Химерна етнологія Лева Гумільова

Лев Гумільов та його творчий доробок

  Московський історик Лев Гумільов не мав цілісного світогляду. Його «науковий метод», як і інші погляди найкраще охарактеризувати словом «еклектика», тобто мішанина, така собі химера — поєднання слона з їжаком.

Ідеологічні засади

   Гумільову вдавалося поєднувати марксистське вчення «історичного матеріалізму» з вченням політичних опонентів Маркса – євразійців.

   «Меня называют евразийцем — и я не отказываюсь... С основными историко-методологическими выводами евразийцев я согласен». (Лев Гумилев. «Меня называют евразийцем...» — «Наш современник», 1991, № 1, С. 132). (Усі цитати Л. Гумільова подаються мовою оригіналу).

  Трохи раніше він оголошував себе послідовником Маркса й критикував своїх опонентів за відхилення від «единственно верного учения». (Л. Гумилев. Апокрифический диалог. — «Нева». 1988, № 4, С. 196).

  Утім, таке поєднання суперечливе лише на перший погляд. Обидві ідеології слугували, і слугують, обґрунтуванням великодержавного шовінізму та імперських амбіцій московства. Тому Гумільов не перший, і на жаль, не останній, хто поєднав царя з Совдепами.

Методологія

  Науковий метод Гумільова – та ж сама еклектика, де він відкидає все, що заважає, включаючи історичні факти, використовує лише те, що підтверджує його теорії.

  Будь-яке дослідження історії базується на вивченні історичних джерел, насамперед письмових. Їх слід сприймати критично: автори могли помилятися, маніпулювати, замовчувати факти на догоду політичній кон’юнктурі, до того ж світосприйняття людей минулих епох суттєво відрізняється від сучасного.

  Без критичного аналізу історичних джерел, базованого на суворому дотриманні наукової методології, історичне дослідження перетворюється на фантазії на історичні теми.

  Це аксіоми історичної науки. Але не для Гумільова. Він прагнув здійснити революцію в історичній науці, тому відкидав її основи. З його точки зору копітка праця з критичним осмисленням джерела «восстановление его истинного смысла — дело трудное и не всегда выполнимое... Короче, для нашей постановки проблемы источниковедение — это лучший способ отвлечься настолько, чтобы никогда не вернуться к поставленной задаче — осмыслению исторического процесса». (Л.Н. Гумилев «Этнос и биосфера Земли» Л.: Изд. ЛГУ, 1989. – С. 159 – 160).

Етногенез та біосфера Землі. Обкладинка книги Л. Гумільова

  Аби не відволікатися від поставленої задачі, Гумільов стверджує, що теперішнє – лише мить, яка одразу перетворюється на минуле, коли майбутнього ще не існує. Тобто минуле – єдина об’єктивна реальність. «А прошлое существует; и все, что существует, — прошлое... Наука история изучает единственную реальность, существующую вне нас и помимо нас». (Там же. С. 246).
  Тобто все, що належить минулому – реальне, містить незаперечні факти, які сама істина. «Факты, отделенные от текстов имеют свою внутреннюю логику, подчиняются статическим закономерностям, группируются по степени сходства и различия, благодаря чему становится возможным их изучение путем сравнительного метода» (Там же. С. 160).

  Гумільов не повідомив які факти слід виокремлювати з текстів, а якими нехтувати. Мабуть в цій справі треба покладатися на інтуїцію історика, іншими словами – джерело можна тлумачити кожному на власний розсуд, вибирати факти як заманеться.

  Лев Гумільов проголошує, що його підхід базується на методології природничих наук, оскільки він вивчає історію етносів, тобто займається етнологією. А «этнология — наука, обрабатывающая гуманитарные материалы методами естественных наук» (Там же. С. 267). «Достоинство этнологии состоит в том, что она позволяет множество привходящих фактов свести к небольшому числу поддающихся оценке переменных и превращает неразрешимые для традиционного исторического подхода задачи в элементарные». (Там же. С. 335).

  Попри заяви, у працях Гумільва не можливо знайти застосування методів природничих наук. Експериментальна перевірка результатів в історичній науці не можлива, оскільки кожен експеримент відбуватиметься в інших історичних умовах. Окремими прикладами теж не можливо доводити якісь твердження – бо приклади віддзеркалюють унікальне явище. Отже, обґрунтування історичних концепцій має відбуватися на статистичному аналізі явищ.

