Хто допоміг монголам завоювати Русь, або таємниці народження Московії

 

Ставка Бату-хана (Батия)

  Під час Батиєвої навали, князі земель майбутньої Московії зіграли роль, яка точно відповідає поняттю колабораціонізму.

  Пригадаємо найпершу сутичку Русі з монголами – битву на Калці 1223 року. У тій битві зайдам протистояли щонайменше двадцять руських князів Київського, Галицько-Волинського, Чернігівського, Курського, Смоленського, Турово-Пінського, тобто, усіх князівств, які згодом увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтіського.

  Від битви ухилились: Великий Новгород, Володимиро-Суздальське, Рязанське, Муромське князівства.

  Цікаві подробиці про участь в тих подіях володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича можна знайти в Тверському літописі.

Кошелев Н. Монголи, що бенкетують після битви на Калці. Ілюстрація до статті "Калка" у "Військовій енциклопедії Ситіна", 1914 р.

  На нараді всіх князів у Києві вирішили послати у Володимир-на Клязьмі  до великого князя Юрія Всеволодовича по допомогу: він же відрядив до них Василька Ростовського. (Полное собрание русских летописей. т.15. Летописный сборник именуемый Тверской летописью. СПБ: 1863. С. 339). І що ж той Василько?

   «Василка же Костантиновича тогда Богъ съблюде, приіде бо съ полки ко Чернигову въ помочь; слышавъ се зло, случившеся въ Руси, възратися въ свой Ростовь, сохранень Богомъ». ( Там же С. 343).

  Ось так, підмога від предків сучасного московства навіть близько не підійшла до театру бойових дій. Пригадаємо, що місце битви на Калці – це сучасна Донецька область, до Чернігова звідти далеченько. Зверніть увагу на вияв емоцій тверського літописця: «Богъ съблюде», тобто добре, що Василько Ростовський ухилився, а ось інші, ті хто став на захист рідної землі і союзних половців, Бог не беріг, так їм і треба.

  Після битви на Калці Юрій Всеволодович не став пасти задніх, вирішив скористатися послабленням князівств Русі-України і розпочав відверту агресію.

  У 1225 році він відбив Новгород у чернігівського князя Михайла, але не зміг утримати. 1231 року князь Юрій напав безпосередньо на Чернігівщину.

  Весь час до навали Батия 1237 року, Юрій Всеволодович не полишав надії захопити Київ, що йому вдалося 1236 року. Князь Юрій відмовився допомогти Волзькій Булгарії, коли туди прийшов з військом  Бату-хан (Батий).

  В історичних джерелах свідчень, про співпрацю предків так званих «великоросів»  з монголами, більше ніж достатньо.   

  Факти активної співпраці з монголами, під час навали Батия на Русь, князів земель, які в ХІV столітті увійшли до складу Московського князівства, визнаються деякими істориками Московії. Як  не заперечується ними і походження московської держави з лона Золотої Орди.

  Політичні переконання таких істориків можуть бути повністю протилежними. Так, Даніїл Коцюбинський відомий як учасник руху опору режиму Путіна, Дмитрій  Чернишевський – член путінської «Єдиної Росії», депутат Саратовської думи, правнук відомого екстреміста-соціаліста Ніколая Чернишевського.

Дмитрій Чернишевський

   Дмитрія Чернишевського важко запідозрити в симпатіях до України чи в проукраїнських поглядах. Тим цікавіший його візія ходу Батиєвої навали та походження московської держави.

  Розвідка Чернишевського цікава, але трохи завелика. Тому подаємо стислий виклад і переклад українською окремих фрагментів.  Джерело: Чернышевский Д.В. Русские союзники монголо-татар // Проблемы истории российской цивилизации. Саратов: Научная книга, 2004. с. 21-51.

  Дмитрій Чернишевський у розвідці дотримується постулату Ганса Дельбрюка: вивчення історії воєн повинно базуватися на аналізі військових кампаній. У разі протиріччя аналізу зі свідченнями джерел перевагу слід надавати аналітиці, незалежно від якості джерел.

  Це твердження цілком розумне – автори історичних пам’яток, могли дотримуватися принципів, далеких від потреби об’єктивного неупередженого пізнання історичних процесів. За такого підходу, стверджував Чернишевський, перебіг військової кампанії 1237 – 1238 років, не можливо зрозуміти, якщо не припустити, що татари розраховували на «п’яту колону» серед князів Русі.

