дивно, що виховні заклади Макаренка знаходилися під орудою НКВД. Цей факт ніколи не приховувався, навпаки широко рекламувався. Наприклад, вихвалянням НКВД присвячено цілу главу «Педагогічної поеми».

Макаренко замінив назву «колонія» на «комуну», і назвав її на честь засновника комуністичної охранки – Фелікса Дзержинського.

Макаренко співпрацював з чекістами, і з 1935 році перейшов з педагогічної роботи в центральний апарат НКВД в Україні на посаду керівника всіх дитячих виправних закладів.

Всеволод Балицький з петлицями комісара держбезпеки 2-го рангу

Він мав дружні взаємини з головним чекістом України Всеволодом Балицьким. Саме ця дружба дозволила Макаренку не тільки лишатися позапартійним на відповідальних посадах у НКВД, але й уникнути переслідувань за постійний зв’язок з закордонним братом контрреволюціонером. Про ці факти «органи» знали – Макаренко не ховаючись оприлюднив їх в анкеті.

Педагогічні досягнення Макаренка справили гарне потужне враження на одного з комуністичних бонз – «буревестника революции» і творця методу соціалістичного реалізму Максима Горького. «Пролетарський письменник» мав великі можливості, й завжди радо допомагав Макаренку. Наприклад, у відповідь на скаргу останнього на засилля бюрократії в НКВД України, Горький запропонував Макаренку переїхати до Москви, де письменник рекомендував би педагога наркому внутрішніх справ СССР Генріху Ягоді.

А. Макаренко і М. Горький в колонії імені М. Горького. Червень 1928 року.

Антон Макаренко був частиною комуністичного режиму, щиро і віддано працював на нього, приятелював з більшовицькою елітою. Немає підстав вважати погляди Макаренка на мету виховання не щирими, вимушеними. Тим більше, що він відстоював свої погляди рішуче, без побоювання критикував могутніх опонентів. Наприклад, в 20-ті роки, вів гостру полеміку з провідними тоді в педагогічній науці СССР представниками педології.

Спадщина

Антон Макаренко, етнічний українець, жив і працював в Україні, але вважав себе «русским», і з певного часу вказував у анкетах саме таку ідентичність. Макаренко знав українську мову, але ніколи не використовував її в текстах.

Утім, його творчий доробок – частина культурної спадщини України, як і творчість М. Гоголя, М. Волошина, К. Паустовського чи В. Вернадського. Усі вони належали до української нації, хоча через величезний тиск імперіалістичної політики Москви втратили первісну національну ідентичність.

Немає потреби відмовлятися від доробку людини, яку ЮНЕСКО визнало одним з чотирьох світових авторитетів, разом з Дьюї, Кершенштейнером та Монтессорі, які визначили спосіб педагогічного мислення XX століття.

Педагогічні ідеї Макаренка, його технологію формування колективу можна, і потрібно, використовувати не тільки в школах, але й в організації виробництва, військовій справі, роботі органів місцевого самоврядування та діяльності громадських організацій.

Комуністичні підвалини і принципи його вчення легко відділяються від практичного використання технологій, і повинні відкидатися.

Могила педагога Антона Макаренка

Українська історія знає приклади творчого застосування методів систем ворожих до українства на користь української справи. Згадаємо хоча б творення Служби Безпеки ОУН.

Генерал безпеки УПА Микола Арсенич та його соратники широко використовували досвід і розвідувальні методи спецслужб комуністів і нацистів, повністю відкидаючи ідеологічні складові. У поєднанні з українською креативністю це дало дивовижний ефект – створення, без жодної державної підтримки, високоефективної служби безпеки національно-визвольного руху. Це яскравий взірець того, як Україні і українцям варто ставитися до спадщини залишеної окупаційними режимами.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!