  Для ілюстрації наведемо поведінку людей на виборах Президента України. Те, що якась людина проголосувала за конкретного кандидата, ще не означає, що саме цього кандидата оберуть Президентом. Усе вирішить вибір більшості виборців. Переможця можна передбачити на основі опитування достатньо великої кількості (вибірки) громадян. Дієздатність цього методу на кожних виборах яскраво демонструють дані екзит-полів.

  Даремно шукати в працях Гумільова використання статистичних таблиць, частотного аналізу чи якихось обчислень. Натомість можна побачити «синхроністичні таблиці», які не зрозуміло що синхронізують, та графіки, які невідомо чим обґрунтовуються.

Графік з кривою етногенезу

  Замість копіткого порівняльного аналізу бачимо майстерність письменника, який прикладами та нескінченним повторенням своїх ідей, намагається переконати читачів у їх істинності.

Головні положення вчення Гумільова

  На думку Гумільова існування окремого етносу суворо обмежено в часі (1200 – 1500 років), і завжди проходить кілька фаз: народження і «консолідація системи», «енергетичне перегрівання», зрілість, «фаза надлому», інерційне існування і зникнення («фаза обскурації»).

  Тут виникають труднощі. Наприклад, китайський і грецький етноси існують кілька тисячоліть. Аби підігнати їх історію під умоглядні схеми, Гумільов стверджує, що через кожні півтори тисячі років, китайський (або грецький) етнос зникав, і народжувався знов, як Фенікс із попелу.

  Наприклад, давні елліни породили візантійців, які стали етнічним субстратом для сучасних греків. Ніяких вагомих доказів подібного етногенезу Гумільов не наводить. Зайве казати, що переважна більшість греків і китайців не поділяють умоглядні спекуляції Гумільова.

  Виникає питання – що Гумільов розуміє під поняттям «етнос»? «Этнос — феномен биосферы, или системная целостность дискретного типа, работающая на геобиохимической энергии живого вещества, в согласии с принципами второго начала термодинамики, что подтверждается диахронической хронологией исторических событий». (Этнос и биосфера... С. 15).

  У цьому визначенні Гумільова відбувається пояснення одного розпливчастого поняття за рахунок інших понять, які потребують додаткового роз’яснення, на яке марно сподіватися. Що слід розуміти під «феноменом біосфери» чи «системною цілісністю дискретного типу»? Яким чином геохімічний чинник біосфери (В. Вернадський) перетворюється на «геобіохімічну енергію живої речовини»?   

  Визначення етносу зроблено в дусі Свирида Голохвастова з п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями». Стосовно тверджень Лева Гумільова, так і хочеться повторити фразу Прокопа Сірка про Голохвастова-Голохвостого: «Розумний, аж страшно!».

  Народження «нового» етносу відбувається завдяки органічному злиттю «старих», які перебувають в інерцій фазі, чи в обскурації. Якщо поєднання не природне, тобто змішуються дуже різні етноси, виникає «химера» або антисистема.

  Гумільов наводить численні приклади химер і стверджує, що цей феномен жодним чином не стосується Росії. Насправді, для Російської імперії, якби вона не називалася: СССР чи РФ, визначення «химера» влучне. Застосування методики Гумільова  для цієї держави, зроблено в статті «Химера СССР-РФ», ознайомитися з якою запрошуємо читачів.

  Відносно «русских» Гумільов демонструє дивне засліплення. Він не бачить химерності і штучності Росії, територія якої складається із земель поневолених Москвою народів.

  «Русские» така ж химера як і «советские». Це просто носії імперіалістичного московського світогляду. Але навіть якщо припустити, що існує такий етнос, важко не помітити його субетнічних груп: поморів, чалдонів, козаків та інших. Гумільов згадує про них, але не вважає субетносами. Це при тому, що козаки чи давні новгородці мали всі ознаки окремих етносів.

  Таємничим лишається наріжний камінь вчення Гумільова – пасіонарність. Якщо вірити Гумільову, пасіонарій – людина з повною симптоматикою маніакальної фази маніакально-депресивного психозу.

  Гумільов вважає, що пасіонарність породжують космічні явища. Навіть наводить карти із зображенням місць пасіонарних поштовхів. Лишається не зрозумілим: якщо пасіонарність певного етносу спричинило якесь космічне опромінення, як воно могло мати таку обмежену локалізацію, для процесу розтягненому в часі?

Осі зон пасіонарних поштовхів

  Замість відповіді Гумільов тільки все ще більше заплутує. «Этногенезы на всех фазах — удел естествознания, но изучение их возможно только путем познания истории». (Л. Гумилев. Апокрифический диалог. — «Нева». 1988, № 4, С. 201).