  В якості першого доказу автор відзначає, що Чингізиди  дуже раціонально використовували власні обмежені військові ресурси. Тому всі війни вели ретельно готуючи успіх. Вони всіляко уникали невиправданого розширення театру бойових дій, завжди намагалися найефективніше використати наявні проблеми супротивників, аби залишити їх в політичній ізоляції.
  Для цього Чингізиди створювали тимчасові союзи з традиційними супротивниками свого актуального ворога, а після перемоги над ним, приймалися за вчорашніх союзників. Так сталося у війні з тангутами, найманами, Китаєм, Хорезмом та іншими.

  Князі Русі-України стали ворогами монголів через військову підтримку половців у битві на Калці. Натомість Володимиро-Суздальське князівство було до цього не причетне, на шляху монгольського війська в землі України не знаходилось, жодним супротивникам Чингізидів не допомагало.

  Чомусь Батий, без будь-якої військової доцільності, відійшов від традиційної військової стратегії і завернув у землі майбутньої Московії в 1237 році. Чернишевський відкидає припущення, що вони пішли туди заради грабунку. Грабунок міг би почекати до перемоги над князями, що перетворилися на ворогів у 1223 році.

  Чингізиди ніколи не починали війну доки не залучали на свій бік політичних опонентів супротивників. Так під час завоювання імперії Цзинь (Північний Китай) Чингізхана підтримали онгути, у війні з чжурчженями до спілки з з ним стали кидані (1212), у війні з кара-китаями на монгольському боці перебували уйгури (1218), та інші. Не становила винятку і Русь: болохівські князі, бродники та інші радо допомагали монголам.

Князь Ярослав Всеволодович

  Для Чингізхана та його нащадків використання зрадників становило частину військової стратегії. «П’ята колона» мала підготувати для нападників ресурсну базу, бо за тих умов не можливо було організувати тилове забезпечення військ. Їх «обози» знаходилися за лінією фронту, бо готували ресурси для війська Чингізхана колабораціоністи.
  Наприкінці ХVстоліття, в часи перехоплення влади в Золотій Орді Московським князівством, на догоду новій політичній кон’юнктурі, факти співпраці з Ордою нащадків Юрія Долгорукого вилучили, літописи відредагували. З огляду на це, Чернишевський приходить висновку, що беззастережно довіряти літописам не можливо.
  Передбачаючи, що його тлумачення історії Московії можуть викликати психологічний опір у всіх, хто звик до карамзінської історичної парадигми, Чернишевський стверджував, що сучасна Московія законний спадкоємець як Золотої Орди, так і Київської Русі.
  Твердження Чернишевського про Київську Русь не може викликати іншої реакції, крім посмішки. Русь, з центром у Києві, яка мала чітку географію – землі сучасної Наддніпрянської України. Цей факт визнавався навіть совєтською історіографією (дивись: Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества в ХІІ-ХІІ вв. М.: Наука, 1982 – с. 61-73).
  Плутанину вносило те, що інколи Руссю називали землі залежні від Русі-України, як, наприклад, зараз ми звемо «Росією» не тільки Москву та її околиці, а й землі поневолених Москвією тюрків, фіно-угрів, кавказців та інші народів.
  Вважати, що поселення русинів у землях фіно-угрів започаткували московську державність, так само наївно, як стверджувати, що Українська держава бере початок в античних грецьких колоніях Північного Причорномор’я.
  Повернемося до статті Чернишевського.
  Аналіз монгольської навали 1237 – 1238 років, призвів його до висновку, що Батий мав «п’яту колону» серед руських князів. Не вагаючись, Чернишевський назвав імена монгольської агентури. Це родина Олександра Невського: він сам, його батько Ярослав Всеволодович і згадуваний князь Юрій – брат князя Ярослава та дядько Невського.
  Аналізуючи життя Ярослава Всеволодовича до Батиєвої навали, Чернишевський визнав, що князь присвятив життя єдиній меті – гонитві за владою. У цих гонах князь Ярослав виявив себе людиною жорстокою та безпринципною. Він зраджував усіх, навіть братів (змова проти Юрія Всеволодовича 1219 року).
  Ретельно дослідивши перебіг подій, що передували вторгненню Батия до Володимиро-Суздальського князівства (інша назва – Залісся), Чернишевський дістався висновку: князь Юрій Всеволодович знав про небезпеку нападу кочовиків і мав надію мирно домовитися з їх провідниками.
  Саме тому він виявився неготовим чинити збройний опір агресорам, зазнав поразки та загинув. Натомість його брат, Ярослав Всеволодович, привів у володимиро-суздальські землі своє військо, яке не чіпали монголи, і згодом отримав ярлик на князівство.

Орлов-Петров. Присяга на княжіння. 1912 р.

  Чернишевський робить логічний висновок, що саме князь Ярослав сприяв нападу Батия на землі брата. Більше того, він привів монголів до табору військ брата, що стало причиною повного розгрому володимиро-суздальців та загибелі Юрія Всеволодовича.
  У відплату за допомогу монголи віддали у володіння Ярослава землі Залісся. Завдяки Ярославу, монголи напали всього на 14 міст (з 50 – 70), з них лише три умовно великих: Володимир, Суздаль, Рязань.
  Міфи про спустошення тих земель монголами вельми перебільшені. Дані археології , оприлюднені директором інституту археології РАН Ніколаєм Макаровим, свідчать про розквіт міст Залісся у другій половині ХІІІ століття.
  Після передачі княжого столу Ярославу, монголи залишили землі Володимиро-Суздальського князівства і рушили в Україну. Саме змовою з Батиєм, Чернишевський пояснює те, що монголи не пішли на Новгород. У цьому не було потреби, бо там сидів їх вірний васал, син Ярослава – Олександр, якого згодом назвуть Невським.
  Завданням Ярослава було забезпечити монгольську армію всім необхідним: від харчів до вояків. Завдяки князю Ярославу Всеволодовичу, вважає Чернишевський, європейські хроністи згадують наявність руських вояків у Батиєвому війську, під час походу в Угорщину. За цю послугу Ярослав отримав ярлик великого князя.
  Князь Ярослав не тільки постачав монголам вояків, але брав участь у їх кампаніях в якості самостійної військової сили. У літописах згадується, що в той час як Батий захопив Чернігів та Переяслав, Ярослав Всеволодович «град взя Каменец, а княгыню Михайлову со множеством полона приведе к своя си» (Полное Собрание Русских Летописей. т. 7. С. 141; т. 25. С. 30).

Заснування Москви

  Чернишевський відзначив, що факти співпраці Ярослава Всеволодовича та його сина Олександра Невського з Батиєм після 1242 року ніким не заперечується. Монголи допомогли їм у протистоянні з Тевтонським орденом (у Чудський битві та битві під Лігницею), а князі Залісся підтримали Батия в його конфлікті з великим ханом Гуюком.

  Наслідком конфлікту стала смерть Ярослава, отруєного Туракін – матір’ю Гуюка.

  Завдяки заслугам Ярослава ярлики на княжіння отримали його сини: Андрій та Олександр, натомість, згідно Лествичному праву, цей титул мав би успадкувати Ярославів молодший брат Святослав.

  Вивищення Олександра, що «декілька літ тинявся по країні в позиції "не приший кобилі хвіст"», відбулося завдяки зраді – у 1252 році він видав монголам плани рідного брата князя Андрія Ярославича: спільно з Данилом Галицьким повстати проти завойовників.

Риженко П. Володар Улуса Джучі старший син Бату-хана Сартак і князь Олександр Невський. Частина триптиха "Сонце землі Руської". 2008 - 2009 р.

  «Якби там не було, в 1252 р. повторилися події 1238 р.: брат допоміг монголам розбити брата і утвердити свою владу над Руссю. Наступні дії Невського – розправа з новгородцями 1257 р. і підкорення Новгорода монголам – остаточно затвердили татарське панування над країною. І в той же час набагато слабкіші Угорщина і Болгарія зберегли свою незалежність, Русь руками своїх князів надовго увійшла в орбіту Золотої Орди. Пізніше, російські князі не намагалися вирватися з під монгольської влади навіть у періоди смут і розпаду цієї держави, що дозволило в XVI ст. Росії виступити спадкоємцем імперії Чингізидів у Поволжі та на Сході.

  Висновок, на мою думку, не припускає тлумачень: так зване «монголо-татарське ярмо» було наслідком добровільного підкорення завойовникам частини руських (тут правильно було б сказати не «руських», а «заліських») князів, що використали монголів у внутрішньо княжих розбірках» – підсумовує Дмитрій Чернишевський.

   Тут навіть немає чого додати, крім побажання вивчати саме таку, не спотворену історію, в школах Московії. Це може допомогти відшукати москвинам свої сакральні центри десь у «степу безкраїм за Уралом», а історію Русі залишити її спадкоємцям  – Україні та українцям.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!