  Виникає порочне коло. Природничі науки, методологію яких в історичний науці нібито використовує Гумільов, нічого не можуть сказати про процес творення етносів. Лишаються лише історичні джерела, які Гумільов сприймає некритично, про що вже йшлося вище. Отже всі явища етногенезу виводяться Гумільовим довільно. Біосфера створює новий етнос, оскільки виникнення нового етносу відбулося завдяки процесам у біосфері.

  Кидається у вічі вибірковість застосування. вчення про пасіонарність. Згідно Гумільова, химерна Куликовська битва – день народження нового етносу – «русских».

  Але Велика Французька революція чомусь не породила новий етнос, хоча зміни в житті французької нації виявилися куди глобальнішими, ніж наслідки міжусобної боротьби в улусі Джучі. Так само більшовицький переворот на Росії не народив новий «советский» етнос, хоча Брежнєв і його камарилья дотримували іншої думки.

  І зовсім дивно, що в Африці чи Австралії за всю історію їх існування не відбулося жодного поштовху етнічної пасіонарності. Мабуть тому, що ці материки ніколи не належали до «русского мира», тому, на думку Гумільова, вибули з історичного процесу.   

Про деякі твердження Гумільова

  На догоду власному світогляду Гумільов висував твердження, які повністю суперечать історичним джерелам. Він заперечував татарську навалу на Русь, попри прямі згадки в літописах та данні археологічних розкопок.

  Гумільов не виводить походження Московії з лона Золотої Орди, просто робить вигляд, що панування татар істотне та  органічне для московства. В той же час ніяк не доводить спільність історії Росії і Русі, хоча вважає, що московська історія починається в Русі-Україні.  Водночас, вважає етнос Русі зовсім іншим, ніж етнос Московії. Останнє твердження щира правда – Росія має таке ж відношення до Русі, як гонорея до гонорару.

  Не визнаючи татарське панування над Московією, Гумільов говорить про хазарське панування над Руссю. На відміну від історії улусу Джучі, про ці факти маємо дуже куці та уривчасті повідомлення. Брак історичних джерел Гумільову компенсували антисемітизм та ксенофобія притаманні багатьом носіям московського великодержавного шовінізму.

  Мізерність історичних джерел про «хазарське ярмо» не завадило Гумільову затаврувати юдейсько-хазарську химеру та її панування над Руссю, яку він чомусь ототожнює з Росією.

  При цьому, не помічаючи протиріччя – Русь, яка повністю знаходилася за межами Московії, і згідно тому ж Гумільову населена іншим етносом, чомусь тотожна Росії-Московії.

  Те, як Лев Гумільов вільно поводиться з історичними джерелами та фактами викладеними в них, можна побачити на прикладі «Слова о полку Ігоревім». Видатний історик Борис Рибаков детально висвітлив це питання в статті «О преодолении самообмана» (Вопросы истории, 1971, №3. — С. 153—159). Не будемо її переповідати – статтю можна знайти в Інтернеті, що і зробить сумлінний читач.

  Взагалі вільне використання історичних фактів, їх перекручення в творах Гумільова зустрічаються дуже часто. Визначення подібних випадків вистачить на розлогу монографію.

Причини популярності

  У творах Гумільова відсутня чітка наукова методологія, більше того, він досить вільно поводиться з історичними фактами. Що ж зробило його праці такими популярними?

Лев Гумільов

  У першу чергу слід відзначити майстерність белетриста. Недаремно він син видатних поетів: Гани Горенко, більш відомої як Анна Ахматова, та Ніколая Гумільова.

  По-друге, і це визначально – твори Льва Гумільова відповідають запитам переважної більшості московства. Зроду-віку московський простолюд існує у важких умовах матеріальних злиднів та тиранічної сваволі. Єдиною втіхою пересічного москвина лишається відчуття приналежності до могутньої імперії, простіше кажучи – пиха великодержавного шовінізму.

  Гумільов плекає це відчуття: «русские» створили могутню імперію, яка єдина в цілому світі не стала химерою. Москоство асимілювало багато етносів, але лишається етнічно цілісним, у ньому немає субетносів.

  Майстерність красного письменства Л. Гумільова змушує забувати, що ці твердження не підкріплено жодними доказами, більше того, вони суперечать історичній реальності. Для московських читачів все це дрібниці, які ніколи не зрівняються з відчуттям величі, яку дає приналежність до виняткового етносу.